ДАР БОЖИЙ ІЗ РАЮ
Ялино Рогушняк Хліб на свято Зеленої Неділі із символами парності, трисдиності TMiX
IUX
син сонця
іСожен народ має свій символ, який найістотніше про нього промовляє.
Таким в українського народу є хліб-сіль на вишитому рушнику. Він відтворює найзриміший образ його господарської та духовної вартості. Цей двоєдиний символ є вельми змістовним. У хлібові втілено сутність Землі, а в солі — Сонця. Тому зустріч ним є найсвятішим вітанням, оскільки перед людиною прихиляється Небо і Земля.Ще вісім-шість тисячоліть тому за часів буго-дністровської культури та Трипільської цивілізації наші пращури дали людству нову технологію життя — вміння вирощувати пшеницю і всяку пашницю для спожитку. Хліборобство стало життєвою основою нашого народу на всі роки історичного і майбутнього його життя. У зернині, у колоску сконденсована сила сонця і землі (коло і сок), і той, хто їх вирощував, вважався сином Сонця, цебто людиною Божою та святою. Ідеологія життя українців, його вартості найбільше виявлені у хлібові. Віддавен хліб є не тільки щоденним вжитком, великою святістю, а й витвором мистецтва.
Триєдині колоскові древа та небесні драбини на горняті із Чичиркозівського праміста
Зернино єднає Небо / Землю Малюнок на горняті із Мойдонецького праміста (етап СІ).
Хліб із навскісним хрестом на свято Коляди; село Мохнач Чорнобаівського р-ну на Черкащині, 1970р.
Цінність хліба проявляється у трьох потребах: побутовому вжитку, в родинних звичаях, мистецькому образотворенні.
Творчість народна має тут суцільний вияв і проявляється у вчиненні самого тіста, у формуванні та випіканні хліба, його мистецькому оздобленні та звичаєвому застосуванні, котре супроводжується дійствами, піснями, образними словами.Хліб належить до найбільших святощів українського народу. Його називають даром Божим. Він із самого Раю та ще й “зорями вквітчався, місяцем підперезався”. Традиційний український хліб — круглий.
У площині — це коло, а воно є найпершим означенням сонця у творах історичних культур нашого краю та в українському народному мистецтві. Якщо ж глянути збоку, то перед нами вимальовується горбочок, який створює образ землі. Символіка в оздобленні хліба також образно відтворює і сонце, і вогонь. Щонайперше — це навкісний хрест. Його чотиричасність схематично виображує Світобудову. Він є основним образотворчим елементом у колядницьких, великодних хлібах, у короваях. Так образно, що хліб є сином сонця, оздоблювали свої печені хліби на Придніпров’ї сколоти-орачі (2500 р. тому) та черняхівці-хлібороби (2000 р. тому). Під час розкопок давньоруських міст Колодяжного, Воїня знайдено буханці хліба із зображенням хрестів. Волинські викопні хлібці ледь не через усю площину мають рельєфно викладений хрест [25, 118~119]. Квітка-шишка, котра вивершує майже кожну композицію сучасних ритуальних хлібів в селах Черкащини, є не що інше, як символ сонця, а зубці, качалочки з тіста, що навколо неї, то ніби проміння, яке йде від світила. Хліборобські мотиви на трипільському посуді, оздоблення ритуальних хлібів свідчить, що ця основна галузь господарювання українського народу одвічно була священною, божественним ремеслом. “Хліб святий”, — і нині приказують люди в нашому краї.
Зображення створюється на принципі чотиричасності. Основна схема оздоблення у художньому хлібопеченні виглядає так. Через хлібину навхрест прокладається дві качалочки з тіста. На перетині вивершується квітка-шишка. По краях можуть бути шишечки, а поміж лініями хреста викладаються зображення пташечок (гу- сочки, голубочки), листочків, колосочків, скрутнів.
Така композиційність має глибокі історичні коріння. Ще шість-п’ять тисяч років тому прадавні хлібороби з часів Трипільської цивілізації створювали зображення на гончарному посуді, яке орієнтувалося на чотири сторони світу, в основі декоративних композицій було чотири сонця. Таким чином відтворювалася повнота його існування, створювався місткий образ-символ. Адже світ є чотирибічним і все в ньому створено за цим же принципом.Є ще один аспект, який споріднює хліб із сонцем,— це його назви із коренем “кол”. Коло є символом Сонця. Від нього і походять багато хлібних слів, назв. Це і колосок — вмістилище небесної та земної сили (коло сонця і сок землі), і найменший із печених хлібів — колобок, і поминальна каша — коливо, і перше в році свято на честь Сонця — Коляда, і ритуальний хліб на родини, похорони, свята — ко/а/лач, і хліб на останнє в році свято Сонячного кола — Ка/о/лита. Звідси і назва символу нашого сонячного краю — калина.
