11. Діалектика як спосіб філософування. Різновиди діалектики

Діалектика - учення про всебічні зв’язки, рух і розвиток - це сукупність суб’єктивно усвідомлених, об’єктивно зумовлених і практично виправданих прийомів і навичок пізнавальної і суспільно-перетворюючої діяльності людини.

1-ий закон єдності і боротьби протилежностей:

Зміст: джерело розвитку всіх природних, соціальних і духовних об’єктів та процесів є взаємозв’язок і боротьба протилежностей. Наприклад, ядро і електронна оболонка атомів; в живій природі - спадковість і мінливість ознак і властивостей організму, отриманих в спадщину; у пізнанні - теоретичне і емпіричне знання.

2-ий закон взаємного переходу кількісних змін у якісні:

Зміст закону: зміна якості об’єкта чи процесу відбувається тоді, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Різні речі можна порівняти лише тоді коли вони зведені, до однієї і тієї ж єдності. Таблиця Менделєєва: з’ясував співвідношення між кількісними змінами атомної ваги та іншими властивостями елементів.

3-ий закон заперечення заперечення характеризує напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого. Він розкриває :

1) безперервність процесу розвитку;

2) заперечення першого заперечення вказує на те, що головним запереченням є якість, яка була піддана на вихідному пункті, як би поновлюється на новому, вищому ступені. Зерно проростає з’являється стебло, ріст, цвітіння, запилення і знову зерно; як тільки дозріває, стебло відмирає, відбувається його заперечення; внаслідок заперечення знову отримаємо зерно.

Модифікації діалектики в сучасних філософських доктринах.

Філософія XX століття - діалектичних пошуків. Виникають некласичні концепції діалектики: екзистенціальна діалектика (Ясперс, Сартр), діалектична теологія (теологія кризи) (Барт, Тілліх), діалектика російського „конкретного ідеалізму” (С.

Діалектична теологія склалася в 20-30-х роках XX століття. Початок - швейцарський теолог К. Барт „Послання до римлян”; розвинута протестантськими теологами: Бруннер, Бультмон, Тілліх, Нібур. Головна антропологічна антиномія - в зіткненні в людині божественного і гріховного. Бог несумірний з людиною, хоч остання і являє собою творіння та образ божий. Водночас він судія і недосяжний ідеал людини. Ця несумісність породжує в людині неспокій, а потім і страх. Діалектична теологія фіксує суперечності людського буття в трагічному світлі, тобто такі, які неможливо вирішити.

Екзистенціальна діалектика - початок XIX ст. - К’єркегор. Його „якісна діалектика”, або „діалектика парадоксу”, відбивала суперечності екзистенціального мислення - мислення, яке не пускав примирення протилежностей. Несумісність скінченого і нескінченого. Породжує „парадокс”. Екзистенціальна діалектика є вкрай є ірраціоналістична, і у Яс перса вона протистоїть раціональному мисленню. Екзистенціальна діалектика фіксує увагу на суперечностях самого людського існування без вирішення їх, а тому набуває трагічності, що виявляється у негативній діалектиці. Адорно, Маркізе. В книзі Адорно „негативна діалектика” констатує тотальний антаганізм сучасного суспільства, в цьому пригнічується людська сутність. Відчуження має загальний характер і тому подолати його важко.

„Негативна діалектика” - саморуйнування поняття, логічності, розумності, понятійного мислення, яке розпадається, як данина традиції Буржуазного Просвітництва.

Філософ, православний богослов Флоренський запропонував діалектику „конкретного ідеалізму”. Висхідний пункт - ідея тотального антиномізму, яка тлумачиться як неминуче і внутрішньо зумовлена суперечливість буття і свідомості.

Основна постанова „конкретної діалектики” - розхитати звичайні уявлення просвіт і ствердити точку зору на об’єкт і на думку про об’єкт як такі, що встановлюються („змінні”). Є верховна істина, що виправдовує існування і призначення діалектики. Ця істина постулюється не самого діалектичного, вона покладається актом релігійної віри як незаперечна догма. Гарантом її достовірності є християнсько-православна Церква