Суб’єктивні елементи складів адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї

Склад будь-якого адміністративного делікту - це юридична абстракція, юридичне усвідомлення правопорушення як сукупності елементів об’єктивного та суб’єктивного характеру. Саме елементи суб’єктивного характеру, що входять до складу правопорушень у сфері обігу зброї, будуть предметом аналізу цього заключного підрозділу нашого дослідження.

Зазвичай під суб’єктом будь-якого делікту в найбільш загальних рисах визнають його виконавця. Проте існує декілька зауважень дискусійного характеру, які ми спробуємо розв’язати. Відсутність чіткого теоретичного визначення сутності та ієрархії ознак змісту поняття «суб’єкт адміністративного делікту», некоректне визначення обсягу зазначеного концепту призводить до плутанини в класифікації явища «суб’єкт адміністративного делікту» при видозміні ознак, що входять до його складу. Принаймні протягом останніх двох століть у літературі з юриспруденції аналізу теоретичних конструкцій «склад правопорушення» та «суб’єкт правопорушення» приділяється значна увага.

Науковим підґрунтям цього питання стали праці фахівців останніх двох століть стосовно визначення та структури явищ «склад делікту» та «суб’єкт делікту». Студіюючи українські підручники з логіки, неодмінно знайдемо необхідні для проведення цього дослідження наріжні визначення. Наприклад, у А. Конверського йдеться про те, що: «За своєю логічною структурою поняття складається із: змісту і обсягу. Змістом поняття є сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються і виділяються у понятті предмети певного класу. Обсягом поняття є множина предметів, кожний з яких є носієм ознак, що складають зміст поняття» [161, с.136]. В. Жерьобкін зазначає: «Будь-яке поняття має обсяг та зміст. Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів.

Зупинимося на такій специфічній складовій, як суб’єкт

правопорушення. Підґрунтям для побудови всіх уявних конструкцій складу злочину до початку ХХ сторіччя був саме суб’єкт делікту. Наприклад, такі апологети теорії «складу злочину», як A. Бернер, О. Кістяківський, С. Познишев визнавали саме цей елемент особливо важливим і брали його за основу конструкції (з російської мови - ставили во главу угла - І.В.).

Наприклад, у підручнику з німецького кримінального права 1857 р. видання професор А. Бернер зазначає, що злочин як діяння припускає наявність: 1) суб’єкта, який чинить діяння, 2) об’єкта, на який діяння спрямовано, 3) засобів, за допомогою яких суб’єкт діє на об’єкт [455, с.338]. В елементарному підручнику загального кримінального права 1891 р. видання ординарний професор О. Кістяківський сформулював таку думку: суттєво необхідні ознаки, з яких складається склад злочину, є такими: а) суб’єкт злочину, або виконавець злочину; б) об’єкт, або предмет, над яким скоюється злочин; в) відношення волі суб’єкта до злочинної дії, або внутрішня його діяльність; г) сама дія та її наслідок, справа або зовнішня діяльність суб’єкта та її результати [145, с.265]. Пізніше професор С. Познишев в основних началах науки кримінального права 1912 р. видання, зазначав: у кожному злочині можна розрізняти чотири суттєвих ознаки, що утворюють в сукупності так званий загальний склад злочину. Ознаки ці такі: усякий злочин є діяння: 1) відомого суб’єкта, 2) що зазіхає на певний об’єкт, 3) протиправне, 4) винне [255, с.127]

Предметом нашого дослідження є концепт «суб’єкт адміністративного правопорушення» (він же «суб’єкт адміністративного делікту», він же «суб’єкт адміністративного проступку»). Зазначимо, що це поняття споріднене з поняттям «суб’єкт злочину» в науці кримінального права та поняттями «склад правопорушення» і «склад делікту», що існують в науці теорії права.

У сучасній науковій та навчальній літературі з адміністративного права й адміністративної відповідальності є чіткі визначення поняття «суб’єкт адміністративного делікту». Наведемо декілька дефініцій цього терміна. Як зазначає А. Комзюк, «суб’єктом адміністративного правопорушення чинний кодекс України про адміністративні правопорушення визнає фізичну осудну особу, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність» [158, с.21]. Є. Кириленко пише, що суб’єктом адміністративного проступку традиційно можна вважати особу, яка його вчинила, яка досягла певного віку та є осудною [144, с.221]. У О. Остапенка з цього приводу існує така думка: «суб’єктом

адміністративного делікту може бути фізична особа, що дійшла шістнадцятирічного віку і до моменту вчинення делікту мала такий рівень свідомості, фізичного і психічного розвитку, які дозволяли їй вірно оцінити суспільну значущість і шкідливий зміст вчиненого делікту» [234, с.198].

