VIII НАСТУПНИКИ ЯРОСЛАВА.
Наступники Ярослава не важилися почати відразу боротьбу між собою за спадщину, а тим більше усувати один одного способом, якого застосував Святополк. Християнська церква оголосивши Святополка «Окаянним», а вбитих братів Бориса і Гліба канонизувавши, вплинула на громадську думку і утворила тим атмосферу, що аж ніяк не сприяла повторенню того чого допустився Святополк.
Вправді князі практикували увязнення тих князів, яким хотіли загарбати уділи, а навіть трохи пізнійше —• допустилися такого злочину як осліплення Василька, але увязнення часто кінчалося тим, що увязнений виходив на волю і знова здобував собі «волость», а що до осліплення, то певно мав тут вплив приклад Візантії, яка широко стосувала осліплення, осліплюючи навіть сотні полонених.Але між наступниками Ярослава дуже часто приходило до непорозумінь, причиною яких було в першу чергу намагання трьох старших Ярославовичів спільними зусиллями видирати землі у молодших братів. Поволі дійшло до того, що вони стали панами всіх земель імперії Ярослава. Молод- шікнязі не хотіли тому слухатись київського князя Ізяслава, який мав заступити батька. Ізяслав, безперечно, не відзначався ніякими особливими здібностями чи якостями, а кияни мали надто багато причин бути невдоволеним з нього. Зокрема причиною того невдоволення було те, що князь Ізяслав не зумів зорганізувати оборони проти нової орди, що надтягнула на місце печенігів. По відході печенігів за ними слідом посувалася орда торків, імовірно слабша багато за печенігів, на яку в свою чергу тисла зі сходу войовнича численна орда куманів-половців. Українські князі зібравшися розбили торків і тим улегшили посування половців, які появилися на південних кордонах 1062. Отже власне протиставитися цій орді половецькій не зміг Ізяслав, а коли по невдалому бою кияни зажадали, щоб князь видав їм зброю і коней, щоб вирушити назустріч половцям — Ізяслав відмовився задовольнити їхнє жадання, що й привело до відвертого повстання.
Молодші князі разом з киянами два рази виганяли Ізяслава і він двічі, по довшому часі, за допомогою поляків, вертався. Брат Ізяслава, Всеволод відібрав землі своїх небожів і вони провадили з ним довгу і завзяту боротьбу.Все це, звичайно, ослабило Україну і вело до розпаду великої імперії.
Вправді зібралися, як вже було сказано, всі землі імперії в руках старших братів, але це «збирання» (примусове) тягнулося надто довго і тому вже почали виразно виступати непорозуміння між трьома старшими братами, чи, краще сказати, між двома старшими братами і київським великим князем Ізяславом.
Року 1073 два брати Святослав і Всеволод рушили на Ізя- слава і той мусів утікати. Київським великим князем став Святослав. Святослав мав значно більший вплив на перебіг подій і безперечно стремів до самовладства, та до боротьби з Всеволодом не дійшло, бо Ізяслав втік в Польщу І, заручившися допомогою польського короля Болеслава Сміливого, пробував відновити збройну боротьбу. Однак польські війська не змогли одержати рішучих успіхів і рік по тому прийшло до миру, а потім і до союзу Болеслава зі Святославом, Ізяслав же, від якого поляки одержали за свою «допомогу» дуже багато грошей і клейнодів, подався до німецького імператора Генріха IV, від якого сподівався допомоги. Але Генріх IV мав свої клопоти і тому його «допомога» обмежилася до дипломатичної інтервенції у Святослава, яка не дала жодних наслідків, хиба лише ті, що посол привіз від Святослава стільки дарунків, золота, оздоб, золототканих одягів і клейнодів, що, як запевняв хроніст того часу Лямберт, ще «ніхто не пригадує собі, щоб хтось такі багацтва ранійше привозив до Німеччини».
Ізяслав швидко зорієнтувався, що допомоги від Генриха йому не буде і тому послав що свого сина до папи Григорія VII, який був запеклим ворогом імператора, рівнож просити допомоги, а може хотів, щоб папа вплинув на Болеслава, польського короля. Але й це звертання не дало наслідків крім двох буль.