Hobckichi хрести з розпису посуду
Трипільської культури. За К. Черниіи
Найдавнішим ім'ям сонячного Бога було Сонце. Таким первісним, але найзримішим, є оце просте його означення. Хрест у колі як образ Світобудови самого Сонця — основне зображення не тільки в орнаменті Трипільської цивілізації, а й у наступних історичних формаціях та багатьох жанрах народного мистецтва. Сонце в мистецтві трипільців-оріїв зображується у вигляді кола, круга, а суть його відтворюється у прямому чи навскісному хресті. У Трипільській культурі все будувалося й творилося по колу, тому священність Кола не підлягає сумніву. Від уявлення про сонце, від початків хліборобства назви хлібів поєднувалися саме з ним. Навіть солома є священною і має корінь “оло”, той що у слові “коло”. Деякі культи, як засвідчують давньоіндійські “Веди Рога” (“Рігве- да"), відбувалися на жертовнику із с-оло-ми, а ск-оло-ти священні дари приносили в с-оло-мі [159, 844—845].
Оскільки хліб є сином сонця і таким святим, як і воно, то ритуальні хліби печуться з хрестами, а назви їх походять від “Кола”. Мовознавець і етнолог Олександр Потебня вважає, що хліб належить до “числа символів сонячного Бога” [114, 40].Отже, розглядаючи художнє хлібопечення, ми не можемо обійти і нашу давню міфологію. Так, коржі, короваї пеклись на честь сонячного Бога Xopca. З хлібо-
ральними за змістом. Гостинці за формою рювати образ богині Берегині.
робством пов'язаний і Бог вогню та літнього сонця — Пал. Саме від нього походить назва основного вжиткового хліба — паляниця, а також слова пов'язані із вогнем та стиглістю: палити, паленіти, половіти; від нього й назва місця, де росте хлібне збіжжя — поле.
У літературі Київської Русі зазначається, що наші предки своїм найближчим божествам Роду і Рожаницям на потребу (“треби кладуть") — “короваї молять". Слов'яни з острова Apa- кон (Балтика) на честь бога Світови- да пекли пирога у зріст людини [74, 29, 47]. Пироги пеклися не тільки на пири (бенкети), а більше всього, — на честь бога Сварога: корінь слова “рог” їх споріднює. Є ще гостинці, які мають назву рогалики. Або — корінь у слові пряник: на Тальнівщині, Уманщині подібні слова вимовляють твердо — праник, що зближує цей хлібний гостинець із сонячним PA. В одному ряду тут стоїть і назва “крачун". Гостинці за подобою зір, місяця, коників також належать до солярного культу (це про них співається у колядках, щедрівках) і є сак- людини — пані, барині — могли відтво-
святість золотого КОЛА
Від колобка до короваю — таке розмаїте багатство народного хлібопечення. Найбільшого і найповнішого художньо-ритуального відтворення воно набрало у святах Сонячного Кола — Коляді, Великодні, Калиті, у суто хліборобському святі — обжинках, але найбагатшим на художні хліби є народне весілля.
Образ Коляди-Сонця як символу ясного світу, є основним і єднальним у всіх трьох зимових святах.
На святий вечір на покуття — це хатнє святилище — кладуть страву на честь Сонця — кутю, а зверху на неї — ритуальний хліб. У Мохначі Чорнобаївського району на Черкащині він чи не найдавніший. Це — звичайна паляниця, зверху якої викладено праслов'янський символ — навскісний хрест. Саме таким знаком у календарі із землі полян, зафіксованому на орнаменті глека черняхівської культури (початок нашої ери), позначено січень — місяць сонячних святків.
Ялино Ратушна*.. Калач на свято Великодня із навскісним хрестом, сонцем і чотирма пташками; с Кобринове Тальнівського р-ну TMIX
Миско з навскісним хрестом і птахами, селище Трипільської культури в Кошилівцях (Подністров'я), друга пол IV тис до н е
Вертути (сворги) для обдаровування колядників; с. Вншнотль Тальнівського р-ну, 1970-ті рр.
Лежень, котрий кладуть на покутя у селах Тальнівщини, Уманщини, оздоблений зубцями та пасочками, які чергуються один з одним і створюють графічність малюнку. Внизу лежень має опояску. Зверху на зубцях обабіч квітки-шишки посаджено дві пташечки, як оті голубочки на верху райського дерева. Поруч виліплено вертути. Таким знаком в українському народному мистецтві зображується безкінечний, який символізує невпинність руху світового буття. У мистецтві трипільців-оріїв та сколотів-хліборобів ним позначався “коловертящий рух Сонця” на небі, уособлюючи кола Сварожі. Вертути печуть також окремо, як гостинці для обдаровування колядників. Дві вертути, з’єднані навхрест, створюють знак “свар- ги”, “свастя" (свастика), що, як не дивно, означає щастя. Сварга є символічним означенням Бога небесного простору Сварога. Такими вертутами свахи оздоблюють короваї, лежні, калиту, шишки.
У селах Тальнівського району колядників обдаровують ще й книшами.
Вони навіть спонукають господарів це робити: “Винесіть книш, бо впустю в хату миш”. Цей хліб виготовляють так: зібгають хлібину, її краї розпліскують і прорізають начетверо. Коли тісто підійде, краї змащують олією, прикладають до хлібини і соломинками прикріплюють. Книш так же розпросторюється на чотири сторони світу, як і навскісний хрест.Мов коса, виплетений і овально опоясаний книш із Кобринового Тальнівського району. Тут же, а також у Заліському, пекли книші чумацькі. Ними колись проводжали чумаків у дорогу. Виготовлений він із качалочок тіста. Посередині із них зроблено чотирипалу квітку, а по боках ними так виплетено, ніби вимережано. Весь книш розкішний, мов пишна квітка.
Сонця / навскісний хрест но покришці із селища Трипільської культури — Шипинець За K Черниш
На Щедрий вечір на покутя клали парні хліби, присвячені давньому парному божеству. Оскільки на Малакку починали свататися, то воно могло опікуватися шлюбом. Ці парні хліби називають Малайка і Василь: “Вона у квітках, а він у маніжках”. За формою Малайка округла. Посередині, як і завше,— квітка-шишка, а з боків — по шишечці. Симетрично їм по діагоналі — дві гусочки, а навперехрест — ще дві шишечки-квіточки. Кругом центральної шишки-квітки обкладено барвінком — листочками із тіста. Нібито дівчина у вінку. По всій площині хлібини наліплено узори у вигляді ялинкових шишечок. Сонячний зміст тут дуже місткий: ⅛yκt жінка у сім’ї — мов сонце для землі.
Узори на Василі (цей хліб ставлять на покутя також на Водосвяття) відтворюють шнурову маніжку. За формою хліб — овальний, на ньому впоперек круглі опояски чергуються із зубцями. Створюється враження вишивки хрестиком. Отже, у сонячного свята і хліби, й зображення на них мають світлоносну символіку.
Два найосновніші хліби на Великдень — калачі та бабки з викладеними із тіста оздобами. Своєю формою, зображеннями вони відтворюють ідею розвитку природи від весняної сили сонця. Так, бабки печуть високими на ознаку того, що усе в ріст іде, а шишка-розета зверху є образом життєдайного сонця. Бабки із Тального, Легедзиного мають такий узор: від пишної шишки на чотири сторони відходять листки-закрутки. На багатьох бабках є зображення шишки-сонця, яка виліплена в обертальному русі.
На зажинках пекли перший хліб з нового урожаю — богач, оздоблений навскісним хрестом, шишечками та колосочками. Обжинки вивершував коровай. Посередині нього викладається пишна квітка-шишка, від якої до країв йдуть чотири пасочки-колосочки. Поміж них поставлено чотири вертути, а навкруги обжинковий коровай, опоясаний колосочками-зубцями. Художньо змістовними є ці хліби у селі Майданецькому. Богач має чотири завитки із сплетеної удвоє косиці, а поміж них наліплено чотири колоски. Зображення їх створюється просто: сталочки тіста з боків прорізають ножем. При випіканні лінії розширюються і створюється графічний образ колоска. На зажинковому короваї, крім названих зображень, у центрі хлібини є вже пишна шишка-сонце. Якщо в першому втілено тільки надію на врожай, то в другому шишка символізує його дорідний здобуток.
Колита з с. Колодистого (2002 р) та символіка трипільського орнаменту (IV тис. до н. е.)
Останнім святом в році на честь Сонця є Калита, на яке печуть корж-калиту. Зовнішньо корж відтворює сонце, а художні оздоби доповнюють його цим змістом. Вся площина цього осонценого першохліба, як ось із Вишнополя, всіяна трьома концентричними колами зір, а краї палахкотять промінцями. Калита з Колодистого оздоблена шишечками-сонечками, а по краю обмережена вертутами. Сонячними віночками у два-три ряди оздоблюють калиту в селах Онопріївці, Павлівці-П.
Багате розмаїття дають нам кобринівські хліботвори. Тут, що не калита, то мов яскрава зоря, нова художня своєрідність. Це не просто корж, а палахкотюче сонце, яке своє проміння-пелюстки посилає так, що вони надають йому образу руху. По довкружній площині звивається хвилька безкінечника — символу вічності руху, нескінченності життя. Одна калита зубчасто-промениста, друга, мов пишно розквітла ружа, а третя, як зоря восьмипроменева. Саме в такій композиції створюються зображення на калиті [84, 36~40]. Досягається це перехрещенням прямого та навскісного хрестів, як поєднання земної та небесної потуг. Восьмипроме- невість — чи це зоря, чи просто лінії — відтворюють повноту і красу світу, його гармонію. Цей художній образ переважає у багатьох жанрах народного мистецтва: розписах, килимах, писанках, вишивці тощо. Часто символічне оздоблення калити таке ж, як і на гуцульській пасці: вісім заокруглених ліній створюють образ сонця в русі. Це свідчить про належність обох свят до сонячних та про спільність образотворчої мови не тільки в художньому хлібопеченні, а й інших жанрах народного мистецтва на різних теренах України.