ПРЕДКОВІЧНІСТЬ ЕТНОСФЕРИ
Середовище, в якому живе той чи інший етнос, земля з її благами та внутрішніми коливаннями, поєднане із небесною благодаттю та космічним випромінюванням, витворюють осібний етнотип людності зі своїм способом життя та духовною організацією.
Тому один фізичний тип не подібний до іншого ні психікою, ні творчістю. Етногенетичний процес довготривалий. Його сутність найістотніше втілена у народній культурі. У ній вмістилось усе життя люду вкраїнського у віки минулі і в дні сьогоднішні. Тут усі види й напрямки його творчої душі: і щоденна ввічливість, і невибувна щедрість, і багатоголоса пісня, і розмаїте мистецтво, і розкішне вбрання, і обрядові дійства, і звичаєва мудрість. У всіх цих життєвих виявах — образотворчість залюбленої у світ душі українця, заснованої на дії закону Світового ладу.Творчість народу найприродніша, бо ж лукавити сам супроти себе не будеш. Вона відповідає усьому процесу життя і на Землі, і в Космосі. Ґрунтується на засадах світовидіння та світославлення, на образному відтворенні найсуттєвішого та найпотрібнішого, на утвердженні росту й розвитку, вияву безконечності життя — родючості. Щоб вона не згасала, то пошановуються триєдині джерела життя, без яких нічого не існуватиме: сонце, вода та земля. Ця триєдиність життєвого світу була відома нашим пращурам ще з початку голоцену (сучасного природно-кліматичного середовища), який почався у мезоліті, а це, як мінімум, вісім тисяч років тому. Вже тоді сонце, місяць, воду виображували
Ромбічна сфера та Сонце і Зорі на горщику із праміста Сина (Поділля, етап СІ) Розкопки M Макаревича
IVv
художніми символами [60, 49]. Прикладом цього можуть бути космогонічні колядки, добре знані в Україні, особливо в Уманщині, в якій пан Господар зустрічає трьох найвищих гостей із небесного безмежжя [89, 9]:
Ой, що першим госгьом, то краснее сонце,
Ой, що другим госгьом, то ясненький місяць,
Ой, що третім госгьом, то дрібненький дощик...
Вивчення історичних культур та народної творчості українського народу дало підстави культурософові Олексію Братку-Кутинському розкрити давність етнічного світогляду: “Основа українського стародавнього співу, танців, релігійних культів і символіки склалися дуже давно — десятки тисяч років тому. Про це свідчить той факт, що в індоіранської гілки причорноморських аріїв, яка відокремилася від наших пращурів близько семи тисяч років тому, культ Великої Матері (Лади) і Змія та символу їхньої життєвої сили — Тризуба вже існував у високорозви- ненш формі” [9, 202]. Цей знак Триєдності, Трисугтя, Трійці, або як тепер найуживаніше — Тризуба, є в мистецтві багатьох історичних культур на землях України, в усіх жанрах народного мистецтва: декоративному малюванні, вишиванні, килимницгві, різьбі, архітектурі. Постав він із давньої світоглядної та творчої традиції і незчисленні покоління освячувалися його духовною силою, зберігаючи свій етнокод.
Дії в обрядах, символи у мистецтві, сюжет у народній пісні взаємопов’язані, мають один і той основний зміст. Найосновнішим образотворчим елементом у всій духовній творчості на терені України є Сонце. Таким ми бачимо його в оздобленні кераміки хліборобів Трипільської, Черняхівської культур, в мистецтві Київської РУсі, в українському народному мистецтві, в піснях, особливо колядках, у святах на честь сонця: Коляді, Великодні, Купайлі, Калиті. По горизонталі світ є чотиричас- ним, а по вертикалі — триєдиним. Таким є зображення колосків в орнаменті кераміки Трипільської, Зару- бинецької культур. Колядники віддався уславлюють: “Райськоє древце на три вершеньки” як символ триедин ості. Навіть напровесні дітки, закликаючи сонечко, виспівують, аби його дія спрямовувалася на три субстанції:
Оброз Сонця із символом триєдності над дверима житла, м. Умань, 1920-ті роки
Вигрій, вигрій, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко, На наше подвір'ячко.
На будинках містечкової архітектури ХІХ“XX століть можна побачити над колом сонця три постаті-обереги. Над сферичною поверхнею дверей, як у верхньому небі, сонце посилає свої три проміння. За таким принципом створені й інші обрядові пісні. Ось хоч би оця весільна. Коровайниці закликають, щоб їхній витвір був суголосний світові [91]:
Рости, короваю, Ширший від Дунаю, А вищий від плота, А кращий від злото.
Сонце, Зорі, Древо як осново Життя у чотиричасному Світі на вишитому рушнику із с. Червона Слободо під Черкасами. За C Кітовою
Ідея росту в історичних культурах, жанрах народного мистецтва втілена в образі Дерева життя. Окрім цього, є ще такі постійно виображувані символи, як ромб та зоря-ружа — образ родючості, сонця, досконалого світу. Ix астральний образ малюють на писанках, настінному розписі, вишивають на полотні, вирізьблюють на дереві, тчуть на ряднах, килимах. У них, як у образно змістових творах, втілено постійну радість життя, відчуття світового ритму і творящу безкінечність Буття. Така життєствердність сягає у тисячолітні глибини нашої історії та культури, коли на основі багатовікового досвіду були відкриті універсальні закономірного світового Буття та людської Спільноти. В науці вони мають назву “закону універсального колообігу” або “закону Світового ладу" [154,142-148].
Найповніше дія Закону проявилася в часи Трипільської цивілізації. Прадавні хлібороби-орії впродовж 2500 років жили і творили за Законом космічного Світо- ладу. Усі їхні здобутки, яких вони досяг-
Сонце і символ триєдності HQ будинку із Звенигородки, 1910- ті роки
ли, — космологічний світогляд, розвинене хліборобство, коловорадіальні міста і селища, двоповерхові житла, досконале гончарство, були оперті на його фундаментальні основи, стали наслідком його священної дії.
На етногенетичному рівні вони збереглися і продовжилися в усіх історичних культурах на території України і передалися як духовний спадок нам — українцям. Ось чому наша народна культура така жанрово розмаїта і духовно багата. Тільки на цій благодатній землі, під промінням золотого сонця, під благодаттю блакитного неба зміг розвинутися такий глибинний космологічний світогляд і творчо втілюватися у Bd сторони життя та жанри культури. У такій етносфері тисячоліттями жив і формувався народ у краї своєму. Струмування сонячної сили в народній культурі, постійного духовного піднесення виливалися в добро і красу, в любов і злагоду. Окриленість підносила людину до “сьомого неба”, надавала її космічної певності й божественності. В українських колядках вона оспівана в образі космічних світил: сонця, місяця, зірок [89, 3—5].У давньоукраїнському світогляді людина є Дажбожим внуком (за “Словом о полку Ігоревім”), сином Богів своїх (за “Велесовою книгою”). Дитина для матері завжди є сонечком, ħ, згідно з переказами, приносить із небес посланець Бога Леля, священний птах — лелека. Таке відчуття вело до величних справ і звершень, бо космічна сила є творчою і будівничою. Дівчина у веснянці тільки вищими категоріями вимірює своє майбутнє. Під загальний розвиток життя на рідний землі вона ствмірює і своє. Тільки на основі істинного йтиме розвиток.
Ой у Києві загриміло, В Богуславі хмари стали, В Богуславі хмари стали, В Вишнополі дощі впали. Ой там Яруся кросу сіє, Кросу сіє, розум садить, Розум садить і говорить: — Як я піду за милого, Ти, красо, сходь красно, Розумоньку поприймайся [91].
Народна культура є тим живильним середовищем, в якому формується і духовно наповнюється етнотип українців. Тому-то ворожі до України режими й ідеологічні сили ведуть з нею нищівну боротьбу, з творчим виявом народної душі, власне з народним світоглядом, з предківською вірою, що ґрунтуються на світовій досконалості.
Особливо дісталося їй за роки російсько-комуністичного панування. У роки Незалежності цей духовний розбій, ґрунтований на космополітизмі та аморальності, довершує нищення. Майже всі жанри творчості зазнали невідшкодованих втрат: писанкарство, гончарство, ткацтво, декоративне малювальництво, а виши- вальництво майже позбулося світоглядної і образотворчої основи. Втрачається уславлена співучість, забуваються пісні та звичаї. З нас за всяку цін намагаються витравити той священний світогляд, за яким життєдіє сонячний світ і за яким жили наші предки. Під виглядом шляху до “цивілізованої Європи” з нас вибивають рештки духовності, навіть оголосили війну штанам, а народну культуру обзивають “шаровар- щиною”. Це — не просто боротьба проти українського народу, а прогін
Триєдність зростаючого білого світу Фронтиспис з української рукописної КНИГИ ЮрТвське Євангеліє, 7 7 7Я— /128рр
Світу і його законів. Космос такого не прощає.
Україна як держава, і українці як народ — це насамперед висока духовність, що ґрунтується на священних законах Світоладу. Саме вона живила наших людей, леліяла їхню душу. Завдяки сакральній духов-
носп український народ як етнічний організм, фізично вижив у тяжку пору. І нині люди горнуться до народної культури, як до свого етнічного середовища, як до основ духовності. Одначе — самотужки, без належної підтримки. Щоб досягти духовного відродження, потрібно розвивати народну культуру в її світоглядній та образотворчій сутності, цебто через космічні мірності вийти на рівень Свгголаду.
Священний хліб — коровай вносять над головою. Тальнівщина, 7 983 р.
III
111