СВЯТИЛИЩА ЯК МІКРОМОДЕЛЬ СВІТУ
Трипільська культура — це насамперед висока духовність, котра виявилася у містобудуванні, архітектурі житла, особливо у виготовленні та розписах гончарних витворів. З них ми почерпуємо дані про духовно розвинений космологічний світогляд і вірування.
Певно, що в такому самодостатньому суспільстві вона виявлялася у мові, пісні, ритуалах, котрі не дійшли до нас уречевленими. Більшість культів пов’язані із храмами, святилищами, де здійснювалися не лише пожертви, а через обрядові дійства, молитви, пісні люди спілкувалися зі світом, славили його життєдайні сили, молилися й утверджувались у житті, в єдності його з вищими силами. Її провідниками були волхви-старійшини, тобто “первісна інтелігенція”. їхнє про- відництво базувалося на знанні світового буття, на проникненні в його глибини, звідки люди черпали енергію для життя й діяльності. Ті знання були закладені в основи віри. Ось чому при різноманітності варіантів і часово тривалих відтинках розвитку культура хліборобів-оріїв від Дунаю і до Дніпра була спільною у духовних та господарських проявах. Це простежується у монументальних побудовах, в архітектурі, мистецтві, культах, які дослідники виявляють під час археологічних досліджень.
Модель житло трипільців-кліборобів із святилищем, с. Кирилівка Колимського р-ну на Одещині. Розкопки Jl. Поліщук 1970-ті роки
Культовими об’єктами могли бути і самі міста та храми біля них. Останні мали не тільки вигляд будинку. Весною 2001 року українські та індійські уЙого фасад має два антропоморфні навертя, які є монументальними хрестами. На фронтонах схематично зображено риси людей.
Сабатинівське ритуальне святилище трипільців. Реставрація M Макаревича
Культ Сонця — це кульг Вогню земного.
Він такий же творящий, як і небесне світло й тепло. Його уособленням у хаті була піч. Неподалік від неї завжди розміщалося святилище у формі кола або хреста, орнаментоване коловими лініями. Ці його ознаки відтворюють схематичне зображення світу і його руху. У Володимирівці розкопано комбінований жертовник: основа була округлою, а зверху на ній виформовано широкий хрест [99, 32—35]. Поблизу святилища знаходять статуетки, посуд, кістки як ознаку того, що тут сім’я здійснювала певні ритуали, молитви. Оскільки знахідки на всій території розселення трипільців майже одні й ті ж, то священнодійства мали однаковий характер. Коло печі, як джерела світла й тепла у хаті, а отже, й життя, зростала сім’я. При розкопках житлових комплексів на Майданецькому місті печей знаходили по кілька в одній оселі. На модельках із Попудні, Сушківки, Чичиркозівки печі змодельовані як найосновніші в скульптурних композиціях. Неподалік традиційно розміщався жертовник. Разом із піччю вони утворювали ритуальний комплекс. Округла моделька з Попудні цінна ще й тим, що розкривається як храм, її стіни орнаментовані знаками родючості — ромбами. Достоту такими, як і на палеолітичних жіночих статуетках із Мізина, як на хатах і вишивці українців.На розкопаному житлі Тальянківського міста поруч з лавою розміщалося гарно виліплене з глини округле підвищення. За оздобленнями — дугоподібні стрічки та прокреслені колові лінії — це був жертовник. У центрі оселі виявлено черінь печі із челюстями, склепінням і припіком розміром 1,2 X 0,6 м. На модельках вівтарі бувають округлі та хрестоподібні. Інтер’єр такого житла з Тальянок відповідає зображенню на модельках із трипільських поселень Сушківки та Попудні [71, 19—21],
Храм із селища Трушешти (культура Кукутені, Румунія). За К. Черниш
Наявність у житлах вівтарів-жертовників, зображення їх в модельках будинків дає підставу твердити, що кожна оселя трипільців-хліборобів була храмом для священних відправ, жертовних приношень, молитов, для відзначення свят та обрядів, формуванні у сім’ї, як частині етносу, свгго- любної духовності.
Таким священним місцем у хаті українців є покуття.На округлій модельці житла із селища в Попудні (Монастирищенський район, Черкащина) зображено у скульптурній композиції побут хліборобів. Невід’ємність оселі — жертовник у формі хреста. Тут же є піч, поруч лавка, на якій поставлено три горщики-зерновики. Далі схилена статуетка жінки. Вона розтирає зерно на жорнах - зернотерці.
