Мислення як предмет вивчення логіки

Мислення як об’єкт пізнання є предметом дослідження багатьох наук. Його вивчають філософія, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика, діалектична логіка, формальна логіка та інші науки.

Філософія досліджує мислення через призму проблем виникнення і становлення свідомості, пізнавальної діяльності людини, ролі практики у виникненні мислення. Її цікавить природа свідомості, його сутність і основні закономірності розвитку.

Психологія вивчає душевні властивості та характер мисленої діяльності окремого індивіда починаючи від народження і до становлення особистістю. Якщо психологію більше цікавлять питання, які пов’язані з залежностями становлення і мислення індивіда, то логіка більше вирішує питань досягнення істини.

Фізіологія вищої нервової діяльності розглядає питання стосовно впливу фізіологічного та психічного на формування і розвиток мислення, особливостей розвитку мозку як матеріального субстрату свідомості.

Кібернетика досліджує розвиток систем природи, вивчає проблеми створення штучного інтелекту, його взаємозв’язку з інтелектом людини, її мислення.

Діалектична логіка, як і філософія, теж досліджує мислення через призму його розвитку, але вона більше вирішує питання виникнення та розвитку основних логічних форм як з формальної так і змістовної сторони, принципи наукового мислення.

Формальна логіка досліджує мислення більше з формальної сторони, вона дає класифікацію форм мислення, формулює його основні закони та правила.

Поняття „мислення” визначається неоднозначно. Ми будемо виходити з того, що:

мислення є цілеспрямований процес узагальненого, опосередкованого відображення суттєвих ознак предметів і явищ в поняттях, судженнях, умовиводах, наукових теоріях, гіпотезах та ін.

Думка людини має змістовну та формальну сторони. Для прикладу візьмемо три думки, які є судженнями.

Київ - столиця України.

У трьох судженнях мова йде зовсім про різні речі. У першому судженні говориться про місто Київ, яке є столицею України, у другому про юристів, які вивчають логіку, у третьому - про філософів, які були діалектиками. Як бачимо, по змісту це різні судження. Але їм притаманне і дещо спільне - логічна форма. У даних судженнях є предмет мислення (суб’єкт, позначається латинською буквою 5): “Київ”, “юристи”, “філософи” і є поняття, які розкривають деякі риси предметів мислення (суб’єктів): “столиця України”, “вивчають логіку”, “діалектики”.

У трьох різних по змісту судженнях одна й та ж логічна форма: 5 - P.

Дані судження відносяться до класу простих категоричних суджень.

Наведемо ще один приклад. Візьмемо два умовиводи, в яких із двох категоричних суджень виводиться нове судження.

Усі люди смертні. Сократ людина.

Отже, Сократ смертний.

Усі планети обертаються навколо Сонця. Земля - планета.

Отже, Земля обертається навколо Сонця.

Зміст, як бачимо, в умовиводах різний, а форма одна й таж:

Зміст даної форми розкривається у розділі 6. Зараз тільки зазначимо, що вірний висновок в умовиводі визначається не тільки істинністю суджень, які є засновками, але й тим, яка в нього форма. В умовиводі:

Усі економісти вивчають статистику.

Петренко вивчає статистику.

Отже, Петренко економіст.

висновок з необхідністю не витікає саме в силу того, що в умовиводі невірна форма мислення.

Форма мислення - це спосіб зв’язку елементів тієї чи іншої думки. Вона теж в значній мірі визначає характер мислення людини.

1.2.