44) Принципи діалектичного осмислення буття. Альтернативи діалектики.
Діалектика (грец. букв, мистецтво вести бесіду) є сучасною всезагальною теорією розвитку всього сущого (буття, матерії, свідомості тощо), яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах.
Діалектика — це розуміння світу і такий спосіб мислення, завдяки яким різні явища, предмети, речі розглядаються через різноманітність їх зв'язків, взаємодій протилежних властивостей і тенденцій, у процесах змін і розвитку Філософів завжди цікавили не тільки проблеми теорії, тобто тлумачення, пояснення світу, але й проблеми методу, тобто шляхів, заходіві прийомів наукового пізнання і перетворення світу. Філософською теорією, методом і методологією наукового пізнання і творчості взагалі виступає діалектика, що в перекладі з грецької мови означає мистецтво вести бесіду, суперечку. Сам термін"діалектика"вперше застосував Сократ, маючи на увазідіалог,спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів.Принцип об´єктивностіпоходить з атрибутивності відображення і вторинності свідомості як вищої форми відображення. Оскільки сутність розкривається найбільш повно у практиці, висувається імператив: взаємозв´язок пізнання і практики, що містить у собі установку на практику як провідний, головний критерій істини.
Принцип об´єктивності доповнюється іншими принципами, що забезпечують адекватність відображення. Принцип системностівимагає розмежування внутрішньої і зовнішньої сторін матеріальних систем, сутності та її проявів, виявлення різноманітних боків предмета, їх єдності, розкриття форми і змісту, елементів і структури, випадкового і необхідного, каузального і функціонального, імовірного і суворо детермінованого у системах. Цей принцип спрямовує мислення на перехід від явищ до їх сутності, до пізнання закономірностей, а також необхідних, суттєвих зв´язків предмета, що розглядається, з оточуючими його предметами і процесами.
Історизмбазується на теоретичних уявленнях про сутність розвитку, про прогрес, про заперечення, взаємовідносини якості і кількості, суперечності, причинності, закономірності, можливості, імовірності, співвідношенні загального і окремого, форми і змісту - на всіх моментах, що характеризують розвиток.
Принцип історизмупотребує, по-перше, якісної, абосут-нісної, ретроспективи(знання сутності); по-друге,передумов-ного розгляду(розгляду передумов виникнення предмета). Важливим імперативом принципу історизму є вимога виділяти етапи (стадії, фази, періоди), виявляти послідовність і діалектику загального і одиничного. Вимога визначати напрям і характер розвитку або змін предмета є ще одним з імперативів. Важливою є і вимогарозкривати основну тенденціюрозвитку системи з метою пророкувати її майбутнє. Необхідно також вивчати не тільки історію об´єкта, але й історію відображуючих її понять і положень (прогресивне, регресивне, гармонійне, дисгармонійне, динамічні зміни або стагнація).Принцип діалектичної суперечливостірозпадається на низку нормативних правил, регулятивів пізнання: виявлення суперечностей, єдності протилежних сторін, тенденцій; роздвоєння єдиного і пізнання його суперечливих частин; виявлення тенденцій змінювання протилежностей і суперечності у цілому; застосування у пізнанні предметного протиріччя різних, у тому числі протилежних, засобів; використання на практиці установки на поєднання протилежностей як на один із способів розв´язання протилежностей і деякі інші.
Принцип діалектичної суперечливості націлює на постановку проблем та їх вирішення. Він пізнавальний; разом з тим він аксіологічний, пов´язаний з критикою і самокритикою суб´єкта, його здатністю самостійно і відповідально мислити і діяти.