<<
>>

Адміністративно-правовий режим обігу зброї в Україні

У преамбулі до Конституції України центральним є положення про те, що Україна «прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу» [163]. За цих умов роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності, адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, на думку авторського колективу на чолі з С.

Лисенковим і В. Копєйчиковим, є саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин [191, с.217- 218]. Правовий режим як юридичне явище, сутність якого полягає в забезпеченні специфічного порядку регулювання суспільних відносин, саме й є втіленням найвищої правової урегульованості соціальних відносин. Так, у тексті Конституції це правове явище має такі назви: «правовий режим власності», «правовий режим державного кордону», «правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації» (ст.92).

Правовий режим як змістовне цілісне явище має складну, багатоаспектну внутрішню природу. Вважаємо, що розкрити сутність явища «правовий режим» доречно за допомогою релятивного оператора «концепція», покладеного в основу назви цього підрозділу. Концепція - це певний спосіб наукового розуміння, трактування якого-небудь предмета, явища, процесу, основна точка зору на предмет або явище, керівна ідея для їх систематичного освітлення [220, с.154].

Зазначимо, що українська семантика складових термінологічного поля, яке детермінує способи, типи та режими правового регулювання, викликає в певних авторів (фахівців у галузі права) деякі труднощі під час перекладу. Не вдаючись у полеміку, вважаємо, що за основу слід прийняти результати дослідження, що свого часу, ґрунтуючись на інформаційному змісті термінів, вживаних у монографії С. Алексєєва «Общие дозволения и общие запреты в советском праве» (оригінальна назва - І.В.), здійснила група авторів на чолі з

0. Фроловим. Наведемо стійкі російськомовні словосполучення, вживані в цій сфері, та їх відповідники українською: «общие дозволения» (рос.) - «загальні дозволяння» (укр.); «общедозволительный тип правового регулирования» (рос.) - «загальнодозволений тип правового регулювання» (укр.); «разрешительный тип правового регулирования» (рос.) - «спеціальнодозвільний тип правового регулювання» (укр.) [417, с.21].

Першу стадію аналізу правового режиму обігу зброї здійснимо за допомогою системно-структурного методу в розвиток тези, що правовий режим - це сукупність або комплекс правових засобів. При цьому розкриємо й внутрішній елементний склад правового режиму. Гадаємо, що за основу слід взяти думку апологета сучасної теорії права С. Алексєєва, яка є наріжним каменем побудови більшості сучасних дефініцій концепту «правовий режим». Учений сформулював правовий режим як порядок регулювання, що виражений у комплексі правових засобів, які характеризують особливе поєднання дозволянь, заборон, а також позитивних зобов’язань, що взаємодіють між собою і створюють особливу спрямованість регулювання [1, с.185]. Теза С. Алексєєва про поєднання дозволянь, заборон і позитивних зобов’язань у будь-яких правових режимах, на сьогодні вже стала аксіомою і набула подальшого розвитку у працях сучасних науковців, фахівців з теорії права та інших галузей юриспруденції.

На думку Д. Коссе, «правовий режим найбільш загальним чином можна визначити як порядок регулювання, що виражений у різноспрямованому комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів (читай дозволянь -

1. В), заборон, а також позитивних зобов’язань, які створюють особливу спрямованість правового регулювання». З погляду Ф. Шамсумової, сутність правового режиму полягає в поєднанні типів правового регулювання (найчастіше це - загальне дозволяння і заборона або загальна заборона і дозвіл) [434, с.8-9]. Ю. Пацурківський пропонує розуміти правовий режим як особливий порядок правового регулювання, що виражається в поєднанні юридичних засобів: дозволів (читай дозволянь - І.В), заборон, позитивних приписів, який створює та забезпечує відповідний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [242, с.108]. Нарешті, К. Ігнатенкова зазначає: дозволяння, заборона і позитивне зобов’язання - «три кити», на яких базується регулятивна потужність права. Ці способи впливу на поведінку людей успішно пройшли «випробування часом», зберігшись у практично незмінному вигляді з моменту зародження перших правових інститутів до наших днів [135, с.3].

Тобто внутрішнім наповненням правового режиму слід уважати дозволяння, заборони та приписи. Але при цьому виникає інша проблема: різні автори дають відмінні назви одному й тому ж класу, в який згруповано дозволяння, заборони та позитивні зобов’язання. Для прикладу: С. Алексєєв та Д. Коссе називають дозволяння, заборони та позитивні зобов’язання «правовими засобами»; Ю. Пацурківський - «юридичними засобами»; К. Ігнатенкова - «способами впливу на поведінку людей»; Ф. Шамсумова - «типами правового регулювання».

Ми згодні, що дозволяння, заборони та позитивні зобов’язання є правовими або юридичними засобами, але концепт «правові засоби» має занадто широкий зміст. Як зазначає К. Волинка, у загальному вигляді правові засоби - це правові інститути, за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей. Правовими засобами є норми права, акти правозастосування, договори, юридичні факти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки тощо [83, с. 103]. Теза ж Ф. Шамсумової про те, що дозволяння та заборони є типами правового регулювання, є дещо некоректною, і це буде доведено далі.

На нашу думку, найбільш вдалим є таке судження: дозволяння, заборони та позитивні зобов’язання - це способи правового регулювання (впливу на поведінку людей). Ця інтенція простежується з моменту початку дослідження цієї проблеми і до сьогодні. В. Сорокін - учений, якого вважають одним із тих, хто першим звернув увагу на значущість дозволяння, припису та заборони, називає їх трьома первісними способами регулювання, на яких заснована будь-яка галузь права [371, с.41]. В. Горшеньов визначав дозволяння й заборону початковими, найбільш загальними способами державного впливу [99, с.50]. Заборони і обмеження, - пише О. Братко, - два різні способи правового регулювання [41, с.17]. Щодо сучасних авторів, то наприклад, Н. Бородавкіна пише: однією з важливих класифікацій правових норм є класифікація їх за способами впливу на поведінку людей (надання права, покладання обов’язку, заборона) [38, с.238]. К. Ігнатенкова власне дисертаційне дослідження назвала «Дозволяння як спосіб правового регулювання» [135]. Ю. Сорокіна, опрацьовуючи наукові надбання свого батька, уже називає заборони, дозволяння та зобов’язання традиційними способами правового регулювання [373, с.23 24].

Отже, внутрішня структура будь-якого правового режиму, зокрема й режиму обігу зброї, формується шляхом поєднання способів правового регулювання - заборон, дозволянь, позитивних зобов’язань. При цьому кількість заборон, дозволянь чи приписів, необхідних для формування правового режиму, може бути якою завгодно, якщо це необхідно для врегулювання означених суспільних відносин.

Сутність «дозволяння» як способу правового регулювання полягає в наданні суб’єктові свободи вибору варіанту поведінки у внутрішній частині окресленого законом певного кола суспільних відносин. Дозволяння, на думку К. Ігнатенкової, стимулює правову активність суб’єкта, його творчі здібності, сприяє якнайповнішому задоволенню інтересів особи, суспільства й держави [135, с.10]. Іноді зустрічаються думки на кшталт: дозволяння - це дозвіл суб’єкту права здійснювати яке-небудь діяння чи не здійснювати такого [232, с.16]. Зазначаємо, що первинно дозволяння не є дозволом, дозволом воно стає за умов спеціального виключення із загальної заборони. Універсальний концепт «дозволяння» існує в декількох іпостасях: а) єдине всезагальне дозволяння (загальна незабороненість) як доктрина правової системи держави; б) загальні дозволяння як наріжні начала правових режимів; в) спеціальні дозволи як виключення із загальних заборон.

Правова природа такого способу правового впливу, як «заборона» зводиться до покладання на особу обов’язку утримуватися від здійснення дій певного роду. На думку О. Братка [41, с. 10, 26] та Ю. Слєпченка [361, с.6], заборона - це державно-владне веління, що вказує на недопустимість негідної поведінки під загрозою настання відповідальності. Юридична заборона, як зазначає В. Кудрявцев, несе на собі відбиток конфліктних, аномальних соціальних відносин [175, с.14]. У юридичній забороні закладена спрямованість на те, щоб створити перепону недозволеній поведінці, запобігти їй. Універсальний концепт «заборона» існує в декількох іпостасях: а) єдина всезагальна заборона (загальна недозволенність) як доктрина правової системи держави; б) загальні заборони як наріжні начала правових режимів; в) спеціальні заборони як виключення із загальних дозволянь; г) абсолютні заборони правопорушень, які містяться в диспозиціях норм, що передбачають юридичну відповідальність і цілком забороняють делікти.

Нарешті, сутністю способу правового регулювання, який іменується «приписом» або «позитивним зобов’язаннями», є покладання на осіб обов’язку побудувати свою активну поведінку відповідно до приписів юридичних норм. С. Алексєєв вважає, що для позитивних зобов’язань характерним є свого роду нове обтяження: особам приписується вчинити те, чого вони, можливо (якби не було такого обтяження), і не вчинили б або вчинили не в тому обсязі, не так, не у той час тощо [1, с.58]. Що ж стосується третього елементу правової матерії - позитивних зобов’язань, то вони, на нашу думку, на іпостасі не диференціюються, а існують лише як множина приписів, що впливає на загальний обсяг нормативного наповнення правового режиму. До того ж у позитивному зв’язуванні, з погляду С. Алексєєва, немає скільки-небудь глибоких і тонких юридичних закономірностей, зв’язків, співвідношень [2, с.354-355]. Уважаємо, що позитивні приписи можуть лише посилювати дію загальної заборони або обмежувати загальне дозволяння. Тому решту цього підрозділу буде присвячено аналізу взаємодії неподільних пар заборона ^ дозволяння, дозволяння ^ заборона.

Наступним правовим явищем, що утворює правовий режим, є «тип правового регулювання». Наведемо декілька наявних дефініцій цього правового явища. Тип правового регулювання, як вважає М. Хвальова, - це оцінна категорія, що характеризує деяку загальну спрямованість правової дії в тій чи іншій сфері [421, с.14]. В. Ведяхін і С. Ревіна висловлюють таку думку: тип правового регулювання на сьогодні - це стала теоретична категорія, що означає співвідношення дозволеного і забороненого [74]. Ю. Сорокіна зазначає, що тип правового регулювання означає перевагу в праві дозволяння чи заборони, яка визначає специфіку правового регулювання [373, с.28]. Учений пише: тип правового регулювання репрезентує загальну спрямованість впливу на суспільні відносини, яка залежить від того, що лежить в основі регулювання - загальний дозвіл або загальна заборона [372, с.85].

У своїй фундаментальній монографії С. Алексєєв не сформулював дефініції концепту «тип правового регулювання», проте висловив дві такі інтенції: перша - загальнодозволений і спеціальнодозвільний типи правового регулювання як відправні начала в нормативному матеріалі тільки висвітлюються, виявляються як деяка домінантна лінія, як свого роду тенденція, що визначає віхи й контури його побудови [1, с.114]; друга інтенція - тип правового регулювання в юридичних основах цілісних правових режимів постає як вихідне правове начало, регулятивний стрижень, на який нанизується увесь інший правовий матеріал [1, с.193]. Напрямок мислення С. Алексєєва щодо «висвітлення», «домінантної лінії», «віх і контурів побудови», «вихідного начала», «регулятивного стрижня» у сучасних публікаціях має такий відбиток: «специфічне налаштування» та «клімат» в розумінні М. Султігова [379, с.45 46], «атмосфера», «система умов і методик», «розпорядок дії права» у трактуванні М. Матузова та О. Малько [204, с.17-18].

Спробуємо довести таку тезу: юридична природа будь-якого правового режиму детермінована внутрішньою ідеологією загальнодозволеного або спеціальнодозвільного типу правового регулювання. Термін «внутрішня ідеологія» стосовно змісту правових режимів ми обрали, спираючись на доробки американського філософа Д. Мінара, який вважав ідеологію формою внутрішньої логічної структури, властивої ідеям у наборі [457]. Крім того ми кореспондувалися з думкою В. Жиліної, яка зазначає, що найбільш стійке розуміння ідеології як феномену соціального буття - це деяка сукупність ідей і поглядів, що передають у теоретичній більш-менш систематизованій формі ставлення людей до навколишньої дійсності [123, с.76].

Внутрішня ідеологія типу правового регулювання - це смислова матриця існування двох імовірних станів системи режимів правового регулювання: або «загальнодозволений тип правового регулювання», або «спеціальнодозвільний тип правового регулювання». Термін «внутрішня ідеологія правового режиму» вважаємо досить вдалим і пропонуємо інкорпорувати його в матерію сфери правового регулювання. Тоді дефініція концепту «тип правового регулювання» матиме такий вигляд: тип правового регулювання - це засадничі начала формування та внутрішня ідеологія існування будь-якого правового режиму.

У науці розрізняють всього два типи правового регулювання. Скажімо, у С. Алексєєва, провідного розробника цього напрямку в теорії права, другий підрозділ монографії «Общие дозволения и общие запреты в советском праве» вичерпно називається: «Общедозволительный и разрешительный типы правового регулирования» [1, с. 103]. «Загальнодозволений тип правового регулювання» - це той, що базується на загальному дозволянні. «Спеціальнодозвільний тип правового регулювання» - той, що базується на загальній забороні. Логіка назв типів правового регулювання така: загальне дозволяння, покладене в основу формування юридичної конструкції типу правового регулювання, зумовлює його назву «загальнодозволений тип правового регулювання». Для задоволення суб’єктивних прав у правовому полі дії загальної заборони потрібен спеціальний дозвіл, тому тип правового регулювання на засадах загальної заборони отримав назву «спеціальнодозвільний тип правового регулювання».

Ідеологія загальнодозволеного типу правового регулювання має такий внутрішній зміст: загальне дозволяння, окреслюючи коло правових відносин, немовби запрошує суб’єктів у позитивне правове поле, сподіваючись, що особа виявить власну активність і на власний розсуд скористається всім, не забороненим у цій царині. Загальне дозволяння, як спосіб правового регулювання, стає наріжним каменем формування суспільних відносин. При спеціальнодозвільному типі правового регулювання сенс внутрішньої ідеології протилежний. Загальна заборона, окреслюючи коло правових відносин, вводить суб’єктів у негативне правове поле, змушуючи суворо виконувати встановлені правила та зіставляти свою поведінку з переліком недозволених діянь під загрозою настання юридичної відповідальності.

Одна з особливостей виливу типів правового регулювання в нормативному матеріалі полягає в тому, що як загальні дозволяння, так і загальні заборони в багатьох випадках постають не у вигляді прямо закріплюваних у тексті реальних юридичних конструкцій, а відповідно до їх соціально-правової природи - у вигляді вихідних юридичних начал побудови нормативного матеріалу. Інша особливість полягає в тім, що ці два типи правового регулювання, будучи протилежними внутрішніми ідеологіями побудови нормативного матеріалу правових режимів, як не дивно, зумовлюють і доповнюють одне одного.

Своєрідність «загального дозволяння» як джерела типу правового регулювання полягає в тому, що суб’єкт має не просто суб’єктивне, а «загальне» право (наприклад, мати майно та вільно розпоряджатися ним), коли носій права не затиснутий суворими межами у власних можливостях - йому, у принципі, дозволено «все» на його власний розсуд (усезагальне право). Але в тому й полягає діалектична специфіка права, що навіть в аспекті «всезагальності» можливості суб’єкта не безмежні - мають бути певні умови володіння суб’єктивним правом і певне коло винятків. Отже, згідно із загальнодозволеним типом правового регулювання модель побудови правового матеріалу має двочленну структуру: загальне право мінус конкретні заборони - винятки із правового поля загального права.

І як дзеркальне відбиття загальнодозволеного, постає спеціальнодозвільний тип правового регулювання. Як правило, цей тип правового регулювання використовується за умов високої інтенсивності регулювання суспільних відносин. Держава, з міркувань громадської, екологічної, економічної безпеки, вводить «загальні заборони» на певні види діяльності чи право володіння окремими видами майна. А потім, суворо регламентуючи дії суб’єктів, робить винятки з цієї заборони у вигляді спеціальних, виключних дозволів. І тип правового регулювання будується за концепцією «загальна заборона мінус спеціальні дозволи з її правового поля».

Вирішальними критеріями, що покладені в основу концепції правових режимів, є ціннісні характеристики типів правового регулювання. З одного боку, це соціальні свободи, а з іншого - відповідальність та організованість. Загальновідомо, що право в будь-якій правовій державі точно та повно відбиває потреби соціального життя. Тому головне призначення загальнодозволеного порядку, що зумовлює його соціальну цінність, полягає в тому, що він покликаний бути оптимальною формою опосередкування та забезпечення соціальної свободи, характерної для суспільства, що перебудовується на демократичний лад. А головне призначення спеціальнодозвільного порядку, яке зумовлює його соціальну цінність, полягає в тому, що він опосередковує організованість, відповідальність і дисципліну.

Формування правового режиму обігу зброї ґрунтується головним чином на внутрішній ідеології спеціальнодозвільного типу правового регулювання. Проте не слід відкидати і своєрідність ролі загальнодозволеного типу правового регулювання в парадигмі формування правового режиму обігу зброї. Це видно під час аналізу концепції структуризації нормативного матеріалу, що застосовується для регулювання відносин обігу зброї.

