<<
>>

§ 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства

Основні положення досудового слідства — це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання зав-

Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами // За ред.

В. П. Шибіко. — К., 2000. — С 535—541.

Абдурахмааов Р. С, Очередив В. Т. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. — Волгоград, 1986. — С. 14—15.

269

дань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб1.

До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів, тощо.

Розглянемо деякі з них.

Підслідність. Кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати, щоб не вийти за межі своєї компетенції. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального закону, нормами якої регулюються відносини, що виникають між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства2.

Підслідність слід відрізняти від підсудності. За своєю юридичною природою ці поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства і дізнання з розслідування злочинів шляхом ведення кримінальних справ, друге — повноваження судів з їх розгляду; ці два інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю3.

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).

За предметною підслідністю орган, який розслідуватиме справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією.

За цією ознакою розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органа-

1 Михеєнко М. М., Нор В. Т., ШибікоВ. П. Зазнач, праця. — С 208.

2 Зинатуллин 3. 3., Салахов М. С, Чулюкив Л. Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.

3 Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. — К.. 1994. — С. 16.

270

досудового слідства: слідчими прокуратури, органів

утрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 КПК досудове слідство у справах про умисне вбивство, доведення до самогубства, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, порушення правил екологічної безпеки, зґвалтування, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та деякі інші злочини проводять слідчі прокуратури.

Справи про дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство та інші, вказані в ч. З ст. 112 КПК, розслідуються слідчими органів Служби безпеки України.

У справах про такі злочини, як ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинних шляхом, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок, а також фіктивне банкрутство, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч. 4. ст. 112 КПК).

Справи про умисне тяжке тілесне ушкодження, катування, незаконне проведення аборту, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, жорстоке поводження з тваринами, проституція або приму-шення чи втягнення до заняття проституцією, незаконне виробництво, виготовлення, при-дбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів, хуліганство, крадіжка, , гра-біж, розбій тощо, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство проводиться слідчими органів внутрішніх справ (ч.

2 ст. 112 КПК).

Персональна підслідність визначається суб'єктом злочину, наприклад, усі справи про злочини, вчинені непов-

нолітніми, тобто особами, яким не виповнилось 18 років, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів внутрішніх справ.

Альтернативна підслідність означає, що слідство проводить той орган, який порушив справу (наприклад, у разі приховання валютної виручки, крадіжки державних або громадських коштів та крадіжки в особливо великому розмірі), і якщо при цьому будуть виявлені посадові злочини, пов'язані зі злочинами, за якими порушено справу, то вони розслідуються тим самим органом, який порушив ¦ справу.

Підслідність за зв'язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов'язане з розслідуванням іншої справи. Наприклад, підслідність за зв'язком справ застосовується при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об'єднано справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Справи про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання, відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків, розголошення даних досудового слідства або дізнання, приховування майна, приховування злочину розслідуються тим органом, до підслідності якого відноситься справа, у зв'язку з якою були вчинені зазначені злочини.

Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу. Згідно зі ст. 116 КПК досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, досудове слідство може проводитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого (підозрюваного).

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю. Спори про підслідність вирішуються відповідними прокурорами У межах їх компетенцій. Якщо справу порушено в кількох

272

або містах різних областей, спір про підслідність Генеральний прокурор України або його заступ-

к( Зет. И7КПК).

Провадження досудового слідства. Відповідно до ст. 113 КПК розслідування починається після порушення кримінальної справи. Як виняток, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, і, за наявності для того підстав, кримінальну справу в таких випадках має бути порушено негайно (ч. 2 ст. 190 КПК), і застосувати накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 13 постанови «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1988 р. № 3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку. Як приклад можна навести кримінальну справу по обвинуваченню М., засудженого за ч. 1 ст. 222 КК України (нині — ст. 263) Київським районним судом м. Одеси, в якій не було винесено постанову про порушення кримінальної справи, проте суд ухвалив обвинувальний вирок. Крім того, ні в постанові про пред'явлення обвинувачення, ні в обвинувальному висновку дії М. не було кваліфіковано.

Як зазначалося, провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, за винятком вказаних випадків.

Це правило «за своїм значенням належить до основних ідей судового провадження»1. Порушення кримінальної справи у більшості випадків означає визнання факту вчинення злочину і є підставою для провад-

Савяцкий В. М. Надо ли реформировать стадию возбуждения уголовного дела? // Советское государство и право. — 1974. — № 8. — С. 84.

273

ження розслідування. Постанова про порушення кримінальної справи є правовою основою для проведення слідчих і процесуальних дій, спрямованих на розкриття злочину. Вона зо-бов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора вжати в межах своєї компетенції всі передба-чені законом заходи зі встановлення подій злочину, осіб, винних у його вчиненні й до їх покарання.

Рішення щодо прийняття до свого провадження кримінальної справи є правовою підставою для її розслідування конкретною особою: дізнавачем, слідчим чи прокурором. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження ця особа набуває всіх передбачених законом повноважень щодо виконання у справі слідчих та інших процесуальних дій, і на неї лягає особиста відповідальність за їх своєчасне проведення, за всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, прийняття законних та обгрунтованих рішень, забезпечення прав і законних інтересів громадян, що залучаються до розслідування.

З метою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин вчинення злочину в ст. 26 КІТО визначені підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ.

При об'єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні можуть бути справи з обвинувачення кількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або з обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки за необхідності, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду (ст.

26 КПК).

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

1) якщо розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється через тяжку хворобу або ж ухилення від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'я-

274

ано можливість виділення справи щодо неповнолітнього в°окреме провадження (ст. 439 КПК);

3) якщо при розслідуванні справи буде встановлено, що йсь злочин або якась особа, що його вчинила, не пов'язані з основною справою;

4) якщо неможливо закінчити розслідування в ПОВНОМУ обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і немає підстав для зміни запобіжного заходу. а прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, дав згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, то справа щодо нерозслідуваних епізодів злочинів виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 4 ст. 156 КПК).

Неправильне об'єднання або виділення кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Розслідування має проводитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.

Згідно зі ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження досудового слідства.

У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк через великий обсяг справи, її складність його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання гарнізону та прирівняний до них прокурор — до 3 місяців, а в особливо складних справах прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, військовий прокурор округу, флоту (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор °о його заступник на підставі мотивованої постанови 'Лідчого — до 6 місяців. Далі продовжувати термін досу-

275

дового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. Максимального терміну провадження по кримінальній справі КПК не передбачає.

Ці правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, щ0 вчинила злочин.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків досудового слідства.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження.

При обчисленні строків як досудового слідства, так і дізнання слід керуватися правилами ст. 89 КПК. Строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця. Якщо закінчення строку досудового слідства чи дізнання випало на неробочий день, то останнім строком вважається наступний робочий день.

Додержання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів, а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду та відомчого контролю за слідством: суди реагують на факти порушення строків досудового слідства шляхом винесення окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури1.

Забезпечення прав учасників досудового слідства. Згідно зі ст. 53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними по-

1 Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. — Харків, 2000. — С. 205.

276

ивачами, цивільними відповідачами, їх представниками, ^винуваченими (підозрюваними) як одразу після ознай-

млеяня з таким рішенням, так і при провадженні конк-оетних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов'язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи і якщо необгрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання — не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову з клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).

На практиці особи, затримані як підозрювані та обвинувачені, заявляють клопотання про надання їм конкретних адвокатів для участі в справі як їхніх захисників, однак такі клопотання не завжди задовольняються, хоч право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, що забезпечують додержання прав і свобод людини, характеризують демократизм правової системи, стан формування в Україні правової держави. Однак, як свідчать матеріали судової практики, підозрюваним і обвинуваченим не завжди роз'ясняються у повному обсязі права, передбачені статтями 21, 43 і 43і КПК, часто це робиться формально. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав таким чином, щоб обмежити участь захисника у справі на початку її розслідування і особливо в разі за-тримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Зокрема, не роз'яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Трапляються випадки, коли на затрима-них осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, здійснюють психологічний вплив з метою одержання заяви про відмову від захисника.

У справах про обвинувачення у вчиненні злочину К. і С. право мати захисника не роз'яснювалось навіть при пред'явленні обвинувачення, хоч вони до цього перебували під вартою, а при їх ознайомленні з матеріалами справи було складено протокол про відмову обвинувачених від захисника1.

Г €.."0Ментар судової практики з кримінальних справ. — К., 1997. — v>. as—96.

277

Дії та рішення слідчого або особи, що провадить дізнання, можуть бути оскаржені учас-ником процесу прокурору як безпосередньо, так і через слідчого.

Слідчий зобов'язаний протягом доби направити проку-ророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми поясненнями.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства:

  1. § 1. Поняття, значення і система принципів кримінального проце-су
  2. § 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства
  3. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  4. 5.3. Судочинство в умовах Української революції
  5. §3. Поняття криміналістичного прогнозування та його значення при розслідуванні злочинів
  6. §1. Поняття криміналістичної техніки, правові підстави використання техніко~ криміналістичних засобів при розслідуванні злочинів
  7. §2. Структура методики розслідування злочинів окремого виду
  8. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  10. Стан наукової розробки питань, що стосуються запобігання злочинам, які вчиняються персоналом виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  11. Міжнародно-правові вимоги, що пред’являються до персоналу місць позбавлення волі та пов’язані з виконанням кримінальних покарань