Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку

Кваліфікація будь-якого делікту за об’єктивною стороною полягає у встановленні тотожності зовнішніх ознак цього правопорушення - змісту конкретної абсолютної заборони, зазначеної у правовій нормі.

Звертаючись до праць учених-юристів, стовпів вітчизняної теорії кваліфікації правопорушень А. Коренєва, В. Кудрявцева, В. Навроцького, О. Остапенка та інших, неодмінно доходимо висновку, що кваліфікація будь- якого правопорушення в будь-якій галузі матеріального права, як правило, відбувається послідовно у три відносно самостійні, послідовні етапи: класифікація загального, класифікація особливого, а потім і класифікація одиничного.

З огляду на це дисертаційне дослідження, цей алгоритм має такий вигляд: спочатку треба дійти загального висновку, що скоєне є правопорушенням і що воно належить до адміністративних проступків, потім визначити родові ознаки та видові ознаки першого ступеня поділу щодо вчиненого проступку та віднести його до порушень у сфері порядку управління та зокрема до порушення правил дозвільної системи, і нарешті, остаточно кваліфікувати одиничні діяння щодо порушення правил обігу зброї: кожне відповідно до складу конкретного адміністративного правопорушення.

Нагадаємо, що перші дві стадії юридичної кваліфікації нами розглянуто в підрозділі 3.1, де ми спочатку визначилися з системою адміністративних деліктів, з родовим об’єктом «порядок управління» та видовим об’єктом першого ступеня поділу «порядок здійснення дозвільної системи». Окремо слід зазначити, що юридична кваліфікація адміністративних правопорушень, особливо при посяганні на такий родовий об’єкт правового захисту, як порядок управління, здійснюється не тільки на підставі норми, що кладеться в основу вирішення справи, але й із залученням додаткових підстав. Тому перед здійсненням третьої стадії юридичної кваліфікації як аксіому адміністративної відповідальності за порушення правил дозвільної системи та її частини - правил обігу зброї, зазначимо, що майже всі перелічені вище норми КпАП, якими обумовлена ця відповідальність, мають бланкетний характер. Це пов’язано з тим, що кожна з них не завжди з достатньою повнотою та точністю описує сутнісні ознаки протиправної поведінки.

Поняття бланкетних норм надається в теорії права. Наприклад, І. Шутак та І. Онищук зазначають, що бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відсилаючи суб’єкта реалізації до інших норм права закону, інструкцій, правил, технічних норм тощо [443, с.41]. С. Погребняк вважає, що бланкетна диспозиція - це різновид відсильної диспозиції, яка для розкриття змісту відсилає до інструкцій, правил і технічних норм [425, с.236].

Бланкетність норм як явище має певні підстави. По-перше, це явище зумовлено складністю та розмаїттям суспільних відносин, множиною одиничного в кожному факті дійсності, а також особливостями самої норми та системи права в цілому. По-друге, стабільність законодавства і правопорядку, на думку І. Залюбовської, досягається поряд з іншими факторами й абстрактним характером формулювання юридичних норм, що поширюються на безліч типових ситуацій [128, с.28]. По -третє, як зазначають І. Сезонова та С. Глазько, докладне закріплення всіх деталей фактичної поведінки безпосередньо в тексті законодавства часто є недоцільним з точки зору юридичної техніки, оскільки ясність і лаконічність - це визнані достоїнства мови закону [352, с.

Бланкетність норм КпАП, що передбачають відповідальність за порушення правил обігу зброї, полягає в тому, що всі вони містять пряму відсилку до інших (зокрема й неюридичних) приписів. Як зазначає О. Черданцев, для наповнення відсилочної або бланкетної норми матеріалом, реальним фактичним змістом використовуються техніко -юридичні норми, які встановлюють певні вимоги до поведінки людей у певній соціальній сфері [426, с. 135]. У нашому випадку у сфері соціальної діяльності з обігу зброї - це, наприклад, такі нормативні акти: Положення «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 [314]; Інструкція «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]; Положення «Про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві», затверджене наказом МВС України від 24 липня 1996 р. №523 [286] та інші. Звідси витікає необхідність використання за підставу юридичної кваліфікації не тільки конкретної норми КУпАП, згідно з якою вирішується справа, але й інших, додаткових підстав - спеціальних правил.

Порушення цих формально закріплених приписів (правил, порядку, вимог) безпосередньо не тягне юридичних наслідків, але є підставою для застосування норми КУпАП, що містить на них посилання. Роль техніко - юридичних норм та інших спеціальних правил як додаткових підстав юридичної кваліфікації правопорушень полягає в тому, що вони фіксують елементи моделі протиправної поведінки, закріплення яких у самій нормі права неможливе або недоцільне через значний обсяг адресних норм.

При здійсненні дозвільної системи у сфері обігу зброї тільки деталізовані акти можуть передбачити різноманітні види шкідливих діянь, а юридична норма містить посилання на ці приписи. Про бланкетність правоохоронних норм у сфері порушення правил обігу зброї окремо свідчать навіть їх власні назви та порядок формулювання диспозицій. Наприклад: «порушення правил» (ст.ст.191, 195, 195-3 КпАП), «порушення порядку» (ст.ст.190, 194, 195-1, 195-2, 195-4 КпАП) «порушення строків» (ст.192 КУпАП).

Як проміжний висновок щодо банкетного характеру диспозицій норм, які ми аналізуємо, слід зазначити таке: юридична, кваліфікація в цьому разі здійснюється не тільки на підставі однієї конкретної юридичної норми, що покладена в основу вирішення справи, але й із залученням додаткових підстав, що зазначені в техніко-юридичних підзаконних актах.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є склад конкретного адміністративного проступку, передбаченого конкретною нормою адміністративного права, з його традиційними чотирма елементами - об’єктом (причому безпосереднім) та об’єктивною стороною, суб’єктом та суб’єктивною стороною. Як зазначав Д. Бахрах, «саме склад правопорушення, як юридична конструкція, є необхідним інструментарієм його (правопорушення) кваліфікації» [23, с.78]. Розглянемо послідовність процесу кваліфікації за традиційною схемою «об’єкт - об’єктивна сторона, суб’єкт - суб’єктивна сторона», прихильниками якої є більшість теоретиків кваліфікації правопорушень. Щоб довести традиційність цієї схеми, пошлемося на В. Кудрявцева, який ще 1963 року в монографії «Теоретичні основи кваліфікації злочинів» один із розділів хрестоматійно назвав «Склад злочину - юридична підстава кваліфікації» [175].

Тобто необхідно послідовно пройти третій етап кваліфікації, а саме остаточно кваліфікувати кожне діяння відповідно до конкретного складу правопорушення. Адже юридичний аналіз має важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки правильна поелементна характеристика окремих правопорушень, що скоюються у сфері порушення правил обігу зброї, є умовою правильності їх кваліфікації, а отже, і правильності застосування конкретного адміністративного стягнення за конкретне правопорушення.

Адміністративні проступки у сфері обігу зброї, як уже зазначалося, складають систему правопорушень, яку, з одного боку, можна схарактеризувати в комплексі (і це ми зробимо наприкінці цього підрозділу), а з іншого - диференціювати на самостійні системні утворення залежно або від того, як співвідносяться між собою предмети та об’єкти правопорушення, або залежно від юридичної значущості окремих дій чи видів діяльності зі зброєю.

Звичайно, можна було б послідовно здійснити поелементний аналіз складів кожного з десяти адміністративних правопорушень, зазначених нами, як це, наприклад, робиться в коментарях КпАП України В. Анджиєвського й О. Васильєва або як це зроблено в дисертаційних дослідженнях О. Григор’євої, В. Гуменюка, С. Казимирова, В. Лончакова, М. Федорова та інших. Але тоді втрачається частина сенсу порівняння, оскільки не настільки очевидними є вади чи повтори законодавства. Тому ми здійснимо порівняння об’єктивної сторони порушень правил дозвільної системи у сфері обігу зброї за окремими блоками, які могли б бути узагальнювальними,

об’єднувальними поняттями щодо окремих дій (зберігання, перевезення, передачі, використання тощо) з предметами правопорушень, зазначених в окремих нормах КпАП, які ми аналізуємо.

Слід підкреслити, що свого часу, розглядаючи типологію поняття «дозвільна система», О. Фролов пропонував увести окреме поняття «обіг предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система». З приводу цього він зокрема зазначав, що «поняття обігу включає в себе такі дії, як: виготовлення, ремонт; продаж-купівля, передача, дарування; використання, носіння; зберігання, охорона, реєстрація, облік;

транспортування; ввезення та вивезення з меж України; вилучення, знищення» [411, с.5]. Як бачимо, автор зробив узагальнення на рівні «вичерпний перелік дій, що складають обіг».

До речі, про те саме йдеться і в роботах російських учених, де відповідний Закон «Про зброю» було прийнято ще 1993 року. Так, О. Шелковникова в дисертаційному дослідженні зазначає: «обіг зброї та патронів до неї включає її виробництво (винахід, дослідження, розроблення, випробування), виготовлення, ремонт, передання, торгівлю, продаж, купівлю, придбання, перевезення, транспортування, носіння, облік, зберігання, використання, нагородження, дарування, наслідування, колекціонування, експонування, вилучення, знищення, увіз на територію РФ та вивіз зброї з РФ» [436, с.98].

З огляду на наведені вище міркування щодо «обігу зброї», спробуємо скласти повний перелік юридично значущих дій та видів діяльності, що взагалі здійснюються зі зброєю, з акцентуванням на окремих діяннях або

бездіяльності, що є об’єктивною стороною адміністративних правопорушень (ст.ст.190 195-4 КпАП).

Отже, до дій та видів діяльності зі зброєю, які складають поняття «обіг зброї», належать її конструювання, розроблення (ст.195-1 КУпАП), збирання, випробування, виробництво (ст.195-4 КпАП), виготовлення (ст.195-1 КУпАП), переробка, ремонт, сертифікація, реалізація (195-1 КУпАП), продаж (ст.ст.190, 194, 195-4 КУпАП), передання (ст.190 КУпАП), дарування, нагородження, придбання (ст.ст.190, 195-2, 195-4 КУпАП), зберігання (ст.ст.190, 191, 195, 195-2, 195-4 КУпАП), обслуговування, облік (ст.195-2 КУпАП), реєстрація (ст.ст.192, 195-2 КУпАП), охорона, носіння (ст.191 КУпАП), застосування (ст.195-3 КпАП), транспортування, перевезення (ст.ст.191, 195 КУпАП), пересилання, експорт, імпорт, конфіскація, оплатне вилучення, примусова реалізація (ст.193 КУпАП), дослідження, колекціонування, експонування, знищення.

Як бачимо, цей перелік містить дії або види діяльності зі зброєю, що мають різний ступінь узагальнення. Оскільки сам термін «аналіз» означає «метод дослідження, що полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові частини» [207, с.47], у деяких випадках доцільніше проаналізувати більш узагальнене поняття, не вдаючись до аналізу складових.

Як підґрунтя аналізу використаємо дані з діяльності практичних підрозділів міліції з адміністративної практики щодо забезпечення дозвільної системи в царині обігу зброї в Запорізькій області за останні три роки. Річ у тому, що адміністративна юрисдикція щодо складання протоколів за порушення правил обігу зброї (у загальному розумінні цього терміна) є виключною прерогативою міліції. За три роки було складено 4198 протоколів. Тобто в середньому за рік працівниками міліції складається 14 00 протоколів.

Звичайно, основною метою придбання організацією чи громадянином зброї є її зберігання та носіння для подальшого застосування чи використання за прямим призначенням. Але своєрідною платою за право володіння зброєю є певна система обліку, державної реєстрації. Як вважає С. Лихачов, у цьому випадку «метою державної реєстрації є не тільки наділення володаря зброї певним статусом, але і встановлення певних зобов’язально-правових відносин» [192, с.10]. Надаючи та документально засвідчуючи право володіння зброєю, держава натомість обліковує володарів зброї. Так, облік власників мисливської вогнепальної нарізної, гладко- ствольної, пневматичної, а також холодної зброї здійснюється в книзі обліку власників зброї. Відомості про наявність такої зброї в розпорядженні громадян заносяться в автоматизовану інформаційну систему (АІС) «Арсенал». На кожну особу, яка володіє вогнепальною мисливською, пневматичною, а також холодною нагородною зброєю (крім відомчої зброї), заводиться особова справа. Особові справи власників нарізної вогнепальної зброї ведуться в управліннях (відділах) адміністративної служби міліції територіальних ГУМВС УМВС України, а на власників гладкоствольних мисливських рушниць, пневматичної та холодної зброї - у міськрайорганах внутрішніх справ [274].

Як бачимо, найбільшу кількість протоколів складено за ст.ст.192, 195 -2 КУпАП. Це й зрозуміло, адже об’єктивна сторона цих правопорушень передбачає такий чинник, як порушення правил обліку або реєстрації відповідно вогнепальної, холодної, пневматичної зброї, газових пістолетів і револьверів. Така відносно велика кількість порушень саме цих норм пояснюється тим, що правопорушник сам приходить до органу внутрішніх справ для реєстрації чи перереєстрації зброї та отримання чи подовження права на її зберігання й носіння. У разі порушення відповідних строків старший інспектор дозвільної системи автоматично складає протокол, оскільки це його обов’язок, а до того ж і правопорушник поряд, і шукати його не треба, бо він сам прийшов.

З семантичного погляду термін «облік» означає «систему реєстрації чого-небудь в кількісному та якісному виявах з метою контролю» [42, с.641], а термін «реєстрація - це внесення кого-небудь чи чого-небудь у список, книгу для запису справ, документів, майна і т. ін. з метою обліку або надання законної чинності» [448, с. 1021]. Тобто одне поняття знаходить свій відбиток через інше та навпаки, і тому їх можна вважати однопорядковими.

До правил реєстрації, порушення яких становить об’єктивну сторону деліктів, передбачених ст.192 та ч.1 ст.195 2 КпАП, належить дотримання володарями вогнепальної, холодної, пневматичної та газової зброї певних строків її реєстрації та перереєстрації. Чинне законодавство містить три види строків, порушення яких тягне адміністративну відповідальність: один місяць, десять днів, 24 години.

Найбільш вживаним є строк у десять днів. Так, згідно з п.12.4 Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], придбана громадянами гладкоствольна, нарізна,

комбінована мисливська вогнепальна, пневматична та холодна зброя протягом десяти днів з дня придбання має бути зареєстрована в органах внутрішніх справ за місцем проживання власника з одержанням дозволу на її зберігання, носіння.

Крім того, відповідно до п.12.16. цієї ж Інструкції власник зброї в разі зміни місця проживання зобов’язаний звернутися до органу внутрішніх справ із проханням щодо зняття її з обліку, вказавши при цьому нову адресу, а після прибуття на нове місце проживання власник зобов’язаний у десятиденний строк поставити на облік особисту зброю в місцевому органі внутрішніх справ. Але залежно від виду адміністративно-правового режиму мешкання (наприклад, житель прикордонної місцевості) термін постановки зброї на облік скорочується до 24 годин.

Щодо газової зброї, яка підлягає обліку в органах внутрішніх справ, то відповідно до п.14. Положення «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», затвердженого Постановою КМ України від 7 вересня 1993 р. №706 [314], придбані газові пістолети (револьвери) протягом десяти днів з дня придбання подаються до органу внутрішніх справ для реєстрації та оформлення дозволу на їх зберігання (носіння). А згідно з п.24. цього ж Положення в разі зміни місця проживання власник газового пістолета (револьвера) зобов’язаний звернутися до органу внутрішніх справ з проханням про зняття його з обліку і вказати нове місце проживання. Після прибуття до нового місця проживання власник такого засобу зобов’язаний у 10-денний термін подати документи до органу внутрішніх справ для взяття його на облік.

Місячний термін (один місяць до закінчення терміну дії дозволу) згідно з п.16 Положення надається громадянинові для продовження терміну дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів (перереєстрації), протягом якого власник зобов’язаний подати до органу внутрішніх справ за місцем проживання (юридичною адресою) наявні газові пістолети (револьвери). У такий же термін органами внутрішніх справ перереєстровуються й інші види зброї, хоча це чинною Інструкцією і не передбачено. Натомість у цьому нормативному акті зазначається, що генерали, адмірали й офіцери Збройних Сил України, інших військових формувань, а також особи вищого, старшого та середнього начальницького складу органів внутрішніх справ України, які мають нагородну зброю, при звільненні в запас або відставку зобов’язані в місячний термін зареєструвати таку зброю в органах внутрішніх справ за місцем проживання й одержати дозвіл на її зберігання (п.12.8).

Щодо фабул, якими практичні працівники описують об’єктивну сторону правопорушень строків реєстрації, то вони переважно зводяться до таких формулювань: «порушення строків»; «порушення перереєстрації»; «порушення строку перереєстрації»; «порушення перереєстрації зброї»; «порушення строку перереєстрації зброї»; «порушення строку зберігання зброї»; «порушення строку реєстрації зброї»; «порушення строків зберігання вогнепальної зброї»; «порушення правил реєстрації мисливської рушниці»; «порушення строків перереєстрації мисливської рушниці»; «порушення терміну зберігання газової зброї»; «не перереєстрував газовий пістолет»; «при зміні місця проживання не повідомив ОВС».

Основними посадовцями, що складають протоколи, є дільничні інспектори міліції, оперативні чергові - помічники начальників відділів, старші інспектори дозвільної системи, оперуповноважені кримінального розшуку. Але, як видно з наведених вище фабул правопорушень, навіть працівники дозвільної системи неправильно формулюють фабулу правопорушення. Описова частина об’єктивної сторони делікту в обов’язковому порядку має містити конкретні строки. Наприклад: «громадянин П. подав для реєстрації газовий револьвер на 15 день після придбання» або «громадянин Р. прострочив на два місяці дозвіл на зберігання рушниці».

Проблемою застосування норм про порушення певних строків реєстрації та перереєстрації зброї (ст.192 та ч.1 ст.195-2 КпАП) є те, що працівники територіальних і транспортних органів міліції використовують об’єктивну сторону цих деліктів і для опису інших норм - наприклад, ст.ст.190, 191 КпАП, вважаючи що ці дії є порушенням правил зберігання чи придбання.

Можна стверджувати, що фактичним продовженням об’єктивної сторони попередніх двох статей КУпАП є об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КУпАП України. У ній ідеться про придбання, зберігання, передання або продаж громадянами вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с без дозволу органів внутрішніх справ. Раз без дозволу - отже без реєстрації. До речі, якщо додержуватися букви закону, то на продаж зброї громадянином або на її передання комусь дозвіл від органу внутрішніх справ не потрібен. Громадянин самостійно вправі розпоряджатися своєю власністю, а органи внутрішніх справ повідомляються про факт продажу зброї постфактум. Наприклад, з приводу передання зброї у п.12.15 Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], сказано в умовний спосіб, що допускається оформлення в органах внутрішніх справ документів на передання мисливської вогнепальної, пневматичної та холодної зброї від одного власника іншому.

Диспозицію ч.1 ст190 КпАП можна було б сформулювати і в інший спосіб, наприклад: незаконне придбання, зберігання, носіння ... (далі - за текстом), адже всі ці дії без дозволу органу внутрішніх справ є протизаконними, оскільки в такому разі порушується сам принцип дозвільного порядку здійснення обігу зброї.

Описуючи фабулу цієї норми права, близько 10% працівників міліції свідомо використовують термін «незаконно». Ось, декілька прикладів мовою оригіналу: «незаконне зберігання гладкоствольної мисливської рушниці без дозволу ОВС»; «незаконне придбання мисливської рушниці»; «незаконно зберігав рушницю»; «незаконне придбання та зберігання холодної зброї»; «незаконно придбав гладкоствольну зброю» тощо. Близько половини працівників міліції використовують фабули «притягається за ч.1 ст.190 КпАП - придбання, зберігання» або «придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної зброї без дозволу ОВС». Існують і докладні фабули, які відповідають об’єктивній стороні цього адміністративного делікту. Наприклад: «зберігання зброї без дозволу»; «зберігав зброю без відповідних документів»; «зберігався в багажі незареєстрований мисливський ніж»; «після смерті чоловіка не здала на зберігання мисливські рушниці, що належали йому»; «зберігав мисливську зброю без відповідного дозволу ОВС»; «громадянин Х. передав рушницю громадянинові Н. на острів Хортиця» тощо.

Як проміжний висновок зазначимо, що ч.1 ст.190 КУпАП України є найбільш конформною (пристосовницькою) нормою права, за якою до відповідальності притягають близько 20% осіб, що здійснили дії, передбачені об’єктивними сторонами інших норм КУпАП з порушення правил обігу зброї.

Стосовно діяльності зі зберігання зброї слід зазначити, що дефініції в чинних нормативних актах відсутні. Тобто законодавець вважає цей аспект обігу зброї за дещо само собою зрозуміле. Проте відсутність чіткої межі між носінням і зберіганням зброї призводить до труднощів у кваліфікації правопорушень, пов’язаних із порушенням правил зберігання зброї та із незаконним її носінням.

Дефініція «зберігання зброї» присутня в окремих законопроектах. Так, у проекті Закону України «Про зброю» від 6 липня 2000 р., що вноситься народним депутатом України І. Біласом, зазначено: зберігання зброї (боєприпасів до неї) - це володіння нею в місці, що не міститься безпосередньо при особі, у стані, що виключає можливість миттєвого застосування [32, с.282]. Слід підкреслити, що така дефініція поняття «зберігання зброї» містить суттєві недоліки. По-перше, не конкретизовано місце зберігання зброї. Це місце має співпадати з місцем проживання фізичної особи або з юридичною адресою юридичної особи. По-друге, місце зберігання зброї має бути певним чином обладнане. Виходячи з останнього аспекту, вважаємо чинник «зберігання зброї» не окремою дією, а комплексною діяльністю, що включає і попереднє обладнання місця зберігання, охорону, відповідний відомчий контроль тощо.

Зберігання зброї - це головна складова процесу обігу зброї, і тому відповідно до Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], порядок зберігання зброї виписаний дуже ретельно. Порушення наведених нижче правил складає об’єктивну сторону адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.190, 191, 195, 195-2, 195-4 КпАП України.

Наприклад, перед виданням дозволу на зберігання зброї підприємству, установі, організації попередня перевірка проводиться за такими аспектами: по-перше, оглядаються приміщення, де буде зберігатися вогнепальна зброя, боєприпаси, щодо міцності дверей, стін, стелі, підлоги, металевих сейфів, шаф, надійності замків, справності охоронної протипожежної сигналізації тощо; по-друге, перевіряється стан технічного устаткування (складів, баз, сховищ), обладнання забороненої зони; справність світильників; розчищення території; наявність охорони, постових вишок, блокпостів, сторожових собак, засобів пожежогасіння, зв’язку з найближчими постами і органами внутрішніх справ; по-третє, перевіряється стан охорони об’єктів, укомплектованість особовим складом, придатність його для охорони об’єктів та знання своїх обов’язків, організація служби стрільців, тривалість їх збору за сигналом «Тривога», порядок зміни і підміни, відповідність розміщення сил і дислокації постів, правильність ведення службової документації, а також планів оборони цих об’єктів в органах внутрішніх справ і проведення навчання з відпрацюванням взаємодії всіх видів нарядів. Ще однією з особливостей зберігання зброї та бойових припасів у міністерствах і відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях і господарських об’єднаннях є регламентація цієї діяльності відомчими інструкціями, узгодженими з МВС України [275; 273].

Стосовно зброї та боєприпасів до неї, що належать громадянам, то вони мають зберігатися в металевих ящиках, сейфах, спеціально виготовлених для зберігання зброї, за місцем постійного проживання або тимчасового перебування власників (у дачних будинках тощо). При цьому зброя має бути в розрядженому стані.

При описанні об’єктивної сторони порушення правил зберігання зброї особи, що складають протоколи, найчастіше (у 90% випадків) використовують такі фабули загального змісту: «порушення правил зберігання зброї»; «порушив правила зберігання»; «порушив правила зберігання холодної зброї»; «порушення правил зберігання вогнепальної зброї»; «порушення зберігання зброї»; «порушення умов зберігання зброї»; «притягається по ч.1 ст.190 за порушення правил зберігання зброї та бойових припасів», з яких незрозуміло, яку саме з обов’язкових умов зберігання зброї порушено.

Слід відзначити, що близько 10% фабул розкривають зміст об’єктивної сторони зазначених правопорушень, наприклад: «зберігав зброю поза сейфом»; «зберігав зброю без сейфу»; «передав синові ключі від сейфу, де зберігається зброя»; «зберігав мисливську зброю, заряджену боєприпасами»; «зберігав мисливську рушницю за шафою»; «зберігав боєприпаси до рушниці в автомобілі»; «залишив зброю без нагляду». І нарешті, інколи зустрічаються й хибні фабули на кшталт «зберігав гладкоствольну мисливську рушницю»; «зберігання мисливської рушниці», які взагалі не вказують на протиправність діяння. Крім того, як і ст.190 КпАП, так і ст.191 КпАП є конформною, і посилаючись на неї притягають до відповідальності за порушення строків реєстрації та перереєстрації зброї; за незаконне зберігання.

Наступним видом дій, що складають поняття «обіг зброї», є така дія, як носіння зброї. І знову слід зазначити, що законодавчого визначення цього поняття в Україні не існує. Відсутнє воно й у законодавчій базі країн близького зарубіжжя - Росії, Білорусі та Казахстану. Проте у процесі законотворчості депутати двічі в різних законопроектах пропонували ввести це поняття. Так, у проекті Закону України «Про зброю» від 26 травня 1998 р., внесеному народним депутатом України О. Данильчуком, пропонується така дефініція: «носіння зброї - це переміщення особою зарядженої зброї поза місцем зберігання з метою застосування» [32, с.243]. Ми цілком згодні з цим визначенням, проте вище вже йшлося, що застосовувати зброю мають право тільки посадові особи. Тому метою носіння зброї слід визначити подальше користування зброєю за призначенням. Це може бути або реалізація права громадянина на самооборону, або полювання, або використання, наприклад, мисливського ножа для облаштування місця ночівлі тощо. З іншого боку, проект Закону України «Про зброю» від 6 червня 2002 р., що вноситься народним депутатом України Ю. Кармазіним, визначає «носіння зброї як носіння зарядженої зброї особою поза місцем постійного зберігання» [296, с.302]. У цьому випадку не зрозуміло, яким чином може бути заряджений той же мисливський ніж або гумовий кийок.

Окремі автори, що працюють у галузях адміністративного та кримінального права, також приділяли увагу дослідженню цієї проблеми. Так, А. Носов та І. Докіна вважають носінням відповідно вогнепальної та холодної зброї її збереження та переміщення особою безпосередньо при собі [223; 112].

Описуючи дію «носіння» як одну зі складових об’єктивної сторони ч.1 ст.191 КпАП України, практичні працівники зазвичай використовують фабули «порушення правил носіння зброї» або «незаконне носіння зброї». Остання фабула, до речі, більше нагадує об’єктивну сторону ст.263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» [174].

Аналіз окремих видів дій та діяльності, що складають обіг зброї, дозволяє стверджувати, що розмежовується й поняття перевезення та транспортування зброї. Як стверджує О. Григор’єва, транспортуванням вважається переміщення зброї, що належить комусь на праві власності, а перевезенням - переміщення зброї на договірній основі юридичними особами, статутами яких передбачено надання послуг з перевезення на підставі дозволів, виданих ОВС [104, с.31]. Транспортування вогнепальної зброї здійснюється і громадянами з дотриманням правил її перевезення (наявність чохла, розряджений стан). Спеціального дозволу ОВС на транспортування зброї громадянам не потрібно. Порушення правил перевезення зброї тягне за собою відповідальність за ч.1 ст.191 КпАП України.

Мета володіння будь-якою зброєю - це її використання. Використання зброї означає вживання основних її властивостей за цільовим призначенням. Сутність «користування зброєю» або «використання зброї», на нашу думку, вичерпно розкрито в п.9.1. Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженій наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622. У цій нормі права зазначено, що вогнепальна, пневматична та холодна зброя і бойові припаси, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони міністерствами й іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, господарськими об’єднаннями і громадянами може бути придбана для: а) озброєння особового складу охорони, а також окремих осіб, яким за родом служби законодавством дозволено носіння вогнепальної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів; б) науково-дослідних потреб; в) навчальних потреб (забезпечення допризовної військової і спеціальної підготовки); г) спортивних потреб; д) промислового та любительського полювання; е) захисту життя, здоров’я, житла та майна громадян; є) використання на зйомках кінофільмів, у сценічних постановках, циркових виставах; ж) експонування в музеях, на виставках; з) колекціонування [274].

Розглянемо чинники «виробництво» та «виготовлення», при порушенні правил здійснення яких утворюється об’єктивна сторона ч.1 ст.195 1 КУпАП (виготовлення) та ч.1 ст.195 4 КУпАП України (виробництво). Отже, згідно з абз.3 ст.1 Закону України від 2 бер. 2015 р. «Про ліцензування видів господарської діяльності» [303] під виробництвом (виготовленням) слід розуміти діяльність, що пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва. Як видно з наведеної дефініції норми закону, законодавець вважає поняття «виробництво» та «виготовлення» тотожними, оскільки бере останнє в дужки. Проте, на нашу думку, поняття «виробництво» значно ширше, оскільки виробництво зброї як підсистема її обігу представляє собою комплекс дій та видів діяльності з винаходу, дослідження, розробки, тестування, власне виготовлення, що також включає художню обробку й ремонт зброї та її складових частин, виготовлення боєприпасів і зрештою - реалізацію виготовленої продукції. Можна зробити висновок, що поняття «виробництво», на нашу думку, - це процес, що охоплює всі етапи продукування зброї - від її винаходу до реалізації (але реалізації саме виробником). Тому при описанні об’єктивної сторони зазначених в цьому абзаці норм права доречніше було б використовувати ширший за змістом термін «виробництво».

