ІЗ ЗНАКОМ ВИШНЬОГО НЕБА
J жежень, як другий хліб після короваю, по всій площині помережаний качалочками та зубцями. Дивень за формою також круглий і виграє прямими й зубчастими лініями. Якщо зображення на них розгорнути і подати графічно, то матимемо тканий рушник із стебнівками та переснівками.
Сам же дивень за формою відтворює сонце чи вінок. Для обдарування батьків сватами печуть великі шишки, подекуди їх називають “верч”. Традиційно вони орнаментовані пасочками і зубцями, а посередині наліплюється шишечка-сонечко.
Символ Сварги на горщику із ранньоїритльського селища Гренівка (Побужжя, етап AJ
В Онопріївці, Павлівці-П коровайниць обдаровують шишками, на всій площині яких виліплено спарені вертути — знак Сварги і обведено опояскою з тіста. Назва походить від давньоорійського слова “Свах”, яке означає верхнє небо (за “Рігве- дою” — віданнями (гімнами) Рога), а це 5 тисяч років тому. Українське весілля має й інші назви: сватьба, свайба, свальба, сванейка. Часто в літературі їх обходять, бо це нібито співзвучно із російською назвою “свадьба”. Через це не можемо взнати ні первісного значення слова, ні його зв’язку з народною вірою, ні давності походження. Одначе із словом “Свах” пов’язані назви весільних чинів — сваха, сват, світилка, свекор. Отже, українське весілля належить до прадавніх культів того священного шлюбу, коли єдналися Небо і Земля, а в образі молодих виступали Місяць і Сонце. Шлюбом, усіма його дійствами та атрибутами опікувалися Боги найвищих космічних просторів. Кожна українська сваха є небесною постаттю.
Образ Сваргм на шишці для коровайниць із с Онопріївки, Павлівки-ІІ Тальнівського р-ну.
Молодий і молода в селах Подніпров’я (Жов- нине, Вереміївка) мали сонячні оздоби: у нього зоря на грудях, у неї — вінок на голові.
Космічні символи були і в прикрасах короваю. В його центрі — сонце-шишка, а все поле всіяне зорями, вюмками-безкінечниками, гребінця м и-промінцями. З боків наліплено чотири голуби, а по краях — чотири барильця. У Веселому Куті (Тальнівщи- на) сонцем називають хлібину тіста, яку кладуть на підошву майбутнього короваю. На неї накладають основну шишку, від якої відходять чотири стрічки у вигляді колосків [90, 22—24]. Він посланий від Бога і йому має світити місяць, щоб “коровай був ясний, а як сонечко красний”. Часто його, як ось у пісні з Лебедина Шполянського району, так і оспівують:Коровой ноче сонце іскриться, У нім з семи полів пшениця... [45].
Якщо коровай перенести на мову розпису чи графіки, то відповідний і твір постане, як ось цей священний хліб із Громів (Уманщина). В центрі його — квітка, а довкола неї — чотири квіточки, поміж них — чотири гусочки. Усі ці зображення обводиться віночком із вертоплюшок — вертут, цебто лінією без- кінечника. Вище підошви-основи виліплено чотири шишки навкісно та ще чотири дубові листки, які одне від одного відділено вісьмома горішками. Вони обведені зубцями, цебто хвилястою лінією. Навкруги є колоскова лінія та широка лінія- качалочка. Отже, в плані виходить зримий образ сонця, подібно до того, як і в піснях співається.
Найуживаніший ритуальний хліб — калач, який є основним у багатьох народних святах та обрядах. Творять його так: три качалочки тіста сплітають у косу. На місці з'єднання країв накладають зубчасті качалочки тіста, при випі-
Символи трипільського орнаменту як складові оздоблення хлібів українців
канні з яких утворюється гребінь. Коли калач опоясують обручем, край його припліскують до місця з’єднання і роблять два розрізи. Після випікання створюється трипала лапа. Триєдині руки, ноги є в зображеннях людей, священних тварин у композиціях розписів Трипільської культури. Це вказує на давність та священність калача як обрядового хліба.
Художнє хлібопечення — жанр мистецтва, в якому поєднується не тільки декоративне оздоблення, а й пластичне вирішення. Прикраси, як образи, спочатку формуються, потім наліплюються і створюється композиція хліботвору, котра обумовлена традицією, звичаєм і здавен витвореними космічно- змістовними символами. Окремі твори самі по собі є скульптурними. Здебільшого це — гостинці, які належать до фігурного печива [144, 31—34]. Ми вже вели мову про вертути, пряники у формі місяця, зірочок, коники, гусочки чи голуби, качку. Для зустрічі птахів весною печуть жайворонки, і діти носять їх на вишитих рушниках, вітаючи людей. На вигляд вони триєдині і чотиричлені: крильця мають троє, а хвіст — четверо розгалужень. За сонячною подобою роблять і бублики. Верчик або скрутень виготовляють із солодкого тіста. Такі гостинці є також елементами в декоративному оздобленні хлібів.
У художньому хлібопеченні переплелися тисячоліття життя нашого народу. У ньому, як найдавнішому втіленні мистецтва, народної віри і світогляду, закарбовано образотворчі символи, спільні в його житті впродовж багатьох епохах. Насамперед — це сонце, як невгасаючий і постійно сущий образ у всіх творах народного мистецтва; хрест як втілення єдності небесного і земного світу; сварга як постійний рух світла і космічного вогню; зоря — символ краси і світлості; вертута-безконеч- ник — уособлення безмежності світу; ромб — знак плодючості; птаха — носій божої вісті. Через них у хлібові як творові мистецтва передається не лише сутність світу, а й духовна потреба людини жити в лад із ним, із його законами.
Хліби, котрі створюють і випікають жінки у нашому краї, образно місткі, професійно досконалі, графічно чіткі. Сповнені гармонії краси і вміння, народної традиції та власної творчості, хліби засвідчують мистецький хист майстринь. Життєва необхідність, поєднана із мистецьким змістом, космогонічним світогля- дон, робить хліб неоціненним духовним багатством українського народу. На цих засадах художнє хлібопечення побутуватиме і розвиватиметься доки люди у нашому краї вирощуватимуть хлібне збіжжя. Красу і цінність його утверджує народна пісня:
Коровою, коровою, Без кінця і крою, Як світ ясний Усім красний Від крою й до крою.
Скрутень із ознакою парності. TMiX