Обрядове життя трипільців-хліборобів розкриває Сабатинівське святилище (Побужжя, розкопки М. Макаревича). Воно займа- ло площу 70 кв. м. На долівці споруджено ПІЧ на округлій основі. Поруч з обпаленої глини було велике, довжиною сім метрів, підвищення-святилище. Неподалік від нього розміщено п’ять зернотерок, піч, трон у вигляді рогів Бика-Тельця. На підвищенні возсідають шістнадцять жіночих статуеток. Вони кремезні, із широкими сідницями. Одна тримає над головою змію. Голова останньої навпроти голови жінки. Коло підвищення-святилища сто-
Храм Сонця із Сушківського праміста.
Перша non IV ст до н е За О Якубенко
Святилище бронзового віку із селища Пустинка. За С. Березонською
яв великий горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей. Очевидно, він був призначений для води. Поблизу печі ще знайдено курильницю, горщик з кістками вола, рештки від вогнища. Коло п’яти зернотерок, розташованих посередині приміщення, було по жіночій статуетці. Вхід у приміщення охороняла кістяна скульптурка [77, 291].
Археолог Тамара Мовша дає таке розуміння сюжету. Вона вважає його святилищем, у якому робили тісто і випікали ритуальний хліб. П’ять жінок розтирають зерно і місять тісто, шоста топить піч, а сьома провадить обряд. Шістнадцять жінок на підвищенні оспівують це священне дійство [93, 202—204]. Статуетка-охоронець має пояснення у нинішньому звичаї випікання хліба. Коли хлібини сформовані й підходять, або їх саджають у піч, в цей час ніхто не має права заходити в хату, стукати дверима, щоб хліб не осів.
Під час цієї дії мати ставить когось із дітей, аби постеріг двері. Ритуал на Сабатинівському святилищі суголосний із випіканням короваю на українському весіллі, в якому висвітлюється сакральне й тво- ряще число сім. У пісні воно повторюється тричі:Ніхто не вгадає,
Що в нашому корової?
З семи полів пшениця, З семи криниць водиця, З семи курок яйця...
У п’ятницю коровайниці гуртом його бгають і випікають, щедро оспівуючи піснями. Усе дійство скеровує старша сваха-коровайниця. Якщо коровай гарно спікся, коровайниць обдаровують шишками із знаком вишнього неба.
Жертовник із Пастирського городища
Це тільки невелика частка культів з духовно багатого життя трипільців-хлібо- робів, які вдалося виявити. їх космогонічне підґрунтя було ідеологічною основою життя. На ній базувалися і родинні обряди, про які наука знає небагато. Люди народжувалися, одружувалися, помирали, і ці життєві зміни мали певні духовні освячення. Окрім загального культу родючості, про ритуали, пов’язані з народженням, нема навіть асоціативних даних. Доба енеоліту була порою парних шлюбів. Вони освячувалися небесами, духовним наснаженням яких був шлюб Місяця і Сонця. Святилища в обрядовій структурі як духовному освяченні життя відігравали одну з першорядних ролей.
Жертовники екологів Із Жоботина (Черкащина)
У наступних віках та епохах святилища композиційно не змінилися. Вони були круглі в основі, орієнтовані на чотири сторони світу. Хрест у колі — це той же образ Світобудови. Світоглядні засади, а відтак і духовність, були так само відповідні мірностям Світового ладу, його життепроявним законам. Святилища лише збільшилися в розмірах, і відправи здійснювалися з більшою чисельністю людей. Вони були округлими в основі, а поблизу обов’язково горіло вогнище. Таким зразком може бути святилище на поселенні бронзового віку у Пустинці.
Культові споруди дещо віддалені від жител. Одне із святилищ мало круглу форму діаметром десять метрів. Посередині його прокопано рівчачок 0,30 х 0,50 м, заповнений уламками зернотерок. На дні був попіл і закальціновані кістки. Поруч валялися крем'яні серп та відщепи, а також черепки від посуду. На одному з них намальовано колосок чи деревце, плаям угору. С. Березанська вважає, що святилище було пов’язане із хліборобством [5, /59]. Власне, на той час там міг здійснюватися певний ритуал, приурочений йому. Свідчення цьому — наявність розбитого посуду. Цей звичай зберігся в обрядах українського народу, особливо на весіллі, родинах: коли священну страву споживали, горщик обов’язково розбивали. До того, що приносилося на потребу Богам, уже не мала права торкатися людська рука.Стовпи на святилищі йдуть по колу, але за чіткими відрізками і поєднаннями. Забудова узвичаєна — за сонцем. Біля входу стояв великий стовп, через певний відрізок — два менших в об’ємі. За ними чотири стовпи один біля одного. До них дотично спрямовувався отой рівчачок. Через певний проміжок стояли три стовпи один біля одного. Посередині було ще чотири ямки від якоїсь основи. Отже, в забудову покладено ті ж мірності, що й у духовності трипільців-орйв: єдиність, парність, чотиричасність, триєдність. Як бачимо, світоглядні засади були одними й тими ж.
У трикутній прибудові іншого приміщення стояв чашоподібний жертовник діаметром 0,5 м, заповнений світлим попелом. Поряд валялися уламки орнаментованого посуду. До цього періоду належить і культова споруда із Почепського селища з жертовником, на якому лежав круглий оладок із глини з кількома заглибленнями. Він схожий на муляж ритуального хліба. Круглий жертовник із селища пізньої бронзи (с. Бакота на Дністрі) викладено з каміння 2,3 х 2,6 метра. Заглиблення всередині заповнене попелом та кістками. Як свідчення того, що тут горів во- гонь-Сварожич і приносилися пожертви. Колова основа й заглиблення символізували сонце [5, 164]. С. Березанська переконана, що кожне поселення бронзового віку не обходилося без святилищ [5, 161].
Всі вони споруджувалися за зразком кола-сонця, а його світлову силу втілював вогонь у центрі.Світогляд людей у ранньому залізному віці відповідав світогляду предків попередніх епох. Так, на Жаботинському селищі виявлено рештки двох святилищ з
Полянське святилище на Старокиївській горі. Розкопки та замолювання В. Хвойки
Полянсъке святилище на Сторокиівській горі (реконструкція). Фото Кузьми Федченко
обпаленою глиняною долівкою. В центрі одного розміщався округлий жертовник. У напівземлянці Трахтемирівського городища розкопано жертовник, навколо якого та біля стін розставлено посуд культового призначення [61, 103~ 104]. Подібні жертовники й святилища відкрито на Пастирському і Мотронинському городищах сколопв-хліборобів. Е. Покровська вважає, що “впродовж сколотського часу в лісостепових районах існували спеціальні культові місця, де приносили жертви і здійснювали інші обряди, пов’язані з хліборобством” [113, 73—82]. Своєріднішим був жертовник зрубної культури в Іллічі в ці. Посередині між двома вогнищами із крейдово-піщаної маси підносився круглий стовп діаметром 0,60 м і висотою 0,30 м. Навкруг нього було чотири посудини: дві вкопані, а дві лежали. Тут же залишено символ влади — круглу кам'яну поліровану булаву [158,154.170].
За наявними знаряддям — серпи, зернотерки, за обвугленим зерном, муляжами хліба, посудом із домішками зерна та рослинним орнаментом — С. Березанська святилища у Пустинці, Почепах, Жаботині, Пастирському, Олексіівці зараховує до хліборобських. Очевидно, що тут
Чотиричосна бляшко із образом Сонця Глевоський курган екологів (Київщина} V7 ст. до н е
Покійників сколоти хоронили з дотриманням мірностей Світоладу, які складали основу звичаю План і розріз кургану в Шидлівш (Західне Поділля}
Колову і рухову основу світу втілювали і святилища слов’яно-руського часу. На них уже знаходять кам’яні скульптури з образами Богів. Вони переважно чотирибічні, як і світ. Класичним зразком такої скульптури є збруцький Світовид. У центральній частині поселення черня- хівської культури в Іванківцях відкрито святилище, в центрі якого стояла кам’яна чотирибічна скульптура з трьома головами. Це міг бути образ Бога Триглава. На відстані до двадцяти метрів розкопано три легкі споруди з глини: у двох були жертовники з вогнищем, а біля третього — жертовник, викладений з каміння. Перед ним — ямка з попелом, в якій розпалювали ритуальне вогнище. На святилищі черняхівської культури у Ставча- нах виявлено скульптуру чоловіка з конічною шапкою. Не тільки ці головні убори, а й хати, храми мали загострені верхи, які стриміли в небо. На спині скульптури вибито зображення коня як необхідного образу в сонячних культах і Богах. Священний кінь обов’язково перебував у храмах, присвячених Богам Світо- виду, Триглаву. В руках чоловік тримав ріг, що зближує образ із прабогом Сварогом. З чотирьох сторін скульптури виявлено перепалений камінь, попіл, деревне вугілля як безперечні свідчення культових вогнищ і відправ. На святилищі в Ягнятині, що на Житомирщині, відкрито уламок скульптури людини з чотирибічного каменю. Неподалік великої округлої голови стояло ще чотири менших. Безперечно, що вони відтворювали чотирибічність світу і світогляд залюблених у нього людей. Сутність його підсилюють хлібини із навскісними хрестами.
