<<
>>

30. Показання підозрюваного та обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.

Як підозрювана може бути допитана тільки особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захист до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч.1 ст.43-1 КПК).

Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі (ч.1 ст.73 КПК). Як обвинувачений і підсудний допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення ними злочинів, і винесена постанова особи, яка провадить дізнання, чи слідчого про притягнення їх як обвинувачених або постанова судді чи ухвала суду про віддання їх до суду (ст.131, ч.1 ст.43, ст.243, ч.1 ст.245, ч.1 ст.251, ч.1, 2 ст.430 КПК). Обвинувачений (тут і далі мається на увазі і підсудний) вправі давати показання по пред‘явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі (ч.1 ст.74 КПК). Давати показання і відповідати на запитання – це право, а не обов‘язок підозрюваного і обвинуваченого. За відмову давати показання і відповідати на запитання і за дачу неправдивих показань вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється (ч.3 ст.22 КПК). Такі факти є, і деякі з них навіть стають предметом розгляду вищих судових інстанцій. Як різновидності показань підозрюваного і обвинуваченого розрізняються повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, обмова та алібі.

Самообмовою є такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого насправді не вчиняли, у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності, або ж беруть лише на себе волю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тією якою вона є насправді.

Мотивами самообмови можуть бути несприятливий збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об‘єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатися на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, коли вони розшукуються у зв‘язку з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, поради “досвідчених людей”, у тому числі співкамерників, погроза й підкуп з боку справжніх злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання “прогулятися” в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, “солідарність” злочинців, бажання неповнолітнього або початкуючого злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо.

Обмова – це такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку тощо.

Алібі – це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов‘язок перевірки алібі лежить на слідчих органах, прокуророві і суді. Підозрюваний і обвинувачений їх захисник мають право, але не зобов‘язані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа має бути закрита, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок. З метою застерегти від некритичного ставлення до показань показання підозрюваного чи обвинуваченого, надання їм вирішального значення КПК спеціально вказує, що вони підлягають перевірці і що визнання показання підозрюваного чи обвинуваченого своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч.2 ст.73, ч.2 ст.74).

Судове слідство провадиться судому повному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред‘явлених йому обвинувачень (ч.3 ст.299 КПК). При оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого, який викриває іншу особу, підлягають ретельній та критичній перевірці. Слід особливо критично ставитися до показань одного обвинуваченого проти іншого, які спрямовані на усунення чи пом‘якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншим вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань потерпілого. Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений – активні учасники кримінального процесу. Їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі; вони виступають як засіб захисту їх прав і законних інтересів. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.
<< | >>
Источник: ОНЮА. Шпагралка по кримінальному процесу України. 2011. 2011

Еще по теме 30. Показання підозрюваного та обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.:

  1. § 23. Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов’язок доказування.
  2. § 28. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.
  3. § 29. Показання потерпілого, їх предмет, значення і оцінка.
  4. 30. Показання підозрюваного та обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.
  5. § 32. Висновок експерта, його зміст, значення і оцінка.
  6. § 20. Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов’язок доказування.
  7. § 22. Показання потерпілого, їх предмет, значення і оцінка.
  8. § 23. Показання підозрюваного, їх предмет, значення і оцінка. 24. Показання обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.
  9. § 25. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.
  10. 1§ 26. Висновок експерта, його зміст, значення і оцінка.
  11. § 3. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел
  12. § 2. Загальна характеристика слідчих дій
  13. Показання підозрюваного
  14. Призначення експертизи
  15. § 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх
  16. 1.5. Судово-психіатричний висновок і його оцінка слідчим і судом
  17. §3. Слідчий експеримент як різновид відтворення обстановки та обставин події