<<
>>

§ 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку.

Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді — це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обгрунтованого і справедливого рішення.

У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття предмета доказування. Наприклад, Р. Г. Домбровський під доказуванням розуміє викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо, перш ніж викладати знання, індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності — криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальної — доказування1. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки змістовна сторона його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому криміналістична діяльність, що неврегульована нормами права, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні. Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі2.

При цьому, зазначає В. М. Савицький, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком вірною, однак її не завжди враховують при розробці визначень поняття доказування у кримінальному процесі, як у монографічній, так і в навчальній літературі.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування можна вважати отриманим лише після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі1

М. Фаткуллін відносить до елементів доказування також побудову та динамічний розвиток слідчих версій2. На наш погляд, побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія — це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією3, яка не врегульована нормами права.

С. В. Курильов вважає, що оцінка доказів як розумова діяльність — це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є його складовою частиною. Під доказуванням він розуміє лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів4. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

Отже, можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обгрунтуван-ня.

Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обгрунтованих висновків по цій справі.

1 Шейфер С.

А. Следственные действия — система и процессуальная форма. — М., 1981. — С. 51.

2 Фаткуллин Ф. Н. Обвинение и защита по уголовным делам: Учеб. пособие. — Казань, 1976. — С. 93—95.

3 Коновалов В. Н. Проблемы логики и психологии в следственной практике. — К., 1970. — С. 73.

4 Курылев С. В. Основы теории доказательств в советском правосудии. — Минск, 1969. — С. 35.

113

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю ро-зумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним зако-ном.

Розглянемо докладніше елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання - слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх до-стовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази — означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів — це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім

114

реконанням, що грунтується на всебічному, повному й "б'єктивному розгляді всіх обста-вин справи в їх сукуп-°ості, керуючись законом1. Оцінивши всі наявні в справі асоби дока-зування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, про-курор і суд походять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за сво-їм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність — це більш-менш обгрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок — це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недо-стовірність має місце там, де правильність висновку викликає обгрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об'єктивній істині.

Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі.

Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК).

Коваленко Є. Г., Гончар М. М. Принцип всебічного, повного та > . ктивного дослідження обставин кримінальної справи: Поняття та зміст // Науковий вісник. — 1996. — №. 1. — С 244—251.

115

Щодо поняття предмета доказування існують різні погляди.

Наприклад, Г. М. Миньковський, В. Г. Танасевич та О. О. Ейсман зазначають: «Предмет доказування — це система обставин, які виражають якості і зв'язки досліджуваного об'єкту чи події, істотні для правильного вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства»1. А. С. Кобліков вважає це визначення не зовсім вдалим, оскільки воно не розкриває сутності поняття. Предмет доказування, на його думку, — це сукупність істотних для справи обставин, що повинні бути встановлені в процесі доказування по кримінальній справі в інтересах їх правильного вирішення2. В. О. Бакін зазначає, що «законодавча схема предмета доказування — це інформаційна система, що складається з набору значень нормативного порядку, яка керує діяльністю посадових осіб, що ведуть процес по конкретній справі та учасників процесу з виявлення і встановлення у злочинних подіях обставин, потрібних для вирішення завдань кримінального су-дочинства»3. Останнє визначення є складним і, так би мовити, не кримінально-процесуальним, воно сформульоване швидше з позицій теорії інформації. Крім того, на-вряд чи правильно говорити у визначенні предмета доказування про «злочинні події», оскільки не тільки вони є предметом дослідження в кримінальному процесі.

З предметом доказування тісно пов'язано поняття меж доказування (дослідження). Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування ви-ражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування ви-ражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правиль'не встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;

1 Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 139.

2 Кобликов А. С. Законодательство об уголовном судопроизводстве и понятие теории доказательств. — М., 1981. — С. 48.

3 Бакия В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе. — Саратов, 1981. — С. 19.

116

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, в обсязі, необхідному для досто-вірних висновків

У справі.

Аналізуючи низку праць з цього питання, слід зазначити що у різних процесуалістів різні погляди на предмет і ме'ясі доказування. Наприклад, Р. Д, Рахунов стверджує: «Меясі доказування — це менш вдале викладення обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі»1. Таке розуміння меж доказування не дістало підтримки в юридичній літературі та було піддано обгрунтованій критиці, оскільки предмет і межі доказування — поняття хоч і взаємозв'язані, але не рівнозначні; кожне з них має властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то межі доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити, як межі по вертикалі, зазначає Л. М. Карнєєва2.

В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Невірне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необгрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необгрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства,

Рахував Р. Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. — М., 1961. — С. 134.

Карнєєва Л. М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. пособие. — Волгоград, 1988. — С. 79.

117

так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути од-наковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також невірне або неточне визначення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і на-впаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування:

  1. Всебічність, повнота й об'єктивність дослідження
  2. § 1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
  3. § 2. Класифікація доказів та їх джерел
  4. § 3. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел
  5. § 3. Предмет, підстави і доказування цивільного позову в кримінальній справі
  6. § 1. Поняття, значення і завдання досудового слідства
  7. Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства
  8. Призначення експертизи
  9. § 3. Процесуальний порядок провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів
  10. 4.5. Судовий розглядцивільно правових і господарських конфліктів
  11. §3. Поняття криміналістичної ідентифікації як методу пізнання та одержання доказів при розслідуванні злочинів
  12. §1. Поняття та значення версій як методу гіпотетичного пізнання при розслідуванні злочинів
  13. Процесуальні права потерпілого як основа його процесуального становища
  14. 3.1 Цивільний позов як спосіб відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
  15. Кримінальні процесуальні засоби забезпечення відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
  16. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  17. Підстави і порядок перегляду судових рішень адміністративних судів за нововиявленими обставинами
  18. 3.3. Суб’єктивна сторона злочинів проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону