Акцентуації характеру

Мінливість характерологічних рис людини виявляється не тільки в їх якісній різноманітності, а й у кількісному вираженні. Та сама риса у різних людей розвинена неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо.

Акцентуація характеру - граничний варіант норми, наслі­док посилення окремих його рис.

При цьому в людини з’являється підвищена вразливість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умо­вах наявність акцентуацій не заважає людині в її діяльності, але за несприятливих умов може призвести до серйозних змін у її пове­дінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій.

Єдиної класифікації типів акцентуацій не існує. Кожен із до­слідників (К. Леонгард, А. Личко та ін.) називає різну кількість ак- центуйованих типів і дає їм назви. Проте за різною термінологією часто виявляються однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуацій.

Гіпертимний. Люди характеризуються надмірною контакт- ністю, балакучістю, виразністю жестів і міміки. Вони енергійні, ініціативні, оптимістичні. Водночас їх легко вразити, роздрату­вати, вони погано переносять умови жорсткої дисципліни, виму­шеної самотності, інколи не доводять до кінця почату справу і не можуть зосередитися на чомусь одному. Вони люблять головувати над товариством і вирізняються підвищеним тонусом, весело­щами, винахідливістю й дотепними витівками. У трудовій діяльності їхні визначальні риси - винахідливість і багатство ідей.

Застрягаючий. Люди характеризуються підвищеною здатніс­тю до роздратування, стійкістю негативних афектів, підсвідомо зави­щеним честолюбством, хворобливою образливістю.

Емотивний. Люди легко піддаються впливу інших, постійно шукають нових вражень, легко спілкуються з іншими людьми, не витримують самотності, не схильні до лідерства, вкрай байдужі до свого майбутнього - живуть виключно сьогоденням. Таких людей вважають м’якосердими. Вони жалісливіші від інших, більше роз­чулюються, відчувають особливу радість від спілкування з приро­дою, з творами мистецтва. Інколи їх характеризують як людей за­душевних.

Почуття в них відображає міміка. Особливо характерна для них плаксивість: вони плачуть, розповідаючи про кінофільм із пе­чальним кінцем, про сумну повість.

Педантичний. Цим людям притаманні акуратність, сумлін­ність, надійність у справах, але вони можуть дратувати інших над­мірним формалізмом і занудством. Вагаються у прийнятті рішень, нездатні до рішучих висновків. За несприятливих умов педантичні особистості можуть захворіти на невроз нав’язливих станів, за сприятливих - стають зразковими працівниками з великим почут­тям відповідальності за доручену справу.

Тривожний. Цим людям притаманні тенденція переживати почуття власної неповноцінності, полохливість, сором’язливість. Вони часто очікують якихось неприємностей, навіть у звичних об­ставинах, рівень самооцінки дещо занижений. Такі люди вирізня­ються невпевненістю, в якій відчувається елемент покірності, при­ниження.

Демонстративний. Люди, схильні привертати до себе увагу, схильні до авантюризму, до витіснення зі свідомості непри­ємних фактів свого життя; прагнуть бути в центрі подій. Надмірна контактність, здатність відчувати партнера, “вживання в роль”, підвищена емоційність, егоїстичність, розвинена фантазія. Вони можуть вирізнятися видатними творчими досягненнями.

Циклотимічний. Цим людям властиві періодичні зміни на­строю залежно від зовнішньої ситуації: під час душевного підне­сення вони поводяться за гіпертимним типом, під час спаду - за дистимічним.

Збудливий. Притаманна імпульсивність поведінки, підви­щена конфліктність, “в’язкість” мислення, нетерпимість до інших, недостатня керованість з боку інших людей. Інколи можуть вияв­ляти жорстокість і піддаватися потягам. У міміці й словах вони де­монструють роздратованість, відкрито заявляючи про свої вимоги. З дріб’язкових приводів сваряться з керівництвом і співробітни­ками, через що часто змінюють місце роботи. Навіть виконуючи важку фізичну роботу, збудливі люди отримують задоволення і мають вищі за інших показники.

Дистимічний. Цим людям притаманні низький рівень кон- тактності, схильність до песимізму, небагатослівність. Ведуть від­людний спосіб життя, рідко конфліктують з іншими людьми. Вони серйозні, сумлінні, віддані у дружбі, одначе занадто пасивні, мляві, їх легко розпізнають за сором’язливим і безрадісним вигля­дом. Міміка в них маловиразна.

Екзальтований. Таких людей спонукає до діяльності й заряджає енергією зовнішній світ. Уникають самотніх роздумів, по­требують підтримки й визнання людей, мають багато друзів, кому­нікабельні, легко піддаються навіюванню. Охоче розважаються, схильні до непродуманих вчинків. Такі люди тішаться радісними подіями і поринають у розпач від печальних. Захоплення й пориви можуть ніяк не пов’язуватися з особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання з ре­лігійних мотивів, пошуки світогляду - все це проймає екзальтовану людину до глибини душі. Це часто артистичні натури - художники, поети.

Неврастенічний. Яайчастіше зустрічається серед дітей під­літкового віку, їм властиві підвищена дратівливість і легка втом­люваність, висока недовірливість і погане самопочуття. Вони емо­ційно нестійкі, схильні до афективних реакцій.

Нестійкий. У представників нестійкого типу слабко розви­нені вольові якості, а тому вони часто потрапляють під вплив ін­ших.

А. Є. Личко виділяє такі типи акцентуацій: гіпертимний, цикло­їдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психостенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий та конформний.

Акцентуації характеру розглядаються як крайні варіанти норми. Розрізнення патологічних і нормальних характерів є досить складним. Характер можна вважати патологічним, тобто розціню­вати як психопатію, якщо він відносно стабільний у часі, тобто мало змінюється упродовж життя. Друга ознака - тотальність про­явів характеру: при психопатіях одні і ті самі риси характеру вияв­ляються всюди: і вдома, і на роботі, і на відпочинку, і серед знайо­мих, і серед чужих, за будь-яких обставин. Якщо ж людина вдома одна, а на людях - інша, то вона не психопат. Нарешті, третя і одна з найважливіших ознак психопатій - це соціальна дезадаптація, що полягає в тому, що у людини постійно виникають життєві труд­нощі, причому ці труднощі переживає або вона сама, або оточуючі її люди, або те і інше.

У випадку акцентуацій характеру може не бути жодної з пе­рерахованих ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі ознаки одразу. Відсутність першої ознаки виявляється в тому, що акцентуйований характер не проходить “червоною ниткою” через все життя. Зазвичай він загострюється в підлітковому віці, а з до­сягненням людиною дорослості згладжується. Друга ознака - то­тальність - також не обов’язкова: риси акцентуйованих характерів проявляються не в будь-якому середовищі, а тільки в особливих умовах. Нарешті, соціальна дезадаптація при акцентуаціях або не настає взагалі, або буває нетривалою.

Отже, посилення окремих рис характеру називають акценту­ацією. Знання переваг і недоліків різних типів акцентуацій харак­теру є необхідним для здійснення індивідуального підходу до лю­дини. Знаючи тип акцентуації, потрібно так вибудовувати власну діяльність і стосунки з іншими людьми, щоб уникати критичних ситуацій, які можуть провокувати небажану поведінку.

16.5.