ГІМНИ СВІТУ БІЛОМУ І СОНЦЮ КРАСНОМУ

У культурній спадщині українського народу є найвище духовне над­бання, настільки величне і велеможне, як сяйво самого Сонця, — це свято Коляди і пов’язаний з ним процес світославлення — колядування.

В тебе на мості рокові! гості, Рокові гості, Божі служеньки, Божі служеньки, колядниченьки.

Колообіг Сонця та символи безкінечності на двоконічному горщику із Майдонецького праміста (етап СІ)

Тільки їм одним дано узріти Бога, і Мати Божа питає їх за “моего сина, свого Бога". Він з’являється в образі астральної Трійці — сонця, місяця, зорі і їм по-родинному близький: “Ми в Його були, ще й вечеряли”. Коляд­ники славлять божественний храм Світобу­дови “з трьома верхами, з четверма дверми" і ті світлі сили, які сприяють людському життю на землі [29, /8]:

Ой місяць, сонце, зірниці з неба, Ой дощик дробний та й вітри з неба, Та і водиці, що всім нам требо.

Спільний світогляд проявляється в орна­ментальних композиціях трипільців-хліборобів,

Ялина Ратушних. Писанко із трьома життєдайними силами — Сонцем, Землею, Вадою;

с. Кобринове Тальнівського р-ну, 1969 р.

Сонця-зорі із хвилями енергії на вишитій хустці XlX ст., село Тучин на Рівненщині

у творенні українських народних колядок.

Ce бо Op — отець іде перед нами.

і Кий іде з русами,

І Щек веде плем'я свої, А Хорив хорватів своїх. І Земебог радіє з того, Які то ми внуки Божі.

Для вільного українського хлібороба завжди були основними три джерела життя: сонце, земля, вода. їм люди молилися, шанували від давніх пір. їм же, як священним і величним, присвячено три празники: Коляда, Щедрий вечір, Водо- свяття-Ордана. Від проявної сили настає ріст і розвиток усього на землі: людини, тварини, рослини. Такими сприятливими, витвореними на свгговидних засадах, вони оспівані в колядках, цих космогонічних гімнах Сонцю красному і Світові білому. Наглядно це втілено у колядці “Добрий вечір тобі, пане господарю”. Композицій­но вона створена так, як і скульптура часів Київської Русі — Світовид. У чоти­рьох строфах, у чотирьох рядках діють три субстанцц-гості, три космічні сили: сон­це, місяць, дощ. їхня життєносна дія-мова спрямована на трьох сущих: людину, тварину, рослину. Завдяки їм, праця пана Господаря, заколоситься триєдиним

Konopyx Сонця то проростання зело но оздобленні трипільського горщика з Томашівського промісто Зо K Черниш

збіжжям — житом, пшеницею, всякою пашницею. За кожним рядком звучить приспів як ствердження світлоносності Світу [89, 5, 9]:

Радуйся,

Ой радуйся, Земле, Ясен Світ засвітився!.

Таким уславленням проголошується народження ясного-красного Сонця, ут­вердження його життєтворящої сили. За довп віки цьому приспівові стільки дове­лося зазнати переінакшень, що він втрачав свою світославну суть. Так, з прийнят­тям християнства пішов наступ на народну культуру, і рядок “Ясен Світ засвітився” стали співати як “Син Божий народився”. За комуністичної ідеології він став звучати ще примітивніше: “Рік новий народився”. Така зміна сфальсифікувала і колядку, і народ, і його світогляд як славителя Сонця і Світу.

Над трьома силами чи діями у колядках стоїть певна іпостась. Така побудова споріднює українські колядки із мистецтвом Трипільської культури. Трьома си­лами там керує Верховна Володарка [120, /92-/94], а в розписах кераміки відтво­рена динаміка життєдайних сил: дощ іде, зерно проростає, сонце, звершуючи свій колорух, посилає світло і тепло. Відтак втілено той же зміст, що й у колядках та в самих зимових святках: пошанування Сонця (Коляда), Землі (Щедрий вечір, по­сівання зерном), освячення Води (Ордана-Водосвяття). В давньоукраїнському світогляді — це парне божество, яке виходить з ідеї самих космогонічних святок. В розуміння наших предків у назві втілювалося поєднання двоєдиної енергії, де Op — Бог світла, а Дана — Богиня води.

Космогонічний міф з Карпат стверджує, що “Цар-вогонь разом з Царицею- водою світ створили” [ЗО, 38]. Тож на Водосвяття жінки і нині несуть символи

Ордана: у правиці — освячену воду у кухлі, а в лівиці — запалену свічку у квітці з бар­вінку (митри) та васильків. У колядках ці світотворчі сили оспівані в образі золотої кори — світло, срібної роси — вода. Інший пмн колядницький виповідує, що Вогонь узявся із Світового дерева, а з ньо­го самого постала Вода [29, 63]:

На тій ялині Трійця (свічко) горіло, Три гискри впало, три морі стало.

Символи Води і Древа Життя но мисці

із селища Варварівка Vlll ст За В Маркевичем

Вогонь і Вода — ці свгпиворчі сили, що дають ріст і розвиток, благословенні коляд­ками і щедрівками, у кожній хат, моє у Світі, будуть освячувати думи і справи “пана Господаря”. Святі сили втіляться благо­родно і святечно у господарювання, у такий прибуток, як сам Світ білий [29, 130]:

Ой роди, Боже, жито, пшеницю, Жито, пшеницю, всяку сівбицю. Буде пшеничко Богу но хвалу, Богу на хвалу, людям на дару. Будуть женчики, все молодчики, Будуть волоньки, як повозоньки; Буде гуменце, як ясне сонце, Будуть копоньки, яко ЗВІЗДОНЬКИ, Будуть снопоньки, як дробен ДОЖЧИК.

Зимові святки є своєрідним благословенням найсвятішими піснями трьох сил — сонця, землі й води на життєві справи людини, на нові господарчі дбання. Саме ці сили і праця “пана Господаря” дають життя з року в рік і в усі віки. В цьому природне розуміння життя народу, його найвища і найпотрібніша ідеологія.

Колядки, йдучи з глибинних пластів предківських культур, донесли до нас ду­ховну сутність світових основ, художнє багатство і свгговидність нашого народу. І найосновніше — незмірний світ космовідчувань та космогонізм творення. Опріч оспівування величі світу, колядки є ще й найдавнішими міфами. Вони оповідають, як було створено світ. Нічого на ньому не було, одне лиш синєє море. На ньому ріс зелений явір, як образ Дерева життя. Там зсілися три голубоньки і порадились, як “світ сновагги”. Пірнули вони на дно морське й почали виносити все необхідне для Світобудови. Отак з води і постав світ. Коли * Божая сила” почала розроста­тися, став світ творитися і радістю, як світлом, наповнюватися [29, 114]:

Ой синії моря то й заставало, Бай заснували гори, долини, Широкі поля, синії моря. Радість велика по у сему світу, Радість велика святій землі.

Ой засвітили звізди но небі, Звізди на небі, сонце / місяць. Радість велика по усім світі...

Дія трьох світотворчих сил відбувається у двох барвах-силах. Процес творен­ня здійснюється у вигляді сівби хлібороба [29, 112]:

Дрібний лісочок посієме ми: Та нам сі стане чорна землиця. Та дістанемо золотий камінь, Золотий камінь посієме ми: Та нам ся стане ясне небонько, Ясне небонько, світле Соненько, Світле Соненько, ясен МІСЯЧИК, Ясен місячик, ясна зірниця, Ясна зірниця, дрібні звіздочки [10].

В іншій колядці вони виносять і створюють “синій камінець — синєє море // Жовтий камінь — жовтая земля”. Синьо-жовті кольори відтворюють життєздат­ну сферу. Поєднавшись, вони утворюють зелений колір — колір життя.

Рух вишніх сил на зерновику із Більче-Золотого. За T Ткачуком

Чотирибічність Світобудови або світовидність була в основі світо­гляду праукраїнців. Це засвідчено в археологічних культурах різної пори, але найзмістовніше втілено в розписах кераміки Трипільської цивілізації. Як художній досвід ця мірність перейшла в духовні основи життя українського народу. Твори народного мистецтва, пісні, звичаєві дійства творяться за цими ж прин­ципами, що й шість тисяч років тому. Це означає, що та прадавня людність, і нинішня мають одне ет­нічне коріння і світогляд. Знову глянемо на ко­лядки. Ось теслі зводять Храм, Храм Світобу­дови з його основними величинами — трьома вікнами і чотирма дверима [11, 16]:

В перше віконце — зорі зорєют,

В друге віконце — сонечко сходит,

В третє віконце — місяць заходит, В четверте віконце Господи си входит.

Світ — це чарівний вишній сад-рай, в яко­му стоїть три тереми. У них перебувають три зрнмі космічні образи, як небесне сузір’я. Вони — то священна родина українців:

Образ Сонця но дзеркалі культури сарматів. Il ст. до н.е.

Ясен місяць — пан господар,

Ясне сонце — господиня, Ясні зірки, то їх дітки.

Духовний вияв триєдиності як системи і образу світу, охоплює більшість коля­док. У них діють трнєждані гості, три соколи, три радості, три користі або вза­галі — три рокові! гості. Самі співці також є космічного походження [29, 179]:

Все не простії, все три святії: Старше колідник — світлоє сонце, Друге колідник — єсний місяцю, Третє колідник — з дробен дощику.

Триєдиність, як основна образна і стильова ознака колядок, свідчить, що вони є піснями на честь Сонця. Адже основна сила руху й існування Сонячної Галак­тики в мірності, яка в її центрі становить 3,0017.

З усіх народних пісень колядкам відведено місяць для розучування і два тижні на святки для величання світу і людей на вулицях, подвір’ях, в оселях. Одначе ніякі інші зразки народної творчості — ні народна поезія, ні красне письменство так не уславили джерела життя: сонце, землю, воду, не підняли й не поставили людину врівень з космічними світилами — сонцем, місяцем, зорями, як українські колядки та щедрівки. В цьому велич і Світу, і Світил, і Людини. Тому людина не просто особистість, а космічна перебудовча сила: пан Господар! Сонячна енергія, яка від Коляди щодень наростатиме на Землі, вливається в людину творчою звагою і вона засіватиме й роститиме на ній добро й красу. Світославність і космогонізм предків

Колядники із Зорею уславляють Світ білий і Сонце красне

втілюється єднальною силою. Тому спів колядок такий найвеличніший і найпотріб- ніший для людської душі.

Колядування, як вияв світославлення, це не тільки спів, а й ритуальні дійства з означеннями сонця, такі ж образи, оздоби, вбрання: білі свити, зорі, храмовидж палиці, дзвоники, роги, сопілки... Усе це узгод­жується зі співом, віншуваннями, побажан­нями і витворює образ колядників, як по­сланців самого Бога Коляди, вісників світла, гостей рокових. Юрій Федькович писав: “Коляда єст велична і свята.... Ко­лядники образуют образ тих рицарів, що в старовіцьких часах Божеству служили і святі Його кантини (церкви) вартували. Для того ж і тепер мусять так світло і хо­роше убрано, як тілько може бути” [136, 372—374].

Рокові світославці-колядники, мов со­нячне проміння, йдуть через космічні простори, через гори і доли, од віку до віку, з року в рік, від душі до душі й несуть світлодайну силу величальних Гімнів світових.

Ой з-зо гороньки, з-за долиночки — Ми коледночки з Україночки [29].