Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення супереч­ностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засіда­ли у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Вер­ховної Ради.

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалат­ного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити пар­ламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питан­ня, але реалізація реформ затягувалася.

28 листопада 2000 р. — початок «касетного скан­далу» у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації.

9 березня 2001 р.— масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святку­вання чергової річниці від дня народження Т. Г. Шев­ченка.

26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющен­ка (разом із Ю. Тимошенко він очолив процес кон­солідації опозиційних сил).

31 березня 2002 р.— чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депута­ти. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створе­на пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.

Спроба політичної реформи

24 серпня 2002 р. — ініціювання Л.

— обрання депутатів за партійними списками;

— формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу;

— перетворення України з президентсько-парла­ментської республіки на парламентсько-прези­дентську (парламент призначає прем'єр-міністра та затверджує склад уряду, Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордон­них справ, міністра з питань надзвичайних ситу­ацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності);

— наділення Президента правом розпускати пар­ламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформува­ти уряд, неухвалення державного бюджету на на­ступний рік;

— розподіл парламенту на 2 палати;

— розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та виборів Президента, але вони мають проводитися впро­довж одного року та на один термін —- 5 років;

— визнання результатів Всеукраїнського референду­му без затвердження будь-яким органом влади.

6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесен­ня на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного пар­ламенту та скорочення кількості депутатів.

4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не на­род, а Верховна Рада (спричинив серйозну політичну кризу й був скасований).