Наступною дією чи видом діяльності, що характеризує об’єктивну сторону адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї, є торгівля зброєю. Як зазначає С. Ващенко, на сьогодні термін «торгівля» вживається для позначення господарської діяльності з обігу, купівлі і продажу товарів [72, с.11-12]. Існує і законодавче визначення цього терміна, зокрема згідно зі ст.1 Закону України від 2 бер. 2015 р. «Про ліцензування видів господарської діяльності» «торгівля - це будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари» [303].

Але в законодавчому полі України існує тотожний термін «реалізація». Так, у п.2 «Порядку утилізації військового майна Збройних Сил», затвердженому Постановою КМ України від 15 травня 2003 р. №705, зазначено: «реалізація продуктів утилізації військового майна - це господарська операція, що здійснюється уповноваженими підприємствами згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно - правовими договорами, які передбачають передання у власність юридичним або фізичним особам продуктів утилізації на платній або компенсаційній основі» [289].

Як бачимо, і торгівля, і реалізація в узагальненому вигляді - це господарська діяльність чи операції за договорами купівлі-продажу, і законодавець між ними принципової різниці не бачить. Навіть більше - деякі нормативні акти ставлять знак тотожності між такими діями, як «продаж» і «реалізація». Наприклад, у абз.2 підп.5 п.12 «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу», затверджених постановою КМ України від 2 грудня 2015 р. №1000 [276], сказано, що квитанція про прийняття для комісійного продажу зброї, спеціальних засобів разом із дозволами на їх зберігання та носіння подається громадянином у десятиденний строк до територіального органу Національної поліції, в якому вони зареєстровані. Після одержання територіальним органом Національної поліції повідомлення з магазину про реалізацію зброї така зброя знімається з обліку. А у ч.3 ст.1353 КЗпП України сказано, що розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів [151]. І нарешті, у п.5 Положення «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», затвердженого Постановою КМ України від 7 вересня 1993 р. №706 [314], сказано, що «упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики) реалізуються (продаються) громадянам, які досягли 18-річного віку, суб’єктам підприємницької діяльності, установам і організаціям без дозволу органів внутрішніх справ у спеціалізованих магазинах, окремих секціях магазинів».

Тож не дивно, що при практичному застосуванні норм адміністративної відповідальності поняття «продаж» (ст.ст.190, 194, 195-4 КпАП) та «реалізація» (195-1) при описанні об’єктивної сторони правопорушень працівниками міліції використовуються як такі, що мають однаковий зміст. Докладний аналіз адміністративної практики показав, що за три роки 2002-2004 рр. у Запорізькій області з формулюванням «порушення правил продажу зброї» чи «порушення правил продажу спеціальних засобів» складено 19 протоколів (0,5% від загалу). Утім правоохоронці не розкривають, які саме правила продажу або реалізації зброї (у широкому розумінні цього поняття) було порушено.

До правил реалізації чи продажу зброї, порушення яких є об’єктивною стороною правопорушень норм КпАП, перелічених у попередньому абзаці, слід віднести й продаж упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газових балончиків) особам, що не досягли 18-річного віку, або без дозволу органів внутрішніх справ, або у не призначених для цього торгових точках. Нормативного акта щодо правил продажу зброї, який детально врегульовував би цю процедуру, у правовому полі України не існує. І тому об’єктивна сторона деліктів, які стосуються порушення порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів, зводиться до продажу цих предметів без відповідного дозволу органу внутрішніх справ.

Якщо вдатися до аналізу предметів, з приводу яких за три останні роки були порушені правила торгівлі, то результати цього аналізу такі: а) за порушення правил продажу газових балончиків (аерозольних упаковок) було складено 17 протоколів; б) за порушення правил продажу вогнепальної, газової (револьверів, пістолетів) та пневматичної зброї - жодного; в) за продаж мисливського ножа без внесення запису до мисливського квитка - 2 протоколи; г) за продаж наручників БР 1 та БРС, різних модифікацій кийків гумових (найбільш поширені спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами) не було складено жодного протоколу.

Наступним етапом руху зброї в суспільстві є її придбання. Семантика цього терміна відповідає визначенню «придбавати - стати власником чого- небудь (переважно купувати), набувати» [448, т.3 с.692]. Як зазначає О. Шелковникова, «придбання зброї - це одержання зброї у фактичне володіння» [436, с.96]. Особливості придбання зброї в Україні врегульовано відповідною Інструкцією «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженою наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274].

Правовою підставою для видання дозволів на придбання зброї громадянами України є додаток №2 («Спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна») до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» [315]. У ньому зазначається, що громадяни України користуються правом придбання гладкоствольної та нарізної мисливської зброї, а також холодної та пневматичної. Причому кількість одиниць зброї, що може належати громадянинові на праві власності, не обмежується.

Громадяни та недержавні організації мають право на придбання таких видів зброї, як спортивні гвинтівки, пістолети і револьвери, мисливська нарізна і гладкоствольна вогнепальна, пневматична і холодна зброя, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Ці речі та бойові припаси купуються ними на заводах-виробниках або на підприємствах, установах, організаціях, господарських об’єднаннях, які мають ліцензії на реалізацію такої зброї за дозволами, виданими органами внутрішніх справ.

Придбання зброї майбутнім власником означає здійснення іншою стороною діалектично протилежних за значенням дій, а саме продажу, дарування, передання, нагородження, реалізації тощо. Звичайно, у більшості випадків зброя продається, тобто власник нею торгує чи реалізує її. Адміністративна відповідальність за порушення порядку придбання зброї (у широкому розумінні цього терміна) передбачена ст.ст.190, 195-2, 195-4 КпАП України.

Об’єктивна сторона такого делікту, як порушення правил придбання зброї є віддзеркаленням об’єктивної сторони порушення правил продажу чи реалізації зброї. Тобто юридичні та фізичні особи притягаються до відповідальності за придбання зброї без відповідного дозволу, що надається відповідним підрозділом ОВС залежно від його компетенції. Правил, які б регулювали порядок придбання, немає. Наприклад, у фундаментальному нормативному акті, що регулює основні положення щодо здійснення обігу зброї, в Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженій наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], у абз.2 п.3.5 занотовано: «у разі виявлення ... порушень порядку ... придбання спеціально визначених предметів і матеріалів, порушники притягаються до відповідальності в порядку, встановленому законодавством України». А в чому ж полягає цей порядок - законодавець не роз’яснює.

Тому, як свідчить аналіз, правозастосовна практика здійснюється за принципом від зворотного. Тобто працівник міліції, виявляючи предмет, обмежений в цивільному обігу, на право володіння яким власник не має відповідного дозволу, складає протокол про порушення правил його придбання, хоча з таким же успіхом це правопорушення могло б бути кваліфікованим і як порушення правил зберігання, реєстрації, носіння тощо. Так, було складено 39 адміністративних протоколів за порушення правил придбання наручників і гумових кийків. Хоча правопорушники пояснюють, що купували ці предмети як сувеніри для себе чи як подарунок, і дозволу на їх придбання з них не вимагали. Основною проблемою застосування норм адміністративного законодавства щодо порушення правил продажу- придбання спеціальних засобів, що перебувають на озброєнні правоохоронних органів, є відсутність законодавчих вимог щодо реєстрації цих предметів. За порушення правил придбання пневматичної зброї впродовж трьох років у Запорізькій області було складено 8 протоколів за тією ж схемою. А за порушення правил придбання вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї - 17. Слід зазначити, що при виявленні незареєстрованої, а отже, як наслідок, і незаконно придбаної вогнепальної, пневматичної, холодної та газової зброї, працівники міліції віддають перевагу формулюванню об’єктивної сторони з позицій «зберігання без дозволу».

Органи внутрішніх справ не тільки видають дозволи на зберігання зброї, а й анулюють ці дозволи. Підставою для анулювання дозволів на зберігання та носіння вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с і бойових припасів згідно з п.п.5.1, 12.20 Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №6 22 [274], є таке: хвороба, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних або інших одурманювальних засобів, систематичні порушення громадського порядку, порушення правил полювання, порушення правил зберігання, носіння чи перевезення зброї.

На дещо інших підставах анулюються дозволи на зберігання газової зброї (газових пістолетів і револьверів). Згідно з п.19 Положення «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», затвердженого Постановою КМ України від 7 вересня 1993 р. №706 [314], органи внутрішніх справ можуть анулювати виданий дозвіл на зберігання та носіння газової зброї у таких випадках: за станом здоров’я; систематичне порушення особою громадського порядку, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лікаря; пред’явлення такій особі обвинувачення у вчиненні злочину, а також умовного засудження чи засудження до позбавлення волі, виправних робіт.

У разі анулювання органом внутрішніх справ дозволу на зберігання зброї вона, а також бойові припаси до неї в 15-денний строк передаються власниками чи їхніми представниками на комісійний продаж або можуть бути подаровані чи передані особі, що має дозвіл на придбання такої зброї. (п.12.21 Інструкції). У разі невиконання рішення органу внутрішніх справ щодо продажу або передання зброї особа підлягає адміністративній відповідальності відповідно до ст.193 КпАП.

Об’єктивна сторона такого правопорушення полягає в бездіяльності: нездійсненні дій з передання зброї в організації комісійної торгівлі або іншій особі. Практика свідчить, що у працівників ОВС при описанні об’єктивної сторони складнощів не виникає. Як правило, фабула подається у вигляді «ухилення від реалізації зброї», хоча доцільніше було б вказувати термін, протягом якого особа не виконала рішення ОВС і не позбулася зброї.

3.3