Нормативний прогноз

- це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

Прогнози розробляються за допомогою певних методів прогнозування, які являють собою сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації для складання прогнозу.

Методологія політичного прогнозування використовує два види закономірностей: закономірності функціонування політичних систем і закономірності їхнього розвитку. Перші характеризують самі процеси життєдіяльності політичних інститутів суспільства, а другі визначають напрями змін різних явищ і форм політичної організації суспільства.

Прогнозування в галузі внутрішньої політики спирається, насамперед, на виявлення і комплексний аналіз соціально-економічних чинників, які безпосередньо чи опосередковано впливають на політику, систему конкретного суспільства. За результатами аналізу цих базових змінних повинен бути сформульований висновок про тенденції розвитку внутрішньої політики в даний історичний період. Аналіз тенденцій є підґрунтям для формування прогностичних висновків і пов’язаних з ними наукових рекомендацій для підвищення ефективності управління.

У політичному прогнозуванні використовується весь арсенал методів розроблення прогнозів. Зокрема, значний ефект тут дають системний підхід, кібернетичне, математичне й імітаційне моделювання, науковий інструментарій теорії ігор, систематичні опитування експертів та інші методи. Австрійський футуролог Е. Янч налічує понад 200 наукових методів, спеціальних методик та логічних і технічних засобів пізнання майбутнього. Однак у практиці використовується не більше ніж 15-20 методів прогнозування. Усі їх досить умовно можна поділити на 5 груп:

1. Екстраполяція.

2. Експертні оцінки.

3. Моделювання.

4. Сценарії майбутнього.

5. Історична аналогія.

Кожний із цих методів прогнозування майбутнього має свої переваги і вади.