ЦЕРКВА I ДЕРЖАВА.
— Уся пізніша (27-літня) діяльність Володимира була присвячена майже виключно уладженню й укріпленню церковної орґанизації, яка/ма- ючи готові зразки у Византії, перевисшила своїм механизмом і доцільностю будови все те, що Володимир міг і вмів зробити для внутрішнього уладження своєї держави.
Отся висшість церкойної орґанизації над державною не остала без наслідків на політичне житте. Як у цілій східній церкві, так і тут не дійшло щоправда до витворення кон- куренцийного дуалізму духовної і світської власти, одначе перша з них увійшла так глибоко у сферу другої, що незабаром церковна спільність була одинокою реальною силою, яка удержувала фикцію єдности „Руської землі". Руська церква була уладжена централістично, як із оглядуна н становище до царгородського патріярхату, так щодо відношення поодиноких земель до одинокої в державі митрополії — київської (первісно — переяславської?). Коли у Болгарії вже на поч. X в. був окремий патріярхат, то руських митрополитів (з дуже малими виїмками) насилано з Византії, щоб були заступниками не тілько тамошнього релігійного духа ^а й політичних інтересів. Ім були підчи- нені владицтва у Білгороді, Володимирі, Чернигові, Переяславі, Новгороді й ин. Будова церков, закладаннє монастирів, плеканне книжности — все те було предметом пильної опіки Володимира. Він сам мав так глибоко про- нятися основами християнства, що за справами церкви спускав з очей справи державні. Так прим, його відносини до Печенігів були однозначні з політичним самовідречен- H6M. Такий пасивизм лежаву дусі східної церкви ; якже инакше ставилася до таких „невірних" латинська церква!
B методі управи державою не иаднісся Володимир чимало висще понадтрадицийнусистему. Вона оперлася — по слідам Святослава — на родово-династичнім принципі» ВІи роздавав поодинокі землі своїм синам (а мав їх два- нацять)розділюючи відповідно й головний орґаи державної власти — дружину.
Така система, що мала на меті удержати монополь політичної власти княжому родови та нерозривність державі, не була достаточною пору кою і для поваги самого великого князяЧіатька. Під кінець життя мав Володимир конфлікти із своїми синами, які очевидно бажали зробитися незалежними від батька. Найстарший син Святополк, що одержавбув в управу сусідну Де- ревську землю зі столицею в Турові, був зятем польського князя Болеслава Хороброго і, мабуть прихильником латинської церкви. B незнаного близшеприводу, буцімто за намовою тестя, приготовляв бунт проти батька, одначе сей упередив сина, увязнивши разом із жінкою та її духовником еп. Райберном; за Святополком унявся Болеслав, грозила війна з Польщею, , та скоро прийшло доними і мІж усіми інтересовани м и (1013). Два забунтував Ярослав у Новгороді і батько ш заходи, щоби його приборкати, та серед пригото- умер (15. m 1015).
Як уявляв собі Володимир дальше удержаннє державної одности і порядку в наслідстві — не знаємо ; можна тілько здогадуватися, ^що в поглядах на сю справу не ‘ віддалявся від форм переказаних Святославом й опісля повторених Ярославом. Звісно, що в ранніх середніх віках справа наслідства була найважнішим і найтруднішим державно- правнимпитаннєм.Трудність лежала толовно в сім, що на право панування в державі дивилися тоді як на приватне право, а на державу як на добро цілого пануючого роду. Колиж дуже рано відчуто неохоту до механичного поділу держави, ратовано цілість її або сим, що князь за життя іменував свойого наслідника, або правом чергового старшинства т. зв. сеніорату. Ta так було лиш в теорії, на діліж справа звичайно рішалася силою, у формі відповідній духови часу і культурному розвиткови громадянства: як що слабший або побитий противник не спасся утекою в чужі краї, то тратив що найменше очи, звичайно житте. Одним словом: ніж був доповненєм і коректором недостаточного права. Сам Володимир уживав був його з успіхом проти брата Ярополка і родича Рогволода, подібно як робили инші князі в тодішнішніх часах, одначе певно не бажав собі, щоб його сини вступали у ті самі сліди. Пізніще говорено, що він хотів іменувати князем всеї Руси одного з наймолодших, вже по хрещенню уроджених синів, а саме Бориса, який дістав був від батька в управу Ростов над Волгою, одначе смерть прийшла скорше,. заки міг перевести сей (будьщобудь невдатний) намір у діло.