ПО КОЛУ І ЗА ЗВИЧАЄМ
Коло було настільки священним у вірі й повсякденному житті, що його не змогли зітерти з духовного життя ні тисячоліття, ні лихоліття. Люди на землях нашого краю жили й творили за Законами космоладу, за його колом.
Це підтверджують звичаї й пісні, а особливо колядки [57, 115]:Сидять панове то й роду родять, То й роду родять зо святу весну.
Тут рада — це Лада. Люди лад життю дають — радяться. Лад на землі давала Верховна Богиня — Праматір Світу. Вона ж має цілком відповідну назву — Лада. Інша її назва — Рада має в собі виразний сонячний зміст. Люди з нею радилися і брали в основу життя її світлоносну істинну сутність. Сила і дія
Лади називалася — влада. Люди знали, Неба, цебто Всесвіту, чинити все влад, робити до ладу. Тоді слово й справа будуть доладними, правдивими, гарними. Люди, їхні провідники — князі, старійшини, волхви збиралися у священне коло ладувати — раду радити, аби все чинилося праведно (сонячно), по-божому, аби нести світло для Життя. У цьому свята животворна істина. Спільна думка ради — спільна дія громади. Коло визначало рух. Колядка оспівує священний лад людський [42]:
А в Романівні, в славному граді, Зібралося рада — стариків громадо, А другая радо — молодців громада.
що треба жити суголосно із законами
Орнаментальна композиція но посудині з Майданецького проміста Мол. M Віденка
її/
Од віку на свято Коляди, як те велів хліборобський звичай предків, колядники доброю ватагою впрягали Тура в Плуга й оборювали село борозною-колом, аби на Нове річне Коло для селян була доля щасливою і щедрою. Коли колядників обдарували срібним алтином, золотою гривнею та питльованим (білим) хлібом, вони вчинили за священним звичаєм [57, 58]:
Посідали ми у єдиний круг, У єдиний круг — думу думали: Срібний алтин — на молебень дамо, Гривну золоту — но вині проп'ємо, Питльовоний хліб — но закуску з'їмо.
На свято весняного Сонця — Ярила люди на своїх полях варили кашу на дорідний урожай і, сідаючи колом, споживали її родами. Коли надходило Зелене Bip я (Трійця) — також свято на честь Сонця, люди собором обходили і село, і лани та ниви, співаючи царинних пісень. Обхід полів і посівів називався священним словом — коворот і супроводжувався хороводами, танцями, магічними дійствами. Обхід був не тільки всезагальним збором на всі чотири потреби: “з села на поле, з поляночки на царинойки", а й осявався священним дійством — плетенням віночків: “А ви, дівойки, вийте вінойки!” При зборі-соборі люди просили за двоєдине:
А чей би нам квітли всі Божі в і ни,
Всі Божі віни, наші царини.
З ними і все навколо має розвиватися: “гори, долини та й полонини”. Серед цього вирізняється царина своєю триєдиністю, Божою прихильністю і людським надбанням [83, /45]:
Ношо царинойко преч поорана,
Сріблом, злотом преч засіяна, Сріцовим пірком заволочено.
Ритуальні дійства вершили тільки по колу. Священні пісні на свята Сонячного кола — веснянки, русальні, купальські — дівчата співали у віночках, як символах Сонця, та ще й хороводом, взявшись за руки. Ними вони освячували і свято, і день, і справу. Тому пісня закликала чинити так, як усе в свгп робиться:
Прикраса кіммерійських жінок,
700 р дон е
IAfi
IiO "
Очі запорожці забудовували по колу
Поставайте, дівки, в коло, заспівайте весьоло. Весело си заспівайте, смутні пісні занехайте [58,
Зачувши пісню, дівчата йшли на її спів, ставали у дружнє коло і чулося їхнє дзвінкоголосся [58, 295]:
Ой піду я у лужок,
Стоять дівки у кружок, Стоять дівки у кружок, Піють пісню в голосок.
Молода із дружками запрошувала на весілля так, як те звичаєво велося: “Від кола до кола, не минаючи жодного двора”. Молодого і старшого боярина дружко обводить навколо пікної діжі, на якій хліб-сіль, а мати тричі обсіває вівсом чи житом.
Перед посадом молодих тричі обводять кругом столу. У суботу в молодої збір дружок. Молодуха, як збірниця, садовить їх колом, що графічно зображує сонце [110, 269]:Назбирала дружечок повен двір, Обсадила дружечок поза стіл; Само сіла, молоденька, вище всіх, Загадала загадочку краще всіх.
Спрадавен люди дотримувалися хліборобського звичаю — варили кашу перед оранкою чи сівбою, аби добрий урожай був, по закінченні весняних робіт, на обжинках, на вдачу у гуртовій справі. Варили її козаки, чумаки, косарі, жниварі, рибалки. Навіть їдучи в дорозі, її варили, аби щастило. їли цю смаковиту першо- іжу, сідаючи в коло [18, 170]:
Чумоченьки-козоченьки коші наварили, Вони, пісень співаючи, округи посіли.
