Шляхи вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері обігу зброї в Україні
За попередні двадцять п’ять років незалежності українське законодавство збагатилося багатьма нормативно-правовими актами, що регламентують сферу обігу зброї. Ця тенденція була загальною - стосувалася регламентації багатьох аспектів суспільного життя.
Скажімо, Я. Ленгер та Ю. Бисага зазначають, що нормотворення в ті часи часто відбувалося стихійно, здійснювалося без чітко визначеної концепції розвитку національної правової системи, обґрунтованої методології. Унаслідок цього утворився складний законодавчий лабіринт, що характеризується відсутністю системності та чіткості, наявністю великої кількості правових норм, досить часто суперечливих. Наявність багатьох змін і недостатня кількість процесуальних норм зумовили нестабільність національного законодавства, а диспропорції у співвідношенні між законами та підзаконними актами на користь останніх ускладнили процеси правореалізації. Сьогодні все це не дозволяє повною мірою забезпечити утвердження прав і свобод людини, ефективне правове регулювання суспільних відносин [188, с.16, 19], зокрема й у сфері соціальної діяльності, що стосується користування зброєю.Не заглиблюючись у співвідношення правових явищ (законодавча діяльність, правотворчість, правотворча діяльність, нормотворчість, нормотворча діяльність), зазначимо, що в основу дослідження проблем удосконалення правового регулювання відносин обігу зброї в Україні нами покладено чинники нормотворчості чи нормотворчої діяльності.
Н. Лата детермінує нормотворчість «як особливу діяльності держави в особі спеціально уповноважених на це владних суб’єктів, спрямовану на нормативне закріплення суспільних потреб й інтересів і забезпечення належних умов для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективного
захисту, яка здійснюється шляхом створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності регулювання суспільних відносин» [183, с.13].
На думку вже згадуваних Я. Ленгер та Ю. Бисаги, «нормотворчість - це складне соціальне явище, що має управлінську природу; це свідома, цілеспрямована діяльність, здійснювана через право та правові норми, яка починається тоді, коли необхідність нововведень уже назріла, а їх напрямок уже визначений суспільним розвитком [188, с.18]. О. Дзюбенко вважає, що нормотворчість (відомча) - «це діяльність уповноважених керівників центральних органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції створюють відомчі підзаконні акти шляхом створення, зміни, доповнення, скасування правових норм, спрямованих на регулювання тих суспільних відносин, які входять до сфери їх управління» [110, с.10].Головне призначення нормотворчості, на думку Н. Лати, полягає в адекватному відображенні суспільних потреб шляхом установлення нових правових норм, зміни та скасування застарілих [183, с.8]. Натомість Я. Ленгер вважає, що «значення нормотворчості полягає в тому, щоб вибрати саме той варіант регулювання, юридичної регламентації, який би в найбільш повній мірі відповідав інтересам країни та сприяв би прогресу суспільства та розвитку правової системи. В зв’язку з чим воно повинно будуватись на раціональних та ефективних принципах, які б не залишались абстрактно - теоретичними розробками, а позитивним чином впливали на практику створення юридичних нормативних документів, знижували вірогідність появи неефективних правових норм» [189, с.12].
Нарешті, як зазначає О. Безпалова, саме в результаті нормотворчої діяльності відбувається надання юридичної форми певним правовим нормам, тобто приймаються нові нормативно-правові акти, вносяться зміни та доповнення до чинних нормативно-правових актів, скасовуються наявні [25, с.134].
Інструментарієм нормотворчої діяльності є «юридична техніка нормотворчості». Розглянемо цей чинник у сенсі «юридична техніка відомчої нормотворчості», тим більше що левова частка нормативних актів, які регулюють обіг зброї, є саме відомчим матеріалом. О. Дзюбенко під «юридичною технікою відомчої нормотворчості» розуміє сукупність правил використання засобів, прийомів і способів для створення, скасування та упорядкування (внесення змін та доповнень) відомчих підзаконних актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у досягненні мети правового регулювання певної сфери суспільних відносин [110, с.6].
Необхідність виокремлення «юридичної техніки відомчої нормотворчості» як самостійної теоретико-правової категорії для аналізу адміністративно-правових відносин обігу зброї зумовлена двома логічними аргументами, наведеними в дисертаційному дослідженні О. Дзюбенко [110]. Кореспондуючись з цією працею, зазначимо таке: по-перше, більшість суспільних відносин у сфері обігу зброї регулюється на відомчому рівні, що викликає потребу забезпечення якості відомчих актів. По-друге, висвітлення способу функціонування зазначеного інструментарію дозволить методично правильно розробити групи правил щодо створення, скасування й упорядкування відомчих актів для їх подальшого використання в практичній діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості [110, с.13 14].
Отже, спробуємо окреслити основні проблеми, що виникають при застосуванні окремих норм, які зазначені у ст.ст.190 195 4 КпАП та утворюють систему норм адміністративної відповідальності за порушення правил обігу зброї. Кваліфікація адміністративних деліктів у сфері порушення правил обігу має багато аспектів, що впливають на якість діяльності із застосування норм права. Вважаємо, що необхідно зупинитися на явищі «зброя як предмет адміністративних деліктів», оскільки саме предмет адміністративного проступку (у нашому випадку це зброя в матеріальному вимірі) є головним каменем спотикання в питаннях удосконалення інституту адміністративної відповідальності щодо обігу зброї. А конкретніше - відсутність усталеної структури найменувань об’єктів зброї, що є предметами адміністративних правопорушень.
Скажімо, кваліфікація порушення правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку передбачає встановлення тотожності найменування речей матеріального світу, що визнані зброєю та містяться у двох різних переліках. Перший вичерпний перелік - це найменування предметів адміністративних деліктів, що є зброєю та зазначені в нормах ст.ст. 190, 195-4 єдиного нормативного акта - КУпАП України [153]. Інший вичерпний перелік є комплексним і бланкетним щодо КпАП України.
Це найменування речей, які визнані зброєю та містяться у вичерпних переліках нормативних актів держави, юридичною силою яких дозволяється виключний обіг зброї в суспільстві, а саме: 1) у «Спеціальному порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна», що наведений у додатку №2 до Постанови ВР України від 17 червня 1992 р. № 2471 «Про право власності на окремі види майна» [315]; 2) у «Положенні про дозвільну систему», затвердженому Постановою КМ України від 25 жовтня 1992 р. №576 [281]; 3) в «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», що затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274].Адресатний вичерпний систематизований перелік найменувань предметів адміністративних проступків створено на основі аналізу правових норм, зазначених у ст.ст.190 195 4 КпАП, і надбань О. Фролова [408, с.41]. Цей реєстр має такий вигляд: 1) холодна зброя; 2) пневматична зброя калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; 3) газові пістолети і револьвери; 4) електрошокові пристрої; 5.1) спеціальні засоби самооборони; 5.2) спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами; 6.1) вогнепальна зброя; 6.2) вогнепальна мисливська зброя; 7) нагородна зброя; 8) бойові припаси [153].
Інший перелік найменувань речей, що визнані зброєю, як ми вже зазначали, не має єдиного законодавчого джерела - його визначено у трьох основних вичерпних переліках нормативних актів держави, юридичною силою яких дозволяється виключний обіг зброї у суспільстві.
Перше джерело - це «Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна», наведений у додатку №2 до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р.
№ 2471 -12 «Про право власності на окремі види майна» [315], який зазначає, що у виключному порядку у власності громадян можуть перебувати: 1) холодна зброя; 2) пневматична зброю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; 3) газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії; 4.1) вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя; 4.2) вогнепальна мисливська нарізна зброя.Друге джерело - це Постанова Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 1992 р. №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему» [281]. Цим нормативно-правовим актом установлюється вичерпний перелік предметів, віднесених до зброї: 1) холодна зброя (арбалети, мисливські ножі тощо); 2) пневматична зброя калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; 3) пістолети і револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії; 4) пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони; 5) вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї.
Третє джерело - це «Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями
метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]. У цьому нормативному акті безсистемно вживаються такі найменування зброї: 1) холодна зброя; 2) пневматична зброя понад 4,5 мм та швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду; 3) спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії; 4) пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями
метальними снарядами несмертельної дії; 5) засоби активної оборони; 6.1) бойова вогнепальна зброя; 6.2) бойова нарізна військових зразків зброя; 6.3) вогнепальна зброя невійськового призначення; 6.4) мисливська вогнепальна зброя; 6.5) мисливська вогнепальна нарізна зброя;
6.6) мисливська гладкоствольна вогнепальна зброя; 6.7) нагородна вогнепальна зброя; 6.8) охолощена зброя; 6.9) основні частини зброї; 6.10) бойові припаси до зброї.
Отже, у всіх чотирьох нормативних актах різної юридичної сили повністю співпадають тільки два найменування: «холодна зброя» та «пневматична зброю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с», решта ж найменувань не тотожні.
Тож і кваліфікація має бути визнана некоректною.Тому найменування видів зброї доцільно привести до єдиного знаменника, систематизувавши, як колись пропонував О. Фролов [415, с.161], на базові види зброї як речі матеріального світу: 1) холодна зброя; 2) пневматична зброя; 3) газова зброя; 4) електрошокова зброя; 5) вогнепальна зброя. Зауважимо, що наведені словосполучення є атрибутивними, оскільки в межах словосполучення атрибутивний компонент передує іменному [19, с.79].
Вважаємо за доцільне означені класифікаційні ознаки видових таксонів зброї, як речі матеріального світу, взяти за початковий атрибутивний компонент найменування будь-якого предмета правопорушення, що є зброєю. З метою уніфікації назв зброї пропонуємо найменування конкретної речі, що є зброєю, будувати за такою логічною структурою: 1) вкорінена класифікаційна ознака видового таксону, зброї як речі матеріального світу; 2) додаткові ознаки: 2.1) конструктивні особливості 2.2) особливості функціонування 2.3) спосіб ураження об’єкта тощо; 3) ознаки соціального призначення зброї; 4) власне іменник «зброя» (наприклад, холодна клинкова нагородна зброя, вогнепальна нарізна короткоствольна зброя травматичної дії, вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя, електрошокова зброя самооборони і т. ін.).
Наведені пропозиції можуть бути використаними в роботі над новим КУпАП України для позначення предметів адміністративних деліктів у сфері обігу зброї. З іншого боку, одним із варіантів розв’язання проблеми найменування конкретної речі матеріального світу як предмета адміністративного делікту у сфері обігу зброї нами вбачається проведення сертифікації зброї та подібних до зброї виробів і прийняття державного кадастру зброї.
Недосконалість найменування речей, що є предметами правопорушень, іноді може призводити і до колізії юридичних норм. Скажімо, норма права, передбачена ч.1 ст.190 КпАП, передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за придбання, зберігання, передання іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської зброї. До «вогнепальної мисливської зброї» окрім іншого належать і предмети, що характеризуються як «негладкоствольна вогнепальна зброя», за незаконний обіг якої передбачається кримінальна відповідальність за ст.263 КК [174]. Таким чином, незаконне носіння, зберігання, придбання, передання чи збут таких знарядь, як а) мисливські комбіновані рушниці, що мають поряд з гладкими і нарізні стволи; б) мисливські гвинтівки, карабіни, штуцери - логічно, має каратися позбавленням волі від трьох до семи років. При цьому розв’язання цієї колізії покладається цілком на розсуд осіб, що здійснюють правозастосування, на їх правову культуру, на їх суб’єктивну здатність коректно тлумачити подію - а це не припустимо.
Основний лейтмотив пропонованої зміни до законодавства полягає в розмежуванні юридичної відповідальності у сфері нелегального обігу вогнепальної нарізної мисливської зброї. За незаконний (без дозволу органів внутрішніх справ) обіг вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї має наставати адміністративна відповідальність. За незаконний (без дозволу органів внутрішніх справ) обіг вогнепальної нарізної мисливської зброї - виключно кримінальна.
Проте в чинному законодавстві юридична відповідальність за незаконний (нелегальний) обіг мисливської нарізної вогнепальної зброї регулюється двома нормами різних галузей права: а) статтею 190 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка називається «Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї»; б) статтею 263 Кримінального Кодексу України, яка називається «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».
Диспозиції норм права, що вступають у колізію, є такими: а) придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ - тягнуть за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої (частина 1 статті 190 КпАП); б) носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років (частина 1 ст.263 КК).
Отже, якщо предметом кримінального чи адміністративного деліктів буде мисливська нарізна вогнепальна зброя (скажімо, мисливський нарізний карабін на базі АКМ (АКМС), Форт-201 або Форт-202), виникає юридична колізія. Природа колізії полягає в такому: а) у разі коли особа зберігає мисливську нарізну вогнепальну зброю без дозволу органів внутрішніх справ - це адміністративна відповідальність (ст.190 КпАП); б) у разі коли особа зберігає мисливську нарізну вогнепальну зброю незаконно - це кримінальна відповідальність (ст.263 КК).
Порівняння двох зазначених вище діянь неодмінно призводить до висновку, що це один і той же вчинок. Незаконне зберігання нарізної вогнепальної мисливської зброї, без сумніву, відбувається без дозволу органів внутрішніх справ, ^ а зберігання нарізної вогнепальної мисливської зброї без дозволу органів внутрішніх справ звичайно є незаконним.
Розв’язати вищезазначену колізію можна через внесення зміни до чинного законодавства. Справа в тому, що концепт (поняття) «вогнепальна мисливська зброя», який використовується при конструюванні диспозиції частини першої ст.190 КпАП, є занадто широким за обсягом. До переліку речей, віднесених до поняття «зброя», окреслених тільки ознаками «вогнепальна» та «мисливська», може бути включена і «мисливська нарізна вогнепальна зброя», і «мисливська гладкоствольна вогнепальна зброя». Тому сутність диспозиції частини 1 статті 190 Кодексу України про адміністративні правопорушення треба змінити. Ця зміна можлива у два способи.
Перший спосіб: можна звузити обсяг концепту «вогнепальна мисливська зброя» до стану «вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя» шляхом доповнення змісту цього поняття додатковою суттєвою ознакою «гладкоствольна». Для цього в чинній нормі права (ч.1 ст.190 КпАП) необхідно словосполучення «вогнепальна мисливська» замінити словосполученням «вогнепальна гладкоствольна мисливська». Тоді частина перша статті 190 кодексу України про адміністративні правопорушення матиме такий вигляд: 1) придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ - тягнуть за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої.
Другий спосіб - від супротивного: з концепту «вогнепальна мисливська зброя» можна вилучити одну з її складових, а саме - «мисливську нарізну вогнепальну зброю». Для цього в чинній нормі права (ч.1 ст.190 КпАП) необхідно словосполучення «вогнепальної мисливської» замінити словосполученням «вогнепальної мисливської (крім нарізної)». Тоді частина перша статті 190 Кодексу України про адміністративні правопорушення матиме такий вигляд: 1 ) придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської (крім нарізної) чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ - тягнуть за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої.
Вважаємо за доцільне скористатися саме другим способом конструювання диспозиції частини першої статті 190 КпАП, оскільки подібна конструкція вже використана в частині першій статті 263 КК. Крім того конструкція за типом «все окрім», як на нашу думку, легше сприйматиметься на рівні побутового тлумачення з боку громадян.
Тож для усунення юридичної колізії в аспекті предмету делікту, що існує між двома нормами права - ч.1 ст.190 КпАП та ч.1 ст.263 КК, - диспозицію ч.1 ст.190 КпАП пропонуємо викласти в такій редакції: «Придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської (крім нарізної) чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без дозволу органів внутрішніх справ - тягнуть за собою накладення штрафу від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї або без такої».
Закінчимо цей підрозділ нашого дослідження певним парадоксом, що має місце в законодавчому полі України. Так, існує Закон України від 6 вересня 2005 р. «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», де йдеться про те, що цей нормативний акт визначає правові й організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності. І хоча зброя належить до сфери дії дозвільної системи, законодавець зазначає, що дія цього Закону не розповсюджується на дозвільну систему, що поширюється на операції зі зброєю (ч.2 ст.2). Тобто нормативного закріплення концепту «дозвільна система» у загальному розумінні цього визначення на рівні закону не існує. Ураховуючи недосконалість як «Положення про дозвільну систему», затвердженого Постановою КМ України від 25 жовтня 1992 р. №576 [281], так і Постанови ВР України від 17 червня 1992 р. № 2471 12 «Про право власності на окремі види майна» [315], виникла потреба прийняття Закону України «Про дозвільну систему в Україні». У цьому Законі доцільно було б закласти доктрину ідеології побудови адміністративно-правових режимів спеціальнодозвільного типу. Про потребу прийняття базового Закону України «Про зброю» ми вже неодноразово зазначали раніше.