52) Діалектика абсолютної і відносної істини.

Абсолютна і відносна істина – важливі категорії в понятійному апараті діалектико-матеріалістичного вчення.

Вони служать відбитком діалектичного характеру пізнання, трактують про досяжності об’єктивної істини.

Навколишній людини світ, який відкривається в пізнанні і підлягає перетворенню, відрізняється властивостями невичерпності і нескінченності.

Особливість його структури – в надзвичайній складності.

Його взаємодії, відносини і зв’язки безмежні.

При спробах описати і пізнати ці властивості і особливості виникають проблеми, яким уже багато тисячоліть.

Пов’язані вони з тією обставиною, що висловити все багатство світу не вдавалося жодному досліднику ні в одному описі з початку часів.

У той же час, у безлічі яскравих і глибоких свідчень можна зустріти чудові описи частково пізнаної боку світу.

Діалектика визнає, що істина, поза всяким сумнівом, об’єктивна. Саме в такій якості вона (істина) і пізнається.

Однак на шляху пізнання виникає вельми специфічний питання: “Яке співвідношення двох видів істини, що підлягають пізнанню: абсолютної і відносної?”

Відповідь повинен дати уявлення про те, як саме пізнається істина: миттєво і цілісно, відразу і повністю або, навпаки, розташувавшись в часі, частинами, поступово і поступально?

Надаючи таку відповідь, філософія нагадує, що людський розум в різних ситуаціях проникає в розуміння дійсності на різні глибини. Знання відповідає дійсності з різним ступенем точності.

Деякі види знання відображають дійсність у цілісному вигляді. Інші роблять це лише почасти. Кожна окрема людина, а також окремо взяте покоління обмежені в пізнанні. Факторами обмеження виступають історичні умови, певний рівень розвитку техніки і технології в експериментах, наука і виробництво на різних ступенях їхнього становлення. З цих причин людське знання на будь-якому довільно взятому відрізку історичного розвитку виступає у формі відносної істини.

Відносна істина – це знання, відповідне дійсності не повною мірою.

Подібна істина – лише відносно правильне відображення об’єкта, який не залежить від людства.

Абсолютна істина відображає дійсність гранично точно. Вона не просто об’єктивна, але об’єктивна в повній мірі.

Відносна істина в принципі не може претендувати на відображення світу у всій його повноті.

в багатьох положеннях матеріалістичної діалектики міститься суперечність. З одного боку, абсолютна істина могла б бути пізнана як цілісне і повне явище у всіх своїх проявах і в повній багатогранності. Адже речі повністю пізнавані, а здатність людського пізнання безмежна. Але з іншого боку, сама наявність відносної істини ускладнює можливість пізнання істини абсолютної. Адже отностітельно істина випереджає абсолютну всякий раз, коли пізнання ставиться в певні, конкретні умови. Однак, в такому разі, чи може взагалі відбутися пізнання абсолютної істини?Одномоментно і всебічно, повністю і у всій багатогранності – немає. У пізнавальному процесі, який нескінченний – безсумнівно, так. Освоєння все нових і нових сторін, ланок, елементів абсолютної істини відбувається в наближенні до неї по міру наукових досягнень.

Відносність істини – рушійна сила пізнавальних процесів в історії. У пізнанні відносних істин люди пізнають істину абсолютну. Саме в цьому і полягає сутність прогресу.