А цей нормативний матеріал характеризується певною складністю, об’ємністю та багатошаровістю. Наведемо вислів С. Алексєєва, який вважав, що правове регулювання на певних ділянках соціальної дійсності може мати ряд поверхів, шарів [1, с.115]. І що особливо суттєво, ці площини правового регулювання при всьому власному тісному зв’язку, інколи складному, метикуватому, мають часто неоднакову соціальну та юридичну природу, будуються відповідно до різних типів регулювання. Інколи законодавець, як зазначає О. Фролов, може безпосередньо в тексті актів у послідовному вигляді формулювати той чи інший порядок правового регулювання [419, с.152]. Скажімо, у нашому випадку, у розгляді шарів правового регулювання правовідносин у сфері обігу зброї в різних випадках домінують різні типи правового регулювання.

Еталонним варіантом концепції побудови моделі будь-якого з двох типів правового регулювання слід вважати випадок, коли законодавець в окремій нормі права формулює загальне дозволяння або загальну заборону, а потім в інших нормах права формулює виняткові дозволи або заборони. Таке юридично чітке вираження типів правового регулювання в змісті нормативних актів С. Алексєєв називає їх конструктивною моделлю [1, с. 112]. Розглянемо утворення конструктивної моделі чинника

«спеціальнодозвільний тип правового регулювання» на прикладі заявлених нами прикладних відносин обігу зброї, оскільки відносини обігу зброї характеризуються високим ступенем правової регламентації.

Первісно в будь-якій державі, що вважає себе правовою, основною доктриною, на думку В. Костицького, є пріоритет прав людини в системі права, гарантованість і реальність реалізації цих прав і свобод, наявність у країні громадянського суспільства, верховенства права, реалізації у праві та правозастосовчій практиці принципу «можна все, що не заборонено законом» [172, с.4]. Але будь-яка доктрина, як зазначає С. Сливка, має своєрідну відправну точку опори, яка є первинною, вихідною, тобто бездоказовою, незаперечною істиною (не потребує доведення), що є підставою для доведення інших положень» [362, с.57].

Концепція утворення типу правового регулювання має багаторівневу сутність. Відправною «нульовою» точкою побудови системи природних прав людини в Україні є Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. «Про Засади державної політики України в галузі прав людини». Цим правовим актом затверджується положення державної політики в галузі прав людини, згідно з яким визнається презумпція особистої свободи людини відповідно до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо забороняється законом [270]. До речі, така форма опису юридичних прав визначається в законодавстві України словосполученням «не заборонено законом» (173 рази) і словосполученням «не суперечить закону» (364 рази) [46, с. 10]. Отже, існує певне поле правової «незабороненості», іншими словами - «всезагального дозволяння». Але в цьому полі незабороненості фігурують, так би мовити, острівці загальних заборон (як каже законодавець - те, що прямо заборонено законом) і загальних дозволянь (як каже законодавець - дозволено все).

Перший рівень концепції утворення типу правового регулювання. З приводу права володіння фізичними та юридичними особами майном в Україні як демократичній правовій державі, домінує загальнодозволений порядок регулювання суспільних відносин. Спочатку законодавець формулює широке нормативне узагальнення. Так, у ст. 41 Конституції України зазначається, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У ч. 3 ст. 2 Закону України від 07 лютого 1991 р. «Про власність» йдеться про те, що кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими [263].

Другий рівень концепції утворення типу правового регулювання. З названих вище узагальнень робляться винятки, причому ці винятки також можуть мати характер нормативних узагальнень. Так, у ч. 4 ст. 13 Закону України «Про власність» законодавець робить виняток і говорить, що «законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна». Тобто заздалегідь визначається, що паралельно може існувати і спеціальнодозвільний порядок регулювання щодо обігу окремих видів майна. І дійсно, у суспільстві використовуються окремі предмети, матеріали та речовини, які є джерелом підвищеної небезпеки. Так, держава Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-12 «Про право власності на окремі види майна» затверджує вичерпний перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, зокрема це: зброя; боєприпаси; бойова і спеціальна військова техніка; ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, і т. ін. [315].

Третій рівень концепції утворення типу правового регулювання. Надалі законодавцем з цього, здавалося б, кінцевого переліку робиться ще одне виключення, і додатком №2 цієї ж Постанови «Про право власності на окремі види майна» затверджується такий вичерпний перелік (виключення з винятків), але вже з наданням спеціального порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна, зокрема вогнепальну гладкоствольну та нарізну мисливську зброю; газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії; холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с [315]. Отже, ці відносини регулюються відповідно до підвалин спеціальнодозвільного порядку.

