Фільваркова система.
Початок нового часу в усій Європі характеризувався надзвичайним збільшенням попиту на сільськогосподарську продукцію. Розвиток товарно-грошового господарства, зростання міст і заможності міщанства, демографічні зміни збільшували потребу насамперед у харчових продуктах.
Ціни і платежі зростали у всіх галузях виробництва, але найбільше – на зернову продукцію, тоді як вироби споживчо-ремісничі (сукна, полотно, взуття, одяг) дорожчали найповільніше. Ринкові умови, що складалися у всіх регіонах Європи, робили рільничу продукцію пріоритетною, заохочували до її виробництва, обіцяючи найбільші прибутки.Розвиток товарно-грошових відносин рішуче вплинув на перебудову феодального господарства. У Великому князівстві Литовському шляхта або боярство традиційно одержували додатковий продукт переважно у вигляді натуральної, а з часом – і грошової ренти. Обробіток панської оранки не мав великого господарського значення. Переконавшись, що дрібноселянське господарство не дасть швидкого збільшення ренти, шляхта прагне створити власну оранку за рахунок скорочення селянської. На місце старих феодальних дворів, які не порушували господарської діяльності селянської общини, приходить фільваркова система, що базується на широкому застосуванні панщини. Панський фільварок, на відміну від колишнього двору, був більш складним господарством, розрахованим на збільшення товарної продукції шляхом експлуатації праці залежних селян, їх повного закріпачення. Разом з тим, панщинна праця селянина не покривала всієї потреби фільварку в робочій силі, внаслідок чого власники фільварків були змушені вдаватися до використання найманої робочої сили.
Фільваркова система зумовила ряд заходів, спрямованих на посилення феодальної залежності селянства і, зрештою, на його повне закріпачення. Причому вона поширилась не лише на землі Польсько-Литовської держави, а й на сусідні території, охопивши тою чи іншою мірою всю Центральну і Східну Європу.
Ці процеси, однак, не поширилися на Західну Європу, де й надалі поглиблювався розвиток елементів капіталізму, в результаті чого зростав вплив міщанства. Отже, шляхи соціально-економічного розвитку Західної і Центрально-Східної Європи розійшлися, що призвело до певного дуалізму європейського господарства. Проте це не означало розриву чи послаблення взаємозв’язків. Навпаки, можна говорити про взаємозалежність і взаємообумовленість обох шляхів розвитку. На першому етапі здавалося, що землеробські країни, які віддали перевагу сільськогосподарському виробництву, отримали з цього найбільше переваг. Проте з часом виявилось, що країни Західної Європи забезпечили собі швидший економічний розвиток, і, разом з ним, господарську перевагу перед Центральною і Східною Європою.Втягування панських маєтків у сферу товарно-грошових відносин змінило весь побут шляхти, яка раніше байдуже ставилась до ведення власного господарства. Як зазначає сучасник, в цей період «шляхта зайнята не чимсь іншим, як тільки обробітком землі й розплодженням худоби. Це вона не вважає за ганьбу... Навіть шляхтянки торгують предметами, які стосуються їхнього домашнього господарства».
Особливого розмаху фільваркова система набула із запровадженням у 1557 р. Сигізмундом-Августом II так званої «волочної реформи». Згідно з цією реформою в низці регіонів Литовського князівства було переміряно і розділено на волоки (ділянки) всю землю, якою користувалися селяни. Кожне селянське господарство діставало у своє користування певну ділянку й виконувало всі повинності й панщину відповідно до її розмірів. Бідняцькі господарства одержували невеликі ділянки землі – близько 1/11 волоки завбільшки, так звані загороди. Забезпечені тягловою худобою заможні селяни діставали повний наділ, який приблизно дорівнював 1 волоці (20 га).
Земля, що залишалася після наділення селян, відходила під фільварок. Співвідношення фільваркової і селянської землі становило 1:7. Причому, володарі фільварків весь час прагнули змінити його на свою користь.
Волочна реформа заміняла дворище індивідуальним селянським господарством – «димом», руйнувала старі общинні форми і сприяла розвиткові великого землеробського господарства, його зв’язкам з ринком. Разом з тим, вона супроводжувалась захопленням селянських земель, посилювала феодальне гноблення селянства, вела до його цілковитого закріпачення. Шляхта тримала наділи на правах повної власності, тоді як селянин мав лише право землекористування. Волочна реформа на Україні була проведена в межах Берестейщини, Пінщини, Кобринського повіту і Кременецького староства на Волині. На решті території (Східна Волинь, Київщина, Брацлавщина) вона не проводилась.Зміни у сільськогосподарській сфері були пов’язані не лише з економічною кон’юнктурою. Істотне значення мало також зміцнення політичної переваги шляхти у становій структурі суспільства, яке полегшувало їй одержання грунтів під фільварки і дешевої робочої сили. Протягом XIV і особливо XV ст. накреслилася виразна тенденція до значного зростання прибутків тих верств, що вели безпосереднє виробництво – насамперед міщанства і заможного селянства. Це загрожувало відносним зубожінням шляхті-дворянству, яка скрізь у Європі почала вдаватися не лише до захисту своїх позицій політичних, але й суспільних і економічних. На території Польщі, а згодом Великого князівства Литовського проявом такої господарської активності була розбудова панського фільварку.
Зростання шляхетських привілеїв у Польщі, а з часом й у Великому князівстві Литовському істотно полегшувало використання дешевої панщинної праці селянина, передусім у рільництві, а також в інших галузях сільського господарства. На противагу країнам Західної Європи, де політичний вплив міщанства обмежував посилення експлуатації дворянством своїх підданих, в Польщі розклад суспільно-політичних сил не створив у XV-XVI ст. такої протидії. В цих умовах польська шляхта здобула собі необмежені можливості визиску селянства і використання на свою користь ринкової кон’юнктури на зерно. Зрівнятись у правах з польською шляхтою, отримати такі самі можливості у зміцненні свого економічного і політичного становища прагнула шляхта українська і білоруська, що бачила у шляхті польській своєрідний еталон, на який вина орієнтувалася у складному переплетінні класових і національних взаємин у Великому князівстві Литовському.