<<
>>

§ 2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх

Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст.

64 КПК, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування.

Згідно зі ст. 433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього крім обставин, що вказані в ст. 64 КПК, також необхідно встано-вити:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

1 Омельяненко Г. М. Зазнач, праця. — С 8—S.

553

2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути та-кож з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг ке-рувати ними;

3) характеристику особи неповнолітнього;

4) умови життя та виховання неповнолітнього;

5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувати необхідні документи і провести інші слідчі та судові дії.

За необхідності для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

1.

Вік неповнолітнього повинен бути встановлений за документами про народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Це має значення завжди, однак особливо тоді, коли неповнолітній вчинив злочин у день свого народження, наприклад, в 14 чи 16 років, а кримінальна відповідальність за цей злочин настає з 14 або з 16 років. У день народження неповнолітній не вважається таким, що досяг 14 або 16 років, тому і кримінальній відповідальності він не підлягає. Документи про вік неповнолітнього повинні бути приєднані до справи в оригіналі або в копії. При цьому слідчий повинен перевірити відповідність копії документу з оригіналом. У разі невідповідності слідчий повинен із органу загсу одержати актовий запис про народження1.

Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. При

1 ГуковскаяН. И., Долгова А. И., Миньковский Г. М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. — М., 1974. — С. 208.

554

неможливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і прове-дена судово-медична експертиза для встановлення віку. Порядок призначення експертизи передбачено ст. 196 КПК.

Таким самим шляхом може бути встановлений вік неповнолітнього, що не відповідає його паспортному віку, тобто якщо фізичний і психічний розвиток з тих чи інших причин затримався і неповнолітній значно відстав від своїх ровесників.

При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може точно визначити вік. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а при визначенні судовою експертизою віку (мінімальної і максимальної кількості років) слід виходити з пропонованого експертами мінімального віку.

За відсутності документів про народження слідчий має можливість одержати виписку із Книги реєстрації актів громадянського стану, довідки ф. № 1 паспортного відділення. Крім того, вік неповнолітнього можна встановити і за журналом обліку новонароджених медичної установи (пологового будинку чи пологового відділення лікарні), де народився неповнолітній.

Такі журнали зберігаються в архіві лікувальних закладів протягом 25 ро-ків.

Встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого, відповідно до вимог п. 5 ст. 76 КПК, є обов'язковим, якщо про вік його немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Непризначення в цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як прокурором, так і судом.

2. Стан здоров'я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно з'ясовувати за розумової відсталості неповнолітнього.

Якщо розумова відсталість неповнолітнього не пов'язана з душевною (психічною) хворобою — це значне відставання від нормального рівня інтелектуального розвитку дитини раннього віку. Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо.

555

Вирішення питання про наявність розумової відсталості пов'язано з використанням спеці-альних наукових знань у галузі психології та педагогіки. Тому для одержання висновку про наявність розумової відсталості у неповнолітнього слід обов'язково призначати судо-во-психолого-психі-атричну або судово-психолого-педагогічну експертизу. Може бути проведено і судово-психіатричну експертизу, якщо ці експерти мають достатньо знань у галузі дитячої психології. На розгляд експертизи можна ставити такі запитання:

— чи є у неповнолітнього ознаки відставання в розумовому розвитку і від нормального для цього віку рівня інтелектуального розвитку, не пов'язані з психічним захворюванням, якщо є, то в чому вони виявляються;

— нормальному рівню розвитку якого віку відповідає фактично розвиток цього неповнолітнього;

— чи міг неповнолітній, враховуючи його психічний і розумовий розвиток, усвідомлювати свої дії та керувати ними.

3. При розслідуванні справи про злочини неповнолітніх обов'язково необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання.

Крім того, необхідно одержати з органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх (судових вихователів) довідки про інформацію, що може бути про цього неповнолітнього. Ці довідки можуть свідчити про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення він був поставлений на облік, коли розглядався службою у справах неповнолітніх чи в судовому порядку, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.

4. По кожній справі повинні бути з'ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину або суспільно небезпечної дії.

5. Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. Наприклад, невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків з виховання неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в

556

школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, що застосовувалися до нього. Якщо неповнолітній на момент вчинення злочину не вчився, не працював, повинні бути з'ясовані причини такого становища, скільки часу це тривало і чому тощо.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є обставиною, що також повинна бути встановлена. Як свідчить слідча і судова практика, значну частину злочинів неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх завдання. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втяг-нення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 26 червня 1981 р. № 5 в п. 8 зазначено, що, оскільки дії дорослих осіб, що втягують неповнолітніх у пияцтво, в злочинну та іншу антигромадську діяльність, становлять собою підвищену суспільну небезпеку, обов'язок судів (слідчих) всебічно з'ясувати обставини, пов'язані з придбанням і вживанням спиртних напоїв, і вирішувати питання про притягнення таких осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

З початку провадження по справам про злочини неповнолітніх слідчий повинен встановити, чи не вчинений злочин з участю дорослих, оскільки це має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 23 грудня 1983 р.

№ 6 в п. 4 зазначається: «Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину передбачає певні дії дорослої особи, пов'язані з безпосереднім психічним та фізичним впливом на неповнолітнього, вчинені з метою викликати у нього прагнення взяти участь у одному чи кількох злочинах, ...втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозицію вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчи-

557

нення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з ме-тою полегшити схилення його до вчинення злочину та ін.). У тих випадках, коли втягнен-ня неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність супроводжувалося за-подіянням неповнолітньому тілесних ушкоджень, мордуванням, погрозою вчинити вбивс-тво й іншими діями, що утворюють самостійний склад злочину, відповідальність повинна наставати за сукупністю вчинених дорослим злочинів».

При цьому слід мати на увазі, що злочин, передбачений ст. 304 КК, вважається закінченим з моменту здійснення дорослим дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і він повинен притягуватися до кримінальної відповідальності незалежно від наслідків його злочинних дій щодо неповнолітнього.

Якщо в діях дорослого немає ознак втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, він повинен нести відповідальність за співучасть.

При притягненні до кримінальної відповідальності дорослого учасника злочину необхідно виявити його дійсну роль у вчиненні злочину. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у разі, якщо органи досудового слідства не вжили всіх передбачених законом заходів до виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які втягнули неповнолітніх у вчинення злочину, суд має повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність та іншу антигромадську діяльність» від 23 грудня 1983 р. № 6). Неухильне виконання цієї вимоги є запорукою успіху боротьби зі злочинністю неповнолітніх, бо викриття згаданих осіб, які втягнули підлітка у злочинну діяльність, має істотне значення для виявлення конкретних причин, що сприяли злочину неповнолітнього.

Встановлення дорослих співучасників злочину часто ускладнюється тим, що неповнолітні не завжди дають щирі показання з цього питання, а організатори і підмовники з числа дорослих намагаються приховати свою справжню роль. Для виконання вимог п. б ст. 433 КПК щодо встановлення дорослих підмовників неповнолітнього автори досліджень цієї проблеми слушно рекомендують всебічно

558

проаналізувати спосіб вчинення злочину, коло знайомих, виявити серед них осіб, що вже засуджувалися, бо нерідко саме такі знайомі втягують підлітків у злочинну діяль-ність1.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх:

  1. 7. Правове значення постанов Пленуму Верховного Суду України у справах про шлюб та сім`ю.
  2. 2. Поняття доказів та їх оцінка при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення.
  3. 10. Оскарження і опротестування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
  4. 44. Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, їх основні права та обов'язки.
  5. § 42. Підстави і приводи для порушення кримінальної справи та їх характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень про злочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.
  6. § 38. Підстави і приводи для порушення кримінальної справи та їх характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень про злочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.
  7. § 75. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.
  8. § 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
  9. II. Винесення постанови про закриття кримінальної справи
  10. ТЕМА 21 Провадження у справах про злочини неповнолітніх
  11. § 1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх
  12. § 2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх
  13. § 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх
  14. §2. Особливості порушення кримінальних справ про злочини, пов'язані з пожежами, і початкового етапу розслідування
  15. §2. Особливості порушення кримінальних справ про привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем і початкового етапу розслідування
  16. §4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про злочини проти довкілля