Формування політичних партій в Західній Україні.
Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст. - на початку ХХ ст. входили до складу Австро-Угорської монархії. Це був закуток Європи з великою густістю населення, без індустрії і з малою кількістю орної землі.
Як і в інших суспільствах такого рівня, природний приріст населення був великий, а роботи було мало. Крім загальної неграмотності, Галичииа відзначалася ще й економічними злиднями. Трудящі західноукраїнських земель зазнавали гніту й експлуатації не тільки від українських поміщиків і буржуазії, але й від австрійської бюрократії, німецьких, польських, угорських, румунських феодалів. Головним напрямом їх політики стала асиміляція українського населення. Як протидія цій політиці була діяльність української інтелігенції - народовців. Лідерами народовців були О.Барвинський, К.Левицький,Ю.Романчук, С.Смалець-Стоцький та ін.
Як і в Східній Україні, національний рух в західноукраїнських землях займався проведенням культурницької роботи. Були засновані культурно-освітні товариства "Просвіта" (1868), Літературне товариство ім. Т. Шевченка (1873). Вони займалися розвитком української мови, літератури, виданням книжок, журналів, газет тощо.
У 90-х роках XIX ст. національний рух в Західній Україні розколовся на декілька течій.
У 1890 р. лідери народовців Ю.Романчук, К.Левицький та ін. уклали угоду з австрійським намюником у Галичині графом К.Бадені ("угода Романчука"). Від імені уряду К.Бадені пообіцяв надати народовцям кілька мюць у парламенті, відкрити 3 українські гімназії, збільшити кількість українських кафедр у Львівському університеті. За ці дрібні поступки народовці заявили про повну підтримку політики австрійського уряду, проголосивши "нову еру" у відносинах з австрійським урядом та польською шляхтою.
Одночасно з народовством в західноукраїнських землях став розвиватися радикально-демокартичий рух.
Найбільш видатнішими діячами цього руху в Галичині були відомі письменники, публіцисти, вчені ЙФранко, М.Павлик, О.Терлецький та ін. У 1890 р. вони заснували "Русько-українську радикальну партію" (РУРП), яка виражала й відстоювала інтереси широких мас селянства. Вони видавали журнали "Народ" та "Хлібороб" і газе- ту"Громадський голос". Метою цієї партії було пробудження cві- домості мас, перетворення їх у політичну силу.Програма РУРП складалася з двох частин: програми- мінімум і програми-максимум. У програмі-мінімум партія висувала економічні вимоги: ліквідація залишків феодалізму, введення прибуткового податку, заборона продажу селянських наділів з публічного торгу тощо. У справах політичних програма вимагала автономії українських земель у складі Австро-Угорщини, демократичних свобод для українців, визнання української мови офіційною у Східній Галичині та ін.
У програмі-максимум партія говорила про самостійну українську державу на соціалістичних засадах. Але шляхів здійснення соціалістичного ідеалу і його конкретних форм програма не визначала.
Радикали розгорнули роботу серед селянства: організували масові селянські збори (віча), закликали до революційних виступів, до союзу з робітниками. Рішуче виступали проти "угоди" народовців з польсько-австрійськими консервативними кола- ми1890 р.
Наприкінці XIX ст. радикали розділилися на дві течії. Ліва частина на чолі з !Франком та М.Павликом вимагали самостійності західних українців, возз'єднання ycix українських земель у межах однієї держави. Праве крило радикалів, очолюване С.Даниловичем, В.Будзиновським, дедалі більше переходило на ліберальні позиції. Унаслідок цього в 1899 р. права частина утворила Українську національно-демократичну партію (УНДП).
Національно-демократична партія стала основною політичною силою ї Східній Г аличині. До неї входили представники інтелігенції, духовенства, міщанства, заможного селянства, підприємств. До керівництва партії входили М.Грушевський, К.Левицький, Ю.Романчук, Д.Савчак та ін.
Партія видавала газети "Діло" та "Свобода".УНДП вважала, що Галичина є "українським П'ємонтом", навколо якого мали об'єднатися всі українські землі. У своій програмі вона вимагала поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці - українську і польську, які б мали широку автономію. Націонал-демократи відстоювали рівноправність української мови в адміністративних установах, школах, підтримували вимоги про відкриття українського університету у Львові, вимагали загального виборчого права. У перспективі партія вимагала побудови самостійної соборної України. Отже, УНДП була партією парламентського типу, в якій об'єдналися всі верстви населення Західної України, бо вона мала вплив не тільки на зростання національної самосвідомості населення, а й на владні структури. Наприкінці XIX ст. у зв'язку з розвитком робітничого та селянського руху в західноукраїнських землях стали виникати політичні партії, які захищали інтереси окремих верств населення. Так, у 1896 р. праві народовці, які підтримували політику австрійського уряду в Галичині, утворили партію клерикального спрямування - Русько-український християнський союз. А в 1899 р., після розколу РУРП, виникла Українська соціал-демократична партія (УСДП) на чолі з М.Ганкевичем, Ю.Бачинським та С.Вітиком. Ця партія перейняла програму австрійської соціал-демократії: капіталізм можна замінити соціалізмом мирно, шляхом реформ. Партія розгорнула свою роботу серед робітничої аристократії. Її центральним органом стала газета "Воля". Соціал-демократи також відстоювали ідею самостійної України.
Отже, утворення політичних партій в західноукраїнських землях мали свої особливості. По-перше, вони виникали після буржуазно-демократичної революції, тому в їх програмах відсутні вимоги монархії. На їхню думку, вирішити українське національне питання можна було на ocнові Конституції 1876 р. По-друге, українські політичні партії утворювалися і діяли легально, боролися за місця в парламенті або в місцевих сеймах.
2