Якщо цей світотворчий образ подати графічно, то вийде той же, що в мистецтві, архітектурі, народній пісні: люди утворюють коло, а в центрі каша, як живильне джерело. Отже, добра справа, звернена за звичаєм по колу, ритуал стає священною й утверджує справедливість чинну.
На початку нової ери, як зазначено у давньоукраїнській пам’ятці “Велесовій книзі”, кожен рід мав старійшин і збирався на віча (ради). Князів збирали “по сьомому колу од Коляди до Коляди” [157, 43]. Міста тоді також ставили “по колу”, обгороджували частоколом. Основною частиною поселення був майдан, відкрите і світле місце, на якому творилися культи на честь Лади. Після них люди давали в житті лад. Сюди на “ради сходилися тільки старі люде, — вони усим верховодили і усьому давали порядок” [15, 74].
Козацько піхота веде стрільбу. Гравюра XVU ст.
Давня сакральна традиція була в основі Запорізької Січі. Вона забудована також по колу. В її центрі був майдан, серед якого стояла церква. Навкруги по колу ставилися курені за земляцьким принципом [1, 12]. На майдані збиралися козацькі ради. Опис їх подав видатний історик Дмитро Яворницький. Довбиші били в литаври, і на майдан першою виходила старшина і ставала в ряд.
Товариство шикувалося від кошового і до військового осавула на лівому фланзі. Утворювався великий круг, або козацьке коло. Старшина кланялася на чотири сторони “славному низовому товариству”. Козаки, знявши шапки, також кланялися. Збиралося коло перед походом. Товариство розділялося на два кола — старшинське і козацьке. В знак згоди із рішенням козаки підкидали шапки. Збиралося також мале коло — двадцять депутатів. Особливо, коли прибував якийсь посол. Козаки разом сідали на землю — відбувалося своєрідне єднання сонця і землі — і вели переговори. Коли вони завершувались, осавули обходили велике коло й оповідали про результати. Низовики знову збиралися в особливе коло і радилися межи собою [1, 126—127].Гетьмани суворо дотримувалися дисципліни, рішення козацької ради були для них найвищим законом [172, 164—165.169].
Козацька рада на Запорізькій Січі
Навіть під час бойової січі козацтво дотримувалося світових мірностей, і в цьом) також була їхня перевага над ворогом. У бою звитяжці шикувалися у три шеренги: перша стріляла, друга подавала, третя заряджала рушниці. Кіннота, яка, до речі вважалася однією з найкращих у Європі, наступала “лавою” — напівколом. Це давало змогу мобільно атакувати: по фронту, з флангів, заходити в тил. Відомий і винахід козацького наступу — табір. Із возів вони робили чотирикутне рухливе укріплення з кількох рядів, у якому розташовувалося військо у бойовому порядку. З возі козаки створювали вал для кругової оборони [8, 67].
Коло козацьке відбувалося не тільки у важливих радах** порадах на Запорізькій Січі, а й у звичайному житті. Козаки, як співається у думі “Розмова Дніпра з Дунаєм”, сідали в коло — очертою — при поверненні з походу [132, 255]:
До стародавньої Січі поспішали, У стародавній Січі очертою сідали.
Також у думі “Самійло Кішка” здобич турецьку поділити на три частини — на Трахтемирівський монастир, другу — собі [132, 149]:
А третю часть брали, Очертоми сідали, Пили то гуляли, Із семип'ядних пищалей гримали, Кішку Самійла по волі поздоровляли.
За законом Світового ладу
Могила Переп'ятиха облоштована зо священним предківським звичаєм.
Vl ст. до н. e.f добо сколотів-хліборобів; с. Мар'янівко Васильківського р-ну на Київщині. Мол О. Сенчила-Стефоновського, 1846 р
Посвячення у народні співці-кобзарі також відбувалось у священному колі. На “визвілок” учня збиралася “старша і менша братія” кобзарська на одному з ярмарків. Сідали у коло. У ньому стояли панотець-майстер зі своїм учнем. Останній дякував навчителю і просив “старшу і меншу братію” благословення “на всі чотири сторони”. Після гри панотець давав йому хліб. Молодий бандурист відрізав три щлушки і клав собі за пазуху — брав визвілок. Це давало право носити кобзу чи ліру й співати людям на відведеній території. Панотець вручав бандуру і на неї скидали гроші “на щастя”. Частування також відбувалося по колу [117, 46—47].
Стоїща для худоби в Карпатах забудовували по колу. В середині вони були чотиричасні. У збірнику “Гуцульщина” пишеться: “ У багаторядних стоїщах житлові та господарські будівлі розташовувалися у чотири-п’ять рядів, створюючи чотири паралельні вулиці...” Гуцули їх називають “штиришори”, тобто чотири ряди [34, 179].
Відтоді узвичаїлося збиратися “товариським (дружнім) колом”, пити “чарку по колу”. Навіть переговори “за круглим столом” походять від звичаю пращурів.
Знання світових закономірностей, підкріплених ритуалом, піснею, молитвою, відкривали додаткове сприймання інформації від Неба — Бога, укріплювалися Дух та Сила, відтак і справа десятерилася.