І.              По няття фізичної особи та її правосуб’єктності.

У Давньому Римі не кожна людина вважалася суб’єктом права чи, інакше, — особою(persona— дослівно «маска»). Для розмежу- ішшя понять «людина» і «особа» застосовувалося поняття «право- суб’єктність».

Правоздатність — здатність людини бути носієм прав і обо- н'язків — виникала в момент народження (відокремлення дитини від

черева матері та першого скрикування) і припинялася зі смертю особи. Однак одного фактичного існування було недостатньо для визнання людини правоздатною. Правоздатність залежала від наявності трьох статусів (свободи, громадянства, сімейного стану):

1. статус свободи(statuslibertatis) був визначальною передумовою правоздатності, тобто раб не вважався правоздатним;
2. статус громадянства(statuscivitatis) здобувався шляхом народження від громадян Риму чи шляхом натуралізації (прийому до громадянства);
3. сімейний статус(statusfamilia) мав лише глава родини — домовладика (paterfamilias). Він був «особою власного права» (personasuijuris). Всі інші особи вважалися «особами чужого права», що перебували під його владою (persona alieni juris).

Відсутність одного зі статусів означала обмеження правоздатності. Таким чином, цілком правоздатними були лише вільні громадяни, що не підкорялися домовладиці. Таке положення існувало в квіритському праві, але преторське право визнавало майнову правоздатність у деяких угодах не тільки за синами, але і за рабами. При цьому вважалось, що останні запозичують її у свого хазяїна.

Повна правоздатність у Давньому Римі визначалася терміном caput. Вона складалася з чотирьох частин: 1) jusconubii— право укладати законний шлюб; 2) juscommercii— право торгувати (тобто вчиняти майнові правочини та набувати майнових прав); 3) jussuffragii— право голосу в народних зборах (активна політична правоздатність); 4) jushonorum— право виступати кандидатом на магістерські посади (пасивна політична правоздатність).

У сфері приватного права до змісту правоздатності входили лише перші дві із зазначених правомочностей (тобто jusconubiiта juscommercii).

Правоздатність людини протягом життя могла змінюватись (як зменшуватись, так і збільшуватись). Зменшення правоздатності (чи юридична деградація суб’єкта) називалось capitisdeminutio.

У Давньому Римі розрізняли три ступені чи види юридичної деградації:

1. capitisdeminutiomaxima— найбільша зміна юридичного статусу, фактично — юридична смерть. Відбувалася тоді, коли людина втрачала свободу чи відлучалася від правового спілкування шляхом вигнання;
2. capitisdeminutiomedia— середне обмеження правоздатності. Відбувалося тоді, коли особа, зберігаючи свободу, втрачала права римського громадянства;

28

3. capitisdeminutiominima — найменше обмеження правоздатності. Відбувалося тоді, коли змінювався сімейний статус особи, а і'име: а) коли сімейно самостійна особа всиновлювалася (arrogatio); ft) коли жінка, не підкорена будь-чиїй владі, вступала до шлюбу (conventioinmanum) тощо.

На думку окремих вчених, у найдавніші часи існував тільки один вид capitisdeminutio— minima. Тоді зміна сімейного стану спричинила виключення із сім’ї та, як наслідок, втрату релігійних зв’язків, кіхисту родичів, сімейних і родових майнових прав.

Ллє правоздатність могла і збільшуватись. Наприклад, коли Підвладний син звільняється своїм батьком від батьківської влади, підбувається підвищення статусу сина.

Крім статусів свободи, громадянства та сімейного стану, цивільна правоздатність залежала від статусу громадянської честі (statusinlaesaedignitatis). Особи, що заплямували себе за певних обставин (не виконали договір, що вимагав особливої чесності, лжесвідчили), підлягали громадянському безчестю та обмежувалися у певних правах.

Дієздатність фізичної особи, тобто здатність здійснювати юридичні дії та нести юридичну відповідальність, залежала від наступних якостей людини:

1. віку.
   Діти до 7 років вважалися цілком недієздатними. Дівчатка ВІД 7 до 12, хлопчики від 7 до 14 років мали часткову дієздатність. Вона полягала у праві здобувати суб’єктивні права, але не обов’язки. Від 12 (14) до 25 років особи були дієздатні, але їхня юність і недосвідченість надавали їм право вимагати реституції (відновлення її первісному стані) у випадку невигідної для них угоди. З досягненням 25 років особи вважалися цілком дієздатними;
2. стану психічного і (у деяких випадках) фізичного здоров’я. Божевілля, слабоумство, глухонімота вважалися підставами для визнання особи недієздатною;
3. статі. Жінки були лише частково дієздатними. Вважалося, що жінка завжди повинна перебувати під опікою (tutela) через свою легковажність. Особливо обмежені були особисті права жінки. Наприклад, вона не могла бути опікуном, усиновителем, поручителем по чужих боргах;
4. моральності. Моральний вигляд особи впливав не тільки на правоздатність, але й на дієздатність. Наприклад, марнотратники вважалися обмежено дієздатними. їм призначався куратор(curator)

• піклувальник.