САКРАЛЬНИЙ ОБРАЗ КРАЮ

Трипільці-хлібороби, очевидно, вважали свою землю сонячною, а тому й священною. Сонце вони зображували на посуді: на ранньому та середньому ета­пах прокреслювали, а в роки розвиненого — малювали в образах кола чи круга.

Колообіг Сонця HO ринці із Гребенюкового Яру (етап А/

Допомагай Біг, ясне сонечко! Високо сходиш, далеко світиш, Допомагай Біг, ясне сонечко.

В народній творчості, особливо і піснях, рідна земля — свята. Вона ося­яна Сонцем, Місяцем і Зорями. Божії світила, за “Велесовою книгою**, завж­ди на чатах при ній: “Сонце з Міся­цем стоять за ту Землю** [15, 8δ].

Світоглядне розуміння життя і його духовне утвердження були однакови­ми на всій території розселення хлібо­робів культури Кукутені-Трипілля від Дунаю до Дніпра. У цьому вбачається не тільки етнічна, а й соціальна цілісність. Суспільно-духовною орга­нізацією її життя займалися волхви-старійшини. Розвиток багатьох сфер госпо­дарювання, формування космологічного світогляду, на якому засновано віру, куль­туру, творчість, високий ступінь етнічної консолідації вказує на досконалий рівень суспільства на всіх землях Трипільської цивілізації. Виходячи з даних розвитку цивілізації, доктор М. Чмихов доводив, що державність засновувалась у протоне­оліті, неоліті.

Розробкою проблеми державності тришльців-хліборобів зайнявся археолог Юрій Шилов. Вона висвітлена у його працях “Прародина ариев”, “Праистория Руси”, “Праісторія Русі-України”, “Джерела ви­токів української етнокультури” та інших. Історична інтерпретація його така. Части­на жителів малоазійських міст Чатал-Гу- кжа і Хаджилара (6200 р. до н. е.) мігру­вали за Дунай. Тут злилися з місцевою людністю і утворили археологічну культуру Kepein (VI тис. до н. e.). На її глиняній табличці зберігся напис: “...(жертовна) вівця схоплена жерцем Аратти”. Поступово центр Аратти із Середнього Подунав'я переміщується на чорноземи міжріччя Дунаю, Дністра і Дніпра. В часі і за тери­торією вона відповідає культурі Кукутені- Тритплля. Що Аратта старша за Шумер, свідчать пам'ятки пониззя Дніпра, зокре­ма славнозвісна Кам'яна Могила.

Найдавніші поселення “священної країни" з'являються на південно-східній Трансільванії та Прикарпатті. їхня кількість збільшується, і люди обживають береги й поля понад Південним Бугом і Дніпром. Поселення Трипілля-Аратти на другому етапі (близько 3600 р. до н. е.) збільшуються за розмірами, розвиваються ремесла: гончарство, обробка каменю, кре­меню, дерева, шкіри, кування та зварюван­ня мідних виробів. На третьому етапі (3000—2250 р. до н. е.) центр Аратти охопив територію між Південним Бугом, Синюхою, Дніпром, Россю. Тут зосере­джено всі міста енеоліту, які займають площі від 100 до 450 гектарів з двоповерхо­вими житлами. На пізньому етапі селища зменшуються за розмірами, підупадає творчість, особливо кераміка.

Горщик з образом світовидності — навскісним хрестом та чотирма Сонцями {Київщина).

Розвиток Трипілля на всіх трьох етапах — це розвиток держави Аратта. Вихідці з Аратти забудували У рук у Шумеріі (Месопотамія), а згодом і місто Аратту. Воно засноване самою Богинею кохання і плодючості Інанною. Тому і е країною “заповідей божих” та “чистих обрядів". Її ознакою було кільце зі стрічкою, подібно до вінка із стрічками в українських дівчат.

Священна країна Аратта залишила по собі велику історичну спадщину. На Pya існувала як Арс(т)анія з Артою. В Ірані вона була відома гпд назвою Арти — країни найвищого блага і щастя. Індійці свою країну ще й досі називають Бхаратою, є там і провінція Арта. Діяння п’яти арійських племен, які принесли із собою славу своєї придніпровської прабатьківщини, описані у поемі “Махабхарата" [162, 33—35].

Чотиричасна композиція на посудині із Собатинівки // (егоп А)

Територіально і господарсько, за висновками археолога Михайла Віденка, Аратта не може бути на землях хліборобів-оріїв [27, 150]. Одначе духовно і світоглядно вона єднається з трипільцями як носіями сонячної, а отже й праведної, віри. Корінь “Ра” у назві Аратта і віра у Сонце трипільців- хліборобів єднають їх.

До найдавніших сонячних Богів належить і бог Ра. Він добре відомий у Давньому Єгипті — III тисячоліття до нашої ери. Оскільки водно­час! існувала культура Кукутеш-Трипілля, то сонячний Pa осявав і духовне життя хліборобів- оріїв. Основне їхнє знаряддя обробітку ґрунту називалося рало, яке відтворювало життєдайну основу проміння самого Ра. Сонце у трипільській кераміці зображувалося на чотири сторони світу Таким же чотирибічним був храм бога Pa у давніх єгиптян [80, 358]. Скульптура давньо­українського бога Світовида є також чотири- видою. Отже, чотири сонця трипільців — це той же чотириликий Ра. Посланцем Бога ден­ного Сонця-Pa є птаха, назва якої збереглася в українській мові, — Рарог, тобто сокіл [123, 6—7]. Орел, сокіл у первісному світогляді втілю­ють сонце, оскільки літали у самому піднебеса

Сакральний образ краю

Безконечність небесних доріг но посудині із Гребенів (етап BH)

[36, 39].

Нажнемо снопів, як дробен дощик, Накладемо кіп, як на небі звізд, Вивеземо і но гору круту, Накладем стирту саму золоту, Завершимо і сивим соколом.

Хоробру людину в давніх українських піснях порівнюють із цими птахами. Як і козаки, сокіл з орлом є побратимами, що й оспівує відома українська пісня: “По­братався сокіл з сизокрилим орлом”. Крім цього, сокіл є ще й вісником. Коли свахи на весіллі йдуть від шлюбу, то саме через нього посилають вістку: “Лети, соколоньку, попереду нас...” Друга половина слова “Рарог” вказує на зв’язок із Сварогом. Отже, він є і його вістуном. Сам же Сварог (за “Велесовою книгою”) має у собі велику таємницю, бо втілює Світовида і Перуна разом [15, 65, 100].

В українській мові є багато слів із коренем “Ра”, особливо в тих, котрі мають сакральне значення. Назвемо деякі. По-Pa, коли сходить сонце, це — Ра-нок. Воно проходить крізь небесну б-Ра-му, а в людей починається Ро-бота і Ра-дість. Ра-да дає їм лад у житті, а Ра-ло допомагає у п-Ра-ці. Bi-Pa сповідується у х-Ра- мі. Ра-йдуга єднає небо і землю. Сторона, де живуть Боги і боже світило, нази­вається Ра-й, а де живуть люди — к-Ра-й. В ньому люди живуть п-Ра-ведно і по п-Ра-вді. Історична к-Ра-їна трипільців-хліборобів відома як А-Ра-тта (за Ю. Шиловим), а наша сонячна держава — Ук-Ра-їна. Її дерево-тотем, яке тяг­неться до Сонця, — Ра-їна (тополя пірамідальна). Отже, наш к-Рай є сторо­ною Божої, Сонячної благодаті.

Проминули тисячоліття. Настала пора заліза. На землях правобережного Дніпра жили племена борисфентв. Грецький історик Геродот писав, що вони нази-

Священну страву несуть над головою. Статуетка культури Гумельниця, IV тис. до н е. За В. Думитреску

вають себе по імені свого царя — еко­логами, а скіфами їх обізвали греки. Вони, як хлібороби, вважали себе споконвічним народом наддніпрянського краю.

Калита. Символом краю є сонячне дерево — калина. Як с-коло-ти були синами Коло-ксая, так через кілька століть в “Слові о полку Іго­ревім” поляни названі “внуцями Дажбожи- ми” — Бога Сонця.

Коло становило визначальну засадову світогляду трипільців-орпв як у мистецтві, так і в будівництві та господарстві. Духовно, а отже й етнічно, люди не змінилися. Вони сприйма­ли світ триєдиним і чотиричасним, тому риту­ально все робили тричі і на чотири сторони світу. Найвищим виявом пошани до Сонця, вишніх сил є ритуальна дія, коли люди дари несуть над головою. Цим вони висловлюють пошану не тільки їм, а й утверджують свою спорідненість зі світовими величинами. Як ви­носили страву у горщику шість тисяч років тому, так і тепер господар виносить кутю на покутя.

Жінка з ритуальним посудом над головою Поселення Лука Врубливецька, етап А Розкопки C Бібікова

Коло-сонце дівчина із краю еко­логів несла над головою, так і до­нині дівчата виносять корж-ка- лнту на свято. Колядники із сон- уем-зорею на святки уславляють цінність світу білого для життя на Землі. Оздоби у сколотів були сонячними, навіть кінську упряж вони прикрашали симво­лами, в яких втілювали світло­носну сутність Світу. Отже, ЦІ образи походять із духовних пластів трипільців-хліборобів і переходять у давньоруське та українське народне мистецтво й звичаєвість.

Через багато соціальних та історичних перемін земля понад Дніпром ще за часів Київської Русі стала називатися Україною, а з часом ця назва закріпилася за нею. Року 1187-го в Іпатському літо­писі згадується про смерть переяславського князя Во­лодимира Глібовича: “І плакашася за ним всі Пере­яславу, за ним же Украина много постона” [109, 99-/ОО]. Яких тільки псевдоверсій щодо цієї на­зви не попридумували сповідники російської-імперсь- кої науки, аби спаплюжити її істинне значення. Це і окраїна, і погранична сторона, і украяна частина від чогось цілого (імперії). Хоч свідома частина люд­ності знала, що “Україна — рідний край”. Одначе сакральне значення назви не розкривалося. Воно ж таке, як і сонцесяйна Аратта, як і країна екологів. У кореневій частині слова стоїть сонячна назва Бога Pa, а самих букв рівно стільки, скільки часу творився світ — сім. Сакральний зміст втілений не тільки в

Жриця сколотів з образом Сонця над головою Vl ст до н е з могили поблизу с Ганівки Миколаївської обл

назві країни, а й у цілих рядах слів української мови, що безперечно вказує на давність її походження. Наприклад: Рай — край — раїна — Україна.

За законом Світового ладу

Калиту виносять над головою; м. Тальне. 2003 р.

Священність землі та існування на ній держави підтверджується і на вишньому — небесному рівні. Трипільська культура роз­вивалася під зодіакальним знаком Тельця. Край, у якому жили тришльці-орії, також мав цей знак. У той час земні й небесні сили уві­йшли в добродійну взаємодію, а відтак життя і культура досягнули величного духовного і гос­подарського розвитку. Божественним уособ­ленням Тельця був Сварог, а його божествен­на мова, священні знання втілено у “Ведах Рога" (“Рігведа”). Підтвердженням цього є і шанування культу Бика у трипільців-хлібо- робів. На поселеннях часто знаходять роги биків. У житлах, святилищах, як ось Сабати- нівському, мешканці закопували череп вола з рогами, кістки. Образ його передано в різно­манітних статуетках бичків, корів, у пластич­них та мальованих образах на посуді, модель- ках жител. Основним образом у “Ведах Рога є бик-віл-корова. Вишнє небо називається “Свах”. Тому книжку правомірно називати зібранням священних знань від Сварога.

Досліджуючи їх, індолог Степан Наливайко виявив багато паралелей і писем­них засвідчень, які змістовно і духовно споріднюють її образи із Трипільською цивілізацією. Опріч символу бика, у санскриті “Go” (Го) означає “корова”. Склад цей в українській мові пов'язаний із належністю до тварин — ха, ху, га, гу: худоба, “gosayin” — господар (власник корів), “Goptar” — Гоптар означає “Цар, Воїн" (охоронець корів). Го-раштра, го-радж’я, го-деша із санскриту перекладається “го- країна”, тобто “країна бика-тура-корови”. Саме слово “го-країна” з часом транс­формувалася у назву “Україна”. Писемні підтвердження цього С. Наливайко зна­ходить у пізнішій пам'ятці “Велесовій книзі” (дощечка 7). Наведемо запис по­вністю [15, 121]:

І Дажбог народив нас від корови Замунь,

І були ми кравенці, скіфи, анти, руси, боруси і сурежці. I TOKO столи діди русове.

Звідси С. Наливайко виводить такий етношмічний ряд: коровичі — кравенці — українці. Він пише: “Автор “Велесової книги” недвозначно самоідентифікує, ото-

Жінка і корово J телям в захисній енергетичній сфер! Бринзени /// (Молдова, етап Cf). За В Маркевичем

тожнює себе і свій народ із боровичами-кравенцями-ук­раїнцями, конкретизуючи, які саме складові творять і напов­нюють реальним змістом цей збірний етнонім”. Україна, за С. Наливайком, “для старо­давніх народів — країна Тура, Бика. А я вже висловлював думку, що назви Таврика, Сюфія, Русь, Україна, Волинь, (як і Буковина, Гуцульщина, Бойківщина) — семантичні двійники й означають “Край- Країна Тура-Бика”. Висновок вченого такий: “Країна Бика”, Pvpaiinpa, Гуратга, звідки, мож­ливо, й Оратанія. 1 якщо ареал Трипільської культури — Гу-ратта, де ратта — "країна”, то насельники її ті ж таки гу-кра“інці, у-країнці... етнонім українці й назва Україна існували на наших теренах упродовж тисячоліть — у трипільські, скіфські, долітописні й літописні часи” [98, 21—28. 42—57].

Небо і Земля, як двоєдина цілісність, оспівані, виображені в українському фоль­клорі, мистецтві, звичаях. У творах люди єднають небесні та земні сили, уславляють їхню плодотворну силу, утверджуючи їх і свою святість та пошану. Священність рідної землі виявляється у самих назвах. Так, місце вишнього і вічного блаженства е Рай, а місцем земного — к-Рай. Осіддя Бопв називається Вір'я, а осіддя роди­ни — под-Вір’я. Побожну мову звуть по-Вір*ям. У небесах володарює Господь, а на землі — Господар. Хата як родове осіддя — мікрочастинка Світу. По вер-

Миска в образі корови із Володимирівського лрамісто

І Мицик В.

Кратер із трипільського селища Гарбузин (етап ВИ) Корсунь- LUeвченкївського р-ну на Черкащині

тикалі вона триєдина — підмурівок, стіни, дах, а по горизонталі — чотирибічна. Гостроверхий дах на ши, мов шапка на скульптурі Свповида чи шап­ка-бирка на голові чоловіка. Всі вони спрямовані до небес. У хап, як про те співають Божії по­сланці — колядники, живуть чоловік-Місяць, жінка-Сонце, діти-Зорі, як космічні світила у небі Господь і Господар у давньоукраїнському віто- гляді були єдиними. Бог славний “по всему світу* і славним є “наш господар”. Український Бог, як хлібороб, землю оре, хліб вирощує, навіть сидить у господаря в гостях [29, 21]:

Я в чолі стола у господаря,

У господаря все в пан Івана. Томки роздає щьистя, здоров'я, Щьистя, здоров'я, многіїліта, Многії літо любого світо.

Займаючись своїм священним господарюванням, хлібороб жив і творив з любо­в’ю до Світу, землі, людей. Цебто робив так, як чинив Бог, був сам в його образі у своєму рідному краї.

Ofi