45) Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення.
Закон є проявом і вираженням сталих, необхідних, суттєвих, повторюваних зв’язків.
Слід зауважити, що таке визначення поширюється лише на так звані об’єктивні закони, тобто на ті, що діють у природі, суспільстві й людському мисленні об’єктивно, незалежно від волі й бажань як окремої людини, так будь-яких груп людей.
Як відомо, існують ще й інші закони – ті, що складають собою законодавчу базу будь-якої держави – так звані юридичні або ж правові закони, й на них таке визначення не поширюється. Юридичними законами регулюються (повинні регулюватись) правові відносини між людьми в державі. Оскільки ж вони розробляються, приймаються і затверджуються, а не відкриваються людьми (як це має місце у випадку із об’єктивними законами), остільки юридичні закони не завжди мають необхідний характер.Логічні ж закони є проявом і виразом дії законів об’єктивних, однак необхідно відзначити, що як кожен об’єктивний закон має цілком об’єктивно існуючі межі свого застосування, так і відповідним чином є межі дійсного застосування кожного з законів будь-якої логіки.
Закони тієї чи іншої науки поширюються на певні предметні області дійсності.
Найбільш широкими за своєю дією є ті закони, які охоплюють усі можливі області дійсності, тобто, і природу, й суспільство, й людське мислення. Саме такими законами є закони діалектики. Ними не підміняються, не заміщуються, не витісняються закони окремих наук.
Лише те, що є спільного для природи, суспільства й людського мислення, підпорядковується законам діалектики.
Основним законом, ядром діалектики, який виражає собою джерело усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку, є закон єдності і боротьби протилежностей. Можна навести приклад дії цього закону: плюс і мінус, сили тяжіння і відштовхування, асоціація і дисоціація, асиміляція і дисиміляція, чоловіче й жіноче, продуктивні сили й виробничі відносини – все це – протилежності, які знаходяться між собою в стані єдності і боротьби, тобто, протиріччя, тільки завдяки яким і існує постійно рух – як не тільки й не стільки зміна просторово-часових координат, а як будь-яка зміна, що відбувається.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, в свою чергу, виражає собою механізм усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку. Зміст його полягає в тому, що кількісні зміни, що поступово накопичуються в предметі, явищі, процесі, досягнувши певного – критичного стану, викликають, породжують, спричиняють «сплеск», «вибух», «перерив поступовості», «стрибок», який призводить до певних – якісних зрушень, трансформацій, перетворень в самому предметі, явищі, процесі. Тобто, будь-який процес розвитку, взятий у достатньо тривалому часовому інтервалі, складається з двох протилежних фаз: еволюційної і революційної (див. , відповідно, нижче: словник). Оскільки жодна революція в будь-якій системі не відбувається доти, доки не назрілакриза (див. нижче: словник) самої системи, то цілком правомірним буде твердження: причиною усякої революції, в будь-якій сфері дійсності, є криза, тобто, такий стан системи, в якому вона вже вичерпала внутрішній ресурс свого розвитку за рахунок існуючих на даний момент факторів. Так, наприклад, неолітична революція, що відбулась в період пізнього неоліту (6-те – 3-є тисячоріччя до нової ери), в результаті якої відбувся «стрибок» до незнаних до того часу металевих знарядь праці, мала своєю причиною кризу системи, що базувалась на виготовленні, застосуванні і використанні кам’яних знарядь. Аналогічним чином, промислова революція (кінець XVIII-го – початок XIX-го ст. ), яка призвела до впровадження у промисловість парових машин, мала своєю причиною кризу системи матеріального виробництва, що спиралася на використанні праці людини як основного енергоносія.
Дійсний, тобто такий, що існує з необхідністю, зв’язок закону єдності і боротьби протилежностей з законом взаємного переходу кількісних і якісних змін полягає в тому, що другий з них є проявом і доповненням першого, і виражає собою єдність і боротьбу протилежних фаз будь-якого процесу розвитку, а саме, еволюційної й революційної.
Закон заперечення заперечення, як і закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, теж означає собою продовження і доповнення основного закону діалектики і виражає собою єдність і боротьбу сталого і змінюваного, стабільного й мобільного, постійного і мінливого.
Суть його полягає в тому, що він виражає собою траєкторію руху в процесі розвитку: умовно кажучи, ця траєкторія являє собою спіраль, яка сама по собі є синтезом прямолінійногопросування вперед і колоподібного повертання до начебто старого, але це повертання відбувається вже на новому витку спіралі. Невід’ємною ознакою дії закону заперечення заперечення є спадкоємність між новим і старим: старе в новому не знищується, а переходить в іншу форму свого існування, зберігаючи в собі самому все те, що є в ньому життєздатного. Тобто, як це й сказано фактично Гераклітом (див епіграф до даного розділу), нове є старе, що змінилось.Однак необхідно відзначити, що саме так відбувається лише в тому випадку, якщо перше заперечення не знищує потенціал подальших заперечень того, що заперечується. Гегель пояснює це на прикладі з ячмінним зерном: таке зерно може або бути розмолотим у ячмінне борошно (негативне, руйнівне, деструктивне заперечення), або ж бути посадженим у родючу землю (позитивне, життєдайне, конструктивне заперечення). В залежності від того, яким було першезаперечення, можливість здійснення другого або ж збережеться, або – ні. Для того, щоб процес розвитку мав реальні позитивні перспективи, необхідно, щоб кожне заперечення «старого» «новим» не носило руйнівного характеру, не знищувало саму можливість подальшого заперечення. Саме тоді й відбуватиметься процес розвитку як зміна «новим» «старого» і далі – «найновішим» – «нового», причому в «найновішому» знайдуть своє відображення певні риси «старого». Тобто, закон заперечення виражає собою завжди повернення до начебто старого, але на іншому витку спіралі.
Таким чином, кожний з трьох законів діалектики несе певну методологічну навантаженість, виконує дуже важливі функції.
♦ Якщо закон єдності і боротьби протилежностей виявляє рушійну силу, джерело розвитку ніби відповідає на питання "Чому?",
♦ то закон взаємного переходу кількості в якість розкриває механізм перетворення одних матеріальних утворень на інші, тобто відповідає на питання "Як? Яким чином?";
♦ специфіка закону заперечення заперечення полягає в тому, що він ніби відповідає на питання "Куди? У якому напрямку?", показує шлях розвитку явищ, спрямованість процесу розвитку.