ЯСНЕ-КРАСНЕ СВІТИЛО
Найдавнішим ім’ям сонячного Бога було Коло [9, 40, 73]. Таким первісним, але найзримішим, є оце просте й змістовне його означення. Хрест у Колі вважається схематичним зображенням Світобудови.
Цей символ основний не тільки в орнаменті Трипільської цивілізації, айв усіх наступних історичних культурах, у багатьох жанрах українського народного мистецтва. Сонце в трипільців-хлібо- робів зображується у вигляді кола, круга, а суть його відтворюється у прямому чи навкісному хресті. У Трипільській культурі усе творилося і будувалося по колу, тому священність Кола не підлягає сумніву. Від уявлення про сонце, від початків хліборобства назва хліба поєднувалася саме із ним. Адже в плані хліб відтворює коло, а в профіль — це горбочок землі. Навіть сама солома є священною і має корінь “оло”, той, що й у слові “коло”. Деякі культи, як засвідчують “Веди Рога” (“Рігведа”), чинилися на с-оло-мі, а ск-оло-ти священні дари також приносили в с-оло-мі. Оскільки хліб є сином сонця й таким святим, як і воно, то ритуальні хліби печуться із хрестами. Сакральні величини в українській народній культурі походять від “Кола”. Відомий мовознавець і лінгвіст Олександр Потебня вважав хліб “символом сонячного Бога” [90, 22—24].Із хліборобством, за визначенням 0. Братка-Кутинського, пов’язаний і бог Вогню, сонячний бог трипільців Пал [9, 77]. Від нього походять слова “паламар” — служитель культу, а також поле — місце праці хлібороба, палити — піддавати священному вогню, паляниця — кругла хлібина на честь Пала. З його діями співвідносний
Зустріч ДВОХ СВІТЛОВИХ сил Малюнок НО МИСЦІ з Мойданецького прамісто
Великодний хліб із Кобринового Тальнівського р-ну на Черкащині, 1960-ті роки
і Полєль — бог Сонця І КОСМІЧНОГО Вогню.
Обидва пов'язані із процесом достигання злаків у першій половині літа, на що вказують слова “паленіти” та “половіти”. У цих словах уловлюється співзвучність із назвою і великої богині Лади. Вона уособлює водне начало і світовий лад. Лада (Рада) є втіленням Сонця й дощу, тобто вогню н води [56, 61—62]. Ці дві життєтворчі сили були її дітьми. Леля втілювала в себе воду, а Полєль — вогонь. Образом цього двоєдиного втілення у мистецтві трипільців є сонце із лініями всередині. О. Братко-Кутинський дає триєдине трактування образу Лади. Перше: дитя — це Сонце (Ко-Ла, Коло), друге Місяць (Ko-Лада, Коляда), а третє — Дана (Ла-Да, воДа). Вона ж є і Лелею, а Коло — це Полєль. З ними співзвучні шумерські Інліль та Інанна. Дослідник зазначає: “Наявна інформація дозволяє визначити, що носіями так званої трипільської культури були арійські племена шанувальників культу Лади, тобто культу астральної води і вогню. Оскільки воду уособлювала Леля (Дана), а вогонь Полєль, то шанувальники цього культу звалися за іменами богів-близнят — ле- легами (лелеками) і пеласгами” [9, 75]. Лада в українців опікувалася весіллям, спів цих обрядових пісень називається ладканням. Саме подружжя одне до одного зверталося на ім'я “Ладо”. Дітей у нас матері і досі називають “сонечком”, “зірочкою”. їх із небес приносив Лелека — посланець Лелі.Провідним богом у трипільському хліборобському суспільстві був Велес ------------- ВІН
же Волос, Телець, Бик, Тур, який володарював у зодіаку і під сузір'ям якого життє- діяла орійська культура. Він усе тягнув своєю силою і щоранку в рогах вивозив Сонце на небесне видноколо. Воли були основним тяглом у веденні хліборобства. Образів його є предостатньо у трипільському мистецтві. Насамперед — це статуетки бичків, особливо у розвиненої трипільської культури, скульптурні зображення на посуді, трони у вигляд рогів. Тож і символом його є двозуб (роги). Найвиразніший образ Велеса на пластинці із Більче-Золотого (Тернопілля) — голова вола з розкішними рогами.
На ній же накреслено і богиню з піднятими руками, поза відповідає іпостасі богині Берегині. Тут поєднано давніше й пізніше образотворче мислення, оскільки в зображенні вбачаються два значення однієї іпостасі.
Згідно “Велесової книги”, яка присвячена саме цьому Богові і якого вважають отцем, бо він “учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти” та всякому ремеслу, у ньому “є пристанище сили”. Йому молилися і пісні співали, в яких “Велеса славили і храмину ту, яка блищить огнями многими”. Серед сонму богів цієї прадавньої пам ятки Велес посідає сьоме місце [15, 60]. Він є богом розсвітлення, бо приносить світло від Сварога [159, 62—63]. Як ознака цього, між його рогами у трипільському мистецтві інколи зображується сонце. Сонце уособлював і Бог Pa. Він у синхронній давньоєгипетській культурі зображувався чотирибічним [80, 358]. Таким чотирибічними є зображення Сонця на посуді всіх трьох етапах Трипільської культури. Такими ж є образи Сонця і в українській кераміці та в інших жанрах народного мистецтва.
Сонце має кілька божественних назв. Очевидно це залежить від кожної пори його сяяння. О. Знойко вважає, що основна назва Сонця — Дажбог постала ще з дотрипільської епохи. Мовознавець Ю. Мосенкіс методом “слів і речей” вислідив, що Дажбог на нашій землі також відомий в доіндоєвропейську пору [95]. Одначе давні літописи, хроніки, окремі дослідники пишуть, що богом Сонця вважався Дажбог, але він був “син Сварогів, син Неба”, що царствував після Сварога [59,102]. Чимало згадується про поклоніння Дажбогу у “Велесовій книзі”. Одначе є тут підтвердження, що Дажбог господарював після батька. Передаючи володарювання синові, Сварог із заповіддю божою звертається до вірних: “І будете як діти мої, і Дажбо буде отець ваш. Того мусите слухатися... 1 як мовить, так і творіть” [15, 97—98].
Ясне-красне світило взаємодіє з навколишніми зорями, розкручує усю свою Галактику. Цей взаємозв’язок має образне відтворення в культурах, які в різний
Різьбленим сволок жати із Сонцем та чотирма Зорями.
Львів, XVII ст.час розвивалися на землях України. Зображення його на посуді Трипільської культури переважно чо- тиричасне. Якщо дивитися на нього в плані, то горловина є центром, навколо якого сонце обертається. Свггосилу центру в низці композицій увиразнює ще й зображення ромба як символу вишньої сфери. На кераміці бронзового часу є різноманітні зображення сонця. Горщики катакомбної культури мають подібну до трипільських образну структуру: чотири сонця створені із п’яти кіл чергуються із трьома перпендикулярними лініями. На денцях кубків Черняхівської культури сонця також зображені у чотиричасній композиції.
За такою духовною структурою створюються образні композиції у всіх культурах української землі по історичній паралелі розвитку. Так, на срібній пластинці із Хоминої могили часів сколотів в центрі зображено сонце, а по краях їх є по двоє. Всі вони з’єднані трьома лініями з трьох пружків. Золоті бляшки-нашивки для упряжі мають таку композицію: чотири сонечка в центрі з’єднуються із п’ятим. Кожне з них триєдине: два пружки і цятка всередині. На шиферних плитах Київської Русі композиція однакова, але образно насиченіша. В центрі ромбічної сфери зображено велике сонце, а ліворуч і праворуч їх є по двоє. Вони поєднані між
собою звивистими лініями і відтворюють єдину сакральну сутність осяйної небесної сфери. На саркофазі X ст. із
Сонце із чотирма зорями на шиферній плиті Київської Русі
Д есятинної церкви з кожного боку зображено по чотири сонця.
На образне мислення як вияв світогляду не вплинули Hl війни, ні зміна релігії, ні навала татаро-монголів. Стійкість світоглядної традиції обумовлювала його побутування і розвиток. Твори мистецтва, фольклору створювалися чотиричасно у різні часи і в усіх жанрах. Стеля в хаті — як небо над землею. Вона має бути в єдності із ним. Сволок — її несуча опора —
Образ Володаря Світу у гончарній композиції *Піч* Остапа Ночовника; с.
Міські Млини під Полтавою. Поч. XX ст.оздоблювався сакральними символами. На такій балці XVI ст. зі Львова у центрі вирізьблено сонце у Kpyropycir а з боків — чотири сонечка-зірочки. Композиції із Сонцем у центрі і чотирма обабіч є на сволоках у наступних століттях та в різноманітних жанрах народної творчості. На будинках містечкової архітектури сонце також є основним символом в оздобленні, чим єднає хату білостінну із світом білим. На пілястрах осель 1970—1980 років витворюються ті ж оздоби, що й п’ять-три тисячі років тому: в центрі сонце, а збоку — сонечка-зірочки. Подібно створюють-
За законом Світового ладу
Навскісні хрести із ромбів на тканому рушнику із с. Вишнополя (Тальнівщина). TMiX
ся образи навіть у ткацтві. На рушнику навкісний хрест має чотири ромби. Поєднавшись, вони утворюють у центрі ще один. Посередині в усіх є по цяточці-сонечку.
Образ чотиричасного світлоносного свпу з великою силою художнього узагальнення на початку XX ст. витворив геніальний український гончар Остап Ночов- ник із Білих Млинів (Полтавщина) у скульптурній композиції “Піч". Вона для оселі, як Сонце для землі, є джерелом світла й тепла. Митець виобразив піч чотирибічною, як світ, та ще й на чотирьох ніжках. На таких сто
яли і деякі посудини трипільської культури. Обабіч по вертикалі знизу і зверху наліплено чотири сонця. Вони між собою з’єднані качалочками. Ті посередині мають чотири поділки. Від них до центру відходять два обереги до Дерева життя. Над
Українська вишивко із ромбічною сферою то навскісним хрестом
челюстями печі, майже в центрі композиції, також зображено сонце. Ось із нього й виростає Світове дерево. Воно тягнеться уверх і вивершується образом Трисуття (Тризуба) Світу. Над сонцями вгорі є парні обереги у вигляді баранячих ріжок- закруташок.
Коло них на вершині, мов на троні, возсідає задивлений у Світ вусатий Господар, Творець цієї триєдиної і чотиричасної, ростучої і світлоносної сфери.Хустки раніше жінки також вишивали. Композиція і образотворчі елементи на них такі ж, як і в названих творах. На кінцях хустини XIX ст. із с. Тучин на Рівненщині вишито чотири сонця, а в центрі п’яте. Тепло і світло їхнє впливає на ріст і розвиток, адже від центрального квадрата відходять чотири хвилі росту і завершуються рівнора- менним хрестом [54, 31].
Фрагмент надмогильного пам'ятника із Сонцем J876 р. Худ. О. Сласпон
ЛЛиоо /5 образом життєвої сили Сонця — рухом і ростом, с. Постав-Мука (Полтавщина) Переяславський краєзнавчий музей
Верховний Бог-Сварог у “Велесовій книзі” названий “дідом божим”. Дід у давньоукраїнських віруваннях підтримує вогонь Сонця [135, 147]. Тож у центрі могло бути його зображення, а з боків ймовірно виоб- ражувалися Дажбог, Ярило, Велес, Хоре. Кожне із них зображено своєрідно, із суттєвими для себе рисами. Окрім цього, є ще низка Бопв пов'язаних із сонячним культом: Коляда, Колодій, Купайло, Білобог. Сонце належить до жіночого роду, а назви Бопв, з ним пов'язаних, — до чоловічого. їх супроводжує сестра Сонця — цариця Вода (Дана). Дійства з нею відбуваються в кожному святі Сонячного кола. Є навіть двоєдине божество Орлана, де Бог світла — Op1 а Богиня води — Дана. І вона, і Дажбог мають однаковий корінь “ДА” і спільно діють — дають благо.
Завдяки Сонцю існує життя, петлюється вода в Землі, пульсує кров у тілі, усе росте й плодоносить. Відтак його як священну і помічну силу зображували й оспівували нарівні із Богом: “Богу помолімось і на сонце подивімось”. У піснях, у творах мистецтва його втілювали у коловертящі образи, як у веснянках “Кроковеє колесо”, “Вербовеє колесо”. Низка обрядових пісень має такий зачин: “Колесом, колесом сонце вгору йде”. Часто у піснях воно римується із вікном, адже саме “Через віконце проходить сонце, а через пороги — щасливі дороги”. Воно вважається живим і такі ж дії має: “Із-за гор сонце йде і грає”. Ще воно має важливу справу, оскільки причетне до парності і розподіляє хлопців для дівчат:
Сонце в центрі / чотири з боків но кам'яному хресті із с Бортники (Івано-Фронківщина), 1930-ті роки
Ой яснеє сонейко щораз вгору йде, Іще вище ходило, уах хлопців ділило [58, 225].
До нього звертаються ніжно й молитвенно: “Сонечко, сонечко! Одчини Боже віконечко!” Дівчата звертаються до нього, аби додало краси, щоб бути таким, як і воно: “Сонечко красне, освічуєш гори, долини, освіти моє личко, щоби моє личко було ясне-крас- не, як сонечко” [156, 102]. Подібними молитвами зверталися люди до сонця у різні часи. Якщо не було до чого молитися, то зверталися до Сонця або до його сходу, на- бираючися від нього сили і краси: “Сонечко ясне! Ти красне, прекрасне! Ти осяваєш землю і води, ліси і гори, освіти моє тіло і душу своєю силою і красою навіки вічні. Дай Боже!” [43].
Опріч самого Сонця, у різних жанрах народного мистецтва його символами є зорі, ружі, косий хрест, павучки. Так, у Романівні Тальнівського району писанкарка Явдоха Бадьора малювала мотив “зоря з ляхівкою”. Восьмираменне сонце є вищою космічною силою, а ляхівка — це вишитий
Кахля теракотова із сонячною чотиричосною композицією, XVII-XVIII ст Полтавський краєзнавчий музей (ПКМ)
нижній край жіночої сорочки. Таке поєднання мотивів вводить у світ мислення наших предків, у якому Сонце і Людина сприймалися як явища цілковито споріднені. Знаком вогню і сонця є мотив “косого хреста”, поширений у багатьох жанрах декоративних розписів, особливо у писанках. Восьмираменне сонце-зоря як образ досконалого світу є також на килимах, вишиваних сорочках, рушниках. Килими відомої на Черкащині Наталки Горбатенко із Виш- нополя так і називалися — ‘зірчасті”. Зверху і знизу на них ткалися сонця-зорі, а в центрі вони роз’єднувалися вертикальними ромбами. Таким за композицією є і мальований настінний килим Параски Кирилюк. Мірності Світового ладу тут також зримі. В центрі сяють два вось- шіраменні Сонця. Від кутів, які утворюються при з’єднанні ліній, відходять по три листочки і Сонце мовби росте. Поруч із основними зображеннями два менших розкручують квітучі лінії хмеликів. Достоту, як і на посуді раннього Трипілля. По три сонечка на в’юнкому хмелику є зверху і знизу мальованого килима.
Майже кожна писанка відомої майстрині з Черкащини Ялини Ратушняк має своєрідний символ сонця. Різна величина
Зображення Сонця на писанці із с. Вишнополя (Черкащина), 1922 р.
Писонка 'Пресвітле сонце'; Ялина Ратушняк, с. Кобринове на Черкащині, 1970 р. [86]
із дванадцяти променів створюють враження руху. Навколо нього всіяно горош- ком, сосонками як символами росту. На одній із писанок лінія безконечника йде від сонця на торці до зорі на денці. На всьому шляху його руху всіяно ромбиками, деревцями, насінинками як уособленням росту і розвитку. На одній із писанок майстриня змалювала вінці наречених. Зображені один біля одного, вони створюють образ Сонця. Красою душі своєї творитимуть сім’ю так, як Сонце життя на Землі.
Спільний світлоносний образ сонця, усталені композиційні схеми його виоб- раження характерні і для історичних культур, і для українського мистецтва на всій етнічній території, ім’я якій — Україна.