Поняття, зміст і класифікація видового об’єкта правопорушень у сфері обігу зброї

Змістовною складовою суспільного життя є діяльність людей, а формою - суспільні відносини. Суспільні відносини - це відносини, що складаються між людьми в процесі їхнього життя. Безумовно, вони дуже різноманітні, і як наслідок саме на цьому будується класифікація об’єкта правопорушення за допомогою науки таксономії.

Наукова класифікація в праці Г. Рузавіна окреслюється як метод дослідження безлічі об’єктів через їх поділ на класи за певною загальною ознакою, який є важливим евристичним засобом для відкриття нових наукових істин. Наукові класифікації є багаторівневим і розгалуженим розподілом первинного обсягу поняття, у результаті якого виникають супідрядні йому поняття [346].

За основу визначення способів класифікації правової сутності «об’єкт правопорушення» візьмемо доробки Г. Буча - автора класичних праць з об’єктно орієнтованого аналізу. Лейтмотивом його творів є теза, що в основі такого аналізу і створення складних програмних систем основними будівельними блоками є класи та об’єкти. Американський дослідник зазначає, що аналіз будь-якої предметної галузі можна проводити або щодо аналогічних додатків (вертикально), або щодо аналогічних частин одного й того ж застосування (горизонтально). Отримані таким чином класи (додатки - І.В) й об’єкти (частини - І.В.) є безліччю ключових абстракцій і механізмів, відібраних з урахуванням мети початкового завдання. Далі Г. Буч, проводячи паралелі між труднощами класифікації та труднощами об’єктно - орієнтованого проектування, зазначає: якщо абстракція є зібранням об’єктів без якої-небудь власної поведінки, ми робимо її структурою. Проте коли наша абстракція має на увазі складнішу поведінку, ніж простий доступ до полів структури, то треба визначати клас [43]. Крім того доречно співвіднести наш аналіз з висловлюваннями таких вчених, як О. Соловйова (з урахуванням ознаки поділу класифікація буває родовидовою або партитивною [368]) чи Е. Коротков (існує два види класифікації: поділ загального й розділення цілого) [169].

Аналіз теорії об’єктно орієнтованого підходу дозволяє зробити такий висновок: по-перше, структура (ієрархія) класів - це таксономічна (родовидова) класифікація; по-друге, структура (ієрархія) об’єктів - це партитивна (ціло-частинна) класифікація. Перша класифікація, здійснювана через поділ загального, як зазначає Е. Коротков, припускає розподіл деякої сукупності явищ, що мають певні загальні риси і в той же час відмінності. Їх спільність можна визначити через ознаки, а відмінність - через групи приналежності. З приводу другої класифікації (розділення цілого) цей же автор зазначає, що головна її ознака полягає в тому, що тут критерієм класифікації є частина цілого. Як би детально не проводилася класифікація, вона завжди виражає зміст первісного явища, що уявляється нами у вигляді цілого [169].

Таксономія - це теорія і практика класифікації та систематизації складноорганізованих явищ дійсності або галузей діяльності, які зазвичай мають ієрархічну будову [42, с.495]. Група окремих об’єктів, що пов’язані певною мірою єдності властивостей та ознак, отримана шляхом логічної класифікації (систематизації), називається класом або таксоном [207, с.650]. Британські фігуративні соціологи Г. Спенсер та У. Рансімен уважають, що таксономії належить важливе місце в будь-якій науці, що опікується суспільними явищами, коли виникає потреба з’ясування ієрархії наукових понять [37, с.316]. Зазначене, на нашу думку, стосується й права.

Основним інструментарієм таксономії є впорядкований інструментарій наукової класифікації та наукової систематизації. Це, зокрема, способи дисоціації комплексного поняття на складові частини або асоціації його окремих типових понять як категорій мислення в системи чи структури. Ураховуючи наведене, можна стверджувати: на будь-якій ділянці реальності може бути побудована система таксономічних категорій, яка має давати повний опис цієї реальності з точки зору її ієрархічної структури.

Найголовнішою у класифікації чи систематизації законодавства, на думку М. Попова, є така властивість правових норм, як ієрархічність об’єкта їх правового захисту [258, с.54]. Доведення зазначеної тези й буде одним із завдань цього підрозділу. По-перше, ієрархічність на різних рівнях асоціації або дисоціації дозволяє чітко й однозначно визначити місце явища, що аналізується, у будь-якій системі чи структурі [343]. По-друге, ієрархія дозволяє жорстко прив’язати таксономічну категорію будь-якого явища до певного місця в системі. Здійснюється ця прив’язка за допомогою відношень координації, суперординації або субординації. Не є винятком і матеріальні норми охоронного характеру, що формують інститут адміністративної відповідальності, зокрема й за порушення правил обігу зброї.

Для пояснення значення термінів «відношення координації», «відношення суперординації» та «відношення субординації» доцільно звернутися до аналізу праць видатних фахівців науки логіки І. Канта, Г. Джозефа та Л. Стеблінга, здійсненого в монографії О. Суперанської, Н. Подольської та Н. Васильєвої «Загальна термінологія: Питання теорії» [368]. Суперординаційним можна назвати «ширше поняття»; субординаційним - «вужче»; відношення ж між поняттями одного рівня поділу або об’єднання названо координацією [380, с.142].

Логічні відношення ще називають родовидовими або ж відношеннями аналогії чи подібності. Родовидові відношення базуються на внутрішніх зв’язках між їх окремими властивостями і якостями, на якійсь їх спільній характеристиці - «інтенції». Логічні відношення є ієрархічними. Ієрархічність логічних послідовностей полягає в тому, що кожен окремо взятий клас (таксон) є видом щодо більш високого в ієрархічній градації класу (таксону) і родом щодо розташованих нижче класів (таксонів) [380, с.152]. Логічний поділ, тобто розподіл роду на види, можна починати практично від будь-якого поняття. Таксони (класи) одного рівня, таким чином, тоді будуть координованими, вищого рівня - суперординованими, а нижчого рівня - субординованими.

Ці правила поділу передбачають таке: по-перше, поділ на всіх стадіях і на кожному етапі має, по-можливості, проводитися на підставі тільки одного принципу; по-друге, координовані види (класи) разом мають вичерпувати рід (суперклас); по-третє, види, що складають рід, виключають один одного; по- четверте, послідовні стадії поділу мають проводитись поступово [380, с.152]. Будь-яка таксономічна система передбачає наявність як мінімум двох ієрархічних рівнів, краще ж, звичайно, коли є більша кількість ступенів ієрархії, що свідчить про вищий рівень опрацьованості поняття. При цьому між рівнозначними поняттями одного рівня ієрархії існують координаційні (рівні, еквівалентні) зв’язки. Однозначні, однорівневі поняття можуть утворювати так звані координаційні серії. Водночас ці серії безпосередньо підпорядковуються єдиному суперординаційному (родовому) поняттю, що розташоване на найближчому верхньому ієрархічному рівні класифікації. Утім кожен елемент координаційної серії, маючи власну ознаку, є окремим складовим видом суперординаційного роду.

Партитивність же полягає в тому, що інформуючи про співвідношення «частина-ціле», така класифікація не дає відомостей, як саме побудоване будь-яке з таких цілих. Найпростішою з партитивних класифікацій є поярусна партитивна класифікація. Приймемо судження, що наведені вище, за аксіому і подальший аналіз побудуємо саме на них.

Логіка попередніх міркувань зі сфери таксономії дозволяє сформулювати дві засадничі тези. Перша: явище «загальний об’єкт правопорушення» - це сукупність, яка апріорі може бути класифікованою тільки в партитивний спосіб і аж ніяк не в родовидовий. Друга: послідовність родовидового поділу «об’єкта правопорушення» починається виключно з суперординаційного таксону «родовий об’єкт» і закінчується найдрібнішим неподільним видом, яким є субординований «безпосередній об’єкт». Тому загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти правопорушення в жодному разі не можуть бути поєднані в єдину ієрархію (ступені поділу - І.В.) - це груба помилка. Концепти «триступенева класифікація об’єкта правопорушення» або ж «багатоступенева класифікація об’єкта правопорушення» за умов включення в цю сукупність «загального об’єкта правопорушення» - це нонсенс.

Утім практика інтегрування двох методів класифікації в сучасній науці, на жаль, є поширеною. Так, О. Остапенко зазначає, що триступенева класифікація об’єктів (загальний, родовий і безпосередній) на сьогодні має широке розповсюдження. А відмова від триступеневої класифікації, на його думку, є небажаною, оскільки на ній побудована система Особливої частини КпАП. До того ж ця система відповідає потребам практики, вона логічна і дозволяє визначати об’єкти адміністративно-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення [234, с. 150-151, с.178]. Як зазначають С. Ващенко та В. Поліщук, триступеневому поділу (Особлива частина - глава Особливої частини - склад конкретного адміністративного проступку) відповідає і триступеневий поділ об’єкта адміністративно-правової охорони (загальний об’єкт - родовий об’єкт - безпосередній об’єкт). Її сутність полягає в поступовій конкретизації суспільних відносин, що охороняються адміністративним законодавством, за принципом від загального до окремого, через визначення спочатку родового, а потім безпосереднього об’єкта [72, с.30].

Таксономія чинника «об’єкт правопорушення» має тривалу традицію, що вже давно стала предметом досліджень правників. Ми ж розглянемо тільки ті авторські варіанти класифікації об’єктів правопорушення (чи то кримінального, чи то адміністративного), у яких дописувачі наводять підстави для класифікації (поділу). До уваги не братимуться беззаперечні неаргументовані твердження, що не мають жодної наукової цінності. Наприклад, розрізняються такі об’єкти: загальний; родовий; безпосередній [7, с.93]; ні в кого не викликає сумнівів обґрунтованість «вертикальної» класифікації об’єктів злочинів на загальний; родовий; видовий та безпосередній [430]. Учених, які вказують ознаки родовидового поділу об’єкта правопорушення чи його партитивної асоціації, на жаль, обмаль.

Аналіз загального об’єкта правопорушення як правової сутності почнемо з двох протилежних висловлювань. Ми цілком підтримуємо слушну думку А. Пашковської: загальний об’єкт дає цілісне уявлення про ті блага, інтереси, цінності, які сучасне суспільство і держава вважають настільки значущими, що передбачають кримінальну відповідальність у разі спричинення або можливості спричинення їм істотної шкоди [243, с.147]. Тому певним дисонансом звучить вислів В. Сидоренка, з яким ми не згодні: загальний об’єкт є єдиним для всіх адміністративних правопорушень, з огляду на що немає необхідності в детальному його дослідженні [355].

Загальний об’єкт правопорушення доцільно аналізувати крізь призму наріжних визначень, сформульованих В. Тацієм - фундатором цього напрямку в сучасній науці кримінального права [384]. Попередній аналіз доробок ученого дозволяє стверджувати, що загальний об’єкт будь-якого делікту визначається трьома аспектами: 1) загальний об’єкт правопорушення дозволяє відмежувати протиправні діяння від решти; 2) загальний об’єкт правопорушення охоплює сукупність усіх суспільних відносин, охоронюваних абсолютними заборонами; 3) загальний об’єкт право - порушення - це варіативна система караних законом діянь. Думки решти авторів неважко згрупувати в руслі названих трьох аспектів.

Перший аспект. Розкриваючи сутність загального об’єкта злочину, В. Тацій вважає, що такий об’єкт має важливе значення для відмежування злочинів від незлочинних діянь та ін. [18, с.116]. B. Шевчук та O. Охман вважають, що загальний об’єкт дає змогу розкрити соціально-політичну сутність, суспільну небезпечність злочину та іноді допомагає відмежувати злочин від незлочинної поведінки [435, с.237]. На думку А. Безверхова та І. Шевченко, службова функція загального об’єкта полягає в тому, що він покликаний відрізняти злочинне від незлочинного [24, с.8]. Група авторів мультимедійного посібника підкреслює, що виділення загального об’єкта злочинів має важливе значення для відмежування злочинів від інших правопорушень: ті суспільні відносини, що не перебувають під охороною кримінального закону, не можуть бути об’єктом злочину [349].

У площині нашого дисертаційного дослідження можна зробити висновок: загальний об’єкт адміністративного правопорушення здійснює дихотомічний поділ всіх протиправних діянь на два кластери - адміністративні проступки та решту діянь.

Другий аспект. В. Тацій доводить, що загальний об’єкт утворює сукупність усіх громадських стосунків, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. До цієї сукупності входять найрізноманітніші стосунки (життя і здоров’я людей, мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність і система господарства і ін.). Д. Рудник під загальним об’єктом адміністративного проступку розуміє не всі суспільні відносини, що складаються в процесі управління, а лише ті, які законодавець вважає за необхідне поставити під охорону адміністративно-деліктного законодавства та встановити стягнення за заподіяння шкоди цим відносинам [345, с.348]. М. Чернов вважає, що загальним об’єктом правопорушення є всі суспільні відносини, які охороняються тим чи іншим галузевим законодавством і яким правопорушенням завдано шкоду [428]. В. Зуй зазначає, що загальний об’єкт

адміністративного правопорушення слід розуміти як всю сукупність суспільних відносин, які охороняються законодавством про адміністративні правопорушення [134, с.163]. Л. Коваль характеризує загальний об’єкт як сукупність усіх правових відносин, що охороняються адміністративно - правовими нормами і містяться в Особливій частині КпАП [150, с.108].

На нашу думку, загальний об’єкт будь-якого правопорушення як правова сутність має певний обсяг і зміст (не плутати із законом науки логіки щодо зворотного відношення між змістом і обсягом поняття [360, с.35]). Так, сукупність норм особливої частини КпАП формує певний обсяг (правове поле абсолютної заборони), тобто - «загальний об’єкт адміністративного делікту». Можна сказати, що «загальний об’єкт адміністративного делікту» утворюється множиною норм права, що містяться в особливій чистині КпАП. Зміст же загального об’єкта адміністративного делікту - це поєднання всіх загальних заборон, виписаних у кожній окремій нормі права особливої чистини КпАП в єдину інтенцію (мету, напрямок волі - у нашому випадку законодавця).

Третій аспект. В. Тацій вбачає, що загальний об’єкт злочину - це не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди визначена), а мінлива сукупність суспільних відносин, що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв’язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільно небезпечних діянь змінюється й наявна сукупність суспільних відносин, що утворює загальний об’єкт кримінально - правової охорони) [388, с.135]. Тезу В. Тація підтримує П. Фріс, який пише: звичайно, життя не стоїть на місці, і загальний об’єкт злочину буде постійно змінюватись відповідно до розвитку суспільства та завдань, які стоять перед кримінальним законом [406, с.52]. Існують й інші думки. Так, С. Анощенкова вважає, що модифікація об’єкта злочину відбувається лише на рівні безпосереднього об’єкта; загальний, родовий та видовий об’єкти злочинів лишаються тими ж, що й раніше [11, с.39].

Суспільне життя перебуває в постійній динаміці, тому обсяг суспільних відносин, що охороняються особливою частиною КпАП, у кожний конкретний момент часу є мінливою множиною норм права. Завжди можна визначити, які абсолютні заборони перебувають усередині цього правового обсягу й утворюють його зміст, а які - поза цим правовим полем. Зі зміною суспільних відносин здійснюється редакція особливої частини КпАП через доповнення новими нормами або навпаки - через виключення застарілих норм права. При цьому змінюється і зміст певної глави КпАП, і зміст самої особливої частини КпАП. Тому зміст «загального об’єкта адміністративного правопорушення» є константою тільки між черговими редакціями особливої частини КпАП. Що ж стосується обсягу загального об’єкта адміністративного правопорушення, то він може і збільшуватися (за умови доповнення нових норм), і зменшуватися (за умови виключення застарілих норм), і бути постійним (за рівної кількості доданих і виключених норм права).

Проаналізувавши частоту внесень змін до КпАП за п’ять років (2010 - 2014 рр.), ми дійшли висновку, що зміни та доповнення вносилися 67 разів, з них до Особливої частини - 48 разів. Таким чином, кожного разу зміст загального об’єкта адміністративного правопорушення існував у незмінному вигляді в середньому близько п’яти тижнів. Якщо до наших розмірковувань долучити семантику слова «видозміна» - «предмет, речовина і т. ін. якоїсь загальної категорії у дещо зміненому вигляді; різновид; модифікація» [42, с.93], то можна сказати, що «загальний об’єкт адміністративного правопорушення» - це видозмінюване правове явище.

При цьому кожна нова редакція будь-якого безпосереднього об’єкта адміністративного

правопорушення призводить до зміни змісту виключно його найближчого видового об’єкта, тільки його родового об’єкта і завжди - до зміни змісту загального об’єкта адміністративного правопорушення.

Зважимося заявити, що «загальний об’єкт делікту» має подвійну ярусну класифікаційну природу. Перший ярус - «загальний об’єкт» - може бути утворено через партитивне об’єднання «родових об’єктів» (глав особливої частини КпАП). При цьому «родові об’єкти» між собою пов’язані як частина цілого з будь-якою іншою частиною цілого. Видовий зв’язок між «родовими об’єктами» всередині «загального об’єкта» буде відсутній, оскільки партитивний поділ не передбачає наявності певної ознаки класифікаційного поділу. Другий ярус - «загальний об’єкт» - може бути утворено через партитивне об’єднання «безпосередніх об’єктів» (правових норм особливої частини КпАП).

І перше, і друге твердження є коректними, оскільки сутність «загального об’єкта» полягає в його партитивності, тобто у відсутності внутрішньої детермінанти, яка б визначала підстави поділу його як цілого на частини - «родові об’єкти». Через це «загальний об’єкт» може тільки складатися з «родових об’єктів». З іншого боку, правове явище «загальний об’єкт» жодним чином не впливає і на асоціативність норм права в певних видових і родових об’єктах. У цьому й полягає природа партитивної класифікації як відношення «ціле ^ частина». І не має суттєвого значення, де буде розташовано чинник «частина» - чи в ярусі «родових об’єктів», чи в ярусі окремих норм права, тобто «безпосередніх об’єктів».

Зрештою «загальний об’єкт правопорушення» не може бути й найвищим родом, бо апріорі не існує єдиної ознаки, за якою він може бути логічно поділений на види. Таким чином, загальний об’єкт правопорушення як сукупність окремих частин жодного впливу на визначення ієрархічного місця «об’єкта порушення правил дозвільної системи» та «об’єкта порушення правил обігу зброї» не має. Цей висновок можна поширити й на будь-який інший склад адміністративного проступку.

Проте в юридичній літературі існують хибні погляди на ознаки, за якими загальний об’єкт правопорушення можна відповідним чином класифікувати: по-перше - за соціальною значущістю і важливістю суспільних відносин, що становлять об’єкт посягання (О. Остапенко [234, с.178]), по-друге - за характером відносин, які порушуються суб’єктом адміністративного делікту (Л. Коваль [149, с. 105]), по-третє - за ступенем узагальнення суспільних відносин, що охороняються законом (В. Ємельянов [120, с.135], В. Юсупов [447, с.97-98]), по-четверте - за протиправними діями, спрямованими проти державного управління й суб’єктивних адміністративних прав та обов’язків громадян (В. Юсупов) [447, с.97-98].

