Серпневий заколот 1991 р.

19 серпня 1991 р.— утворення консервативними силами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим, до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР В.

Перебіг подій

— Заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова, перехід влади в країні до рук ке­рівництва ДКНС.

— Уведення на півроку надзвичайного стану в окре­мих регіонах СРСР.

— Призупинення діяльності всіх партій (окрім КПРС), опозиційних громадських організацій і рухів.

— Заборона мітингів, демонстрацій, страйків.

— Жорсткий контроль засобів масової інформації, припинення виходу газет, нелояльних до ДКНС.

— Уведення комендантської години в Москві, стягу­вання в столицю СРСР військ і бронетехніки.

— Прибуття до Києва генерала В. Варенникова з ультимативною вимогою до керівництва УРСР приєднатися до путчистів.

— Підтримка ДКНС керівництвом КПУ, Кримської автономної республіки та представниками влад­них структур Заява 20 серпня 1991 р. Президії Верховної Ради УРСР про те, що постанови ДКНС не мають юри­дичної сили в Україні, доки вони не затверджені Верховною Радою республіки.

— Рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил (Народний рух, Народна рада, СДПУ, представники інших партій і громадських організацій).

— Вичікувальна, обережна позиція Президії Вер­ховної Ради УРСР на чолі з її головою Л. Кравчу­ком.

— Масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.

— Захист народом демократичних завоювань біля Білого дому (будинку російського парламенту) в Москві, очолюваний президентом Російської Федерації Б. Єльциним.

— 22 серпня 1991 р. — поразка путчу.

У результаті серпневі події продемонстрували ви­сокий рівень свідомості народу й перемогу демокра­тичного курсу та створили сприятливі умови для вихо­ду України з СРСР; консервативні сили були паралізо­вані, натомість опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу.