<<

§ 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх

Стаття 111 КПК передбачає, що у всіх випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім, є обов'язковим досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу.

Повноваження органів дізнання щодо злочинів неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями, і якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.

Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх проводиться з деякими обмеженнями:

1. Згідно зі ст. 439 КПК, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про не-повнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єднання і виділення справ.

У разі, якщо неповнолітній обвинувачений притягується до кримінальної відповідальності в одній справі з дорослим, до нього повинні застосовуватись указані правила цієї статті.

2. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це обумовлено тяжкістю вчиненого злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями 106, 148, 150 і 155 КПК.

Іншими словами, неповнолітнього підозрюваного можна затримати лише в разі вчинення ним злочину середньої тяжкості й особливо тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 106 КПК, орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який

1 Див.: Омельяненко Г. М. Зазнач, праця. — С. 18.

559

може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання про взяття під варту цей запобіжний захід застосовується до неповно-літнього в справах про злочини, аа які законом передбачено покарання у вигляді позбав-лення волі на строк понад три роки.

Затримання має невідкладний характер і, як правило, робиться після вчинення злочину.

Одержання санкції прокурора для затримання закон не передбачає, але затримання — це слідча дія, і вона можлива лише після порушення кримінальної справи, оскільки підстава для порушення кримінальної справи виникає раніше, ніж підстава для затримання конкретної особи1.

Про затримання неповнолітнього, підозрюваного у вчиненні злочину, орган дізнання складає протокол, в якому зазначаються підстави і мотиви затримання, день, година, рік, місяць, місце затримання, пояснення неповнолітнього. При цьому неповнолітньому підозрюваному слід роз'яснити його право на захист, передбачене ст. 21 КПК, право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Протягом 24 годин орган дізнання або слідчий зобов'язаний письмово повідомити прокурора, а на вимогу останнього — подати ма-теріали, що стали підставою для затримання. Відповідальність за затримання неповноліт-нього як підозрюваного несе орган дізнання або слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

З моменту складання протоколу затриманий неповнолітній набуває права підозрюваного як самостійної процесуальної фігури зі своїми правами та обов'язками. Крім прав, зазначених у ст. 43і КПК, затриманий неповнолітній має право вимагати перевірки прокурором правомірності його затримання, подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Про роз'яснення прав неповнолітньому підозрюваному зазначається у протоколі затримання або в окремій постанові про застосування запобіжного заходу.

3. При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до 18 років є обов'язковою.

1 Лукъявчиков Е. Д., Письменный Д. П. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1987. — С. 24.

560

Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповноліт-нього затримано до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини непов-нолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 26 червня 1981 р. № 5 звертає увагу на те, що порушення вимог ст. 44 КЇІК про момент дояуску в справу захисника є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких порушеннях кримінальну справу може бути повернуто на додаткове розслідування.

4. Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит передбачено главою 12 і ст. 438 КПК. їх проводить слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).

Слідчий згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства зобов'язаний забезпечити неповнолітньому обвинуваченому право на захист від пред'явленого йому обвинувачення та охорону його особистих і майнових ярав, Слідчий має право застосувати до неповнолітнього запобіжний захід, вимагати від нього явку і за неявки застосувати привід до органів розслідування.

Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інпіі законні представники неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником.

561

Цим особам, які присутні при пред'явленні обвинувачення і допиті неповнолітнього обви-нуваченого, слідчий, відповідно до вимог ч.

З ст. 438 КПК, повинен роз'яснити їх права задавати неповнолітньому запитання і висловити свої зауваження.

Слід мати на увазі, що їх присутність при пред'явленні обвинувачення не є обов'язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з урахуванням того, чи сприятиме ця участь одержанню від обвинуваченого повних і правдивих показань.

При допиті неповнолітнього обвинуваченого в присутності педагога бажано, щоб він був з іншої школи. Мають місце факти, коли слідчий запрошує педагога зі школи, де вчився чи вчиться неповнолітній, однак вони постійно конфліктували. При зустрічі з таким педаго-гом неповнолітній на допиті може нічого не сказати. Тому якщо запрошується педагог з навчально-виховного закладу, де вчився чи вчиться неповнолітній, слідчий повинен з'ясу-вати це важливе питання1.

