пісні ІІЕРВОВІЧНІ

Образ коловертящого Сонця із символами парності на зерновику Томашівського прамісто (Уманщина, етоп СІ) Розкопки П Курінного

1 Іісні, які супроводжують ритуальні дійства в українських обрядах, свя­тах, особливо на честь Сонця, є найдавнішими за походженнями.

Сонце впевнено виходить на небесне видноколо, і дівчата у віночках, мов не­бесні панни, співають: * Колесом, колесом сонце вгору йде”. Або ж про вербовеє чи кроковеє колесо, які стоять вище тину. Такий поетичний образ Сонця, котре зі своєю благодаттю опускається ближче до людей, до молодої дужої сили. Світлом і теплом воно володарює у небі. Отож бо й виводили дівчата “Володаря” усю весну, прохаючи [134, 66]:

Ой Володаре, Володорочку, Одчини нам райськії ворітечка.

Посланці із хором після такого звертання розігрують між собою дійство. Коло є вища субстанція, бо до неї йдуть вони із найкращим своїм даром — несуть мизине дитятко, вбране “у срібло, злото”. Ті, що в колі, запитують: “На чім ти посажене?” Посланці відспівують: “На золотім кріслі”. На такім возсідає тільки Бог. “А що ж воно має?” — “Червоне яблуч­ко”. — “А чим покраває?” — “Золотий но­жик має” [58, 62].

Цілий цикл веснянок об’єднувався у “водінні Володаря”. Сюди входила і “Вербовая кладоч-

Трипільсько статуетко но троні в образі Тельця із селища Пупнешти (Молдова) Зо В. Маркевичем

Сонце в трикутнім сфері — Око Світу (Боже око) із Тальянківського проміста.

Розкопки В. Круця

ка”, хоч Насточка не є володарюючою силою. Веснянки співали, йдучи по колу, створюючи образ Сонця, відтворюючи коловертящий процес світового розвитку. Ходили також ключем, котрим, очевидно, відкривають Небесну Браму. Крізь неї струмує тепло, прилинуть птахи, зазеленіють лани, луги, моріжки.

Кожної пори Володар має відповідні втілення. Взимку він є “паном Господа­рем”, якого вшановують свггославними колядками: “Ми ж тебе, Господарю, та й не понижаємо, // А святими щедрами та й благословляємо”. Влітку це, очевидно, сам Купайло: “Купало, Купало, чи ти з небе впало...” Також може бути і Велика Матір — Прародителька Світу, яка виступає в образі молодої Рожаниці: “Молодая моло­дице, розведи дівкам купайлицю”. В народному світогляді Володарем неба, його царем є Сонце. Воно ходить небом і “в дорозі не спіткнеться”. В розумінні ук­раїнців воно сприймається як лице, або око Боже (Світу). Пошана до Сонця як вишньої святості, висловлена в українських приказках: “Зо світа до ночі сонце не стуляє очі”, “Сонце, як мати, усіх приласкає”, “Усі ми під одним сонцем ходимо”, “Чим вище сонце, тим більше тепла”, “Найвищий Бог — Сонце” [115, 50—57].

Парність оспівується у веснянках, купальських піснях, а довершується у весіль­них. Весною хлопці до дівчат придивляються, пару вибирають. Ігри й пісні, як ось “Царенко”, їх до цього заохочують. В середину круга стає царівна, а зовні — царенко. Дівчата співають по колу, а царенко і царівна роблять те, про що в пісні йдеться. Царенко розбиває круг, обводить в ньому царівну і ставить її на те місце, де розбив. Дівчина його цілує. Пари міняються доти, поки всі не благословляться під мелодію і дію пісні-гри. Подібне відбувається і в “Зайчику”. Хлопцю співають спонукально [51]:

Зайчиху, не чергуйся,

З хорошою поцілуйся.

Весна не тільки сама сприяє коханню. До розквіту почуттів причетна і її дочка Паняночка. Вона вишиває милому сорочку після зимової закутосп, вкладаючи у красну працю парну основу — шовк і білінь та сподівання, що милий надіватиме вишиту сорочку щонеділеньки, а її згадуватиме щогодиноньки.

Чорная шапочко на тобі,

Рутвяний вінок но мені.

Буде воно у віночку ходити,

Буде її Іванко любити.

Шлюб відбувається, як єднання небесних світил:

— З ким ти, Наталочко, шлюб брало?

— З тобою, Миколо, з тобою,

Як ясен місяць з зорьою.

Опріч того, самі назви “парубок і дівка” відтворюють причетність до світових мірностей, до життєтворення. “Пару-бок” висвітлює належність до парності, а “Дів­ка” — до давньої дійової сили — Бога Дива, Дія чи Богині Діви. Виявом і свищенності, і кохання у стосунках хлопця і дівчини часто виступає вінок [112, 79]:

Ho Ганнусі дорогий віночок, А що купив Микола-п арубочок. На Ганнусі віночок зелененький, А що купив Миколо молоденький.

У поколяді пану Господарю бажається парного як доброго, довершеного і жит­тєво необхідного [89, 13~14]:

Ой дай же тобі у полі ядром,

Миска з Біль че-Золотого

із образами парності. За Т. Ткачуком

У полі ядром, а в хаті добром.

Ой дай же тобі в городі зілля,

В городі зілля, в м'ясниць весілля.

У весільних піснях і образ, і дії часто суго­лосні художній основі колядок [112, 166]:

Шлеться зоря до місяця, рано, рано, Шлеться Микола до Наталки то ранесенько.

Ой станемо обоє разом, рано, рано, Ой прийдемо, звеселімо отця й неньку та ранесенько.

У колядках, щедрівках, як світославних гімнах, найістотніше втілено і триєдиність, і чо-

тиричасність від звичних побутових потреб, господарювання й аж до вищих сфер кос- MO ДІЯННЯ.

Парність є напрямком до триєдності, а остання стає наслідком першої. Сама сім’я пана Господаря є триєдиною космічною ве­личиною — місяць, сонце, зорі. Дії також відбуваються тричі, і наслідки відповідно такі ж.

В гаю, гаю, коло Дунаю Взяв собі три трубоньци. Як же заграв на золотую, Чути било в самі небеса. Як же заграв на роговую, Чути било на Україну. Як же заграв но мідяную,

Браслети з сонячними символами Пізньочорноліська культура (с. Субопв Чигиринського р-ну на Черкащині). За /. Тереножкіним

Зачуло його матінко Божо [137, 127~ 128\.

За прекрасну музику “дала даровиньку” триєдину і в житті потрібну [137, ∕2δ]:

Кросну панну в кріслі,

Коника в сідлі, і нагайку в срібрі.

Життя — мов сад небесний і земний разом. У них космічні світила — це дужа молодеча сила, котру настає пора поєднати. їхня краса світиться небесним сяйвом [133,105]:

А в тій церковци три місяця ясни — Три молодці красни, А в тій церковци три зорочки ясни ~ Три дівочки красни.

Купальські пісні також творилися за принципом парності, триєдності. На свято повинні були йти па­рубки і дівчата, аби облаш- товувати життя в майбут­ньому. Якщо відбувалося

Наличник /з двома птахами, двома оберегами

і триєдиними древами із с. Тальянок на Черкащині, J940~b∣ роки

Любов Чайка Великодний хліб із сонцем-шишкою, чотирма листками-завитками і чотирма пташками, с Легедзине Тальнівського р-ну, 2001 р TMtX

мило, то й вчинялося гаразд. Добро в житті має бути визначальним. Пісня про це розповідає молоді. Дівчина має замуж іти, але за кого, то воля батька з матір’ю.

Чотири Сонця з навскісними хрестами

ІЗ селища Трипільської культури в Раковці

За K Черниш

Нелюбові, якого її нараюють, вона може тільки три камені покласти: два під боки, а третім зверху прикласти. Милому, а до того “робітному і охітному”, якого брат на- раює, дівчина рада усією душею [133, ∕0і саме співання із Богинею Ла­дою, із ладом у житті. Враховуючи, що раніше подружжя зверталося одне до одного священним ім'ям “Ладо”, то шлюбом опікувалася ця Велика Богиня.

Веснянки, купальські, весільні пісні часто закінчуються протяжним ви­гуком “Гу-у-у!” Ця традиція на­стільки давня, що нині її сповна не можна витлумачити. Слово “Гу” у санскриті (за С. Наливайком) озна­чає “корову”. Очевидно, пісня і за­кінчується звертанням до вищого бо­жества Рога-Сварога, який світ дер­жить.

Єлизавето Медолиз-Попова.

Керамічний коник-свисток; с. Громи на Уманщині, / 975 р. Зібрання В. Мицика. TMIX