<<
>>

Предмет адміністративних деліктів, пов’язаних із порушенням правил обігу зброї

Завданням цього підрозділу є аналіз онтологічного видового ряду таксонів - вогнепальна зброя, холодна зброя, пневматична зброя, газова зброя, електрошокова зброя - як основи систематизації предметів адміністративних деліктів, що визнаються зброєю, та визначення цих предметів.

Загальне явище «об’єкт правопорушення», досліджене в попередньому підрозділі дисертаційного дослідження, тісно пов’язане з узагальненим явищем «предмет правопорушення», оскільки до складу будь -якого суспільного відношення, поряд з іншими системотвірними елементами, входить і предмет суспільного відношення. На думку В. Глистіна, предметом суспільного відношення, що є об’єктом правопорушення, є все те, через що або у зв’язку з чим виникає саме це відношення [92, с.47]. Тому як предмет суспільного відношення можуть поставати різного роду фізичні тіла, речі (природні об’єкти, різні товари або предмети).

Досліджуючи предмет у структурі матеріального відношення, на думку В. Тація, слід виходити з соціальної ролі, яку виконують у ньому ті або інші речі. Це особливо важливо, оскільки будь-яка річ залежно від її корисних або шкідливих властивостей може бути предметом багатьох суспільних відносин, що є об’єктами різних правопорушень [387, с.55]. З’ясування соціальних функцій речі сприяє правильному визначенню змісту й обсягу тих суспільних відносин, які є об’єктом правопорушення. Проте наведене не доводить потреби визначення об’єкта правопорушення через предмети відношення. Наскільки б не була значною роль речі у відношенні, її не можна ототожнювати з самим відношенням, адже вона завжди залишається лише певною його частиною, предметним носієм [387, с.55].

Правильне визначення предмета охоронюваних суспільних відносин дозволяє виявити механізм протиправного впливу на об’єкт, а також сприяє точному встановленню шкоди, яка йому заподіяна. Сказане не означає, що при скоєнні будь-якого правопорушення відбувається посягання на предмет суспільних відносин і йому безпосередньо заподіюється шкода. Об’єкту може заподіюватися шкода шляхом посягання як на суб’єкт відношення, так і на сам соціальний зв’язок. Установлення ж предмета суспільних відносин є обов’язковим, оскільки це дозволяє точно визначити об’єкт правової охорони [401, с.179].

Проблема предмета адміністративного делікту в теорії адміністративної відповідальності, можна сказати, майже не досліджувалася. Лише поодинці розглядались її окремі питання у зв’язку з багатогранністю об’єкта адміністративного делікту. Навіть у прикладному монографічному дослідженні О. Остапенка «Адміністративна деліктологія: соціально - правовий феномен і проблеми розвитку» аспект предмета адміністративного правопорушення згадується лише двічі, та й то фрагментарно. Перший раз автор зазначає, що «на адміністративно-деліктну ситуацію впливають: джерела виникнення й існування ситуації; характер відносин і взаємодії між правопорушником і потерпілим; предмет деліктного посягання, який в даному випадку розуміється як матеріальний предмет, на який безпосередньо будуть спрямовані протиправні дії суб’єкта». В іншому випадку вчений підкреслює, що «предмети деліктного посягання мають матеріальний зміст» [234, с.124, 125].

Звичайно, без загального визначення поняття предмета адміністративного правопорушення можна було б обійтися і в нашому дисертаційному дослідженні, але занадто широке тлумачення понять «зброя», «спеціальні засоби», «електрошкові пристрої» тощо, які наведені в КпАП України та стосуються порушення правил дозвільної системи і правил обігу зброї, примушують дослідити перелічене прискіпливіше, оскільки в нашому випадку предмет правопорушення безпосередньо пов’язаний з об’єктом правопорушення та дозволяє деталізувати його.

Ми є прихильниками думки, що вивчення предмета адміністративного делікту має сприяти більш глибокому та правильному з’ясуванню сутності об’єкта посягання, його конкретизації. Справа в тім, що, по-перше, більшість матеріальних норм спеціальної частини КУпАП України безпосередньо на об’єкт правової охорони не вказують і тому їх конкретизація має здійснюватися через предмет. А, по-друге, саме поводження з певними предметами або вплив на них дозволяють у багатьох випадках стверджувати про характер адміністративного правопорушення, його суспільну небезпечність.

Відомо, що існують певні спеціально-галузеві концепти, які завдяки глибині та деталізації їх опрацювання набувають загальноправової природи. До таких явищ слід віднести правову категорію «предмет злочину», яка є надбанням фахівців науки кримінального права. Зауважимо, що цей аспект почав цікавити вчених ще у ХІХ сторіччі [137], у першій половині ХХ сторіччя ним займалися радянські вчені А. Піонтковський, Д. Розенберг,

A. Трайнін. Згодом цю проблематику опрацьовували вчені, на здобутки яких ми посилатимемося далі: М. Бікмурзін, Б. Гаухман, С. Землюков, Є. Лащук,

B. Тацій.

На сьогодні правова категорія «предмет злочину» має загальноправову природу. Функціональне навантаження, зміст ознак та обсяг концепту «предмет злочину» небезпідставно дозволяє застосовувати його адаптовану модель й у спорідненій сфері адміністративної відповідальності для визначення формули спеціальногалузевого концепту під назвою «предмет адміністративного делікту» (або ж «предмет адміністративного проступку», або ж «предмет адміністративного правопорушення»).

За останні шістдесят років основне смислове навантаження кримінально-правової категорії «предмет злочину» практично не змінилося. Скажімо, у середині ХХ сторіччя А. Трайнін писав, що «предмет злочину - це ті речі, у зв’язку з якими або з приводу яких скоюється злочин» [400, с.178]. В аспекті синтаксичних функцій наведена дефініція має такий вигляд: «предмет злочину» - складений підмет; «речі» - складений іменний присудок; «у зв’язку з якими або з приводу яких скоюється злочин» - означальна частина. Сьогодні, на початку ХХІ століття, аналізуючи дефініцію В. Тація (одного з апологетів правової категорії «предмет злочину», що займався цим питанням протягом останніх трьох десятиріч [385; 387; 384] - І.В), констатуємо приблизно таку ж синтаксичну конструкцію. Для прикладу, в одній з останніх редакцій автора концепт «предмет злочину» має такий вигляд: «предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину» [386, с. 105]. Тобто «предмет злочину» - додаток; «речі» - також додаток; «з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину» - означальна частина.

Окремі автори здійснюють спроби замінити в дефініції концепту «предмет злочину» наріжне поняття «річ» на щось приблизно інше: М. Бікмурзін - «об’єкт» [30], Л. Гаухман - «субстрат» [89], С. Землюков - «блага» [132], Є. Лащук - «цінності» [184] тощо. Як на нашу думку, ці екзерсиси звужують саму сутність концепту «предмет злочину», оскільки філософське поняття «річ» значно змістовніше за запропоновані варіанти. Для підтвердження наведеної тези процитуємо знаного в Україні й авторитетного за кордоном ученого в галузі філософії В. Пазенка: обґрунтовуючи поняття «річ» у філософському значенні, Аристотель виходив з того, що річ - це все те, чому притаманне самостійне, незалежне, стихійне існування у просторі й часі. У сучасній філософії існують такі підходи до розуміння речей: а) онтологічний: річ - це будь-який носій якісних ознак; б) гносеологічний: річ - це будь-який предмет думки; в) семантичний: річ - це те, що може бути назване або визначене, тобто має інформаційно-смисловий вимір [235].

В основу нашого дослідження покладено визначення категорії «предмет злочину» в розумінні метрів В. Тація та А. Трайніна. Безперечно, їхнє універсальне й апробоване часом формулювання концепту «предмет злочину» має загальноправовий характер і може бути без втрати сутності трансформованим у спеціальногалузеве визначення «предмет адміністративного делікту». Дефініція «предмет адміністративного делікту» утворюється таким чином: по-перше - заміною складеного підмета «предмет злочину» на складений підмет «предмет адміністративного делікту», подруге - через заміну в означеннях окреслених підметів відповідних словосполучень і слів «кримінальна відповідальність» заміщується на «адміністративну відповідальність», а «злочин» - на «адміністративний делікт». Додаток (або частина складеного іменного присудка) «річ» як член дефініції, що несе основне змістове навантаження, залишається константою.

Таким чином, дефініція «предмет адміністративного делікту» матиме такий вигляд: предмет адміністративного делікту - це будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про адміністративну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу адміністративного делікту. Адаптуючи інший вислів В. Тація [386, с.108], можна стверджувати таке: якщо предмет

адміністративного делікту названо безпосередньо в самому законі, то в цьому випадку він є обов’язковою ознакою складу адміністративного делікту.

В основу аналізу предмета адміністративних проступків у сфері обігу зброї нами покладено дефініцію концепту «зброя як матеріальна річ», сформульовану в підрозділі 1.1 дисертації. Зброя - це штучна матеріальна річ, створена людиною з утилітарною метою заподіяння ушкоджень у заздалегідь обумовлений спосіб заздалегідь обумовленому об’єкту.

Прикладною метою нашого дослідження є визначення предмета адміністративних проступків у сфері обігу зброї. Предмети, віднесені до загального чинника «зброя», при недотриманні правил їх обігу підпадають під визначення «предмет адміністративного правопорушення» за двома аспектами. По-перше, як зазначає О. Фролов, «при порушенні правил обігу зброї закон пов’язує наявність правопорушення зі здійсненням певних дій з обігу саме зазначених предметів. Впливаючи на зброю, спеціальні засоби та боєприпаси до них чи певним чином поводячись із ними, винна особа заподіює шкоду порядку управління у сфері дозвільної системи держави» [415, с.160]. По-друге, конкретні предмети, віднесені до зброї, безпосередньо вказані в кодексі України про адміністративні правопорушення [151]: як у диспозиції норми щодо сфери нелегального обігу зброї (ст.190 КУпАП), так і в диспозиціях норм щодо сфери легального обігу цивільної зброї (тієї, що належить громадянам на правах власності чи перебуває в іншому законному володінні) (ст.ст.191-195-4 КУпАП). Безумовно, зброя як предмет суспільних відносин наділена своїми, лише їй притаманними ознаками і соціальною роллю. Але реальним предметом окремого адміністративного делікту є конкретна зброя як річ матеріального світу, що має певне заводське маркування, товарний знак, власний індивідуальний номер тощо.

Аналіз предметів адміністративних проступків у сфері обігу зброї здійснимо, виходячи з сутності та класифікації речей, належних до зброї, які безпосередньо вказані в диспозиціях КпАП. Розглядаючи наведені норми, бачимо, що законодавець оперує певним колом термінів. Ці терміни, з одного боку, деталізують загальний концепт «зброя», а з іншого - є обов’язковою ознакою складу адміністративного делікту. Терміни, використані законодавцем, мають певний ступінь узагальнення: позначається не конкретний предмет делікту, а таксон, у який вони згруповані. Ознака узагальнення саме й покладена в основу систематизації предметів адміністративних деліктів в окремі види концепту «зброя».

Вичерпний систематизований перелік термінів, якими законодавець позначає предмети адміністративних проступків у сфері легального та нелегального обігу зброї, свого часу навів О. Фролов: а) вогнепальна зброя (ст.195 КпАП); б) вогнепальна мисливська зброя (ст.ст.190, 191, 192, 193, 194 КпАП); в) бойові припаси (ст.191, 193, 194, 195 КпАП); г) холодна зброя (ст.ст.190, 191, 192, 193, 194, 195 КпАП); д) пневматична зброя калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с (в подальшому - пневматична зброя) (ст.ст.190, 191, 192, 193, 194, 195 КпАП); е) газові пістолети і револьвери (ст.195-2 КпАП); є) електрошкові пристрої (ст.195-4 КпАП); ж) спеціальні засоби самооборони (195-1, 195-3 КпАП); з) спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами (ст.195 -4 КпАП); и) нагородна зброя (ст.191, 192 КпАП) [408, с.41]. Як бачимо, наведені терміни мають певний ступінь узагальнення на класифікаційному рівні «вид зброї». Це вже і не родовий рівень «зброя взагалі», але й не конкретний предмет адміністративного делікту.

Проте наявна одна проблема. О. Фролов довів, що узагальнене поняття «зброя» слід поділяти на «зброю як річ матеріального світу» та «зброю як соціальне явище» [408, с.41]. У нашому дослідженні ми розглядаємо зброю як предмет адміністративного делікту, виключно як річ матеріального світу - це аксіома. Тому терміни «нагородна зброя», «мисливська зброя», «спеціальні засоби самооборони», «спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами» - це суто соціальні явища, які означають соціальне призначення певних видів зброї. І хоча при диференціації будь - якого з цих чотирьох соціальних явищ ми зрештою отримаємо «зброю як річ матеріального світу», як конкретний предмет адміністративного правопорушення, вживання таких описових термінів вважаємо некоректним.

Проаналізуємо, скажімо, таке соціальне явище, як «нагородна зброя». «Нагородна зброя» - це комплексний фактор, що складається з двох чинників. По-перше, це «іменна вогнепальна зброї». Згідно з Указом Президента України «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя» від 29 квітня 1995 р. №341 іменною вогнепальною зброєю є пістолет моделі «ФОРТ-12» [272]. Саме цей пістолет за певних умов може стати предметом адміністративного делікту. По-друге, це «відомчі заохочувальні відзнаки» та «відомчі відзнаки» МВС України, МО України, СБУ України та УДО України, які звуться «Вогнепальна зброя» та «Холодна зброя». Як приклад наведемо найбільш деталізовану норму права з акта одного з цих відомств: відповідно до п. 1.2 Положення «Про відомчі заохочувальні відзнаки МО України «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя», затвердженого наказом МО України від 23 жовтня 2012 р. №693 відзнакою «Вогнепальна зброя» є пістолет, револьвер і мисливська вогнепальна зброя, а відзнакою «Холодна зброя» - шабля, палаш та кортик [280]. Знову ж таки, саме речі матеріального світу - пістолет, револьвер, рушниця, шабля, палаш, кортик - за певних умов можуть стати предметами адміністративного делікту. Ми гадаємо, що особи, які займаються законотворчістю, користувалися такою логікою: оскільки достойників цією зброєю нагороджують, то й соціальне явище матиме назву «нагородна зброя». А те, що це вогнепальна чи холодна зброя, обіг якої дозволено законом, у розрахунок не взято.

Свого часу О. Фролов, аналізуючи узагальнене поняття «зброя» як предмет адміністративного делікту, довів, що наведений у ст.ст. 190-195-4 КпАП перелік речей, належних до узагальненого чинника «зброя», певним чином може бути систематизованим на базові таксони: а) вогнепальна зброя; б) холодна зброя; в) пневматична зброя; г) газова зброя; д) електрошокова зброя [415, с. 161]. Причому в основу назв таксонів покладено вкорінені видові терміни, що переважно фігурують у чинному законодавстві України. Бачимо, що в основу формування термінів для позначення окремих груп зброї покладено різні видові ознаки. Вважаємо, що цими видовими ознаками є або принцип функціонування, або спосіб впливу на живу істоту [67, с.345].

І хоча ці видові ознаки є різноплановими, вони характеризують зброю саме як річ матеріального світу, а не як соціальне явище.

Родовий концепт «зброя» (у межах кола предметів адміністративного делікту у сфері обігу зброї) складається з такого онтологічного видового ряду таксонів: вогнепальна зброя; холодна зброя; пневматична зброя; газова зброя; електрошокова зброя. Саме в такій послідовності наведемо чинні на сьогодні законодавчі або автентичні дефініції термінів, що утворюють родовий концепт «зброя». Спробуємо пов’язати ці терміни з конкретними речами матеріального світу, визначеними як предмети адміністративних деліктів у сфері легального й нелегального обігу зброї.

Отже, найнебезпечніший предмет з окресленого кола адміністративних деліктів і, як наслідок, найбільш досліджена група, що утворює окремий клас, - це вогнепальна зброя. У чинному законодавстві України існує декілька нормативних дефініцій терміна «вогнепальна зброя». Одна з них занотована у п.8.2 Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274] (далі - чинна Інструкція, затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622). Ця дефініція має такий зміст: «вогнепальна зброя - зброя, яка призначена для ураження цілей снарядами, що одержують спрямований рух у стволі (за допомогою сили тиску газів, які утворюються в результаті згоряння метального заряду) та мають достатню кінетичну енергію для ураження цілі, що знаходиться на визначеній відстані».

Проблема визначення предмета адміністративного правопорушення щодо вогнепальної зброї має декілька аспектів. По -перше, законодавець у назвах статей 190-195 КпАП використовує термін «вогнепальна зброя». Утім у диспозиції статті він повторює його тільки одного разу - у ч.1 ст.195 КпАП. У диспозиції решти правових норм - ч.1 ст.190; ч.1 ст.191; ст.192; ст.193; ч.1 ст.194 КпАП - законодавець уточнює, що предметом правопорушення є «вогнепальна мисливська зброя». Гадаємо, формулюючи диспозицію ч.1 ст.195 КпАП, законодавець мав ужити термін «відомча вогнепальна зброя» або «службова вогнепальна зброя». Іншим способом вирішення неузгодженості норм права була б конкретизація назв статей 190 -194 КпАП завдяки застосуванню терміну «вогнепальна мисливська зброя».

По-друге, використовуючи в тексті КпАП терміни «вогнепальна зброя» та «вогнепальна мисливська зброя», законодавець припускає цілком імовірні узагальнення. Вважається, що ці узагальнені терміни можуть бути деталізовані за рахунок бланкетності даних норм права. Вичерпний перелік конкретних предметів, які складають таксони «вогнепальна зброя» та «вогнепальна мисливська зброя», на думку законодавця, має міститися в основному подзаконному акті - чинній Інструкції, затвердженій наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274].

Аналіз останнього акта дозволяє стверджувати, що до класу вогнепальної зброї законодавець відносить такі конкретні предмети: 1) рушниці гладкоствольні; 2) рушниці гладкоствольні зі свердловиною «парадокс» з нарізами 100-140 мм на початку або в кінці ствола; 3) рушниці зі свердловиною «сюпра»; 4) комбіновані рушниці, що мають поряд з гладкими і нарізні стволи; 5) кулемети; 6) автомати; 7) гвинтівки; 8) карабіни; 9) штуцери; 10) пістолети; 11) револьвери; 12) пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Цей сформований нами перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Проте в ньому не враховано спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами. Гадаємо, що серед цих предметів є й такі, що також вважаються зброєю [274].

По-третє, за формальними ознаками до вогнепальної зброї належать пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Фактично це ті ж пістолети, револьвери чи рушниці. Питання полягає в тому, як кваліфікувати ці чинники. З одного боку, якщо йдеться про пістолети та револьвери, то це спеціальні засоби самооборони, що є предметами адміністративного правопорушення, передбаченого ст.195-1 КпАП. З іншого боку, коли предметами делікту є спеціальні карабіни, що призначені для відстрілювання гумових куль «Волна Р» та газових гранат «Черемуха 7», то це спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, і порушення правил обігу яких тягне відповідальність за ст.195-4 КпАП. Яка з ознак предмета адміністративного делікту матиме пріоритет - належність до вогнепальної зброї, належність до спеціальних засобів самооборони чи належність до спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами?

Другою складовою родового концепту «зброя» як предмета адміністративного делікту є клас «холодна зброя». Існує законодавче визначення цього чинника, зокрема у п.8.11 чинної Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622, зазначено: «Холодна зброя - це предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового заподіяння шляхом безпосередньої дії тяжких (небезпечних для життя в момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких ґрунтується на використанні м’язової сили людини [274]. Парадокс полягає в тому, що наведений вище нормативний акт до змін від 11 жовтня 2011 р. та від 07 серпня 2013 р. передавав стислий зміст терміна «холодна зброя», зате містив досить докладний перелік речей, що належать до холодної зброї. Наразі після змін маємо недолугий розгорнутий зміст цього терміна (наведений вище) та стислий перелік речей, що належать до холодної зброї.

Пояснимо недолугість чинної на сьогодні дефініції концепту «холодна зброя». По-перше, словосполучення «неодноразове заподіяння» аж ніяк не стосується метальної зброї: важко вдруге влучити в ціль з лука чи арбалета. По-друге, використання словосполучення «шляхом безпосередньої дії» не відповідає на запитання, чи це безпосередня дія особи, що тримає холодну зброю чи безпосередня дія холодної зброї на іншу особу? Крім того, стріла чи інше знаряддя, що випускається з метальної зброї, ножі чи інші предмети, що метаються в ціль, є опосередкованими речами. По-третє, словосполучення «використання м’язової сили людини» стосується тільки предметів, що тримаються чи метаються рукою людини. Принцип дії більшості пристроїв, що належать до метальної зброї, полягає в перетворенні потенційної енергії в кінетичну. Скажімо, рогатка чи катапульта використовують потенційну енергію розтягнутої чи закрученої пружини, тоді як лук та арбалет використовують потенційну енергію зігнутої пласкої пружини. Тому процес миттєвого перетворення потенційної енергії в кінетичну ніяк не можна назвати «м’язовою силою людини».

До 11 жовтня 2011 р. існував певний перелік речей, які слід було вважати холодною зброєю. Як було зазначено у п.8.1 Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 у редакції від 17 червня 2008 р., до холодної зброї належать: арбалети, мисливські ножі, катани, шаблі, шашки, мечі, палаші, ятагани, фінські ножі, кортики, кинджали, штики, штик-ножі. Наведений перелік можна було б вважати онтологічним визначенням чинника «холодна зброя». Чинна редакція цього нормативного акта до таксону холодної зброї відносить (дослівно п.1.3) арбалети, луки з зусиллям натягу тятиви більш ніж 20 кг, мисливські ножі тощо [274].

Холодна зброя як предмет адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї зазначена в диспозиціях ст.ст.190 195, 195-4 КпАП і, на нашу думку, має три аспекти.

По-перше, це «холодна метальна зброя». З переліку, наведеного чинною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622, витікає, що до цього виду зброї належать арбалети та луки з зусиллям натягу тятиви більш ніж 20 кг. Проблеми при кваліфікації адміністративних деліктів у цій сфері можуть виникнути через відсутність законодавчого визначення «холодної метальної зброї», відсутність параметрів приладів, що мають функцію метання, та вичерпного переліку предметів, які метаються.

По-друге, це найбільш поширений вид холодної зброї - клинкова зброя. Як випливає з чинної Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622, до холодної клинкової зброї належать тільки мисливські ножі. Проте до легальної клинкової зброї слід відносити вже згадувані шаблі, палаші та кортики, видані як відомча заохочувальна відзнака «Холодна зброя» достойникам МО України [280]; а також шаблю стандартного зразка з темляком золотистого кольору або кортик стандартного зразка, що мають заводське маркування і товарний знак, які слугують відомчою відзнакою УДО України [325]; кортик стандартного зразка, який має заводське маркування і товарний знак, що є відомчою відзнакою СБУ України [261]. Крім того не деталізовано таксони «несучасна зброя», «музейна зброя» та «вироби, призначені для колекціонування», серед яких, безумовно, є й конкретна холодна клинкова зброя - шаблі, палаші, тесаки, багнети, кинджали, кортики, стилети, національні ножі тощо.

По-третє, до холодної зброї належать різноманітні модифікації кийків гумових і пластикових (ПР-73, ПР-73М, ПР-65, ПР-80, ПР-89, ПР-89М, ПРС- 92, КПФ-02), які є холодною зброєю ударної дії [8, с.3]. У той же час перелічені предмети можуть бути спеціальними засобами активної оборони, що перебувають на озброєнні правоохоронних органів або юридичних осіб з особливими статутними відносинами. Проте точно визначити, чи є конкретний гумовий або пластиковий кийок предметом адміністративного делікту, обумовленого ст.195-4 КпАП, практично неможливо - на сьогодні вичерпний перелік засобів, що перебувають на озброєнні правоохоронних органів, відсутній.

Третьою групою предметів адміністративних деліктів, що мають видові ознаки зброї, є «пневматична зброя». Ці речі входять до складу диспозицій ст.ст.190 195 КпАП України. Очевидно, що основна відмінність

пневматичної зброї від вогнепальної полягає в джерелі енергії, що надає спрямований рух кулі. Тобто дефініція пневматичної зброї має відрізнятися від дефініції вогнепальної зброї джерелом енергії, яка приводить у рух цю кулю або щось інше. Отже, пневматична зброя - це пристрої та прилади, конструктивно призначені та технічно придатні для прицільного механічного ураження цілі метальним снарядом, який отримує певну кінетичну енергію від енергії стиснутих газів, що розширюються [168, с.28].

Чинне законодавство одним реченням об’єднує в собі й логічне, й онтологічне визначення концепту «пневматична зброя». У п.8.10 чинної Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622, зазначено таке: до пневматичної зброї належать пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, у яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснених газів [274]. Конкретизація калібру та швидкості вильоту кулі з пневматичної зброї пов’язана з обмеженням дульної (замірювання робиться на зрізі стволу) енергії до 7,5 Дж. Законодавець вважає, що за таких мінімальних параметрів пневматична зброя вже становить небезпеку (може заподіяти здоров’ю людини певну шкоду).

Таким чином, до вичерпного переліку предметів адміністративних деліктів, означених у законі як «пневматична зброя», належать пневматичні гвинтівки, пістолети та револьвери. Додамо, що існують і так звані «духові рушниці», які стріляють дротиками або шприцами, спорядженими певною речовиною та призначеними для знерухомлення тварин, а за необхідності й людей, які за принципом дії також є пневматичною зброєю.

Четвертим класом предметів адміністративних деліктів є «газова зброя», що також входить до узагальненого родового поняття «зброя». У законодавчому полі України визначення концепту «газова зброя» не існує. Проте, якщо звернутися до чинного законодавства близького зарубіжжя, поняття «газова зброя» там прописане досить чітко. Наприклад, у абз.11 ч.1 ст.1 Закону Республіки Білорусь «Про зброю» поняття газової зброї визначається як зброя, в якій як елемент ураження використовуються речовини сльозогінної чи дратівної дії [225]. Законодавець у диспозиції ст.195-2 КпАП чітко визначає, що це можуть бути виключно або газові пістолети, або газові револьвери. Тобто перелік, наведений у цій нормі, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Проте в диспозиціях ст.ст.195-1 та 195-3 КпАП України як предмети адміністративних деліктів зазначені чинники, що мають широкий зміст. До класу «спеціальні засоби самооборони» належить вид «спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії», що має явні ознаки газової зброї. Згідно з п.2 Положення «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706, до газової зброї також належать упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики) [314]. А до класу «спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами», належать відповідні речі, що є «газовою зброєю». Так, відповідно до пп.«б» п.12 «Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. №49, це ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами («Черемуха - 1», «Черемуха-4», «Черемуха-5», «Черемуха-6», «Черемуха-7», «Черемуха- 10», «Черемуха-12», «Сирень-1», «Сирень-2», «Сирень-3», «Дрейф-2») [290].

І, нарешті, п’ятим видом зброї, що уособлює предмети адміністративних деліктів, є «електрошокова зброя» (ст.195-4 КпАП). У законодавстві визначення цього виду пристроїв не наводиться, проте вочевидь, що їхня дія заснована на використанні електричної енергії. Як пояснює М. Маршунов, джерелом енергії в цих пристроях є електричні батареї, вироблювана якими енергія трансформується або конденсується і в потрібний момент вивільняється у вигляді миттєвого імпульсу, вражаючи при цьому м’язову та нервову систему, що призводить до короткочасного шоку, який виключає активні дії з боку ураженого [203, с.25]. Свого часу А. Корнієць та О. Фролов пропонували ввести в законодавство поняття електрошокової зброї й визначити її як «пристрій, конструктивно призначений для ураження живої цілі шляхом впливу енергії електричного розряду». На думку авторів, на рівні Постанови Кабінету Міністрів України доцільно було б визначити вихідні параметри такої зброї [168, с.36 37].

Отже, предмет адміністративного делікту - це будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про адміністративну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу адміністративного делікту. Предмет адміністративного правопорушення, безпосередньо названий в диспозиції норми права, є обов’язковою ознакою складу цього правопорушення. З цього предмета, як правило, починається кваліфікація конкретного делікту. Утім наявні предмети адміністративних деліктів у сфері обігу зброї здебільшого позначені узагальненими видовими термінами.

На нашу думку, у межах кола предметів адміністративних деліктів, які є зброєю, родовий клас «зброя» має складатися з таксонів, які позначені та утворені за таким логічним принципом: конкретна зброя - це передусім матеріальна річ, а не соціальне явище. У чинному ж законі, що регулює адміністративну відповідальність, групування в окремі таксони предметів деліктів, що є зброєю, здійснено довільно, без урахування різнопланових ознак класифікації. А це є принципово неправильний підхід до класифікації, що може призвести до некоректної кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї.

Предмет адміністративних деліктів, пов’язаних із порушенням правил обігу зброї, характеризується такими особливостями:

- предмет адміністративних проступків у сфері обігу зброї базується на сутності та класифікації зброї як речей, що безпосередньо вказані в диспозиціях чинного КУпАП, як загальний концепт, що є обов’язковою ознакою складу адміністративного делікту;

- зброя як предмет адміністративних проступків у сфері обігу зброї базується на сутності та класифікації речей, належних до зброї, які безпосередньо вказані в диспозиціях норм адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність у сфері обігу зброї;

- залежно від диспозиції таких норм зброя поділяється на вогнепальну, вогнепальну мисливську, бойові припаси, холодну, пневматичну зброю, газові пістолети й револьвери, електрошкові пристрої, спеціальні засоби самооборони, спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, нагородну зброю;

- за формальними ознаками до вогнепальної зброї належать пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, фактично це ті ж самі пістолети, револьвери чи рушниці.

Отже, предмет адміністративних деліктів, пов’язаних із порушенням правил обігу зброї, - це зброя як матеріальний об’єкт, штучно створений людиною, з властивостями знищувати людей або завдавати їм шкоду, з якими диспозиція норм адміністративного права пов’язує настання адміністративних санкцій.

3.2

<< | >>
Источник: ВАСИЛЬЄВ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Предмет адміністративних деліктів, пов’язаних із порушенням правил обігу зброї:

  1. 3.5. Адміністративно правові конфлікти
  2. ЗМІСТ
  3. Вступ
  4. Поняття, зміст і класифікація видового об’єкта правопорушень у сфері обігу зброї
  5. Предмет адміністративних деліктів, пов’язаних із порушенням правил обігу зброї
  6. Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку
  7. Суб’єктивні елементи складів адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї
  8. ВИСНОВКИ
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  10. 2.3. Адміністративна відповідальність у сфері діяльності прокуратури України