<<
>>

3. Виправдання у справах про недбалість

Відповідач, притягнутий до відповідальності за недбалу поведінку, звичайно, намагається заперечити існування причинного зв'язку і порушення обов'язків. Правильність висловленого виправдання у справі про недбалість залежить від таких категорій, як «пряма недбалість», «відносна недбалість», «прийняття на себе ризику» та різних імунітетів.

Пряма і відносна недбалість.

Починаючи, принаймі, з 1809 p., інститут загаль-ноправового виправдання базувався на правилі, за яким позивач позбавляється будь-якої компенсації, якщо він сприяв заподіянню собі шкоди через свою особисту недбалість, навіть унаслідок незначних дій 57. Таке правило — «все або ніщо» —

55 Див. In-re Polemis and Fumess, Withy & Co., (1921) 3 K.B. 560, All E.R.Rep. 40 (дія відповідача,

який упустив дошку, шо спричинило іскру , внаслідок якої вогонь знищив корабель, була безпосе

редньою причиною пожежі на кораблі, незважаючи на те, що неможливо було передбачити пожежу як

наслідок упущення дошки).

56 Див. Chase v. Washington Water Power Co., Ill P. 2d 872 (Idaho 1941) (енергокомпанія розмістила

провід електромережі так, що можна було передбачити, що він може з'єднатись.І компанія несла

відповідальність, коли він з'єднався і спричинив пожежу, що знищила сарай позивача).

57 Див. Hoffman v. Jones, 280 So. 2d 431 (Fla. 1973), яка розглядалася у Верховному суді Флориди.

Рішення у цій справі вплинуло на прийняття у цьому штаті відповідного закону, згідно з яким форму

лювання «недбалість позивача» було змінене на «відносна недбалість», про що йшлося у розділі II. Див.

Додаток А.

388 Розділ Л

ущемляло інтереси позивача, чия провина все ж набагато менша, ніж відповідача, і з роками стала поширюватися думка, що це несправедливо і жорстоко. Тому десь з 60-х років суди штатів почали змінювати своє загальне право, а законодавчі органи штатів — видавати закони, що встановлювали таке поняття, як «відносна недбалість»,— правило, що діє в країнах з цивільним правом.

Сьогодні 44 штати керуються правилом «відносної недбалості» .

Існує дві форми відносної недбалості : проста і складна. За простою формою відносної недбалості відповідальність ділиться між позивачем і відповідачем пропорційно їх долі вини. Наприклад, якщо суд присяжних встановлює, що на 30 % шкода заподіяна з вини позивача, то останній може отримати лише 70 % відшкодування з відповідача. Якщо ж позивач винен на 70 %, а відповідач на 30 %, то позивач може отримати відповідно ЗО %. Проста форма відносної недбалості найбільш прийнятна для судів і схвалюється авторами коментарів до законодавства 59.

Для визначення складної форми відносної недбалості характерний більш зако-нодавчий підхід. Існують різні його версії, але найпоширенішою є така: позивач може отримати відшкодування тільки в тому випадку, коли його вина не перевищує 50 %. За іншою її версією починає діяти «виключення рівною провиною». Це означає, що коли вина позивача визначається за пропорцією 50/50, то відповідач не відшкодовує іншої половини .

Прийняття на себе ризику. Можливість виправдання через прийняття на себе ризику має місце, коли позивач добровільно погодився взяти на себе ризик того, що може бути заподіяна певна шкода. Це виправдання дуже схоже з виправданням у справах стосовно умисних деліктів, у яких мала місце потенційна згода, і остаточно виключає отримання позивачем відшкодування. Щоб використати це виправдання, відповідач повинен довести, що позивач знав і оцінював можливу небезпеку, але наважився ризикнути. Ця згода може бути висловленою чи зробленою подумки. Наприклад, глядач на бейсбольній грі знає, що існує ризик того, що м'яч може полетіти на трибуни. І сидячи там, глядач виявив згоду ризикнути здоров'ям . Але така згода не означає ризик від неявної небезпеки. Так, якщо глядача буде затоптано некерованим натовпом, який намагається зловити м'яч, що летить на трибуну, не можна сказати, що особа знала про такий вид небезпеки, тому що більшість людей не передбачає такий вид небезпеки на бейсбольній грі .

Згода, що випливає із прийняття на себе ризику, може бути викладена у письмовій формі, і такі угоди часто мають місце при відкритих і вільних підприємницьких відносинах між сторонами.

Однак, якщо одна із сторін має вочевидь нерівні права порівняно з іншою, то суд може відмовити у визнанні такої угоди 3. Суд також звертає увагу на ступінь обізнаності сторін в укладеній угоді .

Недбалість позивача повністю позбавляє його права на отримання відшкодування за юрисдикцією штатів Маріленд, Вірджинія, Північна Кароліна, Алабама, Тенесіта округу Колумбія. Див. Prosser & Keeton (виноска 1).

59 Див. Hoffman v. Jones, в якій більшість суддів визнала пряму форму недбалості відповідача Див.

Додаток А.

60 Опублікований огляд дискусій навколо відносної форми недбалості відповідача див. David С. So-

belsohn. «Pure» vs. «Modified» Comparative Fault: Notes on the Debate, 34 Emory. Rev. 65 (1985).

61 Див. справу Arbegasr v. Board of Education South New Berlin Cent. School, 480 N.E. 2d 365 (N.Y. 1985)

(позивач визнав, що перед грою у баскетбол, коли гравці пересувалися верхи на віслюках, їм сказали,

що «ризик перекладається на учасників»).

