<<
>>

§ 3. Судове слідство

Судове слідство — це основна частина судового розгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства — про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

Підсумок судового розгляду повинен підвести законний і обгрунтований вирок, що є най-важливішим актом правосуддя1.

Судове слідство починається з читання обвинувального висновку.

У справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) свою заяву може зачитувати сам потерпілий, а позовну заяву — цивільний позивач або його представник. Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін — тільки резолютивну частину обвинувального висновку.

В юридичній літературі з цього питання існують й інші думки. Наприклад, М. С. Строгович вважає за доцільне, щоб обвинувальний висновок зачитував не головуючий і не народний засідатель, а секретар, щоб у присутніх не склалося враження, що головуючий чи засідатель висловлює свою точку зору про винність підсудного, приєднується до обвинувального висновку1.

Інші автори пропонують, щоб державний обвинувач оголошував тільки резолютивну частину обвинувального висновку, а якщо його немає, то щоб це робив секретар судового за-сідання. Якщо є клопотання однієї зі сторін, то обвинувальний висновок оголошується по-вністю2.

Після оголошення документів, зазначених у ст. 297 КПК, головуючий роз'яснює підсудному, а якщо підсудних кілька — кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони заявлений позов.

Обвинувачення повинно бути роз'яснено у формі, доступній для підсудного, оскільки повне і точне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення та юридичної оцінки його діяння є обов'язковою передумовою здійснення ним свого права на захист у судовому розгляді справи.

Тому головуючий повинен не тільки роз'яснити суть формули обвинувачення з урахуванням віку, інтелектуального розвитку підсудного, а й пересвідчитися в тому, що підсудний зрозумів, у чому конкретно його обвинувачують, шляхом постановки запитань у певній послідовності:

1) чи зрозуміле йому обвинувачення;

2) чи визнає він себе винним;

3) чи бажає давати показання.

Підсудному роз'яснюється його право давати показання.

У разі повного або часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право в будь-який момент судового слідства давати пояснення по суті справи (п. 5 ст. 263 КПК), може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє ставлення до обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним своїх показань по суті справи.

Мотивована відповідь підсудного на запитання, чи визнає він себе винним і чи даватиме показання, може бути врахована судом чи суддею, який одноособово розглядає справу, при визначенні недоцільним дослідження доказів під час судового слідства, оскільки суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоці-льним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють під-судний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у доб-ровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного.

Допит підсудного, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов'язково (ст. 299 КІІК).

Якщо підсудних по справі декілька, то головуючий повинен роз'яснити суть обвинувачення і роль кожного з них у вчиненні злочину чи злочинів за цим обвинуваченням.

Суть обвинувачення роз'яснюється підсудному належним чином незалежно від того, чи має він захисника.

Звичайним порядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку допитується підсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок експерта, оглядаються речові докази, оглядаються та оголошуються документи.

Причому останні дві процесуальні дії можуть проводитись одразу після допиту певної особи, якщо вони пов'язані з показаннями тієї особи.

Встановлюючи черговість дослідження доказів, суд враховує ставлення підсудного до обвинувачення, його бажання давати показання, повноту показань свідків, які вони робили на досудовому слідстві, кількість злочинних епізодів та ін.

Якщо підсудний визнає себе винним у пред'явленому обвинуваченні й балсає давати показання, його допит доцільно передбачити першим.

У разі, якщо підсудний не визнає свою вину повністю або частково, але бажає давати показання, його допит, виходячи з конкретних обставин справи, може бути проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метою дослідження доказів, що як викривають підсудного у вчиненні злочину, так і виправдовують його.

Заява підсудного про відмову давати показання зобов'язує суд чи суддю, який одноособово розглядає справу, вирішити питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливе без участі в них підсудного.

Якщо у справі кілька підсудних, потерпілих, свідків, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, у своєму рішенні повинен визначити також послідовність дослідження доказів одного виду. При цьому допит доцільно починати з того підсудного, який визнає себе винним, якщо кілька потерпілих чи свідків — з тих, хто був очевидцем вчинення злочину і дає найбільш повні показання.

Допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник. Після цього підсудному можуть задати питання інші підсудні.

Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за мотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного.

Після повернення підсудного до зали суду головуючий ознайомлює його з показаннями, що були дані у його відсутності, та надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.

У судовому засіданні підсудний має право користуватися нотатками (ст.

300 КПК).

Визнання підсудним своєї винності у пред'явленому обвинуваченні не є підставою для спрощеного порядку дослідження доказів. Воно не є вирішальним доказом у кримінальній справі та може становити основу обвинувального вироку лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, досліджених у даній справі (ст. 74 КПК).

Якщо підсудний, який раніше відмовився давати показання, змінив своє попереднє рішення і заявив про бажання дати показання, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, зобов'язаний допитати його, і внести своїм рішенням зміни до встановленого ним порядку судового слідства.

Встановлений законом порядок допиту підсудного передбачає:

надання підсудному можливості висловитися з приводу пред'явленого йому обвинувачення та доказів, на яких воно грунтується, підтверджуючи чи спростовуючи це обвинувачення повністю або частково;

постановку запитань з боку учасників судового розгляду і суддів про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Допит підсудного є не тільки процесуальним способом перевірки правдивості показань, що він давав на досудо-вому слідстві, а й самостійною процесуальною дією в центральній стадії кримінального процесу, в ході якої можуть бути одержані показання, що відрізняються від попередніх. Тому головуючий не може звертатися до підсудного на початку допиту із запитанням, чи підтверджує він показання, які дав на досудовому слідстві.

Розповідь підсудного про обставини справи та відомі йому докази головуючий може перервати лише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, що не стосується справи, або ж вживає нецензурні слова.

З метою забезпечення об'єктивності суддів і народних засідателів законодавець надав їм право допитувати підсудного останніми про ті обставини, що залишились ще неповністю з'ясованими, що не позбавляє їх права ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду.

Головуючий може зняти запитання учасника судового розгляду, якщо воно достатньо з'ясоване або явно виходить за межі цієї справи, або сформульоване таким чином, що наштовхує підсудного налевну, підказану запитанням відповідь.

Однак і зняте запитання належить записати до протоколу судового засідання, як і заперечення учасника судового розгляду проти дій головуючого.

Головуючий не має права зняти запитання іншого судді чи народного засідателя, оскільки вони мають рівні з ним права. Проте, якщо запитання народного засідателя є навідними, не зовсім зрозумілими, він може їх уточнити.

Закон дозволяє оголошувати показання підсудного, які він давав під час досудового або судового слідства.

Стаття 301 КПК визначає, що оголошення показань підсудного дозволяється:

1) за наявності істотних суперечностей між його показаннями;

2) у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві;

3) якщо справа розглядається у відсутності підсудного. При цьому суд зобов'язаний оцінити показання, зроблені підсудним у суді та на досудовому слідстві, в сукупності з іншими дослідженими доказами і не повинен виходити з необгрунтованої переваги одних показань перед іншими. Суд також зобов'язаний встановити причини зміни підсуд^ ним показань у суді та перевірити його заяву про незаконні методи, що були застосовані до нього у ході досудового слідства, якщо така надійшла.

Оголосивши показання підсудного, суд може відтворити їх звукозапис для прослуховування учасниками судового слідства.

У разі, якщо суд (головуючий) обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного (ч. З ст. 299 КПК), він після допиту останнього оголошує судове слідство за-кінченим і переходить до судових дебатів (ст. 301і КПК).

Після допиту підсудного суд переходить до допиту свідків, потерпілих та інших учасників процесу.

Порядок допиту свідків і потерпілих при провадженні судового слідства встановлений статтями 302—308 КПК. Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права та обов'язок повідомляти все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову давати показання.

Свідок — це особа, яка за першою вимогою органів розслідування, прокуратури і суду зобов'язана з'явитися у призначені час і місце і дати в процесі допиту правдиві

473

свідчення щодо відомих йому і таких, що мають значення для справи, обставин1.

Кожний свідок повинен мати певне джерело інформованості щодо фактів, про які він повідомляє на допиті. Не можуть бути доказами фактичні дані, як повідомляє свідок, якщо він не мо-же вказати джерело своєї поінформованості. Таким джерелом для свідка може слугувати передусім особисте, безпосереднє сприйняття ним певних обставин, що мають значення для справи.

Потерпілого головуючий попереджає про кримінальну відповідальність тільки за ст. 384 КК, за завідомо неправдиві показання, оскільки давати показання — це право потерпілого.

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних свідків.

Кожному свідкові перед допитом задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, та пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.

Після того, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано.

Суд протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про про-ведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його по-казання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

1 Смыслов В. И. Свидетель в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 12.

474

У разі, якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного.

Допитаний свідок видаляється із зали судового засідання.

Після повернення підсудного до зали суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу.

Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити запитання свідкові. Свідок відповідає на запитання у відсутності підсудного.

Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть залишити її до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого (ст. 303 КПК).

Допит у судовому засіданні має свої певні особливості. Зокрема, тут може бути застосований так званий перехресний допит. Але на сьогодні у практиці такий вид допиту застосовується, на жаль, дуже рідко.

А. Ф. Коні з цього приводу підкреслював, що із горнила перехресного допиту виходять показання зовсім інші, набувають різних відтінків, про яких раніше навіть згадки не було1.

Кожний учасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб.

Кожного свідка можна додатково допитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці.

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду — до шістнадцяти років проводиться в суді за правилами, зазначеними в ст. 168 КПК. По закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із зали суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути проведений у відсутності підсуд-

1 Кони А. Ф. На жизненном пути. — М., 1959. — Т. 1. — С. 125.

475

ного. Після повернення підсудного до зали суд зобов'язаний ознайомити його з показан-нями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка (ст. 307 КПК).

Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків (ст. 308 КПК).

При провадженні судового слідства може бути призначено і проведено судову експертизу.

Експертиза у судовому слідстві може призначатися як за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду.

За необхідності призначення експертизи у судовому розгляді суд з'ясовує можливість проведення її в судовому засіданні та викликає експерта, який проводив експертизу на досудовому слідстві, а якщо експертиза не проводилась — іншу особу, яка має необхідні спеціальні знання.

Відповідно до норм КПК експертиза в судовому засіданні проводиться у кілька етапів:

1) подання учасниками судового розгляду суду чи судді, який одноособово розглядає справу, на його пропозицію, письмових запитань, які вони бажають поставити щодо рішення експерта;

2) оголошення головуючим поданих запитань;

3) заслуховування думки учасників судового розгляду (з дозволу судді, суду) та щодо запитань, поданих учасниками судового розгляду і додатково запропонованих судом чи суддею, на які повинен відповісти експерт;

4) остаточне визначення судом чи суддею кола запитань, на які повинен відповісти експерт, з усуненням запитань, що не стосуються справи або виходять за межі компетенції експерта;

5) винесення у нарадчій кімнаті судом чи суддею ухвали чи постанови про призначення експертизи та оголошення її в судовому засіданні;

6) передача судом чи суддею експерту ухвали чи постанови про призначення експертизи, а також інших матеріалів, що необхідні експерту для дачі висновку, передусім матеріалів справи, речових доказів, зразків для порівняльного дослідження;

7) проведення експертного дослідження і складання експертом висновку;

476

8) оголошення експертом висновку в судовому засіданні і приєднання його судом до спра-ви;

9) допит експерта для рсз'яснення і доповнення його висновку.

При допиті експерта в суді питання йому спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач і відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Питання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання (ст. 311 КПК).

Зазначений порядок призначення проведення експертизи має певні особливості, якщо експертизу проводить в суді особа, яка дала висновок на досудовому слідстві. Якщо експерт проводив експертизу і на досудовому слідстві, то він має право брати участь у дослідженні доказів з початку судового слідства (рішення про призначення експертизи не виноситься), а новий експерт — лише після винесення судом ухвали чи суддею, який одноособово розглядає справу, постанови про призначення експертизи. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що рішення про призначення експертизи виноситься у разі, якщо в стадії досудового слідства вона не проводилась або якщо для її проведення у судове засідання викликано експерта, який не був таким під час дізнання та досудового слідства, а також за необхідності проведення додаткової чи повторної експертизи1.

Після того, як суд чи суддя з'ясували в експерта час, необхідний для проведення експертизи, робиться перерва у судовому засіданні або відкладається розгляд справи, залежно від обсягу експертного дослідження, до одержання висновку експерта, якщо інші докази вже досліджено.

У судовому засіданні за необхідності проводиться огляд речових доказів (ст. 313 КПК); огляд і оголошення документів (ст. 314 КПК); огляд місця події (ст. 315 КПК).

З метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії.

1 Пункт 15 постанови «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 222.

477

В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необ-хідно провести та встановлюється строк виконання доручення.

Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11—18 КПК.

Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні та приєднуються до справи (ст. 315і КПК).

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У разі заявления клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя — постанову. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим, що означає повне припинення дослідження доказів у справі.

<< | >>
Источник: Коваленко Є. Г.. Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2004. — 576 с. 2004

Еще по теме § 3. Судове слідство:

  1. § 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.
  2. § 61. Складові частини судового розгляду справи. Наслідки неявки в судове засідання учасників судового розгляду та свідків.
  3. 2. Досудове слідство
  4. 2. Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження
  5. § 1. Поняття, значення і завдання досудового слідства
  6. § 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства
  7. § 1. Загальні положення судового розгляду
  8. § 3. Судове слідство
  9. § 2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні
  10. § 3. Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру
  11. § 3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх
  12. 1.2. Підстави призначення і порядок проведення судово-психіатричної експертизи
  13. 2.3. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих
  14. 2.6. Судово-психологічна експертиза
  15. 3. Судова влада
  16. Судова система на українських землях у складі Російської імперії
  17. Реформування судових і правоохоронних органів
  18. §1. Поняття та значення версій як методу гіпотетичного пізнання при розслідуванні злочинів