ХТО ЗАСНУВАВ ТРИПІЛЬСЬКУ КУЛЬТУРУ?
Цe питання в українській науці стоїть ще з початку відкриття енеолітичної культури. Після проголошення незалежності України в 1991 році воно набрало несподіваного повороту. У Києві було проведено кілька конференцій однієї тематики: п’ять тисяч років єврейської цивілізації.
Після них почастішали виступи науковців, журналістів із твердженнями, що Трипільську культуру заснували семітські племена. Особливо цю тезу намагався аргументувати спеціаліст з українського мезоліту доктор Л. Залізняк. Газета “Еврейские вести”, що її видавала газета “Голос України”, влітку 1997 року подала кореспонденцію “Сионские мудрецы и украинские”, в якій повідомлялося, що на зустрічі в президії Академії наук України говорили про “легендарную трипольскую культуру — святыню и гордость украинского народа”. На думку академічних вчених, “создателями и носителями данной культуры были... семитские племена, перекочевавшие в доисторические времена на земли нынешней Украины”.Якщо за радянського часу нам відмовляли в нашій історії, то тепер уже почали її привласнювати. Дивна постановка питання та ще й з певним політичним підтекстом. А що ж насправді каже археологічна наука? Звернімося до джерел — праць авторитетних ук- аїнських і російських вчених.
Хто заснував трипільську культуру?
Голова волхва із Майданецького праміста Розкопки M Шмаглія 1973 р
Голова від жіночої статуетки
із Майданецького праміста. Розкопки M Шмаглія
Першовідкривач Трипільської культури Вікенпй Хвойка, вивчаючи архео- лопчні пам’ятки від кам’яного віку і до часів Русі, дослідив, що населення на Середньому Подніпров’ї було автохтонним і незмінним. Він доводив, що історичний розвиток — це “безнастанні і послідовні зміни місцевої культури", які зберігають безпосередні зв’язки.
Ще при обґрунтуванні Трипільської культури як хліборобської цивілізації він стверджував: “Народ, який витворив ці пам’ятки, не міг зникнути безслідно, і був ніхто інший, як та галузь арійського племені, якій слушно належить ім’я протослов’ян і нащадки якої заселяють ще й досі південно-західну Росію" [141, 12].Відомий російський вчений у царині слов’янської історії П. Третяков високо поціновував дослідження Вікенпя В ячеславовича: “Ще в 90-х роках В. В. Хвойка висловив думку, що жителі відкритих ним трипільських поселень були найдавнішими слов’янами. До цієї думки В. Хвойка прийшов внаслідок вивчення не лише трипільських, а й інших пізніших старожитностей Середнього Наддніпров’я, які розкривають, на його думку, переконливу картину безперервного розвитку хліборобського населення, починаючи з кам’яного віку і кінчаючи слов’янами “Повісті временних літ”. Наступні досліди цілком ствердили ці спостереження В. Хвойки. Вони показали, що трипільські та інші хліборобсько-скотарські племена справді були немовби основою тривалого наступного розвитку хліборобсько-скотарських племен Середньої й Східної Європи, який завершився, зокрема, виникненням слов’янства" [130, 29].
Такі висновки не влаштовували офіційну радянську науку, бо заперечували теорію міграцій, дуже вигідну для російсько-імперських сил. Нею заперечувалося,
Голова від чоловічої статуетки із Коломийщини (Подніпров'я}
що в Україні нічого свого історичного не було, а все кимось привносилося і кудись зникало. Теорія міграційносп культур взагалі суперечить логіці історичного розвитку. Адже людство і в земному світі, і в Європі проходило однаковий поступовий шлях розвитку: кам’яний, новокам’я- ний, мідно-кам'яний, бронзовий, залізний віки. На різних територіях ці епохи мали певне етнічне лице. Багато унікальних пам’яток зазначених епох є в Україні. Так, у Королевому, що на Закарпатті відкрито найдавнішу в Європі (півтора мільйона років) стоянку людей епохи палеоліту.
Первісний “зразок мистецтва мустьєрської людини” знайдено на стоянці Молдова-1 (Буковина). Понад 500 (!) пізньопалеолітичних поселень відкрито в Україні [145, 20-22∖ 60, 31— 48]. А пам’ятки епох мезоліту, неоліту важко й перелічити. За логікою творців псевдотеорій цей історичний процес тут не відбувався, аж поки в мідно-кам’яному віці на територію теперішньої України не проникли семітські племена й не створили тут цивілізації, навчивши “дітей землі і сонця” хліборобству та мистецтву. Занадто “затяті опоненти” ладні перекреслити весь світовий процес розвитку, аби тільки сфальсифікувати, чи й заперечити, історію нашого краю.Відправним антропологічним аргументом семітської версії свого часу послужила статуетка із Володимирівни (етап СІ]. За подовженим обличчям, низьким чолом і, найголовніше! — горбуватим носом Т. Пассек визначила, що це вірменоїдний тип. Одначе, статуетки у трипільців мають образно-символічний зміст. Творилися вони не з натури, а втілювали в собі образи божеств, духів, деяких, можливо, і негативних за суттю. Тому визначення антропологічного типу за статуетками надто сумнівні.
Антропологічних свідчень часів Трипільської культури не так уже й багато, але вони
Гончар Олександр Ганжа Скульптура чоловіка, 1940-ті роки
с. Жорнище на Вінниччині
дають інші результати. Черепи із поселень у Верем’ї, Липканах, Б ільче-Золотому визначаються як європеоїдні типи [39t 95~96]. Поховання в Солонченах (Молдова) дає європейський тип людини, відомий на середземноморсько-чорноморській території розселення. Найбільше антропологічного матеріалу відкрив Вихватинський могильник (Молдова). Покійні трипільці — це середземноморський тип, який переважав тоді на Балканах та Подунав’ї.
Хоча є і впливи племен степової смуги Східної Європи [147, 223]. За черепом, викопаним О. Кандибою 1928 року в печері Вертеба (Більче-Золоте), провідний археолог у Західній Україні Ярослав Пастернак писав, що виявлені антропологічні матеріали “заперечують колишні теорії В. Городцова і В. Щербаківського про короткоголовість трипільських племен і сперте на цьому мильне твердження про їхній прихід в Україну з Ірану через Малу Азію” [101, 7].Влітку 1997 року відомий археолог Іван Черняков на півдні України розкопав Попову Могилу усатівського типу. Усі вісімнадцять поховань пізньотрипільського часу належали до європеоїдного типу. Такі ж типи зафіксовані й на ранньому етапі Трипілля [148].
Письменник і вчений Юрій Липа писав, що основним етнічним субстратом для українців є трипільці: “3 цих первнів і домішок української раси вибираємо первень найдавніший як доказ тривалості раси, її безперервного володіння своєю землею впродовж тисячоліть. Цей первень є підложжям української раси, бо творить з антропологічного боку 60—70 (Щербаківський подає 90) відсотків української раси... Це протоукраїнський народ трипільської культури, трипільці, як звуть його українські вчені” [75, 104].
Жіноча статуетка Трипільської культури із Уманщини. УКМ
гляд, священною іпостассю його було Сонце як джерело життя земного. Оскільки хліборобство залежало від світла і тепла Сонця, то ним воно й обожнювалося. У крем'яних знаряддях раннього Трипілля зберігаються риси неоліту. Керамічні вироби мають впливи нижньодунайської культури на півдні, на сході — керешської, на північному заході — дунайської культури лінійно- стрічкової кераміки [170, 82]. З таким науковим обґрунтуванням виступив суголосний і провідний археолог 1970-х років Іван Шовкопляс: “Завдяки широким дослідженням неолітичних пам’яток на Південному Бузі виникла досить переконлива думка про те, що Трипільська культура є переважно продуктом розвитку місцевого неолітичного населення, зокрема землеробських племен Побужжя і Подністров’я” [78,176—180].
Незважаючи на ідеологічні труднощі радянського часу, російський антрополог В.
Алексеев у низці своїх досліджень доводив, що між типами сучасних українців та їх викопних предків нема помітних відмінностей. Це означає, що в процесі етногенезу українського народу чужорідні етнічні групи участі не брали [38, IOt 25, 29].Провідний український археолог Валентин Даниленко у своїх фундаментальних монографіях “Неолит Украины” та “Энеолит Украины” на основі пам’яток Побужжя і сусідніх територій довів, що в основі Трипілля лежить місцевий, себто буго-дністровський неоліт, який своїм корінням входить у землеробський неолп Північно-Західного Причорномор’я. Хліборобство почало розвиватися в протонеоліті. З ним формувався новий світо-
Гончар O Ганжа
Скульптурка матері з дитиною, 1970-ті роки
Голова від жіночої статуетки із Володимирівського праміста. Національний музей історії України (HMIY)
На цій точці зору стоїть і дослідник Трипільської культури в Молдові Всеволод Маркевич [55, 172-174]. Володимир Збенович, виділивши групу пам'яток раннього Трипілля між Дністром і Прутом, твердить, що їхній розвиток зазнав значного впливу культур Балкан, Подунав’я та Карпатського басейну [107, 125]. Отже, наукові дані доводять, що у творенні ранньогрипільської культури брала участь місцева людність із впливом тих племен, котрі жили по сусідству. Власне, розвиток відбувався так, як відбувається і зараз: на етнічному пограниччі впливи сусідів сильніші, а вглиб території вони слабшають і зникають.
Багато дослідників нині схиляються до думки, що у формуванні Трипільської культури найімовірніше взяли участь пеласги-лелеги. Вони з Балкан пішли на Подунав’я, а потім влилися в неолітичну людність нашого краю. Очевидно з того часу в нас існує легенда, що новонароджених дітей нам приносять лелеки з небес. Доктор Віктор Петров у монографії “Етногенез слов’ян” зазначає, коли “згодитися, що хетто-лувійська, кріто-мікенська, пеласгійська та інші мови, поширені на території Малої Азії, острівного Східного Середземномор’я і півдня Балканського півострова,...
виявляють деякі більш-менш виразні ознаки своєї індоєвропейської мовної приналежності, то у нас будуть серйозні підстави припустити, що носії культури Кукутени-Трипілля в районі Дунаю-Дніпра належали саме до цієї етномовної групи” [107, 139]. На підставі досліджень пізньотрипільських пам'яток Городсько-Уса-
Жінко, дитина, чоловік із поховання у Вихватинському могильнику. Реконструкція М. Герасимова
тівського типу вчений доводить, що історична ситуація змінюється, в Трипільській культурі появляються ознаки з новими культурно-географічними контактами. Давня мова людності набуває інших якостей, які “згодом стають спільною приналежністю слов’янських, балтійських і германських мов” [152, 167].
Отже, кожне плем’я, група чи союз племен творили притаманну для себе культуру як господарську, так і духовну. Цей процес був доволі тривалим. Міграції населення його могли тільки порушити. Дослідник давньої культури доктор Микола Чмихов у своїй зодіакальній теорії розвитку людства неспростовно ствердив: “У протонеоліті в Південному й Північному Причорномор’ї сформувалися індоєвропейці, на південь та схід від них — семіти. З епохи бронзи індоєвропейським стало Західне й майже все Східне Причорномор’я. Давнє населення України стало індоєвропейським (крім північно-східних районів) із другого періоду цієї епохи. Індоєвропейське й семітське населення розвивалося найпрогресивніше й синхронно. Спочатку лише в його середовищі культурно-історичні епохи й періоди відповідали природнокліматичним епохам та їх фазам. Лише воно пройшло у своєму розвитку всі шість епох (і всі періоди) голоцену, включаючи й останню частину епохи неоліту — мідний вік" [154, 254—255]. Саме до останнього віку й належить Трипільська культура як індоєвропейське явище.
Щодо етнічної приналежності прадавніх хліборобів-оріїв Трипільської культури, то є різні позиції. Історики українського зарубіжжя вважають їх не просто протослов’янами, а праукраїнцями (В. Щербаківський, Я. Пастернак, П. Курінний). Здебільшого європейська наука всю культуру називала “українською неолітичною культурою мальованої кераміки". Радянські археологи під ідеологічним компартійним тиском на загал відкидала ці гіпотези. Деякі дослідники називали
Подружжя епохи енеоліту з Надлоріжжя. Реконструкція антрополога М. Герасимова (Москва)
Трипільсьгу культуру поліетшчною. Хоч, як ми вже писали, першовідкривач культури В. Хвойка визначив її як орійську, протослов’янську. Ряд вчених, серед них Валентин Даниленко, Борис Рибаков, Михайло Брайчевський, мистецтвознавець Віктор Василенко, культуролог Олексій Братко-Кутинський, письменник Сергій Плачинда вважають Трипільську культуру рідну слов’янській, праукраїн- ською. Відомий лінгвіст Б. Горнунг доводить, що трипільці є мовними предками протослов’ян. Археолог М. Чмихов визначає, що протослов’яни почали формуватися ще в неоліті: предки слов’ян з’являються уже в буго-дністровській культурі, а в мідному і бронзовому віці вони відомі в Трипільській культурі лісостепової частини Правобережжя. До того ж, Україна і племена Трипілля мають один і той зодіакальний знак — Телець.
Чи є ми, українці, спадкоємцями тих прадавніх хліборобів-оріїв, чи залишилися хоч якісь етнічні зв’язки? Ми, як народ, живемо на тому ж життєвому просторі — у смузі найбагатших у світі чорноземів — і господарство наше таке ж. Як і прадавні хлібороби-орїї Трипільської цивілізації, наш народ вирощує пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох. Розводить тих же тварин і птицю: корів, свиней, кіз, овець, курей. В однаковий спосіб наші люди, як і хлібороби-трипільці, будують хати з дерева та глини. Як і тисячоліття тому, так і тепер, її замішують, додаючи битої соломи — триня. Успадкувалося нами також розмальовування будівель та посуду. Вони поширені в тих краях, як ось на Уманщині, Поділлі, де потужно розвивалася культура
трипільців-хліборобів. Там же й зосереджено найкращі гончарні осередки. Мистецтво твориться на одних і тих стильово-композиційних світовидних засадах.
Хліборобська культура формувалася не одне століття. У ній і тривалість часу, і досвід поколінь, і звичаєво-духовні основи праці.
Якби у семітських племен були так розвинені хліборобство, мальована кераміка, як у племен Трипільської культури, то вони, звичайно, залишилися б в археологічних пам’ятках, передалися б у спадок теперішнім їхнім нащадкам. Згадуваний уже доктор Володимир Гецльович Збенович, який досліджував ранньотрипільські поселення в Україні, тепер живе в Ізраїлі і займається вивченням халколіту (енеоліту — мідного віку) на території розселення семітських племен. На Міжнародній конференції до сторіччя відкриття Трипільської культури у Тальянках Черкаської області 1993 року він доповідав, що тамтешній мідний вік дуже бідний порівняно з українським. А бідніша культура не дасть розвитку багатшій. Як не дав халколіт семітів піднесення енеоліту Трипілля на Україні.
Вигадані псевдоверсії спростовуються науковими дослідженнями багатьох вчених. Впливи на сучасні політичні процеси не варто переносити на історичні, бо таке відгонить відомою теорією з прицілом на місце осідання в зоні найбагатших у світі ґрунтів. А це вже не історія і тим більше не археологія. Така експансія “сионских мудрецов и украинских” до добра не доведе. Історія неодноразово доводила їх згубність.
Трипільська культура для нас, українців, справді є святинею і гордістю. Звідціль усі наші світоглядні та господарські початки.