2. ГРЕЦЬКІ ОСЕЛІ HA ЧОРНОМОРЮ.
— Вздовж українського берега Чорного моря, з окрема на Криму, званім тоді Таврією, бачимо цілу низку грецьких осад, що повстали далеко ранше перших історичних вісток про
Україну, як продовженнє і довершеннє понтийської колони- зації Греків.
Історія переказала нам доволі імен таких приморських ластівячих гнізд, одначе більшість їх — се лише назви без змісту. Тілько не богато колоній відограло визначнішу ролю в політичній чи культурній історії Чорного моря; пощастилося лише тим, де були кращі умови господарського життя та легча природна оборонність.Найважніші з тих грецьких осад були: Тирас (Офі- юсса) надустєм Дністра, де сьогодні Білгород (Акерман) -
0 л ь в і я над устем Богу, недалеко сьогоднішнього Миколаєва; Херсонез т. зв. таврийський (староруський Корсунь), побіч теперішнього Севастополя ; Ф e о д о c і я (за татарських часів Каффа); П а н т и к а п e й або киме- рийський Боспор, на місци де сучасна Керч; T анаїс над устєм Дону, оподалік нинішнього Ростова: Фанаґорія (староруський Тмуторокань) напроти Пантикапея, над устем Кубані. Тілько один Херсон мав людність дорий- ського походженя (з малоазийської Меґари), у всіх инших були Іонці, переважно з Милету. Початки сих колоній мало звісні, зорґанизувалися вони мабуть не ранше VII в. до Xp* (Ольвія мала бути заложена 645 p.), одначе вже перед тим уся чорноморська торгівля була у грецьких руках.
Торгівля була підставою істнування всіх тих осад* з окрема посередництво в обміні сирих плодів України
1 продуктів тодішнього культурного світа. Українські краї доставляли: худобу, невільників, мід, віск, рибу, шкіру* вовну та хліб; одержували натомісуь : вино, оливу, матерії,, вироби металеві, глиняні та всякого роду прикраси. Найбільший розцвіт торгівлі і звязаної з нею матеріяльної культури припадає на V і IV вв. до Xp. He менше сього доцільного господарського посередництва було автоматичне посередництво культурне, що сягало дальше у глибину варварських країн, як заходив грецький купець, не кажучи вже про грецьку політичну власть, яка тілько на Таврії сягала поза мури міста.
Взагалі політична роля сих грецьких осад була невелика і змінчива. Грецькі осадники принесли сюди з собою й нахил до грецького партикуларизму, змаганнє, щоби: кожде місто мало свою державну суверенність та ио мож-
ности демократичний републиканський лад. Сьому національному духови дякує матірна Греція за своє виїмкове щастє в історії, одначе тут на берегах Чорного моря, на окраїнах культурного світа, у сусідстві степових вояцьких і розбишацьких кочовиків, які гляділи з варварською жадобою на богацтва грецьких міст, сей дух засудив з гори осадників на політичне лихоліттє.
B таких обставинах годі було чорноморським Грекам творити одноцільну і тривку державну будівлю.’ По моментах розцвіту й богацтва наступали часи чужих наїздів, руйнування, тяжких оплат або й довшого панування варварів та племінного перемішання. Складати політичні союзи (федерації), як було у звичаю у матірнім краю, тут було важко з причин ґеоґрафичних. Один тілько Пантикапей умів з’єдинити приозівські колонії в політичний союз, який по своїй формі став подекуди одноцільноюдержавою (на- пів монархична влада) та міг поширити свою власть майже на цілий Крим. Одначе і його сили були за малі, щоб удержати повну незалежність, тому у тих чорноморських осад витворилося почуттє політичної солідарности з дальшим культурним світом і вони радо піддавалися протекції сильніших, милітарних держав, вимовляючи собі широку внутрішню автономію. У таких відносинах стояли грецькі осади до перськоїдержави і похід Дарія на Скитію (513) лежав не тілько в інтересі самої перської імперії, а й чорноморських осад на Україні. Опісля, по світлих перемогах європейських Греків над Персами (495—465) сю про- текцийну ролю над Чорним морем грав атинський морський союз (479—404, 378—357), коли то для грецьких осад на Українї настав золотий вік. Упадок Атин піддав чорноморські колонії під зверхність македонської держави (359—197), одначе попередній добробут не повернув уже більше ніколи. .
Ha переломі I і II в. до Xp.
увійшли наші грецькі осади у близшу політичну звязь із понтийською державою на південнім березі Чорного моря, яка витворилася була на руїнах світової імперії Олександра Великого. Королеви Митридатови V (112—63) вдалося злучити у своїх руках не тілько переважну частину Малої Азії, а й опану-^
/
вати Таврийський півострів, куди Херзонезці покликали були його на підмогу проти Скитїв. Розбивши сих заложив він Б о c п о p c ь к e царство і почав заходи, щоби опанувати всі береги Чорного моря наоколо і зробити з них один грецький політичний союз під проводом понтийських королів. Ta сі імперіялістичні замисли Митридата привели до зудару з Римом, який уже мав свою провинцію в Малій Азії (129) і свої впливи розтягнув до самої Византії. У двох війнах (87—84, 74—63) Римляне побили Митридата так, що він найшов захист тілько у свойому боспорському ! царстві. Тут він, серед приготовань до великого походу -/ суходолом через Україну і вздовж Дунаю на Італію, по- .j '*naB у конфлікт із сином Фарнаком і сам відобрав собі г\ ч життє. Потім Фарнак признав зверхність Риму й удержав vx ■ кимерийський Боспор у своїх руках. Ta коли він згодом ^Рпідняв наново батьківські плани щодо чорноморської імпе- v |рії, стратив у війні з Юлієм Цез аром (47) державу -xL- й життє. Боспорське королівство було опісля послушним ^y і безсильним клієнтом Риму, одначе удержало повну вну- ^ трішню автономію.
За Таврією і всі инші грецькі осади на Україні признали над собою римську протекцію, яка обняла вже весь грецький Схід. 3 Византії обіймав Рим двома раменами чорноморські береги, з чим у парі ішло посуненнє державної границі на заході по Дунай, на сході по Кавказ. Потреба панування над північним берегом Чорного моря й охорони тамошніх грецьких осад була одною з рішаючих мотивів задунайської політики римського імператора Траяна. С^ме тоді західно-українські грецькі осади, як Тирас та Ольвія терпіли богато від варварськихнападів. Вони опісля, й держалися тілько охороною утвореної Tpa- яном (106 по Xp.) провинції Дакії, дарма що административно належали вони до задунайської провинції M e- з і L Доля Дакії була й долею західних осад.
Після неї не чуємо нікого про них; вони лягли в руїнах.■ * I ■ '
Ліпше пощастило таврийським осадам, природою краще захищеним від руїнного впливу степу. Окрім Ta- наїсу перетревали всі головні осади не лише постійний натиск степовиків, а й велику степову хуртовину т. зв.
руху народів IV—IX вв. глядаючи захисту у східно-римській імперії, яка одначе не була в силі охоронити їх від завоювання варварськими державами з півночи.
Довговікове істнуванне грецьких осад мало беспосе- редний сильний вплив на найблизші частини тубольної людности. Стоячи у близьких щоденних зносинах із Греками переймила вона богато здобутків їх матеріяльної культури, в части й мову, проникала й у самі міста й мішалася физично. B наслідку витворився окремий тип культурних варварів т. зв. м і ш а н и x Г p e к і в. Ся верства була природним посередником між Греками та глибиною краю. Отся мішана полоса була неглибока і несуцільна, одначе простягалася вздовж цілого берега. Політичної ролі ся людність не відограла, хиба що талановитіші одиниці з поміж неї гречилися і часом доходили до визначних становищ у самих містах.
12.