Чинний КУпАП визнає суб’єктом проступку виключно людину (фізичну особу: або громадянина України, або іноземця, або особу без громадянства), а не підприємство, установу чи організацію (юридичну особу). Наприклад, такі атрибути норм загальної частини КпАП, як урахування особи правопорушника (ст.33); вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин (п.3 ч.1 ст.34); вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року (п.5 ч.1 ст.34); вчинення правопорушення в стані сп’яніння (п.6 ч.1 ст.35) тощо - притаманні виключно людині.

Але поза межами КУпАП в інших актах законодавства про адміністративну відповідальність суб’єктом адміністративного делікту визнається і юридична особа. Тобто правове явище «суб’єкт адміністративного проступку» має дуалістичну природу.

Ми хотіли б звернути увагу на те, що «суб’єкт адміністративного правопорушення», будучи складовою частиною та маючи похідний характер від більш загального поняття «склад адміністративного правопорушення», є тією ж сутністю прадавньої германської правової доктрини, а саме формальним, абстрактним явищем. Ми не зовсім згодні із судженням О. Остапенко, який зазначає, що «суб’єкт адміністративного делікту - це не абстрактно-юридичне поняття, що існує поза часом і простором, а особа, яка фізично існує і завдає своїми суспільно небезпечними і шкідливими діями шкоди об’єкту посягання, діючи при цьому винно-навмисно або з необережності [234, с.197]. Ми наполягаємо на тому, що «суб’єкт делікту» - це все ж таки абстрактна конструкція, оскільки не всяка особа, яка фізично існує і завдає своїми суспільно небезпечними і шкідливими діями шкоди об’єкту посягання, відповідає «прокрустовому ложу» змісту поняття суб’єкта правопорушення для конкретного делікту.

Доречно навести вислів Н. Кузнєцової: Якщо склад злочину - законодавча абстракція, то чому при аналізі їх конкретних елементів та ознак - об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони складів ніхто не згадує про їх законодавчу абстрактність. Виходить, що система-склад - законодавча абстракція, а її підсистеми і елементи - реальні категорії. Це не узгоджується з концепцією систем і гносеологією [177, с.10].

Тому з позицій абстрактної сутності «суб’єкта делікту» пропонуємо таку його дефініцію. Суб’єкт делікту, зокрема й адміністративного, - це абстрактне поняття, за допомогою ознак змісту якого здійснюється ототожнення конкретного правопорушника щодо відповідності певним загальним і спеціальним ознакам з метою вирішення питання подальшого притягнення до юридичної відповідальності або звільнення від такої. Ми вважаємо, що відсутність правового закріплення у чинному КпАП терміна «суб’єкт адміністративного проступку» є наслідком абстрактності цього поняття. Проте відсутність такого закріплення не тягне за собою ані матеріальних, ані процесуальних наслідків щодо якості юридичної відповідальності.

Перед тим як формулювати ознаки, з яких формується зміст поняття «склад адміністративного делікту», ще раз нагадаємо постулати науки логіки, наведені в підручнику В. Жерьобкіна [122]. Перший постулат: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг, і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст. Тобто чим більшу кількість ознак міститиме зміст поняття «суб’єкт адміністративного делікту», тим на менше коло деліктів воно буде поширюватися. Другий постулат: зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість явища і відрізняють його від інших схожих явищ. Спираючись на цю тезу стверджуємо, що законодавець формує зміст абстрактної конструкції «суб’єкт адміністративного делікту» через її чотири складові ознаки, що визначені в окремих нормах чинного КпАП. Зміст ідеального поняття «суб’єкт адміністративного делікту» - це чотиривимірний ієрархічний порядок, синтезований у вигляді піраміди з таких ознак: а) здійснення делікту фізичною особою, б) осудності, в) віку, г) статусу.