Як бачимо, чимала кількість конкретних заборон і конкретних дозволів як таких існує у нерозривному зв’язку із загальними дозволяннями та загальними заборонами, що їх зумовили, - тобто у вигляді виняткових дозволів і заборон. Виокремлення шарів правового регулювання має суттєве наукове та практичне значення як для розуміння складної побудови режиму правового регулювання обігу зброї, так і для юридичної практики, зокрема правильної кваліфікації юридичних справ [46, с.8 9].

Очевидно, що в наведених вище випадках присутнє пряме викладення в нормативному матеріалі різних типів правового регулювання відносин обігу зброї в суспільстві. Крім того простежуються й особливості формування техніко-юридичної моделі: спочатку в окремій нормі формулюється загальна заборона чи загальне дозволяння, а потім, як правило, також у окремих нормах права, формулюються виключні дозволи чи заборони. Як ми вже зазначали, такий юридично чітке висвітлення типів правового регулювання у змісті нормативних актів С. Алексєєв пропонує називати «конструктивною моделлю» [1, с.112]. Проте хотілося б звернути увагу й на те, що за всією очевидністю утворення типів правового регулювання від первинних загальних дозволянь або заборон прямого закріплення цього факту у вигляді конструктивних моделей у загальному обсязі нормативного матеріалу не так вже й багато.

Безумовно, правовий режим обігу зброї сформовано на основі конструктивної моделі спеціальнодозвільного типу правового регулювання. І це має певний вплив на суспільні відносини у цій сфері життєдіяльності. Перший важливий момент, на якому ми вважаємо за необхідне загострити увагу, - цей тип правового регулювання може базуватися тільки на загальній забороні. У нашому випадку - це загальна заборона вільного цивільного обігу зброї. Проте соціальна природа права полягає в реалізації суб’єктивного права навіть за наявності заборон. Наприклад, згідно з п.1.3 колишніх «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу», затверджених наказом МВС України від 21 березня 2001 р., громадяни, які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю у сфері дозвільної системи, зобов’язані отримати дозвіл у МВС України або в (Г)УМВС областей та м. Києва [277]. Саме ці дозволи і реалізують право громадян на діяльність з виробництва, ремонту чи продажу зброї. А наріжна загальна заборона по суті є юридичною гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, що не є володарями чи виробниками зброї.

Другий момент - це важливість спеціальнодозвільного типу правового регулювання як внутрішньої ідеології формування правового режиму обігу зброї. Він є оптимальним способом упорядкування діяльності не тільки суб’єктів - володарів зброї, але й державних органів та посадових осіб. Цей тип правового регулювання обмежує можливості їх довільних діянь. Саме тому спеціальнодозвільний тип правового регулювання є не просто домінантним, а за сутністю своєю єдиним, що базується на принципі «тільки це» або ж «не дозволяється інакше, як».

І, нарешті, третій момент. Ми вже зазначали, що складовою загальних заборон є й так звані абсолютні юридичні заборони, які, так би мовити, заряджені відповідальністю - кримінальною, адміністративною, цивільною. Коли вони безпосередньо передбачені в текстах нормативних актів у вигляді особливих заборонних приписів, що містять заборону, як каже М. Рибушкін, у «прихованому» вигляді [348, с.11], і їх основне завдання полягає в тому, щоб забезпечити реальне впровадження юридичної заборони у фактичні життєві відносини. Спеціальнодозвільний тип правового регулювання передбачає наявність у нормативному матеріалі правового режиму обігу зброї абсолютних заборон. Абсолютні заборони можуть виступати як деталізовані, конкретні варіанти загальної юридичної заборони.

У нашому випадку заборона вільного обігу цивільної зброї - це загальна заборона, а абсолютними заборонами конкретного роду, пов’язаними з незаконним обігом зброї, є зазначені у диспозиціях норм джерел юридичної відповідальності юридичні факти. Зокрема це різноманітні склади кримінальних та адміністративних деліктів, які охоплюються поняттям «незаконний обіг зброї». А саме: ст. 262 КК «Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем»; ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; ст. 264 КК «Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів»; ст. 410 КК «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем»; ст. 190 КпАП «Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї».

Спеціальний дозвіл на здійснення обігу зброї (зберігання, носіння тощо) суворо регламентований правилами здійснення цього обігу, якими є позитивні зобов’язання та виключні заборони. Абсолютними заборонами тут слід вважати порушення правил легального обігу зброї. Зокрема: ст.191 КпАП «Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів»; ст.192 КпАП «Порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік»; ст.193 КпАП «Ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів»; ст.194 КпАП «Порушення працівниками торгових підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів»; ст.195 КпАП «Порушення працівниками підприємств установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів»; ст. 195-1 КпАП «Порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони»; ст. 195 -2 КпАП «Порушення порядку придбання, зберігання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них»; ст. 195-3 КпАП «Порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони»; ст. 195-4 КпАП «Порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами»; ст. 414 КК «Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення».

Тобто абсолютні заборони діють на двох рівнях правового регулювання: на рівні посилення дієвості загальної заборони щодо вільного обігу цивільної зброї в суспільстві та на рівні забезпечення виконання умов спеціального дозволу з питань дотримання правил обігу зброї.

Порядок функціонування правового режиму може мати різні наслідки впливу на суспільні відносини, що ним регулюються. Як зазначає Г. Смелянець, діапазон можливих правових режимів великий і різноманітний - від жорстких до відносно м’яких [364, с.285]. На думку Г. Бєляєвої, правовий режим можна визначити як особливий порядок правового регулювання громадських відносин, заснований на певному поєднанні правових засобів (зокрема способів правового регулювання), гарантій і принципів, що створює сприятливі (несприятливі) умови для задоволення інтересів суб’єктів права і спрямований на досягнення оптимального соціально-значимого результату [27, с.13]. В аспекті досліджень М. Матузова та О. Малька правовий режим - це особливий порядок правового регулювання, який полягає в певному поєднанні юридичних засобів, що створює бажане соціальне становище і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [204, с.17]. В. Смородинський пише: залежно від комбінацій елементів державноправового регулювання домінування одних із них щодо інших правові режими можуть бути жорсткими чи м’якими, такими, що стимулюють чи обмежують поведінку суб’єктів [365, с.23].

Таким чином, усі правові режими в першому наближенні можна поділити на дві групи: м’які - ті, що створюють конкретний ступінь сприятливості або сприятливі умови, жорсткі - ті, що створюють конкретний ступінь несприятливості або несприятливі умови. Такий поділ залежить від концепції формування тріади «спосіб правового регулювання» ^ «тип правового регулювання» ^ «режим правового регулювання». Спосіб правового регулювання «загальне дозволяння» як первісне джерело типу правового регулювання породжує «загальнодозволений тип правового регулювання», внутрішня ідеологія якого спричиняє утворення правового режиму м’якого типу. Спосіб правового регулювання «загальна заборона» як первісне джерело типу правового регулювання породжує «спеціальнодозвільний тип правового регулювання», внутрішня ідеологія якого спричиняє утворення правового режиму жорсткого типу.

Деякими вченими висловлюються думки щодо «гібридизації» правових режимів. Скажімо, О. Дьомін гібридизацією правових режимів вважає випадок, коли елементи м’якого і жорсткого правового регулювання переплітаються і взаємодоповнюють один одного [109, с.10]. На нашу думку, правові режими, сформовані на внутрішній ідеології «загальнодозволеного» та «спеціальнодозвільного» типів правового регулювання, у правовій площині існують поряд, окреслюючи власне коло правових відносин. Причому ці кола в деяких випадках можуть частково накладатися одне на одне. Наприклад, режим підприємництва є загальнодозволеним. Проте коли мова йде про дії зі зброєю, на перший план виходять відносини спеціальнодозвільного режиму. Тому говорити про гібридизацію двох

правових режимів, ураховуючи їх протилежну внутрішню ідеологію, дещо некоректно.

Вважаємо, що відповідно до внутрішньої ідеології певного типу правового регулювання реалізується комбінація юридичних засобів у визначених послідовностях і пропорціях з метою отримання належного «правового режиму» з конкретним вектором концептуальної направленості. Численні варіанти правових режимів виникають через вірогідні можливі комбінації способів правового регулювання, але на основі тільки двох внутрішніх ідеологій. І влучно свого часу зазначив П. Рабинович, що динаміка відповідних показників (зокрема суттєва зміна питомої ваги заборон чи дозволів) як перехід від одного типу регулювання до іншого здатна відбити реальні тенденції в розвитку свободи різних суб’єктів, у змінюванні меж їх розсуду, можливостей урахування їх інтересів [334, с.89].

У правовому режимі обігу зброї, сформованому на загальній забороні та внутрішній ідеології спеціальнодозвільного типу правового регулювання, дуже висока питома вага позитивних зобов’язань і спеціальних виключних заборон (що є правилами дозвільної системи, зокрема і правилами обігу зброї), а також абсолютних заборон (що є підґрунтям юридичної відповідальності). Такий стан речей обмежує рівень активності суб’єктів і межі їх самостійності і, як наслідок, утворює жорсткий правовий режим з високим ступенем правової урегульованості суспільних відносин цього класу.

