<<
>>

Особливості надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави

Ще одним завданням, яке покладається на новостворену Національну поліцію і, відповідно, закріплюється у Законі України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII [189], є надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, сутність та особливості яких ми й розглянемо у даному підрозділі.

Спершу слід зазначити, що в цілому вся діяльність Національної поліції так чи інакше має охоронний характер - це обумовлено специфікою її соціального призначення як центрального органу виконавчої влади. Адже поліція - це правоохоронний орган, який здійснює, відповідно, правоохоронну діяльність, ключовим елементом сутнісного змісту якої є охорона права. Так, наприклад, А. П. Гель, Г. С. Семаков та С. П. Кондракова пишуть, що правоохоронна діяльність - це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу із суворим дотриманням встановленого законом порядку. При цьому, автори відмічають, що серед інших завдань правоохоронної діяльності особливе місце посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки [52, с. 6].

Л. К. Савюк зазначає, що правоохоронна діяльність - це владно- організуюча діяльність компетентних органів та осіб, спрямована на охорону прав і свобод громадян, на забезпечення в суспільстві законності та правопорядку [209, с. 14].

З позиції Р. А. Бєленкова, правоохоронна діяльність - це діяльність держави в особі її спеціально уповноважених органів щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і законних інтересів суспільства, держави, громадських та інших об’єднань громадян, захисту прав і свобод людини і громадянина, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями, яка здійснюється в установленому законом порядку за допомогою застосування в суворій відповідності із законом заходів юридичного впливу (у т.

ч. заходів державного примусу) [27, с. 5].

С. Ф. Денисюк пропонує правоохоронну діяльність розглядати як цілеспрямовані дії компетентних державних органів щодо захисту порушених прав, профілактики правопорушень недержавних організацій, а також самих громадян із метою протидії протиправним посяганням і відновлення порушеного права. [65, с. 18].

З позиції О. Ф. Скакун, правоохоронна діяльність - це форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників [215, с. 91].

В. М. Дубінчак визначив правоохоронну діяльність як активну форму поведінки уповноважених суб’єктів із можливістю застосування встановлених законом примусових засобів, що є націленою на охорону й захист (відновлення, профілактику порушень) прав, свобод і законних інтересів осіб, реалізує правоохоронну функцію держави [72, с. 15].

З точки зору О. М. Бандурки, правоохоронна діяльність - це державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в точній відповідності із законом та при неухильному дотриманні встановленого ним порядку. Деякі правники розглядають правоохоронну діяльність як діяльність по охороні прав та свобод людини і громадянина, власності та суспільного порядку, конституційного ладу від злочинних посягань та правопорушень, а також попередження (профілактики) злочинів, де зазначені функції притаманні державним органам і громадським об’єднанням (організаціям) [234].

Отже, які б завдання Національна поліція не виконувала, у її діяльності завжди присутній охоронний аспект, так як соціальне призначення даного органу влади, головна мета його існування та функціонування - це охорона суспільного блага. У той же час охорону можна розглядати як у загальнофункціональному контексті, так і під кутом зору окремого конкретного напрямку роботи того чи іншого правоохоронного органу, зокрема, Національної поліції.

З цього приводу слушно зазначає О. Ф. Кобзар [255], що функціонування поліції (міліції) як «силового» (озброєного) компонента виконавчої влади з широкою компетенцією необхідно розглядати крізь призму пріоритетного здійснення функціональної охоронної діяльності [255]. Разом із тим, охоронна функція поліції (міліції) реалізується також у рамках об’єктивної охоронної діяльності та передбачає забезпечення, у тому числі й на договірних засадах, особистої безпеки фізичних осіб, а також ужиття заходів з охорони майна фізичних і юридичних осіб, насамперед об’єктів (обмежених територій, будівель, споруд, тощо), вантажів, грошових знаків (цінних паперів) [255]. Саме про таку об’єктивну охоронну діяльність і йтиметься у даному підрозділі.

Варто відзначити, що на рівні із поняттям охорони досить часто застосовується поняття захисту, тому доречним буде поглянути на їх зв’язок і співвідношення. У тлумачних словниках української та російської мови терміни охороняти (охорона) та захищати (захист) мають такі тлумачення:

1) охороняти (охорона):

- оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу, замаху і т. ін.;

- стояти на варті біля кого-, чого-небудь (вартувати, стерегти);

- забезпечувати, гарантувати недоторканість кого-, чого-небудь;

- оберігати від руйнування, знищення, завдання шкоди і т. ін.;

- захищати від чого-небудь [44, с. 870; 32, с. 770; 86, с. 307];

2) захищати (захист):

- обороняти, охороняти кого-, що-небудь від нападу, замаху, удару, ворожих, небезпечних і т. п. дій;

- пильно стежити за недоторканістю чого-небудь і багато робити для цього;

- боронити, обстоювати погляди, права, інтереси, честь кого-небудь;

- прилюдно обстоювати, боронити твердження, судження, тощо, висунуті у дипломній роботі, проекті, дисертації та ін.;

- брати участь у судовому процесі, обстоюючи свої інтереси обвинуваченого [44, с. 433; 32, с. 359; 86, с. 147].

З викладеного видно, що за своїм змістом терміни дуже схожі і навіть використовуються для визначення один одного.

Тим не менш, попри свою схожість, це все ж таки не тотожні поняття. Так, якщо поглянути на їх тлумачення більш уважно та ретельно, то можна побачити, що категорія «охорони» є дещо ширшою за категорію «захисту». Адже захист має місце у тих випадках, коли на об’єкт захисту безпосередньо здійснюється тиск, негативний вплив, іде атака з боку джерела загрози. У той час як охорона передбачає забезпечення безпечного становища об’єкта охорони, незалежно від того, є його безпеці пряма загроза чи ні. Охорона передбачає як безпосереднє протистояння, протидію тиску (загрозі, атаці), що здійснюється на об’єкт охорони, так і усунення умов і факторів, що сприяють такому тиску, з метою його попередження, тобто недопущення його здійснення взагалі. Звідси можемо говорити, що захист є складовим елементом охорони, оскільки перший, на наш погляд, швидше являє собою сукупність засобів і заходів реагування суб’єкта захисної діяльності на появу тієї чи іншої конкретної загрози для об’єкта захисту. У свою чергу, охорона - це, на наше переконання, один із способів управління суспільними відносинами і процесами, вона передбачає створення і підтримку безпечних умов існування об’єкта охорони, в тому числі із застосуванням захисних засобів і механізмів. Тобто головна мета захисту - успішно протистояти наявній загрозі, тиску, атаці, забезпечуючи таким чином спокій і благополуччя об’єкта захисту; а охорони - не допустити саму можливість виникнення такої загрози, а у випадку, коли вона все ж таки проявилася, - захистити об’єкти охорони від неї та її шкідливих наслідків. Слід відмітити, що висловленої нами позиції про те, що охорона включає й захист, дотримується ряд дослідників. Так, наприклад, М. О. Легенченко, аналізуючи поняття охорони і захисту права та їх співвідношення у цивільно-правовому контексті, пише, що, з одного боку, можна припустити, що охорона цивільних і господарських прав та інтересів має місце на етапі до їх порушення, а правовий захист - після. З іншого боку, питання захисту права є складовою загального поняття охорони, яке містить також і механізми реалізації такого права і способи запобігання його порушенням [118].
Автор наголошує, що саме другій позиції, на його думку, слід віддати перевагу. Адже правову охорону слід розглядати не тільки як встановлення юридичних засобів, спрямованих на реалізацію суб’єктивного цивільного права та запобігання його порушенням, але і як правове регулювання правовідносин. Дійсно, норми про захист прав складають лише певну частину охоронних норм, до яких відносяться і такі, що запобігають порушенням, і ті, що встановлюють імперативний механізм їх реалізації [ 118]. Л. А. Музика у своїх працях також відмічає, що захист права власності охоплюється більш широким поняттям «охорона відносин власності», адже відповідний правовий захист може здійснюватися лише в межах прав власника, що охороняються [130, с. 11]. І. Л. Борисенко, аналізуючи теоретичні засади співвідношення понять охорони та захисту цивільних прав у мережі Інтернет, доходить висновку, що поняття «охорона» є більш широким поняттям у порівнянні з поняттям «захист» і охоплюється першим, але поєднання економічних та юридичних чинників із особливостями цифрових технологій дає підстави стверджувати, що поняття «захист» більш об’єктивно і повно відображує ситуацію, що склалася на ринку інформації і глобальній мережі Інтернет [34]. З точки зору О. П. Сергєєва, нарівні з широким поняттям охорони в науці та законодавстві використовується поняття охорони у вузькому розумінні, при цьому воно охоплює лише ті передбачені законом заходи, що спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав і захист інтересів при їх порушенні або оспорюванні, і в такому випадку охорону прийнято називати захистом цивільних прав [62, с. 266]. Г. А. Осетинська, проводячи дослідження проблематики захисту прав споживачів, доходить висновку, що Закон України «Про захист прав споживачів» слід перейменувати у Закон України «Про охорону прав споживачів» [140, с. 114]. Досить змістовно до розв’язання питання співвідношення охорони і захисту у контексті трудових відносин підходить С. Я. Вавженчук. Правник зазначає, що не можна погодитись із тим, що в правовій сфері ці поняття є тотожними та взаємно замінюваними.
Аналіз викладених вище точок зору, а також чинного законодавства показує, що охорона - це ширше за своїм змістом поняття, яке може в деяких випадках включати в себе захист. Слід погодитися, що семантичне значення слова «охорона» - захищати від посягань, разом із тим, охорона може здійснюватися двома шляхами: 1) встановлення мір належної та обов’язкової поведінки, визначення засобів, способів, заходів з дотримання цих мір; 2) захист порушених прав, їх відновлення у разі недотримання встановлених правил поведінки [37]. Таким чином, підсумовує дослідник, охорону прав можна розуміти в широкому смислі як сукупність правових заходів, що спрямовані на попередження, профілактику правопорушень, а у разі їх порушень - захист. Водночас, з урахуванням того, що в трудовому праві питання захисту трудових прав вирішується в процесі розгляду трудових спорів, тобто має свій характерний тільки йому процес і ознаки, вважаємо, що в трудовому праві у вузькому розумінні слід казати про два окремі правові явища: охорона трудових прав та їхній захист [37]. Таку свою позицію С. Я. Вавженчук обґрунтовує тим, що, по-перше, трудове право має низку інститутів, окремо спрямованих на профілактику правопорушень суб’єктивних трудових прав (наприклад, охорона праці, встановлення порядку укладення та розірвання трудових договорів, тощо), а також інститут, окремо спрямований на захист суб’єктивних трудових прав (вирішення індивідуальних трудових спорів, вирішення колективних трудових спорів); по-друге, аналіз норм трудового права дозволяє казати про те, що у вузькому розумінні охорона не включає в себе захист трудових прав [37].

Отже, підсумовуючи усе вищевикладене щодо змісту правоохоронної діяльності, а також змісту та співвідношення понять охорони та захисту, можемо зробити висновок про те, що поліцейські послуги у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави являють собою окремий напрямок діяльності органів і посадових осіб Національної поліції, що здійснюється на користь як індивідуальних (фізичні особи), так і колективних (юридичні особи та інші колективні утворення, в тому числі держава і суспільство в цілому) суб’єктів з метою забезпечення нормального ходу реалізації ними своїх суб’єктивних прав, свобод та (або) законних інтересів. Змістом цієї діяльності є здійснення органами і посадовими особами поліції комплексу засобів і заходів, спрямованих на встановлення і підтримку режиму безпеки життєдіяльності суб’єктів суспільних відносин. Специфіка поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави як окремого напрямку діяльності Національної поліції, на відміну від охоронної діяльності, що здійснюється в межах інших її напрямків діяльності (наприклад, охорони публічного (громадського) порядку), полягає у тому, що під час їх надання охорона здійснюється по відношенню до конкретного суб’єкта і має на меті забезпечення його певного суб’єктивного права (кола прав), свободи (свобод), законного інтересу (законних інтересів). К. Г. Волинка визначає суб’єктивне право як передбачені для уповноваженої особи вид і міру можливої або дозволеної поведінки, забезпечені відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб [90, с. 155].

Що стосується свобод суб’єктів, то вони за своєю сутністю практично ідентичні правам і також відображають юридичні можливості суб’єкта, однак, категорія свободи застосовується для позначення більш широких можливостей індивідуального вибору, не окреслюючи конкретного його результату [270]. Свободи - це ті аспекти життєдіяльності людини, які мають зазнавати найменшого втручання з боку держави. Що ж стосується законного інтересу, то А. Манов та М. Марченко пишуть, що законні інтереси особи - це юридично значимі та юридично виправдані претензії особи на соціальні блага, які не охоплюються безпосередньо змістом прав і свобод громадян. Законні інтереси захищаються державою, законом поряд із правами й свободами. Правники відмічають, що на відміну від прав і свобод зміст законного інтересу не визначено конкретно законодавцем [230, с. 412].

Ще однією специфічною властивістю поліцейських послуг зі здійснення охорони прав, свобод і законних інтересів учасників суспільних відносин є те, що вони надаються окремою, спеціальною ланкою Національної поліції - поліцією охорони. Одним із ключових нормативно-правових актів, який сьогодні визначає правовий статус поліції охорони, є прийнята ще у 1993 році Постанова КМУ № 615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктів державної та інших форм власності», в якій затверджено Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ. Відповідно до цієї постанови, Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об’єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством. Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських, районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів, стройових підрозділів міліції охорони, спеціальних підрозділів «Титан», інкасації та груп затримання, пунктів централізованого спостереження, у тому числі на окремих об’єктах, а також установ та навчальних закладів професійної підготовки працівників [188]. До основних завдань Державної служби охорони належать такі: здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об’єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об’єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством; розроблення основних вимог до захисту об’єктів та громадян від злочинних посягань, примірних договорів і вимог до інженерно-технічного укріплення та захисту об’єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу, а також інструкцій та інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій; участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація) [188].

Варто відзначити, що окрім Державної служби охорони ще одним важливим суб’єктом охоронної діяльності у складі органів внутрішніх справ був спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон», до завдань якого, зокрема, належать охорона приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу, а також працівників Антимонопольного комітету України та уповноважених осіб Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України при виконанні ними службових повноважень; забезпечення заходів безпеки при розгляді судових справ у всіх інстанціях, працівників правоохоронних органів, інших органів, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції, членів їх сімей і близьких родичів. Також працівники спецпідрозділу уживають необхідні заходи для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їх майна, якщо від судді надійде відповідна заява; уживають необхідні заходи для забезпечення безпеки при надходженні заяви учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича, звернення керівника відповідного Державного органу; забезпечують охорону приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а також режиму утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово - психіатричну експертизу [185]. Однак, у складі нової Національної поліції судової міліції не буде, а функції охорони судової влади виконуватимуть, швидше за все, спеціальні підрозділи Державної судової адміністрації.

З викладеного можемо зробити висновок про те, що, надаючи послуги у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, Національна поліція здійснює охорону за такими напрямками:

- охорона особистих прав і свобод фізичних осіб. Ці права мають немайновий характер, тож і безпосереднім об’єктом охорони виступають немайнові блага: життя, здоров’я, свобода. Головною метою даних послуг є збереження особистої недоторканості осіб (охорона життя, здоров’я, свободи пересування, тощо), а також недоторканості їх особистого життя (захист житла, особистої документації та ін.). У Законі «Про охоронну діяльність» встановлено, що охорона фізичної особи - це діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення особистої безпеки, життя та здоров’я індивідуально визначеної фізичної особи (групи осіб) шляхом запобігання або недопущення негативного

безпосереднього впливу факторів (діяльності або бездіяльності)

протиправного характеру [193];

- охорона об’єктів майнових (речових) прав фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності. Метою даного напрямку надання охоронних послуг Національною поліцією є збереження власності суб’єкта (суб’єктів) та забезпечення останньому (останнім) нормальних умов користування нею (тобто власністю). Згідно із вищезазначеним Законом «Про охоронну діяльність», охорона майна - це діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього [193];

- охорона об’єктів державної власності, що мають стратегічне

значення. В цілому даний вид охоронних послуг також пов’язаний із збереженням об’єктів права власності та забезпеченням режиму їх нормального функціонування. Однак, у даному випадку йдеться виключно про об’єкти державної власності, які, до того ж, мають загальнонаціональне значення, тобто стан і режим їх функціонування значним чином впливає на стан національної економіки та безпеки. Критерії віднесення об’єктів державної власності до стратегічних, а також їх перелік визначаються урядом України. Відповідно до чинного законодавства, до стратегічних належать такі об’єкти державної власності, що володіють однією чи кількома з наступних властивостей (характеристик): підприємства паливно-енергетичного

комплексу, які забезпечують цілісність об’єднаної енергетичної системи України, зокрема, диспетчерське (оперативно-технологічне) управління зазначеною системою, експлуатують магістральні та міждержавні електричні мережі; атомні електростанції; гідроелектростанції з греблями, що

забезпечують водопостачання споживачам; гідроакумулюючі електростанції та гідроелектростанції (крім малих гідроелектростанцій); державне підприємство «Енергоринок»; підприємства, що провадять діяльність з транспортування магістральними газо- та нафтопроводами і зберігання у підземних нафто- та газосховищах; підприємства, що здійснюють

транспортування хімічних продуктів магістральними трубопроводами та обслуговування таких трубопроводів; підприємства, що здійснюють геологічне вивчення і розробку нафтогазоносних надр з метою пошуку та розвідки родовищ нафти і газу, видобутку нафти і газу або їх зберігання, повернення (захоронення) супутніх і стічних вод, інших відходів, що видобуваються в процесі розвідки і розробки родовищ нафти і газу; підприємства, що здійснюють видобування та переробку корисних копалин загальнодержавного значення; підприємства, що провадять топографо- геодезичну і картографічну діяльність; підприємства, що провадять гідрометеорологічну діяльність; підприємства, що провадять діяльність у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку, державні радіо- і телекомпанії; підприємства залізничного транспорту загального користування, а також підприємства автомобільного, морського та річкового транспорту; підприємства авіаційної та ракетно-космічної промисловості; підприємства, віднесені до категорій цивільної оборони; підприємства, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення і зберігання матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі мобілізаційних запасів, та зберігання продукції державного інтервенційного фонду; підприємства, які становлять науковий і науково-технічний потенціал держави та є виконавцями загальнодержавних цільових науково-технічних програм і державних замовлень; підприємства-

суб’єкти природних монополій, які провадять діяльність на загальнодержавному ринку товарів; підприємства, частка продукції яких на загальнодержавному ринку товарів, що має важливе соціально-економічне значення, перевищує 35 відсотків, або ті, які разом з одним або двома іншими підприємствами мають на такому ринку сукупну частку, що перевищує 50 відсотків, або не більше ніж з чотирма іншими підприємствами мають на такому ринку сукупну частку, що перевищує 70 відсотків; підприємства, середньооблікова кількість штатних працівників яких перевищує 5 тис. осіб; підприємства, які належать до категорії великих платників податків [173]. До таких стратегічних об’єктів державної власності, наприклад, належать: Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор», Державне підприємство «Український науково-дослідний конструкторсько-

технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів», Державне підприємство «Запорізький державний авіаційний ремонтний завод «МіГремонт», Державне підприємство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О. Г. Івченка, Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад», Казенне підприємство «Науково- виробничий комплекс «Іскра», Державне підприємство «Завод порошкової металургії» [182] та ін.;

- охорона об’єктів культури. Культура притаманна всім спільнотам і кожній людині зокрема і розглядається насамперед як духовний зміст історичного розвитку людства у різноманітних проявах. У ній відтворюється історія людства в її потенційності і вільному розкритті людських сутнісних сил. Феномен культури охоплює всі сфери суспільного життя, присутній у всіх його проявах [261]. Г. Л. Чайка зазначає, що слово «культура» (в перекладі з латини - вирощування, виховання, освіта, розвиток, шанування) означає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини. Кожна епоха розвитку людини характеризується певним типом культури. Культура - це складна цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства. Культура як засіб ціннісного сприймання дійсності відбивається у практичній діяльності людей - і внутрішній, і зовнішній [261]. В. С. Степан та О. О. Грицанов пишуть, що культура являє собою систему таких, що історично розвиваються, надбіологічних програм людської діяльності, поведінки і спілкування, що виступають умовою відтворення і зміни соціального життя у всіх її основних проявах. Дослідники зауважують, що програми діяльності, поведінки і спілкування як складові корпусу культури представлені різноманіттям різних форм: знань, навичок, норм та ідеалів, зразків діяльності та поведінки, ідей і гіпотез, вірувань, соціальних цілей і ціннісних орієнтації і т. д. У своїй сукупності і динаміці вони утворюють історично накопичений соціальний досвід. Культура зберігає, транслює (передає від покоління до покоління) і генерує програми діяльності, поведінки та спілкування людей. У житті суспільства вони грають приблизно ту ж роль, що і спадкова інформація (ДНК, РНК) в клітині або складному організмі; вони забезпечують відтворення різноманіття форм соціального життя, видів діяльності, характерних для певного типу суспільства, притаманного йому предметного середовища (другої природи), його соціальних зв’язків і типів особистостей - усього, що становить реальну тканину соціального життя на певному етапі її історичного розвитку [134, с. 344]. Отже, значення культури для нормального існування та розвитку сучасних держави і суспільства важко переоцінити, адже вона сприяє формуванню та зміцненню певної моделі, певного способу суспільного життя, що визначають характер життєдіяльності людей, їх поведінки та спілкування між собою. Культура виступає однією із найважливіших сфер самореалізації людства. Основним способом накопичення та передачі культурних даних є створення об’єктів культури. Об’єкт культури - це елемент, фрагмент буття культури, що є сферою реалізації активності та історичним результатом процесу предметно-практичної діяльності суб’єкта культури [257]. Тож для суспільства дуже важливо, щоб ці об’єкти були належними чином збережені, а також забезпечувався режим вільного та безперешкодного користування ними.

Організаційно-правові та процедурні аспекти надання охоронних послуг за кожним із вищенаведених напрямків визначаються відповідними інструкціями, такими як Наказ МВС від 25.11.2003 р. № 1429 «Про організацію охорони Державною службою охорони при МВС України об’єктів, квартир та інших приміщень з особистим майном громадян за допомогою технічних засобів», Наказ МВС від 25.11.2003 р. № 1430 «Про організацію службової діяльності цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України», Наказ МВС від 25.11.2003 р. № 1432 «Про організацію службової діяльності спеціальних підрозділів міліції охорони «Титан»», Наказ МВС від 25.11.2003 р. № 1433 «Про організацію службової діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України», Наказ МВС, Мінкультури від 30.07.2004 р. № 846/489 «Про затвердження Інструкції з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об’єктів культури підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України», Наказ МВС від 13.06.2006 р. № 594 «Про затвердження Інструкції про порядок охорони зброї, бойових припасів та вибухових матеріалів, які належать підприємствам, установам і організаціям, під час їх перевезення», Наказ МВС, Інструкція, Зразок від 23.08.2005 р. № 700 «Про затвердження Інструкції з організації охорони установ банків Державною службою охорони при Міністерстві внутрішніх справ України», Наказ МВС, Мінекономіки, Методика від 02.03.2001 р. № 171/51 «Про затвердження Методики визначення розмірів цін на послуги з охорони об’єктів, що підлягають обов’язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України»; Наказ МВС, Порядок, Вимоги від 27.10.2010 р. № 507 «Про затвердження Порядку організації охорони об’єктів і приміщень, у яких культивуються, використовуються, зберігаються та знищуються нарковмісні рослини, а також використовується, зберігається та знищується отримана з них готова продукція чи відходи таких рослин» [ 159] та ін.

Також до особливостей надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави слід віднести те, що вони надаються на договірній основі. Договір про надання охоронних послуг укладається у порядку, передбаченому цивільним законодавством. Так, у статті 8 Закону «Про охоронну діяльність» передбачено, що суб’єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства. У договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб’єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов’язань. Замовник послуг з охорони майна зобов’язаний надати суб’єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони [193].

Резюмуючи проведене у даному підрозділі дослідження, можемо зробити висновок про те, що надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави є об’єктивно необхідним та дуже важливим напрямком діяльності Національної поліції. Значення даних послуг полягає у тому, що вони дозволяють індивідуальним та колективним суб’єктам, в тому числі державі і суспільству в цілому, в разі виникнення у них потреби посилити рівень безпеки певних своїх прав, свобод та законних інтересів, уклавши угоду про надання відповідних охоронних послуг з поліцією охорони.

2.3.

<< | >>
Источник: ЛАСТОВИЧ ДАНІІЛ МИКОЛАЙОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАДАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Особливості надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Поняття та сутність поліцейських послуг в Україні
  4. Місце та значення поліцейських послуг в діяльності Національної поліції
  5. Адміністративно-правовий статус поліції як суб’єкта надання поліцейських послуг
  6. Правові засади надання поліцейських послуг в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  7. Висновки до розділу 1
  8. Поняття та значення поліцейських послуг у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку
  9. Особливості надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави
  10. Адміністративно-правова характеристика інших публічних послуг, які надаються поліцейськими
  11. Висновки до розділу 2
  12. 3.1. Удосконалення адміністративного законодавства, що регламентує надання поліцейських послуг