Першою ґрунтовною ознакою змісту поняття «суб’єкт адміністративного проступку» є така аксіома: чинний КпАП визнає суб’єктом проступку виключно людину. Наприклад, такі атрибути норм загальної частини КпАП, як урахування особи правопорушника (ст.33); вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин (п.3 ч.1 ст.34); вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року (п.5 ч.1 ст.34); вчинення правопорушення в стані сп’яніння (п.6

ч.1 ст.35) тощо - притаманні виключно людині.

Суб’єктом делікту може бути будь-хто з людей - це найзагальніша, найширша з ознак поняття «суб’єкта адміністративного делікту». Ця ознака утворена шляхом дихотомічного поділу (дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється на два протилежні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує [122]). Результат такий: або делікт скоєно будь-ким з людей, або ніким.

Друга системотвірна ознака змісту абстрактного поняття «суб’єкт адміністративного правопорушення» - це осудність правопорушника. Як зазначає А. Комзюк, у законодавстві про адміністративні правопорушення поняття осудності не розкривається, але випливає з визначення неосудності, занотованого в ст.20 КпАП. Так, під неосудністю розуміється стан, у якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. З цього можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, а отже й нести за них відповідальність [158]. Ця ознака також утворена шляхом дихотомічного поділу: фізична особа як суб’єкт адміністративного правопорушення є або осудною, або неосудною

Третя ознака змісту ідеального поняття «суб’єкт адміністративного проступку» - це вік порушника. У ст.12 КпАП ідеться про мінімальний вік людини, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність: адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного проступку шістнадцятирічного віку. М. Співак вважає, що на думку законодавця саме при досягненні 16 -річного віку молоді люди здатні повною мірою усвідомлювати, що таке адміністративне правопорушення, розуміти неприпустимість його вчинення і тому нести за нього особисту відповідальність [376, с.18]. Вважаємо, що мінімально допустимий 16-річний вік притягнення до юридичної відповідальності за скоєння адміністративного делікту можна назвати базисною частиною цієї видозмінюваної ознаки змісту поняття «суб’єкт адміністративного проступку».

Але існують й інші вікові обмеження щодо притягнення до адміністративної відповідальності, не зазначені в чинному КпАП. Аналіз бланкетних норм особливої частини КпАП, дотичних до сфери обігу зброї, що належить громадянам на правах власності, призводить до висновку, що адміністративна відповідальність в окремих випадках може наставати значно пізніше 16 років. Зокрема органи внутрішніх справ дозволяють законно зберігати: холодну або пневматичну зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с - з 18 років; вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю - з 21 року; вогнепальну нарізну мисливську зброю - з 25 років (ст.191).

У разі застосовування віку людини як ознаки змісту поняття «суб’єкт адміністративного проступку» здійснюється поділ за видозмінюваною ознакою. Вік адміністративної відповідальності за скоєння окремих видів правопорушень як класифікаційний рід може складатися з окремих видових таксонів: або 16-річна межа притягнення до відповідальності, або 18-річна, або 21-річна, або 25-річна тощо. Варіативність ознаки «вік правопорушника» звужує обсяг поняття «суб’єкт адміністративного проступку». Коло суб’єктів, що підлягають адміністративній відповідальності за порушення правил зберігання вогнепальної нарізної мисливської зброї, буде незначним.

Четверта ознака змісту поняття «суб’єкт адміністративного делікту» - це певний статус фізичної особи (або громадянина України, або іноземця, або особи без громадянства) - цю рису доцільно було б назвати «статусною», або «кваліфікаційною» ознакою суб’єкта правопорушення. За умов, так би мовити, «безстатусності», «безкваліфікаційності» суб’єкта адміністративного проступку законодавець вживає прості (без додаткових кваліфікаційних ознак) терміни: «громадянин» (ст.42); «особа» (ст.44); «фізична особа» (ст.163-4). Безумовно, частіше законодавець використовує термін «громадянин» у словосполученні «... тягне за собою накладення штрафу на громадян...». Наприклад: «порушення порядку придбання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них - тягне за собою накладення штрафу на громадян.» (ст.195-2). Відсутність у фізичної особи, що вчинила правопорушення, кваліфікаційних статусних ознак, - це, так би мовити, базисна частина видозмінюваної ознаки «статус» змісту поняття «суб’єкт адміністративного делікту».

Зауважимо, що основне видозмінення змісту поняття «суб’єкт адміністративного делікту» здійснюється за рахунок логічного поділу за видозмінюваною ознакою «статус».