Адміністративно-правовий режим обігу зброї в Україні і, як наслідок, дозвільна політика держави у сфері обігу зброї базується на загальній забороні вільного обігу зброї в суспільстві. Цей правовий режим діє за алгоритмом беззастережного підпорядкування: держава надає особі спеціальний дозвіл на право володіння зброєю за умови подальшого обов’язкового безумовного контролю за діяннями особи під час користування зброєю.

Відповідна суворість чи ліберальність дозвільної політики у сфері обігу зброї залежить від багатьох чинників - ступеня тоталіризації чи демократизації влади, історичних і культурних традицій, правової культури населення, монополії держави на окремі види діяльності зі зброєю, інтенсивності правового регулювання певної ділянки суспільних відносин і ступеня їх правової регламентації тощо. Дозвільна політика держави має, по- перше, передбачати та прогнозувати шляхи розвитку певного кола суспільних відносин з питань соціально-політичної врівноваженості загальної системи заборон наявністю спеціальних виключних дозволів з них. По-друге, дозвільна політика держави має носити, наскільки це можливо, компромісний характер. З одного боку, позиція щодо повного державного невтручання у сферу обігу зброї не доцільна, особливо з погляду забезпечення особистої, громадської, державної, екологічної, економічної та інших видів безпеки. А з іншого боку, владне втручання у сферу приватноправових відносин спричиняє прямі чи опосередковані обмеження щодо права володіння та використання зброї.

Правовий режим обігу зброї має чотири рівні логічної структури базової концепції [46, с.5]. Нульовий (відправний) рівень відтворений в аксіомі «у будь-якій демократичній правовій державі має існувати всезагальне дозволяння, так званий стан «загальної незабороненості». Перший рівень - «у стані загальної незабороненості держава формує загальне дозволяння на право кожного суб’єкта вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю». Другий рівень - «із загального

дозволяння на право вільного володіння майном учиняється виняткова заборона вільного обігу зброї в суспільстві». У сфері суспільних відносин обігу зброї ця виняткова заборона набуває статусу загальної заборони. На цьому концептуальному рівні для безумовного виконання вимог загальної заборони застосовується група абсолютних заборон у вигляді, переважно, заходів кримінальної відповідальності за незаконний обіг зброї. Третій рівень - «із загальної заборони на вільний обіг зброї в суспільстві робиться спеціальний дозвіл на право володіння зброєю, але з санкції та під контролем держави». Цей спеціальний дозвіл обтяжується позитивними зобов’язаннями та спеціальними заборонами у вигляді правил обігу зброї. Покарання за порушення правил обігу зброї забезпечується іншою групою абсолютних заборон у вигляді здебільшого заходів адміністративної відповідальності.

Отже, адміністративно-правовий режим обігу зброї - це сформована на загальній забороні та внутрішній ідеології спеціальнодозвільного типу правового регулювання система позитивних зобов’язань і спеціальних виключних заборон, що діє за алгоритмом влада-підпорядкування з подальшим контролем за діяннями власників (користувачів) зброї.

2.2

<< | >>
Источник: ВАСИЛЬЄВ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Адміністративно-правовий режим обігу зброї в Україні:

  1. § 1. Центральне та місцеве управління 20 - 30-х років
  2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ І ТЕНДЕНЦІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ
  3. 1. ОКУПАЦІЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ТА ЇХНЄ СОЩАЛЬНО-ПОЛІТИ-ЧНЕ СТАНОВИЩЕ У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ
  4. Розбудова незалежної Української держави
  5. Реформування законодавства. Розвиток галузей права
  6. Вступ
  7. Адміністративно-правові аспекти обігу зброї
  8. Правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку
  9. Адміністративно-правовий режим обігу зброї в Україні
  10. Інтенсивність адміністративно-правового регулювання у сфері обігу зброї
  11. Висновки до розділу 2
  12. Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку
  13. Суб’єктивні елементи складів адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї
  14. Шляхи вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері обігу зброї в Україні
  15. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  16. 1.1 Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  17. 2.3. Адміністративні процедури адміністративно-правового забезпечення функціонування системи електронних закупівель в Україні
  18. Адміністративно-правовий статус поліції як суб’єкта надання поліцейських послуг
  19. 3.2. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання поліцейських послуг та можливості його використання в Україні