§5. Тактика допиту в типових ситуаціях

Як зазначалося, на вибір тактики допиту впливає низка факторів, серед яких одним Із найбільш суттєвих є позиція допитуваної особи (ситуація допиту). Незалежно від процесуального статусу допитуваної особи її позиція може сприяти вирішенню завдань слідчого (безконфліктна ситуація), а може і заважати цьому (конфліктна ситуація).

Тактика допиту в безконфліктній ситуації. Безконфліктна ситуація допиту мас місце тоді, коли допитувана особа бажає вступити у спілкування і дати правдиві показання. Це є характерним для допитів експертів, потерпілих і свідків, але може мати місце і на допиті підозрюваного чи обвинуваченого. Основними тактичними завданнями у цій ситуації є:

- зберегти безконфліктність;

- встановити і зафіксувати показання в повному обсязі обізнаності допитуваної особи;

- створити умови для активізації пам'яті особи;

- деталізувати показання настільки, щоб кожна обставина могла бути перевірена і під тверджена (або спростована) іншими доказами;

- встановити умови сприйняття і формування показань з метою організації перевірки їх достовірності.

Безконфліктна ситуація сприяє успішному веденню допиту. Але і в ній можуть виникнути труднощі, які слідчий повинен подолати.

Допитуваний може не завжди чітко усвідомлювати, які факти цікавлять слідчого, у цій ситуації потрібно зорієнтувати особу відносно обставин, про які потрібно розповісти. Для цього рекомендується ставити короткі і зрозумілі для допитуваного запитання. Краще послідовно поставити три простих запитання, ніж одне складне.

Допитуваний може не запам’ятати ті чи інші факти, у такій ситуації для надання допомоги в пригадуванні забутого рекоме- ндусться ставити нагаду вальні запитання. Наприклад, у кримінальній справі про вбивство свідок не міг пригадати день (число), коли він бачив підозрюваних на березі водосховища, де він ловив рибу.

Допитуваний може перебільшувати деякі факти. Така ситуація можлива на допиті потерпілого, який під впливом страху, несприятливих умов, а також своїх психологічних особливостей перебільшує ті чи Інші обставини. Наприклад, взимку в вечірній час було скоєно розбійний напад на жінку, яка поверталася додому з кінотеатру. На допиті потерпіла у вільній розповіді показала, що нападників було шестеро, усі були величезного зросту і одягнені у білі балахони. При встановленні деталей нападу було з'ясовано, що подія відбувалася в темряві під час снігопаду, і одяг нападників був вкритий снігом. Таким чином, раптовість нападу, викликаний ним переляк і фантазія потерпілої призвели до того, що сніг на одязі був сприйнятий нею як білі балахони. У подібній ситуації за наявності ознак перебільшення рекомендується максимально деталізувати показання, а також ставити контрольні запитання для виявлення схильності особи до фантазії.

Допитуваний може не запам'ятати тих чи інших обставин (несприятливі умови сприйняття, поганий зір тощо), але намагається «допомогти» і дати «правильні» показання. Це дуже небезпечна ситуація для встановлення істини. Така «прислужлива» позиція свідка чи потерпшого може призвести до слідчої і судової помилки. Тому в подібній ситуації слідчому рекомендується проявляти обережність і ставити запитання так, щоби допитуваний не міг отримати з них інформацію про стан справи та окремі обставини (навідні запитання недопустимі). Крім цього, необхідно встановити умови сприйняття, я також стан органів сприйняття допитуваної особи, її здатність давати оцінку тим чи іншим фактам.

При допиті в безконфліктній ситуації потрібно максимально деталізувати показання з тим, щоб перевірити їх і підтвердити іншими доказами, пам'ятаючи, що особа може в ході розслідування відмовитися від правдивих показань і змінити їх на непра- вдибі. Як показує узагальнення слідчої і судової практики з нього питання, нерідко свідки, потерпілі, підсудні на судовому засіданні змінюють свої показання, які вони давали на д©судовому слідстві.

Тактика допиту в конфліктній ситуації. Конфліктними ситуаціями допиту прийнято вважати випадки, коди допитувана особа відмовляється давати показання або дає неправдиві показання. У зв'язку з цим потрібно зазначити, що назва «конфліктна» є умовною і не означає обов'язкової конфліктності відносин учасників допиту з усіма її характерними проявами. Це поняття використовується лише для констатації факту - людина не бажає говорити правду.

Особа відмовляється давати показання. Така ситуація може скластися при допиті свідка, який не має такого права. Але на практиці рідко зустрічається пряма відмова. Найчастіше вона проявляється у вигляді ухилення від давання показань у формі заяв типу «не бачив, не чув», «давно було, я вже не пам'ятаю» або «був п'яний і нічого не пам'ятаю». Вирішити, чи відповідають такі твердження дійсності, нелегко. Тому в такій ситуації основне тактичне завдання полягає в попередженні формування установки допитуваної особи на відмову від давання показань. А якщо одразу зробити цього не вдалося, завдання слідчого полягає в поступовому втягненні особи в спілкування і переконанні її в необхідності дати правдиві показання. Цього можна досягти за допомогою певних тактичних прийомів:

а) роз'яснення негативних наслідків відмови від дачі показань (нагадати про кримінальну відповідальність свідка за відмову під давання показань; навести приклади з судової практики; нагадати, що така позиція сприяє безкарності злочинців і тому він сам може стати жертвою злочину);

б) встановлення і спростування мотивів відмови від давання показань (наприклад, спростування мотивів жалю до знайомого обвинуваченого чи його родичів).

в) встановлення умов сприйняття і демонстрація їх порівняння з фактичними показаннями допитуваної особи (але, окрім об'єктивних умов сприйняття, потрібно мати на увазі і суб'єктивні фактори; стан зору, слуху, пам'яті особи);

г) використання суперечностей між окремими учасниками процесу (найчастіше між підозрюваними при вчиненні злочину групою осіб).

Особа дає неправдиві показання. Це найбільш складна ситуація допиту, яка для успішного вирішення потребує від слідчого максимального розумового напруження. Причиною давання неправдивих показань підозрюваними (обвинуваченими) е, як правило, намагання уникнути відповідальності. Однією з найбільш розповсюджених причин давання неправдивих показань свідками і потерпілими є вплив на них заінтересованих у справі осіб. Цей вплив здійснюється шляхом обіцянок, підкупу, погроз, шантажу тощо. Тому мотивами давання неправдивих показань можуть бути як співчуття або жаль до обвинувачених та їх родичів, так і корислива заінтересованість або побоювання помсти.

У названій ситуації перед слідчим стоять три тактичні завдання: 1) визначиш, що показання є неправдивими; 2) викрити неправдивість показань; 3) переконати допитувану особу дати правдиві показання.

При вирішенні першого завдання необхідно мата на увазі, що в свідомості людини, яка має установку на давання неправдивих показань, існують і конкурують між собою два варіанти показань: правдиві і неправдиві. Конкуренція варіантів поведінки утворює для допитуваної особи психологічне напруження, яке тим чи іншим чином проявляється. Типовим ознаками неправдивості показань, зокрема, є:

- суперечності між показаннями та іншими доказами, що вже є у кримінальній справі;

- суперечності в самих показаннях допитуваної особи;

- відсутність у показаннях особи деталей (схематичність показань);

- збіг найдрібніших деталей в показаннях кількох допитуваних;

- різні показання щодо одних і тих же обставин на різних допитах;

- неодноразове наполегливе повторювання допитуваним зі своєї ініціативи деяких тверджень;

- наявність у показаннях особи слів, зворотів, які не відповідають рівню її розвитку і освіти;

- неодноразове підкреслювання особою своєї добропорядності і незаінтересованості;

- ухилення від відповіді на пряме запитання, спроба справити враження, що запитання незрозуміле тощо.

Потрібно відзначити, що наведений перелік не вичерпує всіх можливих ознак неправдивих показань і слугує лише для орієнтування слідчого у даній ситуації.

Другим тактичним завданням допиту в ситуації, що розглядається, є викриття неправдивості показань. Після того як слідчим визначено, що показання є неправдивими, необхідно прямо вказати на це допитуваній особі або дати їй зрозуміти, що її позицію викрито. Викриття неправдивості показань тісно пов'язане з вирішенням третього тактичного завдання допиту в конфлікт- ній ситуації - переконання особи дати правдиві показання. Вирішення цих завдань в окремих випадках досягається відносно легко, але частіше потрібно прикласти до цього багато зусиль.

Основним тактичним прийомом викриття неправдивості показань є використання слідчим зібраних доказів та іншої інформації. Але до пред'явлення доказів необхідно вирішити, чи достатньо їх для викриття, а також визначити порядок їх найбільш ефективного застосування. Неправильне використання доказів та оперативної інформації може «озброїти» злочинця відомостями для активної протидії розслідуванню.

Щоб якнайефективніше використати кожний доказ, не слід поспішати з пред'явленням їх у сукупності. Усі докази попередньо повинні бути ретельно перевірені, у противному разі допитуваний може вирішити, що у слідчого немає достовірних відомостей, а це може ускладнити розслідування. За виключенням випадків використання фактору раптовості, пред'являти докази не слід до того часу, поки особу не буде допитано з усіх обставин. Необхідно передбачити також можливість підготування з боку допитуваної особи заяв, які спростовують пред'явлені докази, наприклад заяви про алібі.

Алібі - це заява підозрюваного або обвинуваченого про те, що в момент вчинення злочину він перебував в іншому місці і тому не міг його вчинити. При такій заяві рекомендується застосувати наступні тактичні прийоми:

а) деталізувати показання про обставини перебування в іншому місці (час, точне місцезнаходження, що робив тощо);

б) негайно викликати на допит осіб, про яких згадав допитуваний при заяві про алібі;

в) провести серію повторних допитів підозрюваного, роз'єднаних у часі, з одних і тих же обставин (при цьому доцільно змінити послідовність запитань).

У деяких випадках ефективним е раптове пред'явлення доказів, починаючи з найбільш вагомого- Тим самим руйнується система заздалегідь підготовлених неправдивих показань. Не маючи достатнього часу ддя обміркування нових неправдивих показань, допитувана особа нерідко починає говорити правду. У справах про крадіжки, грабежі, розбійні напади доцільно раптово пред'являти на допиті підозрюваного речові докази, виявлені при огляді місця події (забуті злочинцем предмети, сліди пальців рук, ніг тощо). У справах про економічні злочини - документи виконані (підписані) допитуваним, акти ревізії, висновки експерта.

Іноді пред'явлення доказів не дає очікуваного ефекту’ лише тому, що допитуваний не розуміє їх значення. У такій ситуації важливо роз'яснювати значення кожного доказу, особливо тих, які одержані за допомогою спеціаліста або з використанням науково-технічних засобів.

Якщо доказів для викриття неправдивих показань в кримінальній справі недостатньо, використовують прийоми, які дозволяють під час допиту заповнити наявні прогалини, не даючи здогадатися про них допитуваній особі. Основним засобом у такій ситуації є створення у свідомості особи перебільшеного уявлення про рівень обізнаності слідчого про обставини вчинення злочину. Це досягається за допомогою наступних тактичних прийомів:

- демонстрація слідчим знання деталей особистого життя допитуваної особи;

- демонстрація знання мотивів давання неправдивих показань;

- викриття дрібних невідповідностей з несуттєвих обставин;

- постановка раптових запитань після бесіди на несуттєві теми.

При обмеженій кількості доказів пред'являти їх необхідно

таким чином, щоб допитуваний не зумів зробити висновок, про що слідчому відомо, а про що він тільки здогадується. Наприклад, з метою приховування дійсної обізнаності слідчого можна використати результати обшуку, проведеного за відсутності підозрюваного. При цьому підозрюваному повідомляється про результати обшуку таким чином, щоб він не міг відразу точно визначити, що конкретно знайдено. Так, при вилученні за відсутності обшукуваного доларів США, на допиті слідчий повідомляє, що знайдено валюту. Якщо виявлено і вилучено заряджений пістолет «ПМ», доцільно повідомити, що знайдено зброю і боєприпаси. Справа в тім, що допитуваний весь час думає про ті предмети (цінності, зброю тощо ), які, на його думку, найгірше сховані.

І він може дійти до висновку, що саме вони і знайдені, і в результаті може розповісти про місце приховування цінностей, зброї, наркотиків, яке слідчому ще невідоме.

В умовах конфліктної ситуації, за відсутності у розпорядженні слідчого доказів, достатніх для викриття допитуваної особи, нерідко ефективним є прийом, який називається «непрямий допит». Його сутність полягає в маскуванні головного питання, спрямованого на встановлення обставин, які може знати тільки злочинець, другорядним, яке висувається на передній план і, на перший погляд, є нейтральним. Але відповідь на це «нейтральне» запитання фактично виявляє злочинну обізнаність особи. Яскравим прикладом використання нього прийому може бути описаний в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» допит слідчим Раскольникова, який підозрюється у вбивстві двох жінок. Знаючи те, що Раскольников навідувався до жінки- лихварки для одержання грошей під заставу незадовго до вбивства, слідчий поставив запитання про те, чи не бачив Раскольников у сусідній квартирі двох робітників, які проводили там ремонт. Оскільки слідчим було встановлено, ідо ці робітники працювали в сусідній квартирі тільки в день вбивства, то, якщо б Раскольников відповів на поставлене запитання позитивно, це б викрило його у тому, що він був у жінки саме в день вбивства. Тобто було б виявлено його злочинну обізнаність. Для того щоб замаскувати спрямованість запитання слідчий зробив наголосив на тому, що ця обставина з'ясовується виключно для вирішення долі тих двох робітників. Раскольников розгадав поставлену слідчим логічну пастку і не потрапив до неї. Але психологічна глибина, з якою Ф. М. Достоєвський описав переживання свого героя, свідчить про те, що він був на межі викриття у вчиненні злочину.

Потрібно звернути увагу на те, що описаний тактичний прийом діє вибірково, тобто викликає відповідну реакцію тільки у дійсних злочинців і з точки зору закону, професіональної етики і наукового обгрунтування є цілком допустимим.

Іншим тактичним прийомом допиту, який може бути рекомендований для використання в ситуації, коли наявних доказів недостатньо для викриття у вчиненні злочину, є прийом, який називається «психологічний реагент». Його сутність можна проілюструвати наступним прикладом зі слідчої практики, у кримінальній справі про крадіжку з квартири відеокамери на основі оперативних даних підозрювалися двоє чоловіків. Перед тим як викликати на допит одного з них слідчий навпроти столу поставив на підвіконня видеокамеру тієї ж марки і моделі, яка була вкрадена (за оперативними даними видеокамера знаходилася в іншого співучасника). Коли викликаний на допит чоловік зайшов у кабінет і сів за стіл, слідчий звернув увагу на те, що підозрюваний не зводить погляду з відеокамери. Після пропозиції слідчого розповісти про крадіжку підозрюваний докладно розповів про підготовку і вчинення злочину та місце приховування крадених речей, у зв'язку з цим може виникнути запитання про допустимість такого тактичного прийому. Чи немає тут обману? Уявляється, що використання предметів, які не є речовими доказами, для виявлення психологічної реакції винного у вчиненні злочину є цілком виправданим, тому що дія цього прийому виявляє психологічну реакцію тільки винної особи. Якщо підозрюваний не винен, він не зверне уваги на той чи інший предмет, іцо знаходиться в кабінеті слідчого. Але злочинця «психологічний реагент» дозволяє викрити, оскільки може наштовхнути його на думку, іцо вкрадене знайдено і йому вигідніше самому зізнатися у вчиненні злочину. Разом з тим потрібно підкреслити, що «психологічний реагент» не є речовим доказом, тому його використання обмежене рамками виявлення довільної психологічної реакції винної особи. Вихід же за ці рамки вже є порушенням закону.

Описані тактичні прийоми допиту спрямовані на одержання від підозрюваного (обвинуваченого) зізнання у вчиненні злочину з подальшою його перевіркою і утворенням системи доказів. Правдиві показання особи про обставини вчиненого нею злочину роблять значно коротшим шлях розслідування і, крім цього, становлять собою перший крок до зруйнування антисоціальної установки злочинця. Це значний успіх на досудовому слідстві. Але ситуація може змінитися - під впливом різноманітних факторів особа може відмовились від даних раніше правдивих показань. Узагальнення слідчої і судової практики вказує на те, що в судовому засіданні у справах про тяжкі зточини значна кітькість підсудних відмовляється від визнаної на попередньому слідстві вини і даних показань про обставини вчинення злочину. При цьому підсудні найчастіше намагаються дискредитувати зібрані докази: посилаються на те, що слідчий їм погрожував чи шантажував; що вони підписали протокол допиту, не читаючи його; що протокол був написаний нерозбірливо і незрозуміло тощо. Для попередження такої позиції допитуваної особи та її спростування рекомендується використовувати на допиті наступні тактичні прийом и:

- встановлювати найдрібніші деталі вчинення злочину з наступним їх підтвердженням з інших джерел (допитів інших осіб, висновків експерта, відтворення обстановки і обставин події);

- пропонувати власноручне викладення показань допитуваною особою;

- відтворювати в протоколі допиту слова і словосполучення, характерні для стилю допитуваної особи;

- пропонувати особі власноручно внести уточнення в протокол щодо тих чи інших обставин;

- використовувати звукозапис показань.

Спроба винної особи відмовитися від раніше даних правдивих показань про обставини вчинення злочину легко спростовується за умов використання слідчим названих тактичних прийомів допиту.