По-перше, терміни «особа», «громадянин» та «фізична особа» можуть вживатися в різних кваліфікованих словосполуках, що підкреслює вже відмінні статуси суб’єкта адміністративного проступку. Наприклад: «громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності» (ст.41); «особа, яка одержала дозвіл на випалювання рослинності» (ст.77-1); «фізична особа - власник об’єкта» (ст.101 1); «фізична особа - суб’єкт господарської діяльності» (ст.148-2); «громадянин, який займається підприємницькою діяльністю» (ст.156-1); «фізичні особи, які використовують найману працю» (ст.165-3); «фізична особа - підприємець» (ст.165-4) тощо.

По-друге, варіативність статусу суб’єкта делікту породжується вживанням таких загальних понять: «посадова особа» (ст.95); «керівник» (ст.163-3); «службова особа» (ст.212-9).

По-третє, особливий статус суб’єкта проступку може визначатися й конкретними посадами: «капітан судна, особа командного складу судна» (ст.62); «капітан іноземного судна» (ст.207); «головний енергетик, головний механік, начальник цеху» (ст.101); «голова ліквідаційної комісії, ліквідатор» (ст.166-6); «особа, відповідальна за додержання правил паспортної системи» (ст.199); «голова виборчої комісії» (ст.212-17).

По-четверте, винятковість правового статусу суб’єкту правопорушення може визначатися її професійною належністю або фахом: «творчий працівник засобів масової інформації» (ст.212-9); «працівник торговельного підприємства» (ст.194); «працівник установи, відповідальний за охорону вогнепальної чи холодної зброї (ст.195) тощо.

По-п’яте, статусною ознакою суб’єкта правопорушення слід вважати «повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин» (п.2 ч.1 ст.35). Й нарешті, спеціальними кваліфікаційними ознаками суб’єкта делікту володіють особи, що мають додержуватись певних правил: «особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд» (ст.187); «громадянин, який має дозвіл органів внутрішніх справ на зберігання зброї» (ст.191). Чим більш варіативною є ознака «статус правопорушника», тим вужче обсяг поняття «суб’єкт адміністративного проступку», оскільки воно поширюється на менше коло деліктів. Наприклад, статусну ознаку «капітан іноземного судна» (ст.207) має суб’єкт тільки одного адміністративного делікту.

Такі ознаки змісту поняття «суб’єкт адміністративного проступку», як «вчинення проступку фізичною особою» та «осудність» мають незмінний характер і, оскільки вони розповсюджуються на всі без виключення делікти, що зазначені в особливій частині КУпАП, їх доцільно називати «загальними ознаками змісту поняття «суб’єкт адміністративного проступку».

Натомість ознаки «вік» і «статус» мають видозмінний характер. І при побудові абстрактної конструкції поняття «суб’єкт адміністративного правопорушення» можуть використовуватися різноманітні варіації цих ознак. У цьому разі кожне окреме поняття «суб’єкт адміністративного правопорушення» за обсягом може поширюватися не на всі делікти особливої частини КУпАП, а лише на певне їх коло. Іноді ознаки «вік» та «статус» можуть бути настільки специфічними, що поняття «суб’єкт адміністративного правопорушення» може поширюватися лише на один склад адміністративного делікту, зазначений в особливій частині КпАП, як у прикладах, наведених вище. Тому такі ознаки концепту «суб’єкт адміністративного проступку», як «вік» і «статус» доцільно називати «спеціальними ознаками змісту поняття суб’єкт адміністративного проступку».

Відповідні вислови щодо найменування ознак змісту поняття «суб’єкт адміністративного делікту» можна простежити у працях вітчизняних учених. Так, Ю. Битяк зазначає: «ознаки, що характеризують суб’єкта проступку, поділяються на загальні і спеціальні» [31, с.166]. У А. Комзюка читаємо: «ознаки, які характеризують суб’єкта проступку, поділяють на загальні та спеціальні, причому перші властиві будь-якому суб’єктові [158, с.21]. І хоча при цьому йдеться про «ознаки суб’єкта проступку», а не про «ознаки змісту поняття суб’єкта проступку», це суттєво не впливає на сенс зазначеного.

Залежно від сукупності ознак, за достатньої кількості яких може бути синтезовано зміст гіпотетичного суб’єкта адміністративного проступку, можна утворити або «ординарний (простий) суб’єкт делікту», або «кваліфікований (спеціальний) суб’єкт делікту». Якщо до загальних ознак змісту поняття «суб’єкт адміністративного правопорушення» додати базисну ознаку «безстатусності» фізичної особи та базисну ознаку віку особи, то утвориться ординарний (простий, некваліфікований - назва принципового значення не має) суб’єкт адміністративного правопорушення. Якщо ж для притягнення до відповідальності будуть потрібні певні статусні ознаки чи певний, не шістнадцятирічний вік порушника, тоді утвориться кваліфікований (спеціальний, неординарний) суб’єкт делікту.

До речі, у навчальній та науковій літературі традиційно розрізняють коли два, а коли й три види суб’єктів адміністративного проступку. Так, С. Ващенко та В. Поліщук [73, с.148], Г. Забарний та Л. Менів [124, с.31], Д. Лук’янець [196, с.452] визнають, що суб’єкт адміністративного делікту може бути або «загальним», або «спеціальним». Натомість С. Ківалов і Л. Біла [146, с.45], Т. Телятицька [389, с.178], К. Ящук [454, с.184] вважають, що суб’єкт адміністративного делікту має три види: «загальний», «спеціальний» та «особливий». Вважаємо, що ці вчені помилково поширюють властивості ознак змісту концепту «суб’єкт адміністративного делікту» на сам «суб’єкт адміністративного делікту». Утім якщо вони сповідують існування «загального суб’єкта адміністративного проступку», то мають відповісти на таке запитання: у чому полягає загальність «суб’єкта адміністративного проступку»? За умови, що прикметник «загальний» означає «той, який стосується всіх, всього, поширюється на всіх, на все» [178, с.227].

Як проміжний висновок можна зазначити, що за змістом окремих ознак синтезоване поняття «суб’єкт адміністративного проступку», втілене в абстрактну форму, на наш погляд, матиме такий традиційний вигляд: суб’єкт адміністративного проступку - це: 1) виключно фізична особа, яка вчинила цей делікт; 2) яка є осудною; 3) яка досягла певного віку, з якого настає адміністративна відповідальність за цей проступок; 4) яка має адміністративно-деліктний статус, відповідний вчиненому проступкові. А за обсягом, завдяки змінюваності ознак, поняття «суб’єкт адміністративного проступку» поширюється на все коло адміністративних деліктів, зазначених в особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ознаки змісту абстрактного поняття «суб’єкт адміністративного делікту» поділяються на загальні та спеціальні, а самі суб’єкти деліктів - на ординарні та кваліфіковані.

Суб’єктом порушення правил обігу зброї можуть бути рівною мірою як громадяни, так і посадові особи. Але спершу згадаймо статус «законності володіння предметом правопорушення» [68], у нашому випадку це або володіння легальною зброєю, або ж володіння зброєю нелегальною, що не пройшла реєстрацію в ОВС і перебуває в незаконному обігу. Зокрема, відповідно до цього статусу суб’єктів деліктів щодо порушення правил обігу зброї можна диференціювати на категорії таким чином. Перша категорія - спеціальний суб’єкт: це особи, які в обов’язковому порядку повинні мати дійсний трудовий договір на виконання робіт, пов’язаних з виготовленням, ремонтом, придбанням, обліком, охороною, перевезенням і використанням зброї (ст.ст.194, 195, 195-1, 195-2, 195-4 КпАП). Друга категорія - спеціальний суб’єкт: це громадяни, що мають зброю у власності з дозволу органу внутрішніх справ (ст.ст.191, 192, 193, 195-2, 195-4 КпАП). Третя категорія - загальний суб’єкт: громадяни, що є володарями нелегальної зброї, або зброї, що не пройшла реєстрацію в ОВС (ст.ст.190, 195-3 КпАП).

Вважаємо за необхідне докладніше розглянути склад суб’єктів другої та третьої категорії. Річ у тім, що спеціальні суб’єкти правопорушень, перелічені в цій категорії, стають такими тільки після досягнення певного віку. Лише після досягнення 18 років громадяни можуть отримати дозвіл на газові пістолети та револьвери, травматичну зброю. Володарями права на зберігання та носіння гладкоствольної вогнепальної зброї громадяни можуть ставати тільки з 21 року. Що ж до нарізної вогнепальної мисливської зброї або комбінованої зброї з нарізною складовою, то право на її зберігання громадянин може отримати тільки з 25 років. Щодо загального суб’єкта (третьої категорії) нелегального обігу зброї, то громадяни несуть відповідальність на загальних засадах, а у випадках недосягнення 16 років таку відповідальність несуть їх батьки.

Отже, суб’єкт адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї через наявність в його складі двох спеціальних ознак «вік» і «статус» можна схарактеризувати як кваліфікований (спеціальний, неординарний) суб’єкт правопорушення, обсяг використання якого в юридично-деліктній практиці звужено до меж сфери соціальної діяльності в царині обігу зброї.

Суб’єктивна сторона як елемент складу делікту викликає підвищений інтерес насамперед науковців галузі кримінального права, про що свідчить аналітичний огляд наукових публікацій у цій площині. Так, Н. Чернишова - автор кримінально-правового дослідження суб’єктивної сторони корисливих злочинів - характеризує зміст суб’єктивної сторони складу злочину такими юридичними ознаками, як вина, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан особи, що скоїла правопорушення [427].

Розвиваючи проблематику суб’єктивної сторони правопорушень загалом, звернемося до публікацій Б. Карнауха щодо поняття вини в римському праві [142], М. Федорова щодо визначення поняття вини, яка існує в сучасній юриспруденції [403]. Аналогічно зміст і значення психологічної теорії вини трактують Р. Вереша та Л. Сулим [76, с.111]. Вони визначають такі основні характеристики вини: а) вина - це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності; б) вина - це завжди умисел або необережність; в) у кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (аспекти) - інтелектуальний та вольовий. Інколи виділяється і третій елемент (аспект) - емоційний; г) вина є умовою кримінальної відповідальності.

З огляду на відсутність можливостей заперечення ґрунтовних досліджень адміністративного права щодо елементів складу правопорушень у сфері обігу зброї, вважаємо, що єдиний сталий погляд у науковців на проблематику суб’єктивної сторони адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї відсутній. Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) у сфері обігу зброї визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Суб’єктивною стороною правопорушень у сфері обігу зброї є наявність вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Адміністративне правопорушення у сфері обігу зброї визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. У свою чергу адміністративне правопорушення у сфері обігу зброї визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч мала й могла їх передбачити.

На основі вибірки справ про адміністративні правопорушення, що мали місце в Запорізькій області протягом 2013-2014 рр., розглянемо суб’єктивну сторону адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї.

Так, у ході проведення досудового розслідування від 17 квітня 2014 р. під час обшуку в м. Запоріжжі було виявлено, що громадянин України зберігав мисливську рушницю «ІЖ» серії Е без відповідних на те реєстраційних документів, а саме дозволу МВС. Своїми діями громадянин України вчинив таке адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КпАП, як порушення правил зберігання гладкоствольної зброї. Тут суб’єктивною стороною є наявність вини у формі непрямого умислу, оскільки фізична особа усвідомлювала протиправний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його шкідливі наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

У с. Партизани Приморського р-ну Запорізької обл. 25 червня 2014 р. було встановлено, що громадянин України є власником мисливських рушниць (ТОЗ-34 ЕР к. 12 та ІЖ-49 к. 16), які на момент перевірки перебували в спальній кімнаті домоволодіння біля металевого сейфу, але не в ньому, що є порушенням громадянином порядку зберігання вогнепальної зброї. Ці дії кваліфікуються відповідно до ч.1 ст.191 КУпАП. Наявною є вина у формі необережності, а саме недбалості, оскільки особа не передбачала можливості настання протиправних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча мала й могла їх передбачати.

19 лютого 2014 р. у с. Розівка Приазовського р-ну Запорізької обл. у громадянина України за місцем його проживання було виявлено три банки мисливського пороху, які він не здав до Михайлівського РВ ГУМВС України в Запорізькій обл. Оскільки в діях вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ст.193 КпАП, відповідно до якої передбачена відповідальність за ухилення від реалізації вогнепальної мисливської чи холодної зброї та бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання і носіння, суб’єктивною стороною даного правопорушення є наявність вини у формі непрямого умислу.

У смт. Мирне Мелітопольського р-ну Запорізької обл. 05 листопада 2013 р. інспектором ДПС ВДАІ Мелітопольського МВ ГУМВС України в Запорізькій обл. виявлено громадянина України, який зберігав при собі спеціальний засіб «Терен-4М» без дозволу МВС України. У діях фізичної особи містяться ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 ст.195 4 КпАП, що передбачає адміністративну відповідальність за порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, які застосовуються правоохоронними органами. Ймовірно, суб’єктивною стороною тут є наявність вини у формі прямого умислу, оскільки фізична особа усвідомлювала протиправний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його шкідливі наслідки і бажала їх настання.

Зазначимо, що суб’єктивною стороною правопорушення у сфері обігу зброї є наявність вини як у формі умислу (прямого чи непрямого), так і у формі необережності (самовпевненості або недбалості). Слушно зауважив Д. Лук’янець щодо вини у формі умислу та необережності, які притаманні адміністративним правопорушенням у сфері обігу зброї з матеріальними складами, тобто таким правопорушенням, для об’єктивної сторони яких адміністративне право вимагає встановлення не тільки факту діяння, а й шкідливих наслідків.

Водночас, як бачимо з вибірки справ про адміністративні правопорушення, що мали місце в Запорізькій області протягом 20132014 рр., більшість адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї були з формальним складом, тобто це такі правопорушення, для об’єктивної сторони яких адміністративне право вимагає встановлення органами МВС тільки факту власне діяння. Очевидно, що суб’єктивною стороною правопорушення у сфері обігу зброї є не лише наявність вини у формі умислу та необережності, а й наявність вини у формі наміру та необачності, які притаманні адміністративним правопорушенням з формальними складами.

Погоджуємось із твердженням Д. Лук’янця, що «намір має місце тоді, коли особа усвідомлювала характер (або зміст) вчинюваного протиправного діяння і бажала його вчинення. У свою чергу необачність має місце, коли особа не бажала вчинення протиправного діяння але вчинила його за умов, коли могла і повинна була уникнути його вчинення» [196, с.6].

Зауважимо, що не варто ототожнювати поняття вини та суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї, незважаючи на нерозривний зв’язок інтелектуально-вольової діяльності людини з

мотиваційною та емоційною діяльністю. Ще одним аргументом є законодавче визначення вини, оскільки адміністративним правом

передбачено вину як родове поняття умислу та необережності без урахування будь-яких інших ознак правопорушення у сфері обігу зброї. Як стверджує М. Федоров, мотиви, мета й емоційний стан не є та не можуть бути обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони адміністративного

правопорушення, а лише додатковими ознаками такого адміністративного делікту, як порушення правил обігу зброї [403, с.145]. Очевидно, що наявність вини є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення у сфері обігу зброї, а тому будь-які її форми мають бути закріплені буквою закону.

Виходячи з вітчизняних реалій, можна з упевненістю сказати, що суб’єктивною стороною адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї законодавством передбачено обов’язкову наявність вини: або у формі умислу, який буває прямим і непрямим; або у формі необережності, а саме самовпевненості та недбалості. Наявність вини у формі умислу та необережності притаманна суб’єктивній стороні адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї з матеріальними складами. Водночас, виходячи з матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень, прийнятих щодо справ про адміністративні правопорушення у сфері обігу зброї на території Запорізької обл. протягом 2013-2014 рр., доцільне закріплення у КпАП таких форм вини, як намір і необачність, оскільки адміністративне право вимагає встановлення органами МВС тільки факту власне діяння в розслідуванні правопорушень з формальними складами.

Проблема суб’єктивної сторони правопорушень для всіх галузей права є загальною, і тому пошук рішень щодо розв’язання проблеми власне суб’єктивної сторони адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї може тривати до безкінечності. Гіпотетично з прийняттям законопроекту України «Про зброю» перспективи подальших досліджень полягатимуть у проведенні правової експертизи законопроектів, що регулюють адміністративно-правовий режим обігу зброї на ймовірний юридичний склад передбачуваних адміністративних правопорушень. Окрім того, виникає нагальна потреба з’ясування не лише обов’язкових ознак суб’єктивної сторони адміністративних деліктів порушення правил обігу зброї, а й додаткових чи факультативних ознак, а саме мотивів, цілей та емоційного стану правопорушників у сфері обігу зброї в Україні з урахуванням надбань психологічної теорії вини в адміністративному праві.

3.4