6_Право власності на природні ресурси.

Право власності на природні об'єкти та їх ресурси в об'єктивному розумінні - це система правових норм, що регулюють відносини власності на природні об'єкти та їх ресурси;

право власності на природні об'єкти та їх ресурси в суб'єктивному розумінні — це врегульована нормами права можливість суб'єкта володіти, користуватись і розпоряджатись належними йому природними об'єктами та їх ресурсами.

Природні об'єкти як об'єкти права власності мають свою специфіку на відміну від будь-яких інших матеріальних цінностей і благ:

— вони є об'єктами природного походження і не створюються людською працею;

— природні ресурси не підлягають простому відтворенню в процесі виробництва як товар, частина з них взагалі є вичерпними і не відтворюваними;

— на відміну від товарно-матеріальних цінностей природні об'єкти не мають вартості, вони не є майном у власному розумінні;

— більшість природних об'єктів не можна перемістити в просторі, окремі з них навіть неможливо виокремити, обмежити, індивідуалізувати;

— природні об'єкти мають особливе значення для держави і суспільства в цілому тому, що вони є природною основою, базою функціонування людського суспільства і забезпечують саме його існування;

— всі природні об'єкти існують в нерозривному зв'язку між собою, з навколишнім природним середовищем, природними екосистемами, розвиваються за об'єктивними законами природи.

Суб'єкти права власності на природні об'єкти та їх ресурси.

Первинним суб'єктом права власності згідно з Конституцією України є Український народ. Теоретично свої повноваження він може реалізувати шляхом вирішення відповідних питань на референдумі. Однак фактично, як і визначає сама Конституція від імені Українського народу, права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. При цьому органи державної влади виступають від імені держави як суб'єкта права державної власності відповідно до ст.

Основні форми власності на природні ресурси:

-державна; -комунальна (територіальних громад); -приватна (громадян і юридичних осіб).

Суб'єктами приватної власності за загальним правилом є фізичні та юридичні особи. Найбільш детально регулювання суб'єктного складу відносин власності здійснено в Земельному кодексі України стосовно земель (статті 80—86 Земельного кодексу України).

Об'єкти права власності.

До об'єктів права власності належать природні об'єкти та їх ресурси, а саме:

— земля, а точніше земельна ділянка, тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України). Розділ 3 Земельного кодексу дає переліки категорій земель, які можуть перебувати в державній, комунальній чи приватній власності;

— надра, які включаються в державний фонд надр (статті 4, 5 Кодексу України про надра). Частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин. Для правового режиму корисних копалин має значення їх поділ на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення, притаманний і для інших природних ресурсів;

— ліс. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України всі ліси на території України становлять лісовий фонд України. Щоправда широке визначення лісу, яке дається в ст. 1 Лісового кодексу України і охоплює пов'язані з власне лісом (деревами та чагарниками) самостійні природні об'єкти — ґрунти, тварин, трав'яну рослинність, мікроорганізми, не зовсім підходить для визнання лісу в такому значенні єдиним об'єктом власності, оскільки названі окремі природні об'єкти є в той же час самостійними об'єктами власності. Об'єктами «лісової» власності є також лісові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу;

— води (водні об'єкти), які в сукупності становлять водний фонд України (ст. З Водного кодексу України);

— об'єкти тваринного світу, визначення яких дається в ст. З Закону України «Про тваринний світ»;

— території та об'єкти природно-заповідного фонду, склад якого визначений в ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інші природні об'єкти та комплекси.

Зміст права власності складають три правомочності: володіння, користування і розпорядження. Вони реалізуються і у відносинах власності на природні об'єкти. Однак у цьому випадку слід пам'ятати про особливості об'єктів власності, які зумовлюють певні екологічні обмеження при їх реалізації. Це, наприклад, недопустимість зміни цільового призначення використання природного об'єкта, можливість припинення права власності у випадку порушення екологічних вимог тощо. У найбільш повному обсязі вказані правомочності реалізуються органами державної влади при здійсненні права державної власності.