<<
>>

§ 1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх

Стаття І Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. та ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 p., проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку1.

Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів попередження злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів та громадськості, що сприяли б поступовому скороченню злочинних проявів серед неповнолітніх.

Серед загальних заходів профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Важливе значення має підвищення якості досудового і судового слідства у кримінальних справах.

1 Конвенція про права дитини. — К., 1995. — С. 5.

550

Провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, що вчинили злочини, здійснюєть-ся у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних цілей кримінального процесу і грунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямо-вані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які бе-руть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здій-сненням окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо1.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець залежно від віку поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів та посадових осіб.

Саме тому справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство (статті 115—117 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400 і 443), умисне тяжке тілесне ушкодження

1 Омельяиевко Г. М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми. — К,, 2002. — С 3.

551

(ст. 121, частина 3 статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, частина

2 статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, частина 1 статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262 і 308), розбій (ст. 187, частина 3 статей 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина 2 статей 194, 347, 352, 378, частини 2—3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296) — з чотирнадцяти років (ст. 22 КК).

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК, у віці, коли їм виповнилося 11 років, але до досягнення віку,

3 якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи виховного характеру, передбачені ст.

105 КК.

Примусові заходи виховного характеру суди можуть застосовувати також до неповнолітніх, які у віці до 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Соціологічні дослідження стверджують, що неповнолітні у віці до 14 років перебувають у перехідному періоді від дитинства до дорослості, вони вже незадоволені пасивною роллю особи, яку опікують, але ще не дозріли для відповідальної ролі дорослої особи1. У цьому віці йде фізіологічна та психологічна перебудова організму дитини, зростання фізичних й інтелектуальних сил та можливостей, збагачення життєвим досвідом, на основі яких розвивається здатність передбачити наслідки поведінки. Тому у віці від 14 років не можна висувати неповнолітньому високі вимоги, в тому числі й обов'язку нести кримінальну відповідальність у повному обсязі, як це стосується дорослої особи.

Слід враховувати, що за загальним правилом неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку

Ков Ж. Социология личности. — М,, 1967. — С. 142.

552

\

відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, вибирати неналежну лінію поведінки, неправильно трактувати зміст таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

Тому закон встановлює:

— вікову межу кримінальної відповідальності;

— додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання;

— межі застосування позбавлення волі;

— спеціальний режим виконання покарань тощо.

Як слушно зазначає Г. М. Омельяненко, «вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. Саме ці вимоги врегульовані у гл. 36 КПК»1.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх:

  1. § 43-44. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.
  2. § 39. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.
  3. § 73. Особливості провадження в кримінальних справах про неосудних осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.
  4. § 75. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.
  5. § 1. Поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи
  6. § 4. Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи
  7. II. Винесення постанови про закриття кримінальної справи
  8. ТЕМА 21 Провадження у справах про злочини неповнолітніх
  9. § 1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх
  10. § 2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх
  11. § 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх
  12. §2, Особливості порушення кримінальних справ за ознаками вбивства і початкового етапу розслідування
  13. §2. Особливості порушення кримінальних справ за ознаками зґвалтування і початкового етапу розслідування
  14. §2. Особливості порушення кримінальних справ за ознаками крадіжки і початкового етапу розслідування
  15. §2. Особливості порушення кримінальних справ за ознаками грабежу, розбою чи вимагання і початкового етапу розслідування
  16. §2. Особливості порушення кримінальних справ про злочини, пов'язані з пожежами, і початкового етапу розслідування
  17. §2. Особливості порушення кримінальних справ про привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем і початкового етапу розслідування
  18. §2. Особливості порушення кримінальних справ за ознаками дорожньо-транспортних пригод і початкового етапу розслідування