Правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку

Визначення концепту «правила обігу зброї» в юридичній літературі на сьогодні відсутнє. Завданням цього підрозділу дисертаційного дослідження буде формулювання чинника «правила обігу зброї», причому з урахуванням раніше доведених нами визначень.

По-перше, обіг зброї - це соціальна діяльність (підр.1.2). По-друге, ця соціальна діяльність має суспільно небезпечний характер (підр.2.1). Як наслідок, соціальна діяльність у сфері обігу зброї потребує унормування відповідними правилами.

Одне з пропонованих нами визначень концепту «обіг зброї» має такий вигляд: «обіг зброї - це соціальне явище наявності зброї в суспільстві». І хоча зброя в суспільстві присутня завжди, процес її легалізації відбувається лише з появою держави. А відтак уся наявна в країні зброя має два протилежні дихотомічні статуси: або це «зброя легальна» - врахована та контрольована державою, або «зброя нелегальна» - не врахована та не контрольована державою. Відповідно паралельно існують і дві сфери обігу зброї - «обіг легальної зброї» та «обіг нелегальної зброї».

Звернімося до базового концепту «обіг зброї», сформульованого у підрозділі 2.1 цього дослідження. Обіг зброї - це соціальна діяльність, здійснювана з метою забезпечення потреб із використання зброї в таких сферах, як війна, правоохоронна діяльність, злочинна діяльність, самозахист, полювання, спорт, культура, інвестиція коштів, репрезентація соціального чи спеціального статусу людини. Як бачимо, частка соціальної діяльності у сфері обігу зброї пов’язана із задоволенням кримінальних інтересів. Ми не заперечуємо того факту, що злочинна діяльність може здійснюватися із застосуванням легальної зброї. Але основна частина резонансних злочинів безперечно скоюється із застосуванням саме нелегальної зброї.

Наведені інтенції дозволяють сформулювати концепт антисоціального явища «обіг нелегальної зброї». Обіг нелегальної зброї - це соціальна діяльність з використанням зброї, що має на меті забезпечення протиправних потреб певної частини суспільства.

За даними української асоціації власників зброї та швейцарської незалежної організації «Small Arms Survey», в Україні станом на початок 2016 р. перебуває близько 2 млн. одиниць легальної та понад 3 млн. одиниць нелегальної зброї [359]. Г. Учайкін пішов ще далі, зазначаючи про наявність у нашій країні близько 4,5 млн. одиниць нелегальної зброї [402]. Висока концентрація нелегальної зброї в суспільстві викликає стурбованість сучасних учених-кримінологів. Так, А. Лисенко вважає, що насичення суспільства зброєю та існування її незаконного обігу суттєво змінило якісний склад злочинності [190, с.195]. За підрахунками Л. Землянухіної, серед злочинів, скоєних зі зброєю, мають перевагу розбійні напади - 45%; вбивства - 32%; заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю - 14,5%; хуліганство - 8,5% [133, с.14]. В. Рибачук зазначає, що незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами створює особливу загрозу громадській безпеці та стабільності в державі, її національній безпеці в цілому [339, с.12]. На думку Є. Терентьєвої, незаконний обіг зброї - один з найбільш серйозних чинників, що сприяє погіршенню криміногенної ситуації, зростанню організованої злочинності, тероризму в країні [390, с.4].

Чинник наявності в суспільстві нелегальної зброї ми позначили терміном «обіг нелегальної зброї». Проте в юриспруденції, особливо серед фахівців галузі кримінології, він має вкорінену назву «незаконний обіг зброї». Наведемо декілька дефініцій терміна «незаконний обіг зброї». Так, В. Власов вважає, що з точки зору кримінології незаконний обіг зброї є відносно масовим соціально-правовим явищем, що утворюється сукупністю злочинів та інших правопорушень, пов’язаних як із протиправним володінням, так і з протиправним використанням зброї [78, с.7].

Ю. Загайнова характеризує термін «незаконний обіг зброї» з іншої точки зору: незаконний обіг зброї - це зумовлений конкретними соціальними умовами процес надходження, поширення, застосування і використання зброї в суспільстві, що відбувається з порушенням чинного законодавства, що виявляється в здійсненні різних дій, заборонених законом [126, с.3]. На думку О. Пронькіної, незаконний обіг зброї визначається як кримінальний рух об’єктів обігу зброї в сукупності з відхиленнями у сфері законного обігу [329, с.148].

Антиподом протиправного руху нелегальної зброї в суспільстві є обіг легальної зброї. Деякі автори з метою більш чіткого, ми б навіть сказали дихотомічного, окреслення меж об’єкта дослідження, за аналогією з терміном «незаконний обіг зброї» вживають термін «законний обіг зброї». Так, Е. Солоницька, кореспондуючись з визначенням О. Шелковникової пише, що під законним обігом зброї слід розуміти виготовлення, збут, передання, придбання, зберігання, носіння, перевезення, ремонт, застосування, знищення зброї, здійснюване на підставі законів, постанов уряду й нормативних документів воєнізованих відомств під контролем ліцензійно-дозвільної системи органів внутрішніх справ або відомчим контролем воєнізованих організацій [370, с. 10; 436, с.28]. У дослідженні В. Войнова зазначається: законний обіг зброї - це виробництво зброї, торгівля нею, продаж, передання, придбання, колекціонування, експонування, облік, зберігання, носіння, перевезення, транспортування, використання, вилучення, знищення, ввезення зброї на територію РФ і вивезення його з Росії відповідно до законодавства РФ [80, с.10-11]. Як це не дивно, але, за нашим спостереженням, більшість дефініцій так званого «законного обігу зброї» є не чим іншим, як модернізованим законодавчим визначенням концепту «обіг зброї», побудованим у перелічувальний спосіб.