62 Див. Lee v. National League Baseball Club of Milwaukee, Inc., 89 N.W. 2d 811 (Wis. 1958).

63 Див. Union Pacific Railroad Co. v. Burke, 255 U.S. 317 (1921) (залізничне сполучення декількох

штатів).

64 Див. Conservatorship of Estate of Link, Inc., 158 Cal.App.3d 138, 205 Cal.Rptr. 513 (1984) (випадок,

коли відмова була визнана недійсною; хоча документ був написаний розбірливим почерком, твердження

про відмову висловлювалось за допомогою складного речення з 193 слів). Правомірність угод, укладених

у такий спосіб, нагадує посилання на несвідомість дій як засіб судового захисту у справах з договірного

права. Див. розділ X.

Деліктне право 389

Імунітетні права. Імунітетні права — виправдання за правопорушення, що надається широкому колу людей. Найбільш відомими імунітетами в деліктному праві є: імунітет чоловіка і дружини, імунітет батьків і дітей, урядовий імунітет.Ство-рені імунітети були шляхом законотворчості, однак багато з них було й скасовано нормативними актами парламенту та рішеннями суду.

В загальному праві подружжя не могло подавати позов один на одного, оскільки закон розглядав його, як одне ціле, як одну особу.

На такій же підставі встановлювались імунітет батьків і дітей. Але сьогодні більшість штатів практикують судові позови між чоловіком і дружиною чи дитиною і її батьками 5.

Урядовий імунітет прийшов з англійського загального права і грунтується на тому, що «суверен завжди правий». Закон про імунітетні права суверена задовольняє інтереси як федерального уряду, так і урядів штатів . В 1946 p., однак, Конгрес ухвалив Федеральний закон деліктних позовів (Federal Tort Claims Akt — FTCA), що скасував федеральний урядовий імунітет, окрім імунітету по умисних деліктах .

Місцеві уряди і уряди штатів теж мають цей імунітет, внаслідок якого вони в окремих випадках обмежують відповідальність державних працівників за правопорушення. Часто імунітет поширюється і на місцеві муніципалітети, хоча б у тих межах, у яких вони виконують функції уряду (протилежні приватним). Акти уряду регламентують урядові функції і не можуть бути видані юридичною особою. Наприклад, більшість поліцейських і пожежних управлінь є виключно урядовими і використовують широке коло свого імунітету. З іншого боку, окружні лікарні і аеропорти не є класично урядовими установами, тому не мають якихось суттєвих імунітетних прав 68.

У 1960—1970-х pp. з поширенням страхування відповідальності багато штатів відмінило імунітет державних і муніципальних органів. Дехто вбачав у цьому позитивний крок до підвищення відповідальності урядових установ за їх правопорушення, поширення на них компенсаційних полісів, що використовуються при правопорушенні приватними особами. Багато хто критикував заборону імунітетних прав, як істотну причину значного збільшення кількості судових процесів по деліктних зобов'язаннях, і виступав за відродження багатьох загальноправових форм імунітетів. У результаті такої негативної реакції імунітетні права останніми роками знову відновлюються. В основному це виглядає так: Верховний суд штату відміняє урядовий імунітет , як предмет загального права, а законодавчий орган не погоджується з цим і видає закон, що їх реанімує .

І навіть ті уряди штатів, які самі себе позбавили імунітетних прав, все ж таки зробили винятки для деяких деліктів. Наприклад, це стосується нещасних випадків з державними автомобілями, погано збудованих споруд, що є власністю держави і завдають шкоду людям тощо. Однак багато урядів штатів не поширили імунітет на своїх працівників, які можуть нести особисту відповідальність. У багатьох випадках, коли йдеться про відповідальність державних службовців, уряд вживає деяких заходів щодо сплати визначеної вироком суми покарання .

Див. Selfv. Self, 376 P. 2d 65 (Cal. 1962) (скасування імунітету шлюбної пари), а також розділ II. Принаймні при розгляді справ у федеральному суді імунітет уряду штату базується на положеннях Конституції і вважається, що 11 поправка гарантує такий імунітет. Див. розділ VI. 67 Див. розділ VI.

Питання про імунітет та особливі випадки розглядається у Prosser & Keeton (виноска 1), §§ 131—132. Див. РШтап v. City of Taylor, 247 N.W. 2d 512 (Mich. 1976) (скасування урядового імунітету, заснованого на положеннях загального права) та Mich. Comp. L.Ann. 691. 1401 (відновлення імунітету згідно з прийнятим на основі справи Пітмана законодавчим актом).

70 Відповідальність державних службовців за порушення федеральних конституційних прав розглядається по-різному. Відповідальність залежить від характеру імунітету.

390 Розділ Л

<< | >>
Источник: В. БЕРНХЕМ. ВСТУП ДО ПРАВАТА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ США. Київ - 1999. 1999

Еще по теме 3. Виправдання у справах про недбалість:

  1. 2. Різні підходи до вибору законів у штатах
  2. 3. Тест «середнього рівня» для перевірки класифікацій стосовно статі
  3. Г. Недбалість
  4. 3. Виправдання у справах про недбалість
  5. 2. Наклеп
  6. ДОДАТОК А СПРАВА «ГОФМАН ПРОТИ ДЖОНС» (Верховний суд штату Флорида)
  7. ГАРАНТУВАННЯ ЗБЕРЕЖЕНЬ ПЕНСІЙНИХ НАКОПИЧЕНЬ ЯК ЗАПОРУКА УСПІХУ ПРОВЕДЕННЯ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ
  8. Правові наслідки перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції
  9. ВИСНОВКИ
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -