“ІІоидоша к Сальнице”

Тепер зупинимося на локалізації р.Сальниця. Багато дослідників за час, що минув після першої публікації пам’ятки, займалися цим питанням. Певним підсумком їхніх студій стала стаття в “Энциклопедии “Слова о полку Игореве”.

Отже, назва “Сальниця” згадується в Іпатїївському літописі після опису зустрічі десь між Донцем і Осколом полків Ігоря і Всеволода: Ігор “перебреде Донець и тако приида ко Осколоу, и жда два дни брата своего Всеволода: тот бяша шел инем путем ис Коурьска. Иоттоуда поидоша к Сальнице”². Далі в писемних джерелах згадуються без будь-якої прив’язки до місцевості лише два гідроніми - Сюурлій і Каяла. Отже, Сальниця є останнім об’єктом, від локалізації якого залежить і сама можливість подальших пошуків.

Згадується Сальниця в літописі ще й у зв’язку з відомим походом Володимира Мономаха Illlp., коли був убитий дід Кончака - половецький хан Шарукан. Цей похід аналізувався багатьма дослідниками, які не дійшли одностайного висновку щодо локалізації Сальниці.

Назва цього об’єкта зустрічається також в деяких списках КБЧ: “Иниже Изюма пала в Донець с правая стороны река Сальница. А ниже тое - Изюмец”\ На підставі цих даних уперше локалізував Сальницю, що згадується під час походу Мономаха Illlp., В.М.Татіщев: “оная течет в Донец с правой стороны ниже Изюма”¹¹.

Однак спробу локалізації Сальниці, що згадується під час подій 1185 р., вперше здійснив М.М.Карамзін: “Здесь названа Сальницей река Сал, впадающая в Дон близ Семикаракорской станицы”⁵.

У відомій статті П.ЕБуткова, де фактично вперше приділено значну увагу багатьом аспектам географії походу Ігоря Святославича, Сальниця ототожнюється з р.Торець: “впадающему в Top в четырех верстах от Донца, и имевшему тогда имя Сальницы, без сомнения от лежащих при устье Торца четырех соляных озер, которые и в недавнія времена соль доставляли”⁶.

М.Ф.Грамматін зазначав: якщо Каялу ототожнювати з Кагальником, “то Салъницу и Сюурлий надобно искать на той же левой стороне Донца”\

М.С.Арцибашев спеціально не займався визначенням місцезнаходження Сальниці, але зазначив, що “едва ли Сальницей называется здесь река, впадающая в Донец с левой стороны между Осколом и Боровскою” і що вона, “очевидно”, знаходилася на відстані одного переходу від р.Сюурлій, а останню він вбачав в Ольховому колодязі, який впадає у Донець нижче Борової на 20 верст⁸.

Погоджується з М.М.Карамзіним, що Сальниця - цер.Сал, у своїй відомій книзі з перекладом пам’ятки та коментарями М.В.Гербель⁹.

М.Я. Аристов ідентифікував Сальницю з Тором, причому відомий історик, спираючись на Хлєбниківський список Іпатіївського літопису, зазначав щодо походу 111 1 р., що в ньому “вместо неизвестной реки Сальницы обозначена Сольница /.../ Эта незнакомая нам река получила название Тора, потому что на ней кочевали торки, прогнанные половцами. Как Top называли Сольницей, так город Торский или славянский называли - соленым городом, а озера Тора - солеными озерами”¹⁰. Тобто М.Я.Аристов вважав Сальницю, згадувану під 1185 p., і Сальницю (Сольницю Хлєбниківського списку Іпатіївського літопису), що згадується під Illlp., однією і тією ж самою річкою.

У роботі, спеціально присвяченій пошукам Каяли, П.Є.Ваденюк торкається і географії інших об’єктів, пов’язаних із походом, зокрема і локалізації Сальниці, яку він ототожнює із Сухим Торцем. Такий висновок дослідник пояснює тим, що “устья Сухого Торца, названныя в Большом Чертеже Сальницей”¹'. Це явне непорозуміння, оскільки у КБЧ, де згадується Сальниця, йдеться про іншу місцевість - район сучасного м.Ізюм.

Маючи на увазі походи Illl та 1185 рр., М.П.Барсов вважав, що в обох випадках Сальницю треба шукати “не в дальнем расстоянии от устья Оскола”¹².

Не вдаючись до детального аналізу реалій походу Ігоря Святославича, Д.І.Багалій приєднався до точки зору М.Я.Аристова¹³.

Посилаючись на М.Я.Аристова, ототожнював “с большой вероятностью” Сальницю з р.Тор і В.Г.Ляскоронський. При цьому вчений слушно зауважував, що літописи, називаючи річки, вказують лише на місцевість, куди рухалися руські війська, тобто до Тору можна було дістатися і правим берегом Донця, і лівим, а в останньому випадку мота матися на увазі місцевість поблизу гирла Тору¹⁴.

Подібну точку зору висловив В.ЕЛяскоронський і в іншій грунтовній пращ, лише уточнив, що, можливо, під “р.Салъницей разумелась одна из речек, впадающих в Оскол с левой стороны, неподалеку от устья p.Topa'^,'ⁱ.

У вже згадуваній статті М.В.Сібільов, спираючись на натурне вивчення регіону, дійшов висновку, що у КБЧ взагалі йдеться не про р.Ізюм, а про Ізюм- Курган: “У старовинних документах і картах фігурують Сухий і Мокрий Ізюмці та Ізюм-Курган; р.Ізюм немає, принаймні документа про це авторові не трапилось, - зазначає М.В.Сібільов. - Міжгирлами обох Ізюмців та Ізюм-Курганом відстань становить дві версти: поміж ними протікає невеличка, у 4 км завдовжки, історична р. Сальниця, що відома під назвою “Річки'. При цьому вчений наголошує, що у КБЧ допущено помилку: р.Річка впадає у Донець не з правого, а з лівого боку¹⁶.

К.В.Кудряшов локалізує р.Сальницю в районі Ізюма¹⁷. На його працю “Слово о полку Игореве” в историко-географическом освещении”¹⁸ вельми критично відгукнувся СЛєсной (С.Я.Парамонов). Щодо Сальниці цей вчений зауважив, що річка, згадувана у походах Мономаха і Ігоря, це одна і та ж річка в районі м.Ізюм, але не та, про яку йдеться у КБЧ: “Сальница “Слова ” - эта та Сальница, на которую ходил Мономах и его воеводы (отдельно) на Дону.

Незважаючи на надмірну різкість, а часто і безапеляційність розвідки СЛєсного, слід відзначити одне цікаве спостереження. Він слушно зауважує, що річка, яка згадується у літописах, ⁱⁱHecoMHenHo солидная река, имеющая значение, а не ручей, который даже не сохранился в настоящее время”²⁰. У даному випадку слід погодитись з дослідником - Сальниця мала дійсно бути “солидной” рікою, адже як географічний орієнтир цей об’єкт (річка, брід, вузол шляхів, торговельний пункт?), як свідчать літописні повідомлення, у XII ст. мав відігравати важливу функцію.

В.О.Афанасьєв у досить грунтовній статті зазначає: “река Сальница, правильнеє Сольница, - бывшее название реки Тор, куда полк Игорев прибыл вечером той же субботы 4 мая”²¹. Тут дослідник, як і деякі інші автори, починаючи з М.Я.Аристова, ототожнює Сальницю у походах Мономаха та Ігоря.

Натомість В.М.Глухов пропонує два варіанти маршруту сіверських полків, але, вважаючи, що метою походу була Тмуторокань або, як мінімум, вихід до Дону, дослідник накреслює рух військ через Донець, Оскол і далі на південний схід. Принагідно, ставлячи під сумнів дані КБЧ (там, де йдеться про Сальницю), В.М.Глухов слушно зауважує, що згадка про неї в Іпатїївському літописі (“поидоша к Сальнице”) не могла стосуватися невеликої річки і літописець “не мог ее взять в качестве географического ориентира”²². Дещо раніше схожу думку висловлював С.Лєсной.

Відомий знавець старожитностей Подонцов’я Б.А.Шрамко вважає, що йдеться про дві різні річки²³.

Б.О.Рибаков у відомій монографії повністю погоджується з В.М.Татіщевим.

Мається на увазу праця А.В.Лонгінова “Историческое исследование сказания о походе Северского князя Игоря Святославича на половцев в 1185 году”, присвячена різноманітним аспектам “Слова о полку Ігоревім”²⁶. В свій час ця робота була досить стримано зустрінута критикою, оскільки в ній наявні надмірні пошуки символів, алегорій, штучна міфологізація, змішування історичних реалій з поетичними зворотами²⁷.

Отже, А.ВЛонгінов навряд чи міг внести “окончательную ясность” навіть у свій час, а майже за сотню років, що минули, наукова думка просунулася ще далі, висунувши нові аргументи і гіпотези. Виглядає дещо дивним, що Б.О.Рибаков спирається на досить посередню роботу, переважно філологічного характеру, хоча і до неї, і після неї (робота А.В.Лонгінова була опублікована у 1892 р., а Б.О.Рибакова - у 1971 р.) побачили світ десятки праць з аналізованої проблеми - це видно навіть з вищевикладеного.

Ретельно, із залученням значної кількості джерел, підходить до з’ясування маршруту сіверських полків військовий інженер Г.Є.Пядишев. Велику частину його праці присвячено, зокрема, локалізації Сальниці. Порівнюючи похід Ігоря Святославича із Шаруканським походом Володимира Мономаха, він досить переконливо доводить, що згадувані у літописних оповіданнях про ці походи дві Сальниці є різними географічними об’єктами²⁸, причому Сальницю у поході Ігоря дослідник навіть схильний вважати не річкою: “древнеславянское слово сал, сохранившееся в болгарском языке, означает “плот-паром”, а на Дону у казаков словом салы называли связанные в ряд камышовые пучки, на которых казак, переправляясь через реку, клал седло и вьюки, т.е.

Нам видається привабливою така точка зору, тим більше, що вона знімає низку складних питань і стосовно географії Шаруканського походу Мономаха. Але при цьому, варто додати, якщо в назві Сальниця дійсно наявний корінь зі значенням “переправа-пором”, то таку назву могла носити і річка. Як доказ можна навести десятки назв річок і населених пунктів, чиї назви етимологічно пов’язані з переправами-бродами-перелазами, на чому ми вже зупинялися.

Далі Г.Є.Пядишев слушно зауважує, що визначити місцезнаходження ''переправы-СалъницьГ у поході Ігоря можна лише на підставі розрахунку відстаней, що відділяють її від стоянки військ на Осколі і від місця битви на р.Сюурлій³⁰. Останню відстань вчений визначає у 20-25 км і ототожнює Сальницю з р.Великий Бурлук або з місцем переправи через неї³¹.

Ідентифікує згідно з В.М.Татіщевим Сальницю і В.Г.Федоров³².

Детально проаналізувавши основні гіпотези і висунувши додаткові аргументи, М.Ф.Ге гьманець погоджується з версією М.В.Сібільова, лише дещо уточнює, що Сальниця - не безіменна річечка на околиці Ізюма, а більш значна р.Сухий Ізюмець, що теж впадає у Сіверський Донець навпроти Ізюмського кургану³³. Останній вчений вважає Шеломянєм “Слова о полку Ігоревім”.

Автор статті про Сальницю у “Етимологічному словнику літописних географічних назв Південної Русі” О.С.Стрижак локалізує цю річку між річками Ізюмом та Ізюмцем і подає ще кілька варіантів: “як рр. Сал, Сільниця (Сольниця), Търъ /.../ Солона” та ін. Тут наведено і кілька етимологій: від “сальный” - сало (“шута”), льодова кашка; “сальный” - брудний; а також назви кількох річок: Сала в Центральній Росії, Сал на Дону у Ростовській області РФ. Щодо останньої автор зазначає з посиланням на М.Фасмера: “ймовірно, з тюрк.; пор.: кирг., алт., казах, sala “притока, рукав річки” або калм. sala “розгалуження, рукав річки, долина, яр”*.

Л.Є.Махновець у “Географічно-археологічно-етнографічному покажчику” до “Літопису Руського” розрізняє дві річки Сальниці: ту, що згадується у описі походу Мономаха Illlp., вчений із застереженням “очевидно” ототожнює з р.Солона - правою притокою Попільнюшки (правою притокою Береки), а Сальницю, що пов’язана з походом Ігоря, традиційно - з річкою біля м.Ізюм³⁵.

Вважаючи, що Ігор рухався з півночі Муравським шляхом, П.Я.Корж вбачає у Сальниці р.Мжа. Аргументація дослідника є доволі несподіваною, оскільки він стверджує, що наприкінці XII ст. “оместоположении притоков судили глядя на реку не по течению, а против него ”, тому, мовляв, р.Мжа сприймалася як ліва притока, що й відбилося в її тюркській назві: “сал, сол - левый”^і6.

Припущення про визначення розташування приток (права/ліва), яке висловлює П.Я.Корж, є більше ніж сумнівним і потребує детальної і обгрунтованої розробки. По-перше, треба довести, що назва Мжа є тюркізмом, а не гідронімом, виникнувшим на слов’янському мовному грунті від іменника “межа” - “кордон, рубіж”. По-друге, якщо й погодитись з автором, що “сал- сол” - лівий, то за логікою парності має бути і правий. І взагалі, чому саме цю невеличку річку (а неподалік - більш значні Ворскла і Донець) нарекли таким дивним, нетрадиційним ім’ям.

Але, на наш погляд, є у міркуваннях П.Я.Коржа спостереження, які заслуговують на увагу. Це те, що автор не заводить військо Ігоря вглиб половецьких земель, а накреслює його рух битим Муравським шляхом, який в цій місцевості майже збігається з умовним кордоном Русі і Степу. Але в цілому ототожнення Сальниці і Мжі, як і усі подальші побудови ГТЯ.Коржа, здаються непереконливими.

Однозначно погоджується з орієнтирами КБЧ С.О.Плєтньова³⁷.

Перекладач і дослідник “Слова” А.Ю.Чернов у своїй новій розлогій книзі докладно висвітлює ісгорико-географічні аспекти походу Олеговичів. Згідно з його розрахунками, і перша (переможна), і друга (трагічна) битви відбулися не на правому березі Донця, а на лівому, тобто у межиріччі останнього і Дону. Сальниця, за А.Ю.Черновим, - це р.Глибока (або р.Калитвинець); Сюурлій - Біла Калитва³⁸.

У новітньому дослідженні луганського історика В.І.Подова обгрунто­вується так званий південний варіант розташування місцевості, де відбулися трагічні події. Ототожнивши Сальницю, що згадується під 1111 р., і ту, що згадується під 1185 р., дослідник локалізує її в басейні Дніпра, вважаючи, що це сучасна р.Солона - права притока р.Вовча, що впадає у Самару³⁹.

Отже, як бачимо, на сьогодні немає одностайності й щодо визначення місця розташування Сальниці, і трактування цього географічного об’єкта (брід, ріка?), і можливості ототожнення Сальниці, що згадується у зв’язку' з походом Ігоря 1185 р., із Сальницею у поході Мономаха 1111 p., і згадками її у КБЧ. Однак, переконані, - ситуація не є безнадійною. Спробуємо зупинитися на деяких моментах, яким, на наш погляд, недостатьо приділяється уваги.

Як йшлося вище, дослідники неодноразово зупинялися на питанні невідповідності незначних розмірів Сальниці (якщо мати на увазі район Ізюма, яка, згідно з окремими гіпотезами, навіть не збереглася до наших днів), із згадками про неї у досить важливих літописних повідомленнях. Тобто ця річка повинна була бути відомою на Русі якщо не своїми розмірами (такий фактор відсутній), то чимось іншим, неординарним. Це спробував пояснити К.В.Кудряшов тим, що Сальниця “определяла собой место переправы через Донец - в этом основание для ее упоминания в летописи, а позднее и в “Книге Большого Чертежа" /.../ именно сюда, к этой Сальнице, т.е. к Изюмской переправе, и подошел Игорь”™.

Виходячи з вищемовленого, можемо дійти попереднього висновку: три важливі чинники, що, на думку багатьох вчених, пов’язані з походом Ігоря Святославича, ніби концентруються поблизу сучасного м.Ізюм, а саме:

1. Згадки р.Сальниця у літописі та КБЧ;

2. Наявність Ізюмської переправи;

3. Розташування поруч гори Кременець (гаданого Шеломяня “Слова о полку Ігоревім”).

Така гіпотетична локалізація історико-географічних об’єктів - майже однозначне потрактування цього Ізюмського вузла як головної вихідної точки подальшого шляху Олеговичів - призводить до заздалегідь заданого пошуку десь неподалік і інших об’єктів - Сюурлія і Каяли. Але, як нам уявляється, картина виглядає дещо інакше. Зупинимося детально на кожному з наведених факторів.

Отже, щодо писемних згадок Сальниці. Наведений вище уривок Іпатіївського літопису майже завжди перекладається, а отже,і тлумачиться не зовсім точно, тому більшість вчених вважає, що дружини Ігоря на шляху до Сюурлія перетнули Сальницю. На це вже звертали увагу В.Глухов, С.Лєсной, М.Т.Гойгел-Сокол, О.Г.Бобров та інші дослідники. Втім, у літописному рядку чітко вказано: