Методи обчислення ВВП і національного доходу

Валовий внутрішній продукт можна обчислювати за трьома методами: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого використання (за витратами). Ці методи спираються на різну інформацію, але мають забезпечувати однаковий результат.

І. Виробничий метод. За цим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

1

У наведеній формулі вираз (випуск мінус проміжне спожи­вання) є валовою доданою вартістю, створеною в окремих галу­зях економіки, а вираз (податки на продукти мінус субсидії на продукти) — це чисті продуктові податки.

Валова додана вартість — це та частина випуску, яка дода­ється факторами виробництва до вартості проміжного споживан­ня, тобто вартості сировини, матеріалів, електроенергії тощо, спожитих у процесі виробництва. Тому величина валової доданої вартості визначається як різниця між випуском і проміжним спо­живанням. Вона є валовим показником, оскільки включає в себе амортизацію (споживання основного капіталу).

До продуктових податків належать такі податки, що стягу­ються пропорційно до кількості або вартості продуктів, які вироб­лені та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпорто­вані резидентами. До цих податків відносять податок на додану

вартість та інші податки такого типу, а також акцизний збір, імпорт­не та експортне мито тощо. Субсидії на продукти — це такі субси­дії, які надаються з державного та місцевих бюджетів одиницям- резидентам для відшкодування поточних збитків підприємств.

Дані щодо ВВП, обчисленого на базі виробничого методу (табл. 2.3), дають змогу виділити дві особливості, притаманні цьому методу.

Таблиця 2.3 ВВП УКРАЇНИ в 2003 році,

ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА ВИРОБНИЧИМ МЕТОДОМ

у фактичних цінах, млн грн

Джерело'.

1) Валова додана вартість усіх галузей та економіки в цілому обчислюється в основних (базисних) цінах, які не включають продуктові податки, але враховують субсидії виробникам продук­ції. ВВП обчислюється в ринкових цінах, до складу яких мають входити ці податки. За цих умов ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі валової доданої вартості та чистих продуктових податків. Із даних табл. 2.3 видно, що в Україні у 2003 р. сума валової дода­ної вартості в основних цінах становила 235 589 млн грн, а ВВП у ринкових цінах дорівнював 264 165 млн грн. Це означає, що ринкові ціни вищі за основні на величину чистих продуктових податків, тобто на 28 576 млн грн [(264 165 - 235 589) млн грн].

Але ВВП може обчислюватися і в інших цінах. Якщо для оці­нювання випуску використовуються ціни виробників, які охоп­люють певні продуктові податки, то ВВП у ринкових цінах ви­значатиметься як валова додана вартість усіх галузей економіки плюс податки на імпорт, мінус субсидії на імпорт, а також плюс продуктові податки, які не входять до складу цін виробників, тобто податки, аналогічні податку на додану вартість.

2) При обчисленні валової доданої вартості всієї економіки і ВВП оплата послуг фінансових посередників відображується зі знаком «-». Це пояснюється тим, що згідно з концепцією сучас­ної системи національних рахунків (1993) послуги фінансових посередників не створюють додану вартість, а відносяться до проміжного споживання. Але оскільки фактично вони знаходять відображення в кінцевих результатах діяльності відповідних га­лузей економіки, то валова додана вартість, створена в економіці, має бути зменшена на величину вартості цих послуг.

II. Розподільчий метод (за доходами). За цим методом ВВП являє собою суму первинних доходів, створених резидентами за певний період. При цьому до первинних доходів відносяться до­ходи, що утворюються внаслідок первинного розподілу виробле­ного ВВП між факторами виробництва, тобто між трудом, капі­талом, а також урядом, який за свої послуги отримує податки.

Заробітна плата найманих працівників охоплює оплату праці у грошовій і натуральній формі, що нараховується всім найманим працівникам, та відрахування роботодавців до страхових фондів. Валовий прибуток характеризує перевищення доходів підпри­ємств над їхніми поточними витратами і розподіляється на при­буток і споживання основного капіталу (амортизаційні відраху­вання). У свою чергу, прибуток підприємств розподіляється на такі елементи: а) податок на прибуток; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток.

Змішаний дохід — це дохід від індивідуального бізнесу (на- пр*иКлад, невел'йкГкгайстерні, магазини, перукарні). Особливістю індивідуальних підприємств є те, що вони знаходяться у власнос­ті окремих осіб або невеликих груп людей, первинні доходи яких неможливо розподілити на заробітну плату та прибуток.

Податки на виробництво та імпорт складаються з двох елемен­тів: а) податки, які сплачують одиниці-резиденти до державного бюджету, що пов’язані з виробництвом та імпортом товарів і по­слуг; б) платежі, які стягує держава з одиниць-резидентів за ви­користання факторів виробництва та отримання дозволу на здій­снення окремих видів економічної діяльності (податок на землю, транспортні засоби тощо). Податки на виробництво та імпорт розглядаються як первинний дохід держави в особі уряду. Суб­сидії на виробництво та імпорт включають крім поточних субси­дій на продукти й інші субсидії, що мають природу капітальних трансфертів.

Дані табл. 2.4. щодо динаміки та структури ВВП України, об­численого на базі розподільчого методу, виявляють, що голов­ною особливістю динаміки ВВП є випереджувальні темпи зрос­тання оплати праці найманих працівників. У 2003 р. порівняно з 2001 р. оплата праці найманих працівників збільшилася майже на 40 %, а її частка в структурі ВВП зросла на 3 процентних пункти.

Таблиця 2.4.

ВВП УКРАЇНИ, ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА РОЗПОДІЛЬЧИМ МЕТОДОМ*

* У вітчизняній статистиці ВВП, обчислений за розподільчим методом, називається ВВП за категоріями доходу.

Джерело'.

III. Метод кінцевого використання (за витратами). За цим методом ВВП визначається як сума всіх видів кінцевого викорис­тання (кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий екс­порт). Згідно з таким визначенням ВВП можна обчислити за фор­мулою:

Як уже зазначалося, до кінцевого споживання входить спожи­вання домашніх господарств, некомерційних організацій, що об­слуговують домашні господарства та органів державного управ­ління.

Валове нагромадження розраховується як сума валового на­громадження основного капіталу, зміни запасів оборотних кош­тів (товарно-матеріальних запасів) та чистого придбання ціннос­тей (придбання за мінусом вибуття цінностей). Витрати, пов’я­зані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною то­варно-матеріальних запасів, є інвестиціями, оскільки вони спря­мовані на збільшення виробничого потенціалу економіки.

Що стосується витрат, пов’язаних із чистим придбанням цін­ностей, то вони не відносяться до інвестицій. Це пояснюється тим, що в даному разі під цінностями розуміють дорогоцінні ме-

тали і камені, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості зазначених цінностей. Враховуючи, що чисте придбання цінностей становить конче малу частку в складі валового нагро­мадження, при визначенні ВВП за методом кінцевого викорис­тання валове нагромадження прирівнюють до валових інвестицій.

Слід розрізняти реальні та фінансові інвестиції. Інвестиції як макроекономічна категорія — це реальні інвестиції, оскільки во­ни збільшують обсяг реального (фізичного) капіталу. Фінансові інвестиції є вкладанням грошових коштів в акції, облігації та ін­ші фінансові активи. Вони не збільшують реальний капітал, а ві­дображують передавання фінансових ресурсів від одних еконо­мічних суб’єктів до інших.

У широкому розумінні до інвестицій можна віднести будь-яку поточну діяльність, яка збільшує майбутній виробничий потенціал економіки. Під таким кутом освіту також можна розглядати як інвестицію в людський капітал, оскільки вона збільшує можливо­сті робочої сили країни щодо виробництва валового внутрішньо­го продукту.

За впливом на основний капітал у складі валових інвестицій вирізняють два елементи:

—чисті інвестиції — це та частина валових інвестицій, що спрямовується на приріст основного капіталу;

— відновлювальні інвестиції — та частина валових інвестицій, що використовуються на відновлення зношеного капіталу. Ці ін­вестиції дорівнюють амортизації, яка відображує величину спо­живання основного капіталу.

Отже, якщо від валових інвестицій відняти амортизацію, то отримаємо чисті інвестиції:

Чисті інвестиції - валові інвестиції - амортизація. (2-4)

Чистий експорт відображує вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і вироб­ництво національних товарів і послуг, а імпорт, навпаки — вит­рати резидентів на закупівлю і виробництво іноземних товарів і послуг. Це означає, що зростання експорту збільшує витрати на виробництво ВВП за рахунок іноземців, а зростання імпорту зменшує витрати національної економіки на виробництво ВВП. У підсумку ВВП збільшується на таку величину, на яку іноземні витрати на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) пе­ревищують витрати національної економіки на іноземні товари і послуги (імпорт). Цією величиною є чистий експорт, який визна­чається за формулою

Чистий експорт = Експорт - Імпорт. (2.5)

Дані табл. 2.5 щодо ВВП України, обчисленого за методом кін­цевого використання виявляють, що найвищими темпами зрос­тають кінцеве споживання домашніх господарств, валове нагро­мадження основного капіталу та чистий експорт. Завдяки цьому їх частка в структурі ВВП за аналізований період зросла при змен­шенні частки інших складових.

Таблиця 2.5

ВВП УКРАЇНИ, ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА МЕТОДОМ КІНЦЕВОГО ВИКОРИСТАННЯ

У вітчизняній статистиці ВВП, обчислений за методом кінцевого використання, називається ВВП за категоріями кінцевого використання.

Закінчення табл. 2.5

Джерело'. Статистичний щорічник України за 2003 рік. K., Техніка, 2004, с. 36.

Обчислення ВВП за формулою (2.3) відповідає принципам CHP—93. Але в процесі макроекономічного аналізу з метою роз­межування кінцевих витрат приватного та державного секторів ця формула модифікується. Так, споживчі витрати домашніх гос­подарств і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, можна об’єднати в категорію «приватне споживан­ня», а кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління можна визначити як «державне споживання». Отже, кінцеві споживчі витрати складаються з двох елементів — приват­ного споживання та державного споживання. Аналогічно, скла­довими валового нагромадження є валові приватні інвестиції та валові державні інвестиції.

Враховуючи наведену, реструктуризацію кінцевого викорис­тання, отримуємо аналітичну формулу ВВП, обчисленого за ме­тодом кінцевого використання:

де У — валовий внутрішній продукт (ВВП); C — приватне спо­живання; І — валові приватні внутрішні інвестиції; G — держав­ні закупівлі; NX— чистий експорт.

Елементи рівняння (2.6) потребують певних пояснень. Так, приватне споживання (C) — це витрати на споживання всіх суб’єктів приватного сектору економіки, які переважно склада­ються зі споживання домогосподарств. У різних країнах частка приватного споживання у складі ВВП дуже суттєво коливається. До складу витрат на приватне споживання входять: товари пото­чного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття, санітарно- гігієнічні товари тощо); товари тривалого користування (транс­портні засоби, побутова техніка тощо); послуги (житлово- комунальні, юридичні, медичні, освітні тощо). Валові приватні внутрішні інвестиції (І) охоплюють лише ті інвестиції, що фінан­суються резидентами всередині країни. Інвестиції, що фінансу­ються нерезидентами, називаються іноземними інвестиціями, які впливають на чистий експорт.

Державні закупівлі (G) охоплюють витрати державних органів (центральних і місцевих) на закупівлю споживчих та інвестицій­них товарів і послуг. Державні витрати на закупівлю споживчих товарів і послуг (державне споживання) пов’язані з утриманням органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки тощо. Державні інвестиції спрямовуються на закупівлю зброї, офісної техніки, на будівництво доріг, службових будинків тощо.

Слід наголосити, що до державних закупівель не входять ви­датки держави, пов’язані з виплатою трансфертних платежів (пе­нсії, стипендії тощо), а також видатки з обслуговування держав­ного боргу (процентні платежі). Це пояснюється тим, що ці видатки не відображують закупівлю товарів і послуг, а слугують інструментом перерозподілу доходів. Виходячи з цього слід роз­різняти два поняття: державні закупівлі та державні видатки. Державні закупівлі є елементом сукупних витрат на виробництво ВВП, а державні видатки відображують видатки державного бю­джету. Державні видатки перевищують державні закупівлі на величину трансфертів і видатків з обслуговування державного боргу.

Чистий експорт обчислюється як різниця між експортом (EX) та імпортом (IM). Отже, чистий експорт можна визначити за фор­мулою

NX=EX-IM. (2.7)

Внутрішній продукт за своєю сутністю — це додана вартість. Амортизація (споживання основного капіталу), яка входить до ВВП, не є елементом доданої вартості. Вона відображує вартість, яка переноситься з основних фондів на продукт у процесі його виробництва. Тому її слід віднести до перенесеної вартості й до проміжного споживання. Це означає, що з теоретичного погляду амортизацію необхідно виключати з розрахунку внутрішнього продукту.

Проте в економічній практиці обчислення амортизації не від­повідає вимогам CHP. Згідно з цими вимогами амортизація має нараховуватися на відновну вартість основних фондів (на прак­тиці часто використовують первісну вартість) і на основі прямо­лінійного методу (на практиці часто застосовують прискорені методи). Усі ці відхилення від вимог CHP роблять облік аморти­зації неточним і незіставним між окремими країнами. Тому як показник додатної вартості застосовується ВВП, який врахує амортизацію і є валовою доданою вартістю. Поряд із цим за по­треби і певного коригування амортизації може застосовуватися точніший показник внутрішнього продукту, а саме чистий внут­рішній продукт. Його можна обчислити за формулою

NDP=Y-A, (2.8)

де NDP— чистий внутрішній продукт; А — амортизація.

Оскільки ВВП вимірює лише доходи, які отримує країна від внутрішнього виробництва, він не охоплює всі доходи резиден­тів. Щоб урахувати доходи від зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються два додаткових показники. Першим з них є вало­вий національний дохід GNI, який визначається за формулою:

GNI= Y+NI_f, (2.9)

де NIf— чисті первинні доходи, отримані з-за кордону, які ви­значаються як різниця між первинними доходами, отримуваними резидентами з-за кордону (заробітна плата, доходи від власності, податки мінус субсидії на виробництво та імпорт), та аналогіч­ними первинними доходами, виплачуваними нерезидентам.

Найбільш повною характеристикою національного доходу країни є валовий національний наявний дохід, який визначається за формулою:

GNDI = GNI+NTR_fi (2.10)

де NTRf — чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону, які охоплюють: чисті поточні податки на доходи, майно тощо, одер­жані від інших країн; чисті соціальні виплати та інші чисті пото­чні трансферти, отримані з-за кордону.

Валовий національний наявний дохід відображує весь дохід (як зароблений, так і отриманий від зовнішнього світу), яким мо­же розпоряджатися країна. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша — на заощадження. Звідси випливає формула національних заощаджень:

2.4.