Однак всі ці заходи Ізяслава стримували Святослава від спроб відібрати решту земель імперії Ярослава від Всеволода аж до часу, коли всім тим плянам поклала край смерть Святослава.
Коротке панування Святослава не залишило по собі слідів, лише хіба згадка про неґативне до нього ставлення киян, а зокрема ігумена печорського Теодосія, який виступив проти Святослава, твердячи, що «не по правді» він вчинив з Ізя- славом, відбираючи у нього владу і землі.
Щойно згодом Teo- досій став ліпше ставитися до Святослава, дозволив його поминати підчас служби Божої. На таку зміну відношення вплинуло певно те, що Святослав побудував у Київі церкву св. Симеона, обдарував Печорську Лавру та наказав переписати для нього збірник відомий під назвою «Святославового збірника» (1073 р.), а три роки пізнійше складено було для бібліотеки князя ще другого збірника, до якого увійшли уривки з численних книг.Помер Святослав наслідком невдалої операції, якою думав позбутися хвороби.
Негайно по смерти Святослава до Київа прибув Всеволод і став великим князем київським, давши свому синові Володимирові (Мономаху) Чернигів,
Тимчасом Ізяслав, з польським військом, яке йому дав Болеслав, рушив на Київ. Йому на зустріч виступив з військом Всеволод, але, не бажаючи пробувати військового щастя, склав з Ізяславом угоду, наслідком якої втретє вернув Ізяслав до Київа і став княжити. Ліпші однак землі виторгував собі Всеволод, проти якого виступили усунуті Свято- славичі на спілку з половцями. Ізяслав на просьбу Всеволода поспішив з допомогою і поліг у бою. Поховали його в Київі дуже урочисто, бо кияни поставилися до нього з великою симпатією, яка була наслідком того, що Ізяслав загинув в ообороні того самого брата, який на спілку зі Святославом його самого перед тим вигнав із Київа.
Після смерти Ізяслава Всеволод стає великим князем Київським, обєднавши в своїх руках більшу частину земель, що належали до імперії Ярослава, меншу ж частину дав синам Ізяслава.
Та протягом цілого свого пятилітнього князювання мав Всеволод безнастанні війни з князями-ізгоями. Порядок заведений Ярославом що-до поділу влади між синами, як ми бачимо, не вдержався. Непорозуміння почалися зараз же по смерти Ярослава Мудрого.
Тому ж, що сини князя, який вмирав, лишаючи дітей сиротами, усувалися звичайно старшими братами, які захоплювали собі їхні землі й лишалися без спадщини — вони одержали за Всеволода назву князів-ізгоїв.
Ставши повнолітними вони починали боротьбу за батькову спадщину, а коли їм не вдавалося добитися її повороту — найчастіше втікали до Тмуторокані, де назбиралося тоді досить багато князів-ізгоїв.
Спроби цих князів-ізгоїв, часто за допомогою половців, звернути собі втрачені волості, поруч з війнами між старшими синами Ярослава, про які була мова, руйнували землю і ослаблювали міць могутньої перед тим київської імперії. Міжусобні війни, в яких нераз брали участь наші вороги, ослабили український нарід, дезорганізували державне господарське і культурне життя, підважували ідею залежности від Великого князя Київського усіх земель імперії.
Всеволодові в його боротьбі з князями-ізґоями і з половцями допомагав (а то й заступав) син його Володимир Мономах.
А, як на це вказують і літописні виразні окремі згадки так і принагідні, — половці за тих часів безустанно нападали на всі українські землі І нищили їх немилосердно.
За князювання Всеволода починає жити своїм окремим життям Галичина. Всеволод був одружений з візантійською царівною, а донька його, яка вийшла заміж за саксонського маркграфа, повдовівши вийшла заміж за імператора Генриха IV. Подружжя було дуже нещасливе і ця справа потім розглядалася на соборі в Констанці. Один син Всеволода був одружений з донькою англійського короля Геральда. Другий син був одружений з донькою шведського короля.
Що-до внутрішньої політики Всеволода то лише можемо нагадати собі нарікання літопису на те, що князь добирав собі поганих дорадників та що за його князювання надзвичайно зросло хабарництво та всякі зловживання. Його самого вихваляє літопис за моральне життя та побожність, а син Його Володимир згадує те, що батько вивчив пять мов.
Помер Всеволод в 1093 році.