Давньоукраїнське святилище у Ржавинцяк (Буковина). !X~X ст. н. е
Чотири вогнища були в центрі святилища у Лепесівці на Волині, коло яких знайдено чотири хлібці із сонячними знаками. Вогнище мало сім основ, в які вмонтовано три триручні вази. Отже, світ тут виображено в основних закономірностях, через які на святилищі йшло спілкування з вишніми силами. На одній із ваз по вінці змальовано дванадцять блоків, які відтворюють місяці календарного року [62, 86, 87. 89].
Святилища на Подністров’ї та Волині нашої доби хоч і є традиційними, але вони значно більші за розмірами, розміщені за основними поселеннями і мають на них скульптурні образи Богів, в яких втілено віру і свгговидність їх творців. Археологи Д. Козак і Я. Боровський вважають, що ці святилища “існували на одній території і належали населенню, яке тривалий час жило на ній” [62].
Класичне капище, про яке розповідають чимало видань, — це давня історія нашого краю, воно найістотніше відтворює пору народної віри. Відкрите святе місце на Старокиївській горі вважають найбільшим культовим центром полянсь- кого князівства. Капище вимуроване з каменю, обмащене глиною, мало округлу основу 7 х 5,5 аршина, від якої на чотири сторони світу йшли відгалуження з великих каменів. Автор відкриття Вікентій Хвойка писав, що на рештках капища стояв стовп, який був жертовником, оскільки тут тривалий час приносили пожертви. На це вказують численні кістки тварин і нашарування глини, яка чергується із залишками попелу і вугілля. Вчений пише: “Останнє можна пояснити тим, що час від часу жертовник вирівнювали і на нього накладали новий шар глини, через що врешті- решт и утворився масивний стовп” [62, 94, 84—101]. Київське капище вчені називають “справжнім храмом”, “святилищем під відкритим небом”, зараховуючи до культу давньоукраїнських Богів Світовида чи Перуна.
Неодмінним у всіх обрядах, культах є ритуальний хліб, беликодна бабка із с Заліського Тальнівського р-ну.
TMIX
Інше київське святилище було овальним (7 X 1,5 м), з жертовником у центрі, де постійно горів вогонь. Від пожертв того часу залишилося багато кісток биків, переважно молодих. Вірогідно, це були жертви небесному Володарю — Богу Сварогу [62]. Вчені відзначають розвинену архітектуру й атрибутику київських святилищ, що є наслідком давніх і незмінних традицій [62]. Що вони присвячувалися Сонцю та його Богам, переконують колові форми на всій території розселення русів, солярні знаки. Поселення в Горошеві віддалене від столиці, але й тут жертовник був круглим і, як інші, виготовлений з каменю. На знайденій тут кістяній пластинці зображено сонечка.
На місцях розселення хліборобів Трипільської цивілізації в басейнах річок Дністра та Пруту вчені виявили низку святилищ нашої ери, що свідчить про духовну спадковість культури та вірувань. Так, святилище в Ржавинцях (Подністров’я) мало доволі значні розміри — 24 метри в діаметрі. Розміщалося воно на стику двох історичних культур — на місці давнього городища екологів і скраю слов’янського селища. Діяло святилище в IX-X століттях н. е. Оточене воно двома валами, причому зовнішній мав 70 метрів у діаметрі. На ньому є сліди вогню. Посередині з каменю вимощено майданчик, на якому в належний час горіло вогнище. Така побудова схематично відтворювала дві сфери Сонця з ядром посередині. З південної сторони стояв чотирибічний стовп об’ємом 90 X 60 см та висотою до двох з половиною метрів. Спочатку він був у центрі капища, але пізніше його перенесено. Неподалік священного горба протікав струмок. Біля зовнішнього валу зосталися рештки чотирьох хоромів — будівель, в яких приносилися пожертви Богу, здійснювалися відправи, моління. Святилище розміщалося на пагорбі і підносилося до Сонця [62]. Колова основа — два кола і круг посередині та чотири хороми з боків — відтворювала і рух світу, і його світовидність, триярусність та тричленний поділ, власне, його галактичні мірності.
Перебуваючи у святилищі як моделі світу, споживаючи приготовлену Богові їжу, промовляючи до нього співами, молитвами, діями, люди відчували себе божественними й натхненними.