Законний представник неповнолітнього обвинуваченого, педагог чи лікар, які присутні під час його допиту в судовому засіданні, мають право з дозволу головуючого ставити йому запитання та викладати свої зауваження, що підлягають занесенню до протоколу. Це стосується також і тих питань, які головуючий зняв відповідно до ч. 1 ст. 260 КПК.

Говорячи про особливості допиту неповнолітніх взагалі, мається на увазі й неповнолітні підозрювані, обвинувачені, підсудні, В. І. Смислов зазначав, що діти, спілкуючись зі своїми ровесниками або з дорослими, досить часто зазнають навіювання і можуть непомітно для себе підмінити особисте сприйняття висловлюваннями інших осіб, що мали розмову з ними.

У судовому засіданні незнайома обстановка і сторонні люди можуть налякати малолітнього свідка, що може загальмувати процес мислення і завадити дачі повних показань. Також під час допиту малолітніх слід враховувати їх швидку стомлюваність. Якщо допит триватиме значний проміжок часу, слід передбачити перерви. Посилаю-

1 Леоненко В. В. Судебное производство по делам о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1987. — С. 143.

562

чись на результата експериментальних досліджень, В. І. Смис-лов стверджує, що діти ві-ком 5—7 років можуть бути уважними близько 15 хвилин, 7—10 років — близько 25 хви-лин, старше 12 років — близько ЗО хвилин.

Виклик у судове засідання малолітнього свід-ка повинен плануватися таким чином, щоб дитина не чекала допиту, оскільки чекання швидко стомлює дітей1.

Н. І. Гуковська, А. І. Долгова, Г. М. Міньковський вважають, що під час допиту неповнолітнього підсудного обставини, що підлягають встановленню, допустимо розбити на кілька груп:

а) фактичні обставини здійснення конкретного злочину, роль підсудного в ньому, наявність дорослих підмовників, обставини, що характеризують суб'єктивну сторону злочину, а також інші ознаки, що мають значення для кваліфікації діяння;

б) що обтяжують або пом'якшують вину;

в) обставини, що стосуються особистості підсудного та його попередньої поведінки;

г) умови життя та виховання підлітка, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину2.

Наведений перелік, на думку П. Репешка, слід доповнити обставинами, що характеризують неповнолітнього підсудного після вчинення ним злочину. Вони повинні мати важливе значення при вирішенні судом питання про доцільність призначення покарання у вигляді позбавлення волі, про можливість застосування відстрочки виконання вироку або умовно-го засудження. Якщо поведінка підсудного після вчинення злочину переконає суд у тому, що неповнолітній зробив висновки з вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння і твердо став на шлях виправлення, суд може також постановити рішення про за-криття справи та застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) або навіть про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання (статті 44 і 74 КК)3.

1 Смыслов В. И. Свидетель в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 150.

2 ГуковскаяН. И., Долгова А. И., Миньковский Г. М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях не-совершеннолетних. — М., 1974. — С. 155.

8 Репешко П. Особливості допиту неповнолітніх у кримінальному судочинстві України // Право України. — 2000. — № 11. — С. 123.

563

Н. Ш. Сафін пропонує використовувати під час допиту неповнолітніх такі тактико-криміналістичні прийоми:

— вислуховування легенди, в ході якого слід дати можливість допитуваному викласти свою версію події (знаючи з інших джерел про її неправдивість).

Після цього за допомогою запитань допитуючий демонструє внутрішнє протиріччя, невідповідність та нелогічність показань як між окремими їх частинами, так й іншими доказами;

— припинення брехні, де, на противагу вислуховуванню легенди, допитучий на початку дачі допитуваним показань має своїми запитаннями, що демонструють знання обставин справи, спрямовувати показання від неправдивих до правдивих;

— відволікання уваги — умисне відволікання допитуючим уваги допитуваного своїми запитаннями на другорядні деталі, що притупляє його пильність;

— порівняння як прийом використовується з метою усунення протиріч, що містяться в показаннях, шляхом порівняння частин показань з іншими їх частинами або з іншими доказами;

— уточнення, де допитуючий відповідними запитаннями допомагає допитуваному дати повні показання щодо обставин, що його цікавлять;

— деталізація або конкретизація — постановка запитань, що дозволяють розчленити загальні й не досить конкретні показання на окремі епізоди та факти;

— контроль — постановка запитань, що прямо не стосуються теми допиту, але дозволяють отримати контрольні дані для перевірки правдивості показань про окремі факти та події;

— нагадування — постановка запитань, що допомагають допитуваному згадати окремі факти, забуті ним, заповнити прогалини в показаннях;

— наочність — використання різних наочних посібників (ілюстрацій, альбомів, макетів, схем, планів, речей та предметів), які допомагають допитуваному відновити в пам'яті окремі події1.

При виникненні сумнівів у достовірності показань особи, що не досягла повноліття, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду може

1 Сафии Н. Ш. Допрос несовершеннолетнего в советском уголовном судопроизводстве. — Казань, 1990. — С. 131—132.

564

визнати за доцільне призначити судово-психологічну експертизу, на розгляд якої постави-ти такі запитання:

— який рівень загального розвитку неповнолітнього в психологічному відношенні;

— які його здібності логічно мислити, орієнтуватися в ситуації;

— чи відповідають показання неповнолітнього його віку й інтелектуальному розвитку;

— який ступінь навіювання неповнолітнього допитуваного;

— чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих;

— чи має конкретна допитувана неповнолітня особа суб'єктивну можливість правильно сприймати та оцінювати обставини, що мають значення для справи;

— чи міг малодітній свідок (потерпілий) правильно сприймати та осмислювати окремий конкретний випадок1.

Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні особливості формування показань дітей та підлітків. Під час допиту неповнолітніх та малолітніх осіб суд має усувати все, що не стосується суті справи та суперечить нормам моралі. Особливо не слід допускати дій, що можуть спричинити травмування дитячої психіки2.

5. За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК.

Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. При цьому беруться до уваги й обставини, передбачені ст. 150 КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі неправдивих показань, підтримувати зв'язок з антигромадськими, злочинними елементами, а також вчинити новий злочин.

1 Экспертизы в судебной практике; Учебное пособие / Авт, колл.: В. И. Гончаренко (руководитель), В. Бергер, Т. В. Варфоломеева и др. — К., 1987. — С. 186.

2 Репешко П. Зазнач, праця. — С. 123.

565

Застосування запобіжного заходу до неповнолітнього, отже, не є обов'язковим. За відсут-ності підстав і за визнання, що такий захід непотрібен, слідчий може обмежитися відіб-ранням від неповнолітнього обвинуваченого письмового зобов'язання про явку його до слідчого, прокурора і в суд, що він повідомить слідчого про зміну місця перебування чи проживання.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою1.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання неповнолітнього має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші запобіжні заходи. Наприклад, віддання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. При застосуванні цих заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і в суд.

При цьому передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють (опікуну, піклувальнику) можливо за їх клопотанням або з ініціативи слідчого чи прокурора, обов'язково за їх згодою, якщо є достатня інформація про належну поведінку цих осіб, їх стан здоров'я, моральний стан і можливість забезпечити належну поведінку. Згода батьків повинна бути оформлена слідчим у вигляді зобов'язання забезпечити нагляд за поведін-кою не-

1 Омельченко Г. Е. Применение следователем органом внутренних дел мер пресечения к несовершеннолетним. — К., 1988. — С. 92.

566

повнолітнього і явку його до слідчого чи прокурора. Ці особи попереджаються слідчим про характер обвинувачення, що пред'явлено неповнолітньому і про їх відповідальність у разі неналежного нагляду і несвоєчасного забезпечення явки до слідчого, прокурора або в суд1.

При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому статтями 153 і 436 КПК.

6. Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудово-го слідства проводиться за правилами, передбаченими статтями 218—222 КПК, з обов'язковою участю захисника.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник.

7. Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного характеру, регулюється нормами КПК.

Наприклад, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. б КПК він не може нести відповідальності за вчинене. Якщо в такому випадку кримінальну справу вже порушено, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не порушено, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки особа не досягла 11-річного віку.

Якщо кримінальну справу порушено і слідчий при проведенні досудового слідства встановив, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною у віці до одинадцяти років, то, відповідно до вимог ч. 4 ст. 73 КПК, він виносить постанову про закриття справи. При цьому слідчий повинен надати можливість батькам або особам, які їх замінюють, ознайомитися з усіма матеріалами справи і при бажанні користуватися послугами захисника.

1 Коркунов В. М, Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. — Саратов, 1988. — С. 136.

567

Про закриття справи на підставі п. 5 ст. 6 КПК слідчий повідомляє прокурора. Попри те, що ч. 4 ст. 73 КПК передбачає, що слідчий повідомляє прокурора про закриття справи, ч. З ст. 214 КПК вимагає від слідчого надіслати прокурору копію постанови про закриття справи, що додається до наглядового провадження. Повідомлення направляється й особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, потерпілому, цивільному позивачеві, а також у службу в справах неповнолітніх. Остання повинна взяти дитину на облік, надати необхідну допомогу залежно від умов, в яких живе, виховується дитина, а також встановити причини, що сприяли вчиненню сус-пільно небезпечних діянь.

Відповідно до ст. 105 КПК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. На основі рішення суду до неповнолітнього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька одночасно:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк, що не перевищує трьох років.

Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя (ст. 445 КПК).

У літературі висловлено думку, що стосовно неповнолітніх, які не є суб'єктами вчинення злочину, не повинно проводитися досудове слідство, а тільки судовий розгляд матеріалів про застосування примусових заходів виховного характеру. Вбачається, що досудова підготовка матеріалів має проводитись тільки до встановлення не-

568

повнолітньої особи, яка вчинила протиправне діяння, після чого справа повинна направля-тися в суд за належністю1.

Через це автори пропонують створити спеціальні суди в справах неповнолітніх за зразком, наприклад, деяких західних держав2. Основна їх мета — усунення помилок виховання дітей, посилення виховної та опікунської ролі в сім'ї. За фактами вчинення протиправного діяння суди в справах неповнолітніх проводили б не кримінальне, а опікунське провадження3.

Якщо особова справа неповнолітнього направляється в суд для застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий повинен додержуватися порядку її оформлення.

До такої кримінальної справи повинна бути приєднана особова справа, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання» від 13 жовтня 1993 р. № 859, якою затверджені Положення про ці заклади та Інструкція про порядок оформлення особових справ неповнолітніх, які направляються до спеціальних загальноосвітніх шкіл та спеціальних професійних училищ для дітей, які потребують особливих умов виховання, що затверджена наказом Міністерства освіти України від 27 грудня 1994 р. № 362.

Відповідно до вимог вказаних нормативних актів, кожний слідчий, який направляє кримінальну справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру, повинен з допомогою працівників міліції, органів освіти і охорони здоров'я (кожного в межах своєї компетенції), приєднати до неї особову справу неповнолітнього, в якій обов'язково повинні бути такі документи:

1. Особова справа учня (учениці) загальноосвітнього навчально-виховного закладу, інтернатного закладу, піко-ли-інтернату для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, професійно-технічного закладу, характеристика на час направлення до загальноосвітньої

1 Влагодир С, Смітієнко 3. Закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх: вирішення проблем // Право України. — 1998. — № 2. — С. 45.

2 Див.: Вафия Е. Особенности разрешения дел несовершеннолетних в Польской народной республике // Соц. законность. — 1977. — № 11, — С. 61—64; Михеєико М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове право: Підручник. — К., 1993. — С. 108.

3 Благодир С, Смітієяко 3. Зазнач, праця. — С. 45.

569

школи чи професійного училища соціальної реабілітації з останнього місця навчання, ро-боти або проживання.

2. Паспорт (оригінал) або свідоцтво про народження (оригінал) для осіб, які не досягли 16 років, а для осіб призовного віку — приписне свідоцтво райвіськкомату.

3. Довідка про закінчення відповідного класу середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, загальноосвітнього інтернатного закладу або відповідного курсу професійного закладу, табель успішності за останній чи поточний рік або свідоцтво про закінчення початкової або основної школи, чотири фото розміром 4x6 см.

4. Довідка про місце проживання, займану жилу площу, склад сім'ї, а також довідка з місця роботи батьків, у якій повинні бути вказані розміри заробітної плати.

5. Медична картка дитини (ф. 026у) і вкладний аркуш до медичної картки амбулаторного хворого (ф. 026-Іу), а також картка профілактичних щеплень (ф. 068у) і дані лабораторних аналізів за давністю не більше місяця до направлення в спеціальний заклад.

6. Довідка лікаря (психіатра, нарколога та медичного психолога, якщо він є у лікувальному закладі) — для хлопців і дівчат, лікаря-гінеколога (для дівчат), лікаря-дерматовенеролога (для хлопців і дівчат старпіе 14 років).

7. Для підлітків, які направляються до училищ соціальної реабілітації, — медична довідка (лікарський професійний висновок) (ф. 086). Якщо діагноз свідчить про відхилення у здоров'ї підлітка від норми, додається довідка від лікаря із зазначенням обмежень для нього у набутті можливої професії.

Крім того, для підлітків, які перебувають на обліку в психоневрологічних диспансерах і направляються до училищ соціальної реабілітації — висновок про можливість навчання і вид професії.

8. Висновок лікарської комісії на підставі проведеного огляду про можливість утримання неповнолітнього у загальноосвітній піколі чи професійному училищі соціальної реабілітації.

Крім того, якщо кримінальна справа направляється до суду на дітей-сиріт чи дітей, які залишилися без піклування батьків, крім вказаних вище документів в особовій справі повинні бути і документи, які свідчать про сирітство цих дітей:

570

1. Свідоцтво про смерть батьків або документи про позбавлення батьківських прав, засу-дження батьків до позбавлення волі, безвісно відсутніх, інші документи, які підтверджу-ють, що неповнолітній залишився без піклування батьків або осіб, які їх замінюють.

2. Довідка ЖЕКа, будинкоуправління, сільської Ради народних депутатів про місце проживання підлітка, склад сім'ї і житлову площу, яку він займав до осиротіння.

3. Опис майна, що належить неповнолітньому, свідоцтво (довідка) про право на спадщину і житлову площу.

4. Документи, що свідчать про вжиття заходів щодо забезпечення збереження майна і житлової площі підлітка.

5. Довідка про призначення неповнолітньому пенсії або аліментів із зазначенням їх одер-жувача.

Після прийняття рішення судом до особової справи неповнолітнього, який направляється до спеціальної установи для неповнолітніх, приєднується рішення суду про направлення неповнолітнього з вирішенням питання про стягнення плати з батьків за утримання в цих закладах згідно зі ст. 13 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», п. 6 постанови Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1993 р. № 859, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 р. № 21.

Що стосується дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків або осіб, які їх замінюють, а також дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей, то суд у рішенні про направлення їх до спеціального закладу вказує, що вони там повинні перебувати на повному державному утриманні, як це передбачено відповідними пунктами Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації і Положенням про професійне училище соціальної реабілітації.

У випадках, якщо неповнолітній утримувався до вирішення питання судом у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх, до особової справи для одержання путівки в спеціа-льний заклад повинна бути приєднана довідка про відсутність інфекційних захворювань в закладі, а при виявленні у нього захворювання, що не є протипоказаним для поміщення в заклад соціальної реабілітації — відправлення його затримується до повного видужання1.

1 Див.: Лысенко В. В., Гаевко В. И. Основные процессуальные и организационные документы по уголовным делам о преступлениях несовершеннолетних: Практическое пособие. — Харьков, 1995.

<< |
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх:

  1. § 2. Класифікація доказів та їх джерел
  2. § 2. Суб'єкти цивільного позову в кримінальному процесі
  3. § 1. Поняття, значення і завдання досудового слідства
  4. § 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства
  5. § 2. Загальна характеристика слідчих дій
  6. II. Винесення постанови про закриття кримінальної справи
  7. § 3. Судове слідство
  8. § 2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні
  9. § 3. Скасування, зміна вироку, ухвали (постанови) апеляційним судом
  10. § 1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх
  11. § 2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх
  12. § 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх
  13. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  14. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  15. 3.1 Цивільний позов як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
  16. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  17. Міжнародно-правові вимоги, що пред’являються до персоналу місць позбавлення волі та пов’язані з виконанням кримінальних покарань
  18. Адміністративно-правові аспекти структури прокуратури України