Утім з наведених визначень можна винести певну сутнісну інтенцію, що явище «законний обіг зброї» відбувається на підставі: а) законодавства [80, с. 10-11]; б) законів, постанов уряду, нормативних документів воєнізованих відомств під контролем ліцензійно-дозвільної системи органів внутрішніх справ або відомчим контролем воєнізованих організацій [369, с.10]. Тобто законний обіг має здійснюватися на підставі відповідних нормативних приписів, з дозволу та під контролем органів державної виконавчої влади. А це вже є правовою діяльністю органів державного управління - правовим режимом, що гарантує безпечність перебування зброї в суспільстві.

Юридичною конструкцією, що надає можливість формувати та контролювати обіг легальної зброї в Україні, є детально розглянутий у підрозділі 2.1 правовий феномен «спеціально-дозвільний режим обігу зброї». Цей режим у сфері обігу зброї, скажімо, Д. Бахрах та А. Комзюк здебільшого називали «дозвільною системою» [22, с.428; 159, с.194] або «дозвільним порядком».

Нагадаємо, що сформульована нами в підрозділі 1.2 дефініція «соціальна діяльність у сфері обігу зброї» виглядає таким чином: соціальна діяльність у сфері обігу зброї - це континуум актів, операцій, дій та особливих видів діяльності економічного, соціального, юридичного спрямування, які зумовлюють найбільш вагомі діяння зі зброєю, її частинами та боєприпасами, а саме: виробництво, ремонт, торгівлю, експорт, імпорт, зберігання, носіння, використання, колекціонування, експонування, сертифікацію, облік, видання дозволів на придбання, зберігання, перевезення тощо. Як бачимо, у визначенні чітко окреслено складову юридичної діяльності у сфері обігу зброї.

Отже, правовою основою «спеціально-дозвільного режиму обігу зброї» і «дозвільної системи у сфері обігу зброї», і «юридичної діяльності у сфері обігу зброї» є сукупність норм права, що містять «правила обігу зброї» та «правила дозвільної системи». Інакше кажучи, і «спеціально-дозвільний режим обігу зброї», і «дозвільна система у сфері обігу зброї», і «юридична діяльність у сфері обігу зброї» ґрунтуються на визначених нормами права правилах соціальної діяльності з легальною зброєю.

Гадаємо, що настав час визначити власне сам концепт «правила обігу зброї». Термін, що репрезентує цей концепт, складається з двох частин: «обіг зброї» та «правила». Концепт «обіг зброї» нами вже сформульований у попередньому підрозділі. Щодо іншої складової - «правила» - одразу загострюємо увагу на множинній формі слова. Це означає, що правил, як таких, принаймні декілька. Але річ в іншому: концепт, позначуваний словом «правило» в однині, і концепт, позначуваний словом «правила» у множині, дещо відрізняються. При цьому навіть деякі філологи, не кажучи вже про фахівців інших сфер науки, не відчувають сутності цієї інтенції. Так у В. Яременка і О. Сліпушка зазначено: «правило - це положення, яким передається якась закономірність, припис, норма» [448, с.657]. Ми навпаки - поділяємо більш виважену позицію, зазначену в академічному тлумачному словнику української мови: «правило - це положення, яким передається якась закономірність, стале співвідношення певних явищ»; «правило - це принцип, яким керуються у співжитті, у праці, в поведінці і т. ін.». Натомість «правила - це зібрання якихось положень, що визначають порядок ведення або дотримання чого-небудь» [34, с.502]. Ця відмінність між визначеннями «правило» та «правила» є наріжним каменем при визначенні концепту «правила обігу зброї».

Основний принцип, або ж основне положення, що покладене в основу утворення чинника «правовий режим обігу зброї» - це загальна заборона вільного обігу зброї у суспільстві. Якщо вважати цей принцип чи це положення правилом, то це єдиний випадок використання чинника «правило» у нашому дисертаційному дослідженні. У решті випадків ми опрацьовуватимемо лише концепт «правила». Як ремарку зазначимо, що первинний розгляд порядку застосування феномену «правила» у здійсненні соціальної діяльності дає нам право казати, що розповсюдження чинника «правила» у законодавчій базі України є поширеним переважно у сферах суспільної діяльності з високим ступенем інтенсивності правового регулювання.

Попередній аналіз законодавчого поля України дозволяє стверджувати, що феномен «правила» використовується переважно саме в іпостасі множини цього іменника. Утім окремі дефініції поняття «правила», сформульовані законодавцем, інколи відверто визначають чинник «правило» в інтенціях однини. Це призводить до колізії окремих норм права. Зіставимо чотири законодавчих інтерпретації поняття «правила» та підкреслимо ознаки колізії.

Отже, з одного боку, законодавець розуміє чинник «правила» як конкретизацію або деталізацію чогось. Наприклад: правила - це нормативно - правовий акт, який конкретизує нормативні приписи загального характеру з метою регулювання поведінки суб’єктів правовідносин у певних галузях і вирішує процедурні питання (абз.7 п.1.4 Порядку подання нормативно - правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Мін’юсту України від 12 квітня 2005 р. №34/5 [313]). Або ж Правила конкурсного відбору - це інструкція, що розробляється і затверджується Фондом щодо кожного конкретного конкурсного відбору і містить деталізацію процедури, умови і критерії конкурсного відбору (абз.5 п.1. Положення про порядок здійснення конкурсного відбору агентів з розміщення депозитарних розписок на державні акції на міжнародних фондових ринках, затвердженого наказом Фонду державного майна від 31 липня 2001 р. №1378 [285]).

З іншого боку, законодавець визначає чинник «правила» як загальні засади, принципи, положення чи критерії чогось. Наприклад: Правила ринку електричної енергії - це нормативно-правовий акт, який встановлює правові, організаційні та економічні засади функціонування ринку електричної енергії та регулює відносини між суб’єктами цього ринку (абз.36 ст.1 Закону України від 24 листопада 2013 р. «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» [271]). Або ж Правила визначення походження товарів - це певні положення, розроблені на основі принципів, установлених національним законодавством або міжнародними угодами (далі - критерії визначення походження товарів), що застосовуються тією чи тією країною для визначення походження товарів (п.Е2Ж3 спеціального Додатку «К» до «Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» Ради Митного Співробітництва від 26 черв. 1999 р. [379]).

Тому виникає запитання: «правила» - це інструментарій деталізації та конкретизації чогось загального чи «правила» - це загальні засади, положення, критерії?

Інша проблема законодавчих дефініцій концепту «правила» полягає в тому, що їх автори як узагальнювальні родові фрагменти своїх формул використовують несуттєві вторинні ознаки. Розглянемо декілька визначень та підкреслимо їх родові фрагменти. Наприклад: Правила змагань з певного виду спорту - це нормативний документ, що визначає систему, порядок та умови змагальної діяльності ... (абз.7 п.1.2 Положення про Єдину спортивну класифікацію України, затвердженого наказом Мінсім’ямолодьспорту України від 07 квітня 2006 р. №1088 [282]). Правила - це звід правових норм, що регламентують діяльність певної галузі виробництва чи окремий вид діяльності (абз.62 п.1.5 Правил технічної експлуатації наземних засобів радіотехнічного забезпечення в цивільній авіації України, затверджених наказом Мінтрансзв’язку України від 08 травня 2007 р. №381 [293]). Правила фонду - це система норм, ... якої мають дотримуватися всі суб’єкти системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла для досягнення мети управління майном ... (абз.8 ст.2 Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [328]).

У підсумку маємо таке: правила - це нормативно-правовий акт чи нормативний документ; правила - це звід правових норм чи перелік умов, послідовності дій тощо; правила - це система правових норм. Аналізуючи ці законодавчі визначення, можна дійти висновку, що узагальнювальною родовою ознакою концепту «правила» є чинники «правова норма» чи «нормативно-правовий акт». Ми не заперечуємо, що, формалізуючи способи здійснення будь-якої діяльності у відповідні правила, законодавець утворює правові норми. Проте і нормативно-правовий акт, і звід правових норм, і система правових норм - це лише зовнішня форма чинника «правила», яка може об’єктивуватися у вигляді відповідних стандартів, положень, інструкцій, спеціальних правил, технічних норм. Але ж зовнішня форма без внутрішнього змісту апріорі не може бути узагальнювальною сутнісною родовою ознакою. Нарешті, родовий фрагмент концепту «правила» у вигляді «правила - це звід чи система правових норм» заперечується дилемою «формалізовані правила - це лише частина сукупності норм права, тоді як решта інших норм не є правилами».

Отже, для утворення дефініції терміна «правила обігу зброї» треба віднайти сутнісну узагальнювальну родову ознаку цього явища. Спробуємо зробити це шляхом аналізу прикладних законодавчих дефініцій концепту «правила» в інших сферах соціальної діяльності. Вважаємо, що у вже проаналізованих дефініціях, якщо дещо змістити наголоси, можна визначити інші словосполучення, які б характеризували саме сутнісну узагальнювальну родову ознаку концепту «правила». Наведемо лише родові фрагменти законодавчих визначень.

Внутрішній зміст концепту «правила» можна визначити такими законодавчими інтенціями родових фрагментів: правила - це регламентація діяльності (абз.62 п.1.5 Правил технічної експлуатації наземних засобів радіотехнічного забезпечення в цивільній авіації України, затверджених наказом Мінтрансзв’язку України від 08 травня 2007 р. №381 [293]). Правила змагань з виду спорту - це система, порядок та умови діяльності (абз.7 п.1.2 Положення про Єдину спортивну класифікацію України, затвердженого наказом Мінсім’ямолодьспорту України від 07 квітня 2006 р. №1088 [282]. Правила азартної гри - це умови, права, обов’язки та послідовність дій (абз.22 п.1.2 Ліцензійних умов провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, затверджених наказом Держкомпідприємництва і Мінфіну України від 18 квітня 2006 р. №40/374 [291]). Правила застосування зброї - це директиви, які визначають дії (абз. R ч.1 ст.1 Угоди про багатонаціональні миротворчі сили Південно-Східної Європи - документу РМО ПСЄ від 26 вересня 1998 р. №998_367 [260]). Правила фонду - це система, якої мають дотримуватися (абз.6 ч.1 ст.2 Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [328]). Правила пожежної безпеки - це порядок дотримання вимог і норм (абз.9 п.2 Правил пожежної безпеки в галузі зв’язку, затверджених наказом Адміністрації Держспецзв’язку і МВС України від 30 березня 2016 р. №239/229 [292]). Правила конкурсу - це обов’язковий порядок (абз.7 п.6 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій енергетичних компаній, затвердженого наказом Фонду держмайна, Антимонопольного комітету, Держкомісціннихпаперів, Міненерго України від 18 жовтня 1999 р. №1965/12/284/294 [287].

Оскільки ми дотримуємося доктрини про те, що обіг зброї є соціальною діяльністю, то з наведених цитат нам, безумовно, імпонують інтенції родового фрагменту, що «правила» - це регламентація діяльності; система, порядок та умови діяльності; умови, права, обов’язки та послідовність дій; а також директиви, які визначають дії. На сьогодні існують три авторських прикладних визначення «правила чогось». Розглянемо їх.

В. Шесток зазначає: правила поводження зі зброєю, боєприпасами, радіоактивними матеріалами, вибуховими або іншими речовинами й предметами, що представляють підвищену небезпеку для оточуючих, - це процес різного роду маніпуляцій з небезпечними засобами, матеріалами, речовинами і предметами в цілях використання їх властивостей, а також зберігання, транспортування, обслуговування, ремонту та ін. [439, с.18]. Вважаємо наведену дефініцію не дуже вдалою з двох причин. По -перше, спеціальний термін «маніпуляція» - занадто вузький за змістом, оскільки означає «виконувана руками складна дія, що звичайно вимагає вправності, вміння» [34, с.621]. По-друге, обслуговування та ремонт зброї за певної апроксимації теж можна назвати маніпуляціями.

Л. Орлова, досліджуючи явище «правила гри», вбачає в ньому особливий різновид соціальних норм, стандарт ігрової поведінки, які є регулятором суспільних відносин у сфері гральної діяльності, що існують у певному соціальному середовищі [231, с.9]. Вважаємо, що наведена дефініція є занадто загальною, щоб з неї можна було виокремити сутність узагальнювального родового фрагменту концепту «правила».

