ДЕЯКІ АСПЕКТИ ГОСПОДАРСТВА ТА СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Рання ашельська археологічна епоха дату­ється часом 1,5-0,3 млн. р. тому; пізня - 300- 150 тис. р. Остання належить також до культури середнього палеоліту.

В період останнього мільйона років на планеті відбуваються важливі кліматичні змі­ни - починаються похолодання і просунення льодовиків.

хаті носороги, печерні ведмеді, зубри, північні олені; в тепліші періоди їх змінювали благород­ні олені, бурі ведмеді, коні і бики, кози, лисиці і зайці.

У цей час ускладнюється господарство, змінюється спосіб життя архантропів. Виника­ють найдавніші соціальні структури, до яких вчені відносять ранню общину чи праобщину, яка базувалася на родинних зв’язках кількох кровноспоріднених сімей. Праобщина могла на­раховувати в залежності від пори року і геогра­фічно-кліматичних факторів від 20 до 50 осіб. Населення вело переважно рухливий (кочовий) спосіб життя, займаючись збиральництвом і пе­ріодичним полюванням. Є відомості, що уже в пізньому ашелі в Європі полювали на великих тварин із застосування важкого дерев'яного списа (стоянки Торральба, Амброна, Шьонін- ген). З’являються перші обжиті стійбища по­близу водоймищ (рік, озер), перші примітивні житла (Терра-Амата, Більцінгслєбен, Азих, На­зарет), споруджені з гілок та соломи, обкладе­ні важкими каменями. На окремих стоянках того часу відомі рештки овальних огорож від вітру - своєрідних заслонів-стінок з каменю, з великих кісток викопних тварин, колод дерев. Часто практикувалося заселення печер (Джо- укоудянь, Араго, Кударо), але лише у вхідній частині, оскільки в глибині печер було вогко, темно і холодно. Матеріальна культура та гос­подарська діяльність архантропів стояла уже на вищому рівні. Використання і підтримування вогню забезпечило постійний обігрів та урізно­манітнення меню способом печення м’яса, за­пікання окремих плодів тощо.

Опосередкованим свідченням про спосіб життя за допомогою примітивного збиральни­цтва і випадкового полювання на невеликих тварин в тропічній і наближеній до неї зоні може бути традиційна культура окремих від­сталих племен Південно-Східної Азії, Океанії, Австралії і Центральної Африки. Наприклад, племена юмбрі (на поч. XX ст. їх нараховували лише кілька сотень чоловік), які проживали в Лаосі, в гірській малодоступній місцевості, по­рослій бамбуковими лісами, вели постійно ман­друючий (кочовий) спосіб життя - на одному місці не затримувалися більше, ніж 3-5 (рідко 7) днів [Moszydski, 1951). У їжу збирали усе, що міг перетравити шлунок: дикі плоди і овочі, яго­ди, яйця птахів, щільники дикого меду, молоді плоди бамбука й інші їстівні листя, різні корені, велику кількість різних комах і їхніх личинок тощо. Головне знаряддя збиральництва - міцна палка-копалка у виїляді дрючка із загостреним кінцем, якою викопували коріння, убивали дріб­ну живність - жаб, мишей, ящірок, неотруйних вужів, черепах, білок, щурів та ін. Щурів вига­няли з нір за допомогою диму або води, яку за­ливали в нори. Мед поїдали разом із восковими щільниками.

Найважливіше значення в їхньому житті мав вогонь, який уміли добувати, ударяючи ка­менем об пірит і підставляючи під іскру сушене листя окремих рослин (цей спосіб вони запози­чили порівняно недавно, а раніше вогонь під­тримували постійно, а в разі втрати - позичали у сусідів). Вогнем відганяли хижих звірів, ним зігрівалися в холодні дощові пори року, на ньо­му готували їжу тощо. Усі знаряддя праці і деяке начиння виготовляли з бамбука. Це ножеподібні знаряддя і грубо витесані миски, в яких готува­ли рослинну їжу. Вміли плести також корзини з лика, в яких переносили з місця на місце свій убогий скарб.

Невеликих забитих звірят не свіжували (не знімали шкури), а лише обсмалювали шерсть на вогні і виймали нутрощі, далі краяли тушку на шматки і смажили на вогні, або ж варили у бамбукових начиннях.

В суху пору року будували дуже примітивні односхилі курені з пальмового листя, в дощову холодну пору - міцніші конструкції таких же куренів, наближених один до другого так, що утворювався довгий ряд округлої чи овальної форми. Підлогу такого житла встелялирб^ь^Д лотими поздовж стовбурами бамбука на зразок помосту. Перед входом до житла розводили вог-

Рис. 74. Еволюційний ряд гомінід і раннього Номо

нище, яке горіло цілу ніч, обігрівало помешкан­ня і захищало від хижаків. Інколи навколо не­величкого такого стійбища споруджували щось на зразок бамбукового частоколу. Одяг юмбрі також дуже примітивний - вузенький поясок на талії, до якого спереду і ззаду прив’язвався ще один поясок, що проходив поміж ногами і прикривав геніталії. У жінок, правда, були ще невеличкі фаргушки, плетені з волокон рослин. Мешканці сусідніх племен розповідали, що не так давно юмбрі ходили зовсім голими.

Розпорядок дня у цього племені такий. Зранку, ще до сходу сонця, прокидається хтось з родини (переважно, жінка), роздмухує вогонь і якщо залишилося щось від вчорашньої вечері, готує сніданок. Якщо ж нічого не зосталося, то уся родина (чоловіки, жінки і діти) розходяться у різні напрямки навколо поселення у пошуках харчів. Збирають усі їстівні плоди і корені, а та­кож усе, що дзижчить, пищить, квакає, цвірінь­кає і стрекоче - усіх комах і більших тваринок (надкушуючи їм голову, щоб не ворушилися), складають їх у кульки зі згорнутих пальмових листків. Потім усі збираються біля куренів, пе­чуть і смажать принесену здобич, ділять їжу поміж усіма членами родини, їдять, а далі від­почивають, аж поки знову голод не підніме їх у пошуки нової порції харчів [Moszyiiski, 1951].

Подібний примітивний спосіб життя спо­стерігаймо серед туземців іншого відсталого племені - семангів, що проживали на Малай­ському півострові (в 1925 р.

біля входу, де розкладають великі вогнища. На поселеннях завжди чисто, завдячуючи голо­дним псам, які поїдають усі відходи полювання і збиральництва.

У контексті нашої теми про збиральни­цтво, як провідну галузь виживання, ці племена можуть слугувати опосередкованим джерелом лише в окремих аспектах. Наприклад, викорис­тання вогню в лікувальних цілях: усі різано-ко- лоті рани присипають попелом, а під час застуди вдихають гарячий дим. Попелом же й регулярно “чистяться” від паразитів та отруйних комах. Немовлят купають в теплій воді, а починаючи з трирічного віку, в протічній воді струмків і річок. Дорослі купаються дуже рідко, не див­лячись на духоту і спеку. Можливо, такі ж самі засоби “гігієни” і лікування застосовували наші далекі предки в різних частинах стародавньої ойкумени, оскільки до лікувальних властивос­тей попелу людство могло дійти конвергентним шляхом, методом спроб і помилок.

Ці племена вели господарську діяльність практично без використання кам’яних знарядь (природними каменями лише розбивали горіхи і “обробляли” деякі матеріали, зокрема, бамбук). Це своєрідна “бамбукова цивілізація”, яка осно­вувалася на ножеподібно-проколюючих зна­ряддях, виготовлених з бамбука. Як свідчать ет­нографічні матеріали, такі примітивні громади могли існувати в цих місцевостях починаючи з часів раннього палеоліту, законсервовані в еко­логічній і культурній ніші.

Рис. 73 Реконструкція примітивного житла зі стоянки Терра Амата в Франції