<<
>>

§ і. Поняття, підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства

Норми та інститути кримінально-процесуального законодавства спрямовані на подальше вдосконалення процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, розширення прав громадян, здійснення завдань кримінального судочинства.

Важливим принципом діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, є суворе додержання законності, всіх процесуальних норм, якими регламентовано порядок порушення, розслідування і розгляду кримінальних справ, а також процесуальні взаємовідносини, що виникають між учасниками кримінально-процесуальної діяльності.

Стадія досудового слідства — одна з центральних у системі кримінального процесу, завданням якої є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст.

2 КПК). На цій стадії органи дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані вжити заходів для збирання, закріплення та перевірки

393

всіх доказав у справі, що дають підставу для винесення законного рішення.

Точне і повне додержання вимог закону при провадженні по кримінальних справах нерозривно пов'язано з правильним розумінням його учасниками кримінально-процесуальних норм.

У кримінально-процесуальній літературі є різні погляди на поняття і підстави інституту зупинення і закінчення досудового слідства.

На думку більшості авторів, зупинення досудового слідства являє собою зумовлену об'єктивними обставинами перерву в провадженні по справі1.

Однак у літературі є й інший погляд. Приміром, В. М. Би-ков і В. Д. Ломовский, аналізуючи особливості правового регулювання в різних країнах, дійшли висновку, що зупинення провадження по кримінальній справі — це встановлена кримінально-процесуальним законом особлива, виняткова процесуальна форма, що застосовується до порівняно невеликої кількості кримінальних справ і тільки у випадках, якщо в справі відсутній основний учасник кримінального судочинства — обвинувачений (підсудний) або не встановлено особу, що притягується як обвинувачений2.

На їх думку, зупинення провадження по справі полягає «у винесенні особою, що здійснює дізнання, слідчим, прокурором або судом у випадках, вказаних у законі, постанови про зупинення провадження по справі, а також у наступному вжитті заходів з розкриття злочину, розшуку обвинуваченого, відновлення кримінальної справи або її зупинення в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством»3.

Винесення постанови про зупинення, а пізніше — про відновлення справи, — це кінцевий етап прийняття процесуального рішення, що характеризує відповідно початок або закінчення певного періоду в діяльності органів розшуку. Оскільки зупинення досудового слідства, як і будь-яке інше

1 Шатило К. Д. Приостановление дознания и предварительного следствия. — М., 1963. — С. 4; Шимаиовский В. В. Законность и обоснованность приостановления уголовного дела. — Л., 1985. — С. 4; ЯкуповР. X. Возобновление предварительного следствия. — Волгоград, 1976. — С. 5.

2 Быков В. М., Ломовский В. Д. Приостановление производства по делу. — М., 1978.

' Быков В. М., Ломовский В. Д. Зазнач, праця. — С. 10.

394

процесуальне рішення, має породжувати, змінювати чи припиняти правовідносини, цей етап повинен мати інший зміст, ніж попередня чи наступна діяльність. В іншому разі в існуванні даного правового інституту немає сенсу. Постанова про зупинення провадження по справі виноситься не для того, щоб підвести певні підсумки попереднього слідства1, цю функцію виконує обвинувальний висновок. Тут фактичні дані про обставини злочину та осіб, що його вчинили, наводяться для того, щоб обгрунтувати, мотивувати прийняте рі-шення.

Все вищевикладене дозволяє стверджувати, що ніяких правових наслідків, крім перерви в провадженні досудо-вого слідства, а, отже, і перебігу процесуальних строків, зупинення провадження по справі не породжує2.

Однак Л. М. Репкін вважає зупинення кримінальної справи пасивним інститутом, а це, в свою чергу, породжує бездіяльність практичних працівників3.

Прибічники цієї позиції не стверджували, що при зупиненні кримінальної справи припиниться вся діяльність з розкриття злочину і розпіуку обвинуваченого.

Йдеться тільки про перерву в провадженні розслідування, під яким, як справедливо зазначають М. В. Жогін і Ф. М. Фаткуллін, розуміють «процесуальну діяльність органів слідства та дізнання»4.

Зупинення досудового слідства — це тимчасова перерва в провадженні розслідування по справі, перерва в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових і оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого. Рішення про необхідність зупинення досудового слідства приймається:

1) якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме;

2) якщо психічне або інше захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;

1 Быков В. М., Ломовский В. Д. Зазнач, праця. — С. 11.

2 Травкин К. Б. Проблемы совершенствования правового регулирования приостановления предварительного расследования // Вопросы совершенствования правового регулирования и укрепления социалистической законности и правопорядка. — Омск, 1988. — С. 123.

3 Репкин Л. М. Приостановление предварительного следствия. — Волгоград, 1971. — С. 11.

* ЖогивН. В., Фаткуллин Ф. Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. — М., 1965. — С. 31.

395

3) якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин (ч. 1 ст. 206).

Беручи до уваги ці положення закону, не можна погодитися з П. С Елькінд, яка запропонувала дозволити зупинення провадження через тяжке захворювання потерпілого, якщо подальше розслідування кримінальної справи без нього неможливе1.

Відсутність потерпілого, його хвороба або навіть смерть хоч і ускладнюють, проте не виключають встановлення істини по справі. Існування інституту зупинення обумовлено не тим, що органи розслідування стикаються з ситуаціями, що виключають можливість пізнання об'єктивної істини, а з наявністю обставин, що тимчасово виключають можливість застосування до особи, що вчинила злочин, кримінально-правових норм, можливість його покарання.

Наприклад, досудове слідство зупиняється у випадках, якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме або він має психічне чи інше тяжке захворювання (пункти 1, 2 ст.

206 КПК). На думку деяких авторів, з числа підстав зупинення досудового слідства слід виключити п. З ст. 206 КПК — не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Доки злочин не розкрито, особу, що його вчинила, не встановлено і не притягнено до кримінальної відповідальності, а, отже, завдання досудового слідства не вирішено, не можна зупиняти, хоч і тимчасово, процесуальну діяльність по справі. Оперативно-розшукові та розшукові заходи органу дізнання повинні доповнювати процесуальну діяльність слідчого, а не замінювати її. Тільки таке розв'язання питання дозволить виключити ситуації, коли слідчі не відчувають себе відповідальними за розкриття злочинів, зупинивши кримінальну справу, відсторонюються від роботи зі встановлення обвинувачених.

Реалізація запропонованого вимагає зміни певного порядку продовження строків розслідування, проте покладання на слідчого обов'язків проводити розслідування до розкриття злочину і направлення справи в суд або її зупинення позитивно позначиться на їх взаємодії з органами дізнання, сприятиме активізації боротьби зі злочинністю2.

1 Элькивд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права. — М., 1967. — С. 187—188.

2 Гравкин К. Б. Зазнач, праця. — С. 125—127.

396

Однак з такими пропозиціями навряд чи можна погодитись, оскільки, якщо орган дізнання та слідчий не встановили особу, яка вчинила злочин, але провели по кримінальній справі всі можливі слідчі й процесуальні дії, то по такій справі провадження досудового слідства повинно зупинитись і в подальшому мають проводитись оператив-но-розшукові дії для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, вказаний у ст. 206 КПК, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Тому незаконним буде зупинення провадження досудового слідства чи дізнання через те, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи; потрібен тривалий час на доставления обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства; у невідомому напрямку виїхав свідок — очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування тощо.

Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування і неможливо його закінчити у встановлений законом строк, то необхідно порушувати клопотання про продовження строку досудового слідства (за ст.

120 КПК).

Зупинення досудового слідства у випадках, якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме і якщо він тяжко захворів, допускається лише при виконанні таких умов:

— винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого;

— виконання всіх слідчих дій, проведення яких можливе за відсутності обвинуваченого;

— вжиття заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі (ч. 2 ст. 206 КПК).

Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або кількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи стосуються всіх обвинувачених, слідчий має право виділити і зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (ч. 4 ст. 206 КПК).

Якщо місце перебування обвинуваченого невідоме, а також якщо він ухиляється від слідства, слідчий до за-

397

кінчення строку, встановленого для провадження досу-дового слідства, зобов'язаний вжи-ти всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.

Якщо, незважаючи на вжиття всіх необхідних заходів самим слідчим (шляхом допиту родичів, знайомих обвинуваченого, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку тощо), виконання за його дорученнями органами дізнання оперативно-роз-шукових заходів, місце перебування обвинуваченого залишилось невстановленим, слідчий, керуючись статтями 138 і 207 КПК, одночасно із зупиненням провадження досудового слідства або й до цього оголошує розшук обвинуваченого.

Перед оголошенням розшуку необхідно зібрати найповніші матеріали про обвинуваченого, зокрема його анкетні дані, відомості про зовнішність, особливі прикмети, родинні, дружні та інші зв'язки, особливості поведінки, фотографії та інші дані, що можуть сприяти розшуку.

Згідно зі ст. 139 КПК про розшук обвинуваченого слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного1.

Розшукові дії давно і твердо ввійшли в повсякденну діяльність органів дізнання та досудового слідства.

Розрізняють два види розшуку:

1. Регіональний розшук — розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого зна-ходження, виявлення розшукуваного, а також заходи блокування з використанням центра-лізованих обліків на рівні району, міста, області.

2. Державний (міждержавний) розшук — розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого знаходження ідентифікаційних відомостей про особу розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих інформаційно-розшукових обліків на державному (міждержавному) рівні2.

При провадженні розшуку використовуються також спеціальні заходи, здійснення яких законодавство покладає на органи міліції:

1 Михеенко М. М., Нор В. Т., Шябіко В. П. Зазнач, праця. — С. 283

2 Цильвик В. П. Розшук. — К., 1995. — С 17.

398

— перевірка у громадян паспортів чи інших документів, що підтверджують особу при пі-дозрі у вчиненні злочину;

— вхід у жилі приміщення громадян, у приміщення підприємств, організацій при переслідуванні злочинців;

— доставка в органи міліції і затримання на строк до З годин для встановлення особи правопорушника (а, можливо, і злочинця);

— фотографування та дактилоскопірування осіб, що тримаються під вартою та затримані за підозрою у вчиненні злочину.

Слідчий після оголошення розшуку повинен і далі вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого (ч. 2 ст. 139 КПК).

Після пред'явлення Хамотову В. В. обвинувачення у вчиненні злочину за ч. З ст. 296 КК України, слідчий обрав йому запобіжний захід — підписку про невиїзд, однак Хамотов В. В. через кілька днів зник з постійного місця проживання. Після вжиття відповідних заходів встановити його місце перебування не вдалося, тож слідчий виконав всі слідчі дії за відсутністю обвинуваченого і виніс постанову про оголошення його в розшук і обрання як запобіжного заходу тримання під вартою, зупинив провадження по справі.

Після оголошення розшуку Хамотова В. В. орган дізнання і слідчий продовжували вживати необхідні заходи зі встановлення місця перебування обвинуваченого і через деякий час його знайшли в Сумській області1.

Після затримання в таких випадках обвинуваченого, орган розшуку негайно повідомляє про це прокурора за місцем затримання. Прокурор протягом 24 годин зобов'язаний особисто допитати затриманого для з'ясування його особи, обставин ухилення від слідства, а також вчиненого злочину і наявності законних підстав для арешту. При цьому прокурор зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яку розшукують, і, впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. З ст. 139 КПК).

1 Архівна кримінальна справа Солом'янського місцевого суду м. Києва ' за 2000 р. (№ 1-634).

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § і. Поняття, підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства:

  1. § 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства
  2. § і. Поняття, підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства
  3. Реформування законодавства. Розвиток галузей права