ХРЕЩЕННЄ РУСИ (988—9).
— Володимир» ш> довшій розвазі, приймив християнство сам (988) та завів його обовязково в цілій своїй державі (9B9), хоч нкорі- неннє нової віри ішло очевидно пиняво і вимагало дуже довгого часу.
Ce діло Володимира має епохове значінне як в історії України так цілої східної Европи. Правда, християнство не було жадною новиною у Київі. Давні взаємини з Хозаріею, де було богато азийських (вірменських, сирийських) і грецьких християн, походи на Византію і торговельні зносини з нею, побут Святослава у християнській Болгарії — все те було причиною, що на Руси здавна ширилася нова віра, головно між Варягами, з яких неодин обїхав був Европу, і княгиня Ольга стаючи християнкою не почала а тілько продовжала сей новий релігійно-культурний рух, який ішов з усіх боків на Русь. — Серед таких обставин було особливо важно, котре жерело релігійної культури візьме верх у свойому впливі на східно-евро- пейську державу. Звідки приняла христіянство кн. Ольга, не знаємо напевно, можливо що і з Царгороду, одначе посольство її до цісаря Оттона В. показує, що вона сама хиталася в поглядах, якіЙ християнській церкві дати перше місце у себе. Таке хитанне між Римом і Византіею було раніше у Болгарів (Борис 852—888); було воно мабудь і у нашого Володимира (легенда про розсліджуваннє ріж- них вір), та він поклав скоро кінець непевности. Захоплений — противно як його бабка Ольга — блеском визан- тийської культури, за цІну грецької царівни і корони піддав византийській церкві східну Европу і зрікся здобутків на Криму. He можна ані заперечувати , ані не доціняти високих етичних і культурних вартостей, які несло християнство взагалі у напів дикі країни руської держави, та годІ замикати очи на се, що рішеннє Володимира несло у своїх наслідках — політичних, культурних і національних — дещо небажаного.Сюди належить такий п о л і т и ч н и й наслідок, як зу- пиненне чорноморської політики і посереднє скріплениє Печенігів у луговій і степовій части.
Византія не сталасоюзником у боротьбі з ними, противно її інтереси ішли по линїї самих номадів, щоби держати Київ як найдальше моря. Разом із сим утруднена була і політична кооперація з західними латинськими державами, що вело до політичної ізолації грецької Руси. — 3 к у л ь т у p н о г о боку важно наперед се, що східна Европа звязалася на повгі віки. із жерелом високої що правда культури, одначе такої, що була вже тоді засуджена обставинами на повільний занепад (див. § 7). Дальше ся культура доходила на Русь не в ориґинальній формі, а в лихій копії — болгарській; се накинуло Руси старо-болгарський літературний язик, який здержав на довгі століття розвій народньої мови і тим вплинув некорисно на культурне жите . гальмуючи його. — Ha поли н а ц і о н а л ь н о г о житя особливо заважив факт, що християнизація Руси наступила у хвили Володи- мирового одновластя над усіми словянськими племенами східної Европи, коли в межах його володінь знищені були усі політично-племінні окремішности і коли вся держава буля сцентралізована. Одноцільна руська церква, разом із старо-болгарськоюмовою, сталатепер сильним спійлом, що споював сі племена, сильніше навіть , як сама державна спільність, що дуже рано після Володимира перестала бути якоюнебудь творчою силою. За все те, по віках, заплатив український нарід утратою політичної і національної самостійности.
20.