Родовим об’єктом адміністративного проступку науковці вважають однорідну сукупність суспільних відносин, які пов’язані між собою на підставі охорони спільних суспільно корисних інституцій, їх змісту тощо. Більшість дослідників схильні називати глави КпАП, що утворюють комплексний «загальний об’єкт адміністративного правопорушення», родовими об’єктами адміністративних деліктів. Так, В. Рєзвих зазначає, що родовим об’єктом адміністративного делікту є об’єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною та економічною суттю суспільних відносин, які охороняються загальним комплексом санкцій адміністративно-правових норм [338, с.106]. На думку А. Клюшниченка та А. Серьогіна, родовий об’єкт адміністративного делікту охоплює вужче коло однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин, зміст яких охоплює стабільне функціонування суспільного й особистого спокою громадян, повагу їх честі, гідності, порядку управління тощо [147, с.17].

Родовий об’єкт певною мірою становить, як зазначає О. Остапенко, менш високий (середній) рівень узагальнення суспільних відносин, що охороняються адміністративним законом. Таке узагальнення здійснюється на підставі об’єктивно існуючих критеріїв (ознак, якщо користуватися інструментарієм родовидової класифікації - І.В.), які зумовлюють їх тотожність або однорідність [234, с.178]. Ознаками при визначенні родового об’єкта можуть бути різноманітні за своїм соціально-політичним призначенням елементи суспільних відносин. Підставою для класифікації об’єктів як родових є сфера групи конкретних відносин або суспільного життя. Як зазначають Д. Бахрах і Л. Коваль, законодавець при створенні родових спільностей використовував такі критерії, як, по-перше, зміст суспільних відносин; по-друге - галузь діяльності, у якій вони виникають [23, с.106].

Виявлення родового об’єкта певного делікту дозволяє також установити його взаємозв’язок з іншими суспільними відносинами. Це в свою чергу визначає ступінь суспільної небезпеки і шкідливості деліктних посягань, а також можливі суспільно шкідливі наслідки. Правильне встановлення всіх цих обставин дає можливість виявити соціальну роль адміністративного права в охороні тих чи інших суспільних відносин [384, с.87].

О. Остапенко, рецепіювавши думку В. Тація, зазначає, що перелік родових об’єктів, а отже і глав Особливої частини КпАП України не є раз і назавжди даним або незмінним. Вивчення історії адміністративного законодавства свідчить, що цей перелік рухомий і мінливий, що зумовлено мінливістю самої значущості тих чи інших суспільних відносин для інтересів держави і суспільства на різних етапах його розвитку [384, с.87; 234, с.182].

Родовий об’єкт, постаючи окремою групою однорідних суспільних відносин, у більшості випадків розкривається в назвах 15 глав Особливої частини КпАП, а інколи може визначатися законодавцем навіть в одній окремій статті або, як каже О. Остапенко, установлюватися на основі соціально-політичного аналізу юридичного складу адміністративного делікту [234, с.178]. Так, аналіз складів деліктів, що згруповані у главі 15 КпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління», указує на те, що родовим об’єктом у такому разі є «порушення порядку управління». А аналіз назви глави 5 КпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення» дозволяє стверджувати, що родових об’єктів у цій главі принаймні два. Це «охорона праці» та «охорона здоров’я населення».

Результати першого ступеня ієрархічного, логічного, родовидового поділу будь-якого з родових об’єктів адміністративного правопорушення можна назвати видовими об’єктами першого ступеня поділу. Чому першого ступеня поділу? Тому що при другому ступені родовидового, логічного поділу вид першого ступеня поділу автоматично стає родом для виду другого ступеня поділу. Таких ступенів поділу (класифікації) може бути декілька залежно від наявності підстав (ознак) для наступних ступенів поділу (класифікації).

Видовий (груповий) об’єкт адміністративного проступку - це складова частина родового об’єкта, і виокремлення видового об’єкта надає змогу згрупувати певні суспільні відносини, які мають спільні властивості, що є характерними виключно для них.

У науці адміністративного права видовий об’єкт не виділяється, хоча необхідність у цьому, на думку деяких вчених, без сумніву, є. Наприклад, на думку Є. Фролова, виділення видового об’єкта злочину (як і адміністративного делікту - І.В.) відповідає логічним правилам роду та виду в тому розумінні, що родове поняття містить суттєві ознаки класу предметів і дозволяє відрізнити більш вузькі групи відносин, які менші за об’ємом, але відображають один і той же інтерес учасників цих відносин або деякі взаємопов’язані інтереси одного й того ж об’єкта. Наведена точка зору Є. Фролова не викликає заперечень, оскільки видовий об’єкт злочину співвідноситься з його родовим об’єктом як вичерпна частина з логічно цілим або як вид із родом (згодом цю думку видав за власну О. Остапенко) [407, с.203-204; 234, с.184]. Практичне значення цієї тези полягає в тому, що вона може бути використана при побудові системи тієї чи іншої групи адміністративних деліктів.

Деякі вчені - наприклад, М. Коржанський, А. Трайнін, той же Є. Фролов - пропонують називати класи (таксони), що виникають у результаті першого ступеня поділу родових об’єктів «видовими об’єктами». Виникає запитання, а як тоді називати видові об’єкти другого чи третього ступеня родовидового поділу? З приводу цього наведемо, так би мовити, наукові вишуканості Є. Тихонова на кшталт того, що вони могли б називатися «груповими об’єктами», «підгруповими об’єктами» [395] тощо.

Ми вважаємо, що видовий об’єкт так і треба називати залежно від ступеня поділу. Наприклад, «видовий об’єкт правопорушення першого ступеня поділу», «видовий об’єкт правопорушення другого ступеня поділу» тощо. Кінцевий об’єкт родовидового поділу має називатися «безпосереднім об’єктом правопорушення».

У родовидовій класифікації об’єкта правопорушення шаблону не існує, проте є єдина аксіома: найкрупніший ступінь родовидової асоціації - це «родовий об’єкт правопорушення», а найдрібніший ступінь родовидової дисоціації - це «безпосередній об’єкт правопорушення». Порядок родовидового поділу між цими двома кінцевими ланками родовидової класифікації / систематизації має три варіанти: 1) може існувати певна кількість проміжних ступенів родовидових поділів; 2) може існувати тільки один поділ, тобто решта проміжних ступенів відсутня, за умов коли «родовий об’єкт правопорушення» за видовий матиме одразу «безпосередній об’єкт правопорушення»; 3) родовидовий поділ може бути взагалі відсутнім, коли родовий об’єкт правопорушення співпадає з безпосереднім.

Безпосереднім же об’єктом адміністративного делікту є конкретні суспільні відносини, проти яких спрямовано посягання суб’єкта і які захищаються санкціями конкретних адміністративно-правових норм

особливої частини КпАП. Безпосередній об’єкт пов’язаний з конкретним адміністративним деліктом.

На думку О. Остапенка, точне й коректне встановлення безпосереднього об’єкта адміністративного порушення - це основне завдання

нормотворчої діяльності. По-перше, він має бути точно встановлений законодавцем і за допомогою тексту відображений безпосередньо в диспозиції адміністративно-правової норми. Відповідність адміністративно - правової норми цим вимогам буде сприяти точному відображенню безпосереднього об’єкта як теорією адміністративного права, так і правозастосовною практикою правоохоронних органів. По-друге,

безпосередній об’єкт адміністративного делікту необхідний для пошуку і правильного визначення місця тієї чи іншої адміністративно-правової норми в системі Особливої частини КпАП [234, с.178].

Аналіз таксономії об’єкта адміністративних порушень правил дозвільної системи дозволяє зазначити таке: родовий об’єкт «порушення порядку управління», згадуваний у главі 15 КпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління», є складноорганізованим. У результаті родовидового поділу першого ступеня він логічно поділяється на багато видових об’єктів, наприклад: «порушення правил дозвільної системи»; «порушення правил паспортної системи»; «порушення правил проведення масових заходів»; «порушення правил правосуддя» та інші.

Ознакою асоціації цих видів норм у главі 15 КпАП є наявність певного порядку державного управління певними галузями суспільного буття. Ця ознака відбивається і в назвах техніко-правових нормативних актів, на які посилаються банкетні правоохоронні норми КпАП. Наприклад: «Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], або ж «Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 [314].

Але оскільки на цьому родовидовий поділ не закінчується, то окремий вид (видовий об’єкт правопорушення) «порушення правил дозвільної системи» стає родом для наступного ступеня логічного поділу. І вже як наступний за логічним ступенем логічного поділу рід «порушення правил дозвільної системи» сам логічно поділяється на наступні види, які й утворюють логічну координовану серію. Тобто можна сказати, що загальному родовому поняттю «порушення правил дозвільної системи» підпорядковується видова координаційна серія «порушення правил обігу зброї», що утворена диспозиціями окремих статей глави 15 КпАП: порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передання іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї (ст.190 КпАП); порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст.191 КпАП); порушення громадянами строків реєстрації (перереєстрації) вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і правил взяття її на облік (ст.192 КпАП); ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.193 КпАП); порушення працівниками торговельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.194 КпАП); порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.195 КпАП); порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони (ст.195 1 КпАП); порушення порядку придбання, зберігання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них (ст.195 2 КпАП); порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони (ст.195 3 КпАП); порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами (ст.195 4 КпАП) [151].

Безпосереднім об’єктом адміністративного проступку постають конкретні суспільні відносини, що охороняються конкретною нормою КпАП або іншим Законом України. Кожна з наведених диспозицій, по-перше, є самостійним видом (безпосереднім об’єктом) наведеного вище родового поняття «порушення правил обігу зброї», по-друге, у сукупності ці диспозиції мають вичерпувати цей рід.

І нарешті, існують адміністративно -правові відносини, які крім «основного безпосереднього об’єкта правопорушення» мають ще й «додатковий безпосередній об’єкт делікту» та «факультативний безпосередній об’єкт правопорушення». Наприклад, додатковим безпосереднім об’єктом «адміністративного порушення правил дозвільної системи» можуть бути відносини «громадської безпеки», яким завжди при порушенні правил зберігання, транспортування чи користування предметами, речовинами та матеріалами дозвільної системи створюється небезпека заподіяння шкоди. Додатковий безпосередній об’єкт адміністративного делікту може бути визначений самим законодавцем. Це зумовлено тим, що одні й ті ж суспільні відносини можуть бути для одних адміністративних деліктів основним безпосереднім об’єктом, а для інших - додатковим.

Факультативний безпосередній об’єкт адміністративного делікту - це суспільні відносини, які охороняються адміністративно-правовими нормами і яким не завжди завдається шкода при скоєнні делікту. Наприклад, відносини захисту здоров’я громадян при неправомірному застосуванні засобів самооборони чи стрільбі з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях. Установлені обставини заподіяння шкоди безпосередньому факультативному об’єкту свідчать про антигромадський характер скоєних протиправних дій і мають ураховуватися при визначенні ступеня тяжкості відповідальності порушника.

Деякі вчені вважають, що й предмет правопорушення можна вважати факультативною ознакою об’єкта правопорушення або об’єктивної сторони [208, с.376]. Звичайно, не можна заперечувати того, що предмет

правопорушення має досить тісний зв’язок з об’єктивною стороною. Особливо це стосується протиправної дії, що завжди має предметну спрямованість. Але це буде об’єктом окремого дослідження в наступному підрозділі.

Отже, видовий об’єкт правопорушень у сфері обігу зброї - це порушення правил дозвільної системи, яке в свою чергу є родовим для наступного ступеня логічного поділу і вже як наступний за логічним ступенем логічного поділу поділяється на види, що утворюють логічну координовану серію порушення правил дозвільної системи, якій підпорядковується видова координаційна серія порушення правил обігу зброї, що утворена диспозиціями окремих статей норм адміністративного права.

<< | >>
Источник: ВАСИЛЬЄВ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття, зміст і класифікація видового об’єкта правопорушень у сфері обігу зброї:

  1. Поняття, зміст і класифікація видового об’єкта правопорушень у сфері обігу зброї
  2. Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку
  3. Суб’єктивні елементи складів адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї