РАЙСЬКЕЄ ДРЕВЦЕ
^Церево життя як художній образ виник ще в ту пору, коли люди відкрили не тільки таїну і суть росту всього не лише в природі, а й закономірність росту у світі як образу триєдиності.
В Трипільській культурі він уже зображується довершеним. На горнятах з основних міст хліборобів-оріїв — Майданецького, Тальянок, Томатівки, Чичиркозівки Дерево Життя зображено у вигляді великого колоска, який виростає із землі-хлібини. На одному горщику із Майданецького цей образ створено з чотирьох боків у хвилевому ярусному зростанні. В низці горщиків колоскові древа подаються в триєдиному зображенні. Три великих колоски на двоконічному горняті із Чичиркозівки, які символізують всеплодючість Землі, виростають майже до небес в оточенні чотирьох небесних драбин. На пряслиці із Райок навколо деревець зображені коні як їхні обереги. Місткий образ подано на мисці із Тальянківського міста: деревце з ялини, як гильце в українських весільних піснях, розростається на чотири сторони світу. З часів Трипільської цивілізації Дерево життя стало основним образотворчим символом у наступних історичних культурах української землі, в якому втілюється і три є дикість Світу, і його зростання.Образ Дерева оспіваний у найдавніших святочних Гімнах — колядках. Світ у них створювався і зростав разом із ним. Воно було однією з Першооснов його творення. Світове Дерево у колядках виступає переважно в образі зеленого явора, двох дубочків, їдного деревинка, чемерушки, березоньки, яблуні із золотою корою. Чи й просто кленового листа. На тому маленькому листочкові написано найвищі світові радощі [51].
Образ життя у чотирибічному Світі на пряслі із селища Трипільської культури в Паволочі (Житомирська обл)
і Jy
Ой на морі на синьому,
Том плаває лист кленовий.
Ho тім листі написано, Написано три радості: Перша радо — красне сонце, Друга радо — ясен місяць, Третя рада — дрібні зірки.
Одначе узагальненим є образ райського древа. Воно обов’язково плаває на воді — саме завдяки їй пішло життя на землі. У нього три вершеньки як ознака триєдиності й зумовлений нею ріст і літаючого, і ходячого [29, 115].
Ой плине, плине райское древце,
Ой Дой-Боже!
Райскоє древце з трома вершеньки: В однім вершеньку сив соколонько, В другім вершеньку сиво кунонька, В третім вершеньку сив лостовлято. Ой не єж того сив соколонько, Але єж того господаренько. Ой не єж того сиво кунонько, Али єж того бой ґоздиненька. Ой не єж TOTO сив лостовлято, Али єж того їх дитята.
Образ Світового дерева є визначальним. У такій стильово-композиційній означеності його образ проявляється в багатьох жанрах фольклорної творчості, у звичаєвій символіці українського народу. Його мотиви в поєднанні із символами сонця
Зображення Дерева життя:
а) на пластинці екологів, 6) на кахлі із Ічні на Чернігівщині, XIX-XX ст.; в) на спинах райських птахів — миска із м. Смотрич (Поділля), 1830-ті роки
утворюють цілі орнаментальні композиції в народному мистецтві. В настінному розписі, писанках, вишиванні — це трилисник. У розписах по дереві, настінному малюванні — вазонник із розквітлими квітами, зображеними в невпинному рості. Часто обабіч його є дві птахи-обереги. В металевих оздобах дверей, ґанків та огорож Дерево також витворюється триєдино. В обрядовому хлібопеченні — короваях, лежнях, бабках — квпка-шишка посередині є тим же символом росту життя.
Багато народних свят і обрядів мають уречевлені образи Дерева життя. На Зелену неділю дівчата закопують деревце із верби і навколо нього співають пісень [137,102].
Дерево життя:
а) но наличнику із Тальянок (Черкащина}, XX ст.; б) на мисці із Тальянківського прамсто, етап СІ; в} на роговій сокирі із Дудоркова (Київщино, бронзовий вік}
Через наше сельце та везено деревце.
Стій, калинонько, стій...
На святі Купайла воно було в образі купайлиці: “Наше купайло в три гиляки...” Без неї свято не могло розпочинатися. Дівчата піснею викликають хлопців, аби вони винесли її на степок [89, 34—35].
Ой вийди, Грицю, на вулицю То винеси нам купайлицю, Бо наші хлопці недбайлиці, Не вирубали купайлиці.
Якби вони за нас дбали, Нам купайлицю б вирубали, Нам купайлицю б вирубали Ta й но степочку закопали. Та й но степочку б закопали, Ще й ягідками заквітчали.
Дійство розігрується. Хлопці, очевидно, забули про свій звичаєвий обов’язок, бо купайлицю “не вирубали до схід сонця, не поставили край віконця”. Вона має
Рогова сокира із Дудоркова
бути гарною, недарма ж пов’язана із сонцем. Дівочі пісенні припросини це стверджують [89, 34—35]:
Наше купойло з верби, з верби, Которе краще прийди, прийди. Которе краще прийди, прийди, Которе гірше — не йди, не йди.
Верба у нашому краї вважається священним деревом. Весною нею похльостують один одного, здійснюючи ритуальне пробудження на Вербній неділі. Її використовують в обряді родин, щоб дитя росло здоровим і щасливим. Цю шану вербі віддають ще й тому, що вона першою весною розвивається. В купальських піснях у приспіві звучить образ явора, як вищого і творящого: “Ой яворе, явороньку зелененький”.
В образно-поетичному мисленні українського народу купайлиця — не тільки символ свята, а й образом Дерева життя, яке розквітло і дозріло в літню пору.
На свято обжинків його життєтворча сила втілювалася в обжинкову квітку, Дідуха, поша- новували їх як золотий Сніп-рай. На свято Весілля Свічки жінки виготовляли розкішно прибране гільце. На Новий рік це була ялинка, а на свято Коляди на найсвятішому місці хати — покуті ставили житнього Дідуха. В обряді родин майбутнє життя дитини як члена роду уособлювала квітка із жита, калини та барвінку. Життя молодих на весіллі втілюється в гарно заквітчане гільце із вишні чи ялини.
А хрест на могилі — то вже обрубане долею Дерево життя людини.
Колоскове Дерево на горняті
із Майданецького праміста (етап СІ)
ЗА I
а)
в)
Дерево життя:
а) на козацькому штофі XVII ст.;
6) на порохівниці Запорізької Очі, XVII ст.;
в) на вишивці із Буковини
б)
Найпоетичнішим і художньо найзмістовнішим є звивання гільця (вільця, деревця, різки) на весіллі. Саме звивання, а не прикрашання, бо ного і в Князя, і в Княгт роблять, мов гніздечко чи кубелечко в’ють. Літаючи через сад, для гільця пір’ячко скидають, то горностай, то соловейко, то ластівка сідає, дають його пара голубів, пара лебедів. Парність тут втілюється як духовна основа майбутнього життя наречених. При цьому ритуальному дійстві вони уособлюються і як двоє закоханих, і як сонячні птахи [19, 56]:
Ми вільця вили, вили,
Два голубоньки гули.
Віночочок довивали -
Два соколи іграли.
Здавалося б, його можна виготовити з будь-якого дерева, одначе беруть із священного. Того, яке символізує народ у Світі, а, отже, й людину як його частку [46]:
Ой дайте нам гильця.
Хоч якого деревця, —
Червоної калини,
Щоб ми гильце звили, Мед-горілку пили.
Дерево життя но:
а) уламку горняти із Чичиркозівського прамісто, етап СІ;
6) горняті із Мойданецького прамісто;
в) короваї українців Вороніжчини, XIX от
Виготовлення гільця — справа молодеча і в своїй суті — послана з небес. То ж бо звивати його мають священні, чисті душею іпостасі — дружки.
Про це вони піснею промовляють до молодиць-свашок [19, 134]:Не йдіть, молодиці, Гільця цяцькувати, Ми зов'смо сомі Попід небесами, Попід хмарочками З своїми дружечками.
Дерево життя молодого подружжя має бути із вічнозеленого дерева — сосни чи ялини, або священного — калини чи вишні. Такими у житті мають бути чоловік і жінка. Його привозять “із бору до двору” на коні. Він також священний, оскільки, за народною поетикою, возить сонце на небі, чим відтворює його рухову потугу. У гільці-сосні як символі зростання нової сім'ї, відбувається стільки дій, як і в світі вишньому: у бору вона шуміла, у дворі осіла, на столі стояла і сяяла, а на покуті зів'яла. Триєдність у ньому втілено не лише у зовнішньому вигляді, а й оздобах, у діях. Деревце в'ють із трьох чинників [128, 87]:
З червоної калини,
З хрещатого барвінку,
З запашного васильку.
Цей символ парного подружжя в'ють і в молодого, і в молодої. У благословенні такої життєтворчої дії беруть участь вишні небесні сили: Бог, Мати Божа [19, 131]:
Заставка з української рукописної книжки 'Ірмолопон', 1695 р.
Першая квіточка — молодая Галя,
Другая квіточка — молодий Віктор.
Да благослови, Боже,
Пречистая зможе
Цеє гілечко звести,
Цей день звеселити.
У пльці-деревці втілюється зміна у житті молодих. Вони прилучаються до світового процесу творення, до продовження роду людського. То кожен був сам по собі, а віднині — сім'я. Ці дві молоді сили, мов Князь і Княгиня, стають чоловіком і
Пташка на райському древі. Миска із с. Вільхівки Закарпатської обл., 1952 р
Явдоха Бадьора. Писанка із древом;
с. Романівко Тальнівського р-ну на Черкащині, 1968р
жінкою, часткою плодючого Світового Дерева. Від них народиться третя сила — діти, так, як на дереві плоди.
Тому усе повинно бути відповідне цьому і належно оспівується [19, 52]:
Із руточки дві квіточки...
Як ми свому Іванку пльце вили, Три луги калини виломили, Три сади барвінку вищипали...
Новій сім’ї погрібні нові й гарні окраси, які б відповідали красі світу [19, 54].
Вили дружечки плечко, Як два солов'ї гніздечко. Що в нашому гільці Золоті корешки й вершки, Серебряні навісочки, Всередині фіалочки, Звили його панночки.
Пльце є тим деревцем, котре в колядницьких міфах плавало по морі і було задіяне у творенні світу. Як теє райськеє древце, так до творення сім’ї припливає квітуче і семичинне пльце-сосна [20, 136].
Тихим Дунаєм приплило, В Марусі на столі зацвіло. Гільце-деревце із ялини Та й з червоної калини, То й з зелених вишеньок, Та й з квіточок-фіялочок, То й з червоних ягідок, То й зеленого тернику, Та й з хрещатого барвінку.
Сяюче гільце, яке приплило по життєдайній воді як космогенній силі мають поставити на такому місці, яке відповідає світу білому, його красі й величинам [20, 142]:
Ho тонесенькій, На білесенькій, Ho дрібчастій, Передрібчостій Скатерці.
Обжинкова квітко з Тольнівщини.
TMiX
Древо життя — основний образ українського рушника.
Полтавщина. Зібрання В. Мицика
Древо життя на кахлі XV!I-XVlIІ ст. Полтавщино
Яким і Яків Геросименки. Вазон-древо но баклазі із с. Бубнівки {Поділля), 1930-1940 рр.
Життя послане вищими силами. Ними ж посилається доля молодій парі. Гільце є його образом. Весільна пісня дружок упевнює, що воно зіслане зі варги синьої, де Рай розквітає [21, 68]:
Ройськос деревенько Перед Ройом стояло, Ho Рай ся лохилєло, Та й сильненько зацвіло.
Символ Дерева життя витворено на наличниках, дахах осель — хата є тим оспіваним гніздом, в якому виростає сім'я. Плодючість як основна необхідність життя втілена в цьому образі у багатьох жанрах народної творчості. Де б цей символ не виображувався — в обрядах, мистецтві, піснях, — він утверджує най* необхіднішу цінність у світі: народження і розвиток життя.