Ми цілком погоджуємося з доробком О. Долгополова, який вважає, що суспільство зобов’язане захистити себе від можливого негативного прояву властивостей небезпечних предметів шляхом уведення додаткових правил як складової адміністративно-правого режиму обігу зброї та вибухових речовин.

Автор називає ці правила режимними. Режимні правила, маючи відповідний правовий статус, установлюють певну поведінку громадян, посадових і юридичних осіб, яка необхідна для функціонування адміністративно - правового режиму. Режимними правилами встановлюється порядок взаємодії різних державних органів для досягнення цілей режимного регулювання [113, с.4, 30]. На думку О. Долгополова, режимні правила адміністративно- правого режиму обігу зброї та вибухових речовин є правовими запобіжними засобами від можливої шкідливої дії небезпечних предметів або речовин при неправомірному або неправильному їх використанні [113, с.22]. Думку, що правила є «правовими запобіжними засобами», вважаємо дуже вдалою.

Дозволимо собі стверджувати, що унормовувати правилами можна не будь-яку біхевіоральну діяльність, а тільки соціальну діяльність - діяльність людську. Нагадаємо, що одне з визначень концепту «обіг зброї», сформульоване у підрозділі 1.2, було таке: обіг зброї - це соціальна діяльність, здійснювана з метою забезпечення: потреб із використання зброї обмеженою групою фізичних та юридичних осіб, які є володарями або користувачами зброї; потреб в особистій безпеці решти членів соціуму, які не мають відношення до володіння чи застосування зброї; потреб держави в організації контролю за зброєю. Отже, чинник «правила» як оператор нашого прикладного феномену «правила обігу зброї», це щось таке, що має забезпечувати: а) можливість здійснення соціальної діяльності з

використання зброї; б) особисту безпеку членів соціуму; в) контроль держави за зброєю.

Як проміжний висновок слід зазначити, що основне призначення так званих «правил обігу зброї» полягає в забезпеченні певних гарантій суспільної безпеки при здійсненні соціальної діяльності у сфері обігу зброї шляхом примусу до виконання загальнообов’язкових директив правого та технічного характеру. Дефініцію концепту «правила обігу зброї» ми бачимо у трьох аспектах. Перший: правила обігу зброї - це формалізовані у правових та технічних нормах умови здійснення безпечної соціальної діяльності в цій сфері. Другий: умови, покладені в основу правил обігу зброї, є запобіжниками випадків протиправної соціальної діяльності у сфері обігу зброї. Третій: правила обігу зброї - це феномен, що первісно визначає імперативну ідеологію правового режиму обігу зброї.

Синтезувавши наведені інтенції, отримуємо таку дефініцію концепту «правила обігу зброї». Правила обігу зброї - це імперативні умови здійснення безпечної соціальної діяльності у сфері обігу зброї, що формалізовані у правових нормах і є запобіжниками випадків протиправної поведінки.

Нагадаємо, що правовий режим обігу зброї є режимом спеціально - дозвільного типу, що має жорстку імперативну ідеологію, яка має первісний початок у загальній забороні вільного обігу зброї в суспільстві. Відповідно й режимні правила обігу зброї мають бути жорсткими та мати високий ступінь нормативної деталізації діяльності у сфері обігу зброї. Тому правила обігу зброї об’єктивуються виключно за рахунок таких способів правого регулювання, як позитивні зобов’язання та спеціальні заборони.

Держава, утворюючи систему «правил обігу зброї», використовує певні юридичні зобов’язання, тільки, на думку І. Хохлової, в одному випадку - це зобов’язання діяти активно, в іншому - зобов’язання утримуватися від здійснення певних дій [422, с.18]. Законодавець, формалізуючи у правовій нормі якийсь конкретний спосіб діяльності у сфері обігу зброї, утворює конкретне правило у вигляді певного зобов’язання і тут же вказує, у який прийом це зобов’язання має бути виконаним. Якщо зобов’язання пасивне (утримуйся від здійснення певних дій), то це заборона. Якщо ж зобов’язання активне (дій виключно відповідно до припису), то це позитивне зобов’язання.

За своєю сутністю «позитивне зобов’язання» - це покладання на особу обов’язку співвіднести свою активну поведінку з приписами юридичних норм. У цьому аспекті більшість учених дотримуються саме такої думки. Наприклад, А. Сапій зазначає: методом позитивного зобов’язання держава покладає на особу обов’язок здійснювати певні позитивні дії [351, с.26]. С. Алексєєв вважає, що для позитивних зобов’язань характерним є свого роду обтяження: особам приписується вчинити те, чого вони, можливо (якби не було цього обтяження), і не вчинили або вчинили б не в тому обсязі, не так, не в той час тощо [1, с.58]. На думку О. Шемчук, онтологічно будь-який вид зобов’язання передбачає встановлення певних рамок, норм поведінки [438, с.11]. Нарешті, К. Ігнатенкова висловила досить цікаву думку щодо позитивних зобов’язань: зобов’язання у свідомості індивіда практично

завжди має негативне забарвлення і сприймається як якесь ярмо чи тяжкий тягар [135, с.16].

За думкою Н. Омельохіної, зобов’язання, установлене законодавчо, містить у собі державну волю. Саме через зобов’язання держава забезпечує виконання своїх потреб, а так само реалізує свої інтереси. Позитивне зобов’язання закріплює бажання і прагнення державної влади, які встановлюються в зобов’язальних нормах права та правових приписах [229, с.41]. Ця інтенція кореспондується з висловом Т. Колесникової про те, що зобов’язання за своїми характеристиками є не соціально-правовим регулятором, а державно-правовим, іншими словами - формою державно- владного функціонування [155, с.12].

Правила обігу зброї - це імперативні норми, вони категоричні та суворо обов’язкові і не припускають якогось іншого трактування припису, покладеного в їх основу. Будь-яке правило обігу зброї, що формалізоване в норму права через позитивне зобов’язання, категорично формулює лише один єдиний варіант поведінки суб’єкта соціальної діяльності у сфері обігу зброї.

Правила обігу зброї, що утворені на основі позитивного зобов’язання, у законодавстві України утворюють вельми об’ємний масив. Належність нормативного матеріалу до позитивних зобов’язань визначається наявністю в тексті правової чи технічної норми слів на кшталт «зобов’язаний», «потрібно», «мусить», «має бути» тощо.

Слід зазначити, що левова частина правил обігу зброї зосереджена в Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженій наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]. Через громіздку назву цього нормативного акта в подальшому називатимемо його скорочено «базовою Інструкцією МВС України від 21 серпня 1998 р. №622».

Наведемо декілька цитат позитивних зобов’язань з цієї Інструкції, що містять характерні слова «зобов’язаний», «повинний», «необхідно», «має бути» тощо. По-перше, це правові норми. Під час перенесення або перевезення зброї ... власник зобов’язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право зберігання та носіння такої зброї (п.12.13). Громадяни України повинні в установленому законодавством порядку укласти договір страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї (п.2.10). Якщо фактичне проживання громадянина інше, ніж зазначене в паспорті, необхідно надати документ, що підтверджує фактичне місце проживання громадянина ... (абз.8 п.12.2). Під час перенесення або перевезення вогнепальна, пневматична зброя має бути в розрядженому стані та міститися у спеціальному чохлі, кейсі, футлярі тощо (п.12.13). По-друге позитивні зобов’язання можуть міститися і в технічних нормах. Так, вікна сховищ необхідно обладнувати сталевими ґратами, виготовленими з прутика діаметром щонайменше 15 мм, який підлягає зварюванню в кожному перехресті, з утворенням комірок не більше 150х150 мм. Кінці прутиків повинні замуровуватися в стіну на глибину щонайменше 80 мм (п. 15.1.2.10) [274].

Другим імперативним способом правового регулювання, покладеним в основу системи правил обігу зброї, є спеціальна заборона. Ця заборона називається «спеціальною забороною» через те, що сама є виключенням зі спеціального дозволу на право здійснення соціальної діяльності у сфері обігу зброї. За своєю сутністю «спеціальна заборона» є обов’язковою і вимагає від особи відповідної бездіяльності, тобто утримання від здійснення заборонених видів соціальної діяльності або окремих дій у сфері обігу зброї. Спеціальні заборони, як складова правил обігу зброї, занотовані в диспозиціях норм права - це так звані «заборонні норми».

Заборонні норми, за словами С. Бошно, вимагають утриматися від зазначеного в них варіанту поведінки, яка законом визнається правопорушенням. Мета заборонних норм - запобігти можливим небажаним діям, які можуть заподіяти шкоду суспільним інтересам [40, с.55-56]. Юридична заборона, як зазначає В. Кудрявцев, несе на собі відбиток конфліктних, аномальних соціальних відносин [175, с.14]. На думку О. Братка [41, с. 10, 26] та Ю. Слєпченка [361, с.6], заборона - це державно- владне веління, що вказує на неприпустимість негідної поведінки під загрозою настання відповідальності.

У свою чергу В. Толмачов визначає правові заборони як складний комплексний спосіб правового регулювання, що становить собою єдність загальних і спеціальних заборонних нормативно-правових розпоряджень, які встановлюються з метою недопущення здійснення найбільш суспільно шкідливих варіантів поведінки суб’єктів права і забезпечуваних можливістю вживання заходів юридичної відповідальності у разі їх порушення [398, с.8]. Учений наводить такі ознаки правових заборон: а) на відміну від зобов’язань і дозволянь заборони орієнтують суб’єктів права на пасивний варіант поведінки шляхом утримання від здійснення певної дії; б) є найбільш жорстким способом правового регулювання та найважливішим елементом спеціальнодозвільного типу правового регулювання; в) є однією з гарантій установлення режиму законності і правопорядку в суспільстві [398, с.15-16].

Спеціальні заборони у правилах обігу зброї об’єктивуються через слова «заборонено» або «забороняється». Ось декілька прикладів. У навчальних закладах, спортивних товариствах, які не мають створених на підставі дозволів органів внутрішніх справ на відкриття та функціонування стрілецьких тирів і стрільбищ, зберігання зброї та бойових припасів до неї, крім навчальної, заборонено (абз.3 п.11.11 базової Інструкції МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]). Пересилання поштою зброї, бойових припасів до зброї, основних частин зброї, пристроїв і патронів до них, пороху забороняється (п.10.7. базової Інструкції МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]). Забороняється зберігання зброї та бойових припасів до неї в місцях розміщення делегацій (команд), готелях, гуртожитках, спортивних таборах й інших місцях відпочинку (п.10.3 базової Інструкції МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]). Забороняється використовувати для експонування в музеях і на виставках зброю, знайдену в місцях минулих боїв, подаровану або передану громадянами, яка не зареєстрована в органах внутрішніх справ (абз.2 п.9.12 базової Інструкції МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622 [274]).

Згадаймо, що в підрозділі 1.2 ми сформулювали таке визначення: соціальна діяльність у сфері обігу зброї - це континуум актів, операцій, дій та особливих видів діяльності економічного, соціального, юридичного спрямування, які зумовлюють найбільш вагомі діяння зі зброєю, її частинами та боєприпасами, а саме: виробництво, ремонт, торгівлю, експорт, імпорт, зберігання, носіння, використання, колекціонування, експонування, сертифікацію, облік, видання дозволів на придбання, зберігання, перевезення тощо. Кожна з цих операцій, дій та особливих видів діяльності, що є складовими явища «обіг зброї», має бути обмежена відповідними правилами у вигляді позитивних зобов’язань і спеціальних заборон. Порушення правил обігу зброї тягне адміністративну відповідальність за нормами КпАП України.

Проаналізуємо, порушення яких позитивних зобов’язань і спеціальних заборон зумовлює можливість притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил обігу зброї відповідно до диспозицій норм Кодексу України про адміністративні правопорушення. Бланкетних позитивних зобов’язань і спеціальних заборон, що належать до сукупності правил обігу зброї, багато, тому розглянемо тільки окремі, найбільш характерні норми законодавства.

Диспозиція ч.1 ст.190 КпАП має такий вигляд: «придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с без відповідного документа дозвільного характеру, виданого уповноваженим державним органом». Почнемо з позитивних зобов’язань, так би мовити, «загального» характеру. Відповідно до Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274]: а) зброя може бути придбана виключно за дозволом на її придбання, який видає орган внутрішніх справ (п.9.12); б) придбана мисливська вогнепальна нарізна, гладкоствольна зброя, основні частини зброї, охолощена, пневматична зброя, холодна зброя; пристрої протягом десяти днів з дня придбання мають бути зареєстровані в органах внутрішніх справ за місцем проживання власника з одержанням дозволу на її зберігання та носіння (п.12.4). Крім того, за диспозицією норми ч.1 ст.190 КпАП можуть притягатися до відповідальності особи, які не виконали або виконали неналежним чином такі позитивні зобов’язання: а) у разі смерті власника нагородна нарізна вогнепальна та інша зброя військових зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, основні частини зброї та бойові припаси до неї, пневматична, холодна та охолощена зброя, пристрої та патрони до них у п’ятиденний строк здаються близькими особами до органів внутрішніх справ на тимчасове зберігання до вирішення питання щодо спадкування майна (але на строк не більше шести місяців). (абз.1 п.12.16); б) Якщо серед спадкоємців немає осіб, які мають право на зберігання зброї, основних частин зброї, пристроїв, то зброя, основні частини зброї і пристрій у місячний строк після строку, указаного в абзаці першому цього пункту, мають бути реалізовані в установленому законодавством України порядку особі, що має дозвіл органів внутрішніх справ на придбання зброї, основних частин зброї, пристрою, або здані на реалізацію в магазин з торгівлі зброєю, спеціальними засобами активної оборони (абз.3 п.12.16) [153].

Диспозиція ч.1 ст.191 КпАП має такий вигляд: «порушення правил зберігання, носіння або перевезення нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с і бойових припасів громадянами, які мають відповідний документ дозвільного характеру, виданий уповноваженим державним органом на зберігання зазначеної зброї». На громадян, що є власниками зброї, правила зберігання та перевезення (перенесення) нагородної, вогнепальної мисливської, холодної та пневматичної зброї та бойових припасів відповідно до Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274] покладаються такі позитивні зобов’язання та спеціальні заборони: а) власник зброї має забезпечити її безумовну схоронність (п.12.1); б) зброя, бойові припаси до неї, основні частини зброї, пристрої та патрони до них, що належать громадянам, мають зберігатися в металевих ящиках, сейфах, спеціально виготовлених для зберігання зброї, за місцем їх постійного проживання або в місцях тимчасового перебування власників (дачних будинках тощо), про що повідомляються органи внутрішніх справ. При цьому зброя, пристрої мають бути в розрядженому стані. (абз.1 п.12.12); в) у разі втрати зброї, основних її частин, пристрою власник зобов’язаний негайно повідомити про це органи внутрішніх справ за місцем установлення факту втрати зброї та за місцем перебування її на обліку (12.18); г) під час перенесення або перевезення вогнепальна, пневматична зброя має бути в розрядженому стані та перебувати в спеціальному чохлі, кейсі, футлярі тощо. Під час перенесення або перевезення зброї та боєприпасів до неї, основних частин зброї, пристроїв і патронів до них власник зобов’язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право зберігання та носіння такої зброї, основних частин зброї та пристроїв (12.13). д) пересилання поштою зброї, бойових припасів до зброї, основних частин зброї, пристроїв та патронів до них, пороху забороняється (п.10.7.) і таке інше [153].

Існує в системі законодавства щодо обігу зброї і певна правова прогалина. Зауважимо, що така дія зі зброєю, як її «носіння» нормативними актами не визначена, тобто відповідальності за порушення правил носіння зброї апріорі не існує, отже слово «носіння» з диспозиції ст.191 КпАП необхідно виключити. Якщо ж термін «носіння зброї» законодавець вважає тотожним термінам «перевезення зброї» або «перенесення зброї», то тоді під час носіння зброя має бути в розрядженому стані та міститися у спеціальному чохлі, кейсі чи футлярі [153].

Стаття 192 КпАП має таку диспозицію: «порушення громадянами встановлених строків реєстрації (перереєстрації) нагородної, вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с або правил взяття їх на облік в уповноваженому органі Міністерства внутрішніх справ України у разі зміни місця проживання». На громадян, що є власниками зброї, Інструкцією «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженою наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], покладаються такі позитивні зобов’язання щодо реєстрації (перереєстрації) нагородної, вогнепальної мисливської, холодної та пневматичної зброї та взяття їх на облік у разі зміни місця проживання: а) придбана мисливська вогнепальна нарізна, гладкоствольна зброя, основні частини зброї, охолощена, пневматична зброя, холодна зброя, пристрої протягом десяти днів з дня придбання мають бути зареєстровані в ОВС за місцем проживання власника з одержанням дозволу на її зберігання та носіння (п.12.4); б) генерали, адмірали і офіцери Збройних Сил України, інших військових формувань, а також особи вищого, старшого та середнього начальницького складу органів внутрішніх справ України та інші громадяни, які мають нагородну зброю, зобов’язані в місячний строк зареєструвати таку зброю в МВС й одержати дозвіл на її зберігання, носіння (п.12.8); в) у разі зміни місця проживання власник зброї, пристрою в десятиденний строк мусить звернутися із заявою в довільній формі про постановлення на облік в органі внутрішніх справ за новим місцем проживання (п. 7.6).

Стосовно строків перереєстрації зброї законодавець жодних правил не встановив. Гадаємо, що існують два варіанти вирішення цієї правової прогалини. По-перше, за аналогією з реєстрацією зброї, коли вона має бути зареєстрованою протягом десяти днів з дня придбання, перереєстрація зброї має бути здійснена теж протягом десяти днів після закінчення терміну дії попереднього дозволу на зберігання та носіння зброї. По-друге, за аналогією до порядку перереєстрації газових пістолетів або револьверів, коли для продовження терміну дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів (перереєстрації) власник зобов’язаний за один місяць до закінчення терміну дії дозволу подати до органу внутрішніх справ за місцем проживання (юридичною адресою) відповідну заяву (п.16 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» [314]).

Стаття 193 КпАП має таку диспозицію: «ухилення від реалізації вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с і бойових припасів громадянами, у яких уповноваженим державним органом анульовано документ дозвільного характеру на їх зберігання і носіння». На громадян, що були власниками зброї та в яких уповноважений державний орган анулював дозвіл на її зберігання і носіння, правилами обігу зброї Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274; 153], покладаються такі позитивні зобов’язання: а) у 15- денний строк передати цю зброю на комісійний продаж або переоформити зброю на особу, що має дозвіл на її придбання (п.12.20); б) у разі позбавлення нагородженого відзнаки на підставі рішення суду, наказу органу, що вручив відзнаку, зброя підлягає здаванню до органу внутрішніх справ, дозвіл на нагородну зброю анулюється, а до обліків ІІПС вносяться відповідні зміни (абз.5 п.12.16).

Диспозиція ч.1 ст.194 КпАП має такий вигляд: «продаж працівниками торговельних підприємств (організацій) вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям і громадянам, що не мають на це відповідного документа дозвільного характеру, виданого уповноваженим державним органом». Ця норма адміністративної відповідальності ґрунтується на позитивному зобов’язання дещо іншого роду. По-перше, позитивне зобов’язання стосується як представників органів внутрішніх справ, на яких відповідно до Закону України від 23 грудня 2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» [264] покладено обов’язок видавати відповідно до законодавства дозволи на придбання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, інших предметів, матеріалів і речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи органів внутрішніх справ (ст.8 Прикінцевих та перехідних положень). По - друге, позитивне зобов’язання стосується і працівників торговельних підприємств (організацій), оскільки відповідно до Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], зброя може бути придбана виключно за дозволом на її придбання, який видає орган внутрішніх справ (п.9.12).

Диспозиція ч.1 ст.195 КпАП має такий вигляд: «порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с і бойових припасів працівниками підприємств, установ, організацій, відповідальними за їх охорону, а так само використання ними зазначеної зброї і бойових припасів не за призначенням». На працівників підприємств, установ, організацій, що є відповідальними за охорону зброї, правила зберігання та перевезення вогнепальної, холодної та пневматичної зброї і бойових припасів норми Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 [274], покладають такі позитивні зобов’язання та спеціальні заборони: а) вогнепальну, пневматичну, холодну зброю та бойові припаси до зброї, пристрої та патрони до них, придбані підприємствами, установами, організаціями забороняється використовувати їх не за призначенням, передавати іншим особам, продавати, зберігати в місцях проживання працівників (п. 11.1); б) забороняється зберігання зброю та бойових припасів до неї в місцях розміщення делегацій (команд), готелях, гуртожитках, спортивних таборах та інших місцях відпочинку (п.10.3); в) забороняється спільне зберігання з вогнепальною зброєю і бойовими припасами до неї навчально-наочних приладів, спортивного реманенту, інших предметів, окрім пневматичної зброї, радіостанцій і дозиметричних приладів, які можуть зберігатися у відгородженій залізними ґратами частині збройової кімнати. Бойові припаси до зброї мають зберігатися в окремому від зброї металевому ящику або в металевій шафі (11.8); г) вогнепальна зброя, основні частини зброї, бойові припаси до неї, пристрої та патрони до них мають зберігатися в металевих шафах (сейфах), стінки яких мають бути завтовшки не менше 3 мм з внутрішніми замками (не менше двох). На дверцятах шафи з внутрішнього боку має бути опис зброї, основних частин зброї, бойових припасів, пристроїв та патронів до них за номерами (11.7.); д) зброя, основні частини зброї і бойові припаси, пристрої та патрони до них мають бути упаковані в пристосовану тару, яка опечатується або опломбовується (п.10.2); е) посадові особи спортивних делегацій (команд), відповідальні за перевезення зброї і бойових припасів до неї, після прибуття в пункт проведення стрілецьких змагань зобов’язані негайно здати привезену ними зброю і бойові припаси до неї разом з дозволом на перевезення для тимчасового зберігання в спеціально обладнане приміщення на місці проведення стрілецьких змагань (п.10.3) тощо.

Диспозиція ч.1 ст.195-1 КпАП має такий вигляд: «порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони». Суб’єкти господарювання мусять суворо дотримуватися «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, торгівлі вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с; виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу», затверджених постановою КМ України від 2 груд. 2015 р. №1000 [276]. Цей нормативний документ запровадив певні правила господарської діяльності у сфері обігу спеціальних засобів. Наведемо декілька позитивних зобов’язань і спеціальних заборон, з цього нормативного документа, які суб’єкти господарювання мали виконувати. Наприклад: а) усі виготовлені спеціальні засоби повинні мати номер і штамп (марку) виробника та сертифікат відповідності (підп.2 п.10); б) для обліку виготовлених спеціальних засобів ведуться книги обліку, які повинні бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою (підп.5 п.10); в) продаж газових пістолетів, револьверів, пристроїв здійснюється за наявності довідки про їх відстріл, що проводиться підрозділами експертної служби МВС (підп.2 п.12); г) у приміщеннях для зберігання спеціальних засобів забороняється зберігати будь -які інші предмети (підп.4 п.9); д) провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів та торгівлі ними без сертифіката відповідності забороняється (підп.1 п.10); е) спеціальні засоби мають розміщуватися в металевих шафах (сейфах), товщина стінок яких становить не менш як 3 мм, з надійними (не менше двох) внутрішніми замками. Двері шаф для міцності укріплюються сталевими накладками або косинцями. Припускається їх зберігання у важких сейфах, які мають внутрішні замки (підп.3 п.9) і т. ін.

Іншим нормативним актом, що забезпечує диспозицію ч.1 ст.195-1 КпАП наявністю бланкетних правил розроблення, виготовлення й реалізації спеціальних засобів самооборони, є Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» [314]. Законодавець у цьому нормативному документі запроваджує щодо суб’єктів підприємницької діяльності такі позитивні зобов’язання: а) виготовлення та реалізація (продаж) спеціальних засобів самооборони здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами і громадянами, які мають на це спеціальний дозвіл (ліцензію), виданий в установленому порядку, за наявності сертифіката встановленого зразка на кожний вид спеціального засобу самооборони (абз.1 п.3); б) спеціальні засоби самооборони підлягають сертифікації, яка здійснюється в державній системі сертифікації УкрСЕПРО (абз.2 п.3); в) упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики) реалізуються (продаються) громадянам, які досягли 18-річного віку (п.5); г) до кожного спеціального засобу самооборони, що реалізується (продається), мають додаватися правила користування цим засобом і порядок його застосування. (абз.3 п.3) тощо.

Диспозиція ч.1 ст.195-2 КпАП має такий вигляд: «порушення порядку придбання, зберігання, реєстрації або обліку газових пістолетів і револьверів та патронів до них». Для громадян, власників газових пістолетів і револьверів основним нормативним документом, що встановлює правила соціальної діяльності у сфері обігу газових пістолетів і револьверів, є Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» [314]. Цей нормативний акт установлює для фізичних осіб такі позитивні зобов’язання та спеціальні заборони: а) придбані газові пістолети (револьвери) протягом десяти днів з дня придбання подаються до органу внутрішніх справ для реєстрації та оформлення дозволу на їх зберігання (носіння) (п.14); б) після прибуття до нового місця проживання власник газового пістолету (револьверу) зобов’язаний у 10-денний термін подати документи до органу внутрішніх справ для взяття його на облік (п.24); в) для продовження терміну дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів (перереєстрації) власник зобов’язаний за один місяць до закінчення терміну дії дозволу подати до органу внутрішніх справ за місцем проживання (юридичною адресою) відповідну заяву та наявні газові пістолети (револьвери) (п.16); г) громадяни зобов’язані забезпечити умови зберігання, що виключають втрату та можливість викрадення спеціальних засобів самооборони. Ці засоби мають зберігатися в дерев’яних або металевих ящиках за місцем роботи або проживання власника (користувача), до них не мають доступу сторонні особи (п.17); д) у всіх випадках носіння газових пістолетів (револьверів) власник (користувач) зобов’язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право їх зберігання (носіння) (п.18); е) збороняється передавати газові пістолети (револьвери) та патрони до них іншим особам без дозволу органу внутрішніх справ (п.23) і таке інше.

Диспозиція ч.1 ст.195-3 КпАП має такий вигляд: «застосування спеціальних засобів самооборони з порушенням установлених правил». Основним нормативним актом, що формулює бланкетні позитивні зобов’язання та спеціальні заборони щодо порядку застосування спеціальних засобів самооборони, є Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії» [314]. Нею зокрема: а) забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони в умовах значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи (абз.1 п.31); б) категорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних і природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов’язків (абз.2 п.31; в) перед застосуванням спеціальних засобів самооборони громадянин, якщо є можливість, зобов’язаний попередити нападника про свій намір їх застосувати (абз.5 п.30).

Диспозиція ч.1 195-4 КпАП має такий вигляд: «порушення порядку виробництва, придбання, зберігання чи продажу електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами». Зауважимо, що ця норма права є найбільш дискусійною з позиції наявності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил обігу зброї. Відзначимо, що ця норма права як щодо електрошокових пристроїв, які застосовуються правоохоронними органами, так і щодо інших спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами, на сьогодні діяти не повинна, оскільки правил виробництва, придбання, зберігання та продажу електрошокових пристроїв й інших спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами, у законодавчому полі України не існує. Тому й притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене диспозицією ч.1 195-4 КпАП, не можливе. Проте судова практика за останнє десятиріччя налічує 325 випадків притягнення до юридичної відповідальності саме за цією нормою права. А це вже проблема правової кваліфікації діяння, про що йтиметься у підрозділі 3.3, і проблема визначення предмета адміністративного делікту, про що йтиметься у підрозділі 3.2 нашого дисертаційного дослідження.

Таким чином, правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку в Україні характеризуються такими особливостями

- це суспільні відносини, які визначають забороні і дозвільні провадження щодо обігу зброї в Україні;

- їх правовою основою є спеціально-дозвільний режим обігу зброї та дозвільна система у сфері обігу зброї, юридична діяльність у сфері обігу зброї;

- вони полягають у сукупності норм права, що містять правила обігу зброї, та правил дозвільної системи, пов’язаних із ними;

- це імперативні позитивні норми, які категоричні та суворо обов’язкові до виконання і не мають припускати якогось іншого трактування припису, покладеного в їх основу;

- спеціальним чинним нормативно-правовим актом у цій сфері є відповідний порядок, затверджений наказом МВС, й опосередковано статті 190, 191, 192, 193, 194 195, 195-1, 195-2, 195-3 КУпАП.

Отже, правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку в Україні - це суспільні відносини, які визначають заборонні й дозвільні провадження щодо обігу зброї в Україні, що полягають у сукупності імперативних норм адміністративного права щодо визначення адміністративного режиму обігу зброї.

<< | >>
Источник: ВАСИЛЬЄВ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку:

  1. Вступ
  2. Правила обігу зброї як об’єкт адміністративного проступку
  3. Поняття, зміст і класифікація видового об’єкта правопорушень у сфері обігу зброї
  4. Висновки до розділу 2
  5. Предмет адміністративних деліктів, пов’язаних із порушенням правил обігу зброї
  6. Кваліфікація порушень правил обігу зброї за ознаками об’єктивної сторони адміністративного проступку
  7. Суб’єктивні елементи складів адміністративних правопорушень у сфері обігу зброї
  8. Шляхи вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері обігу зброї в Україні
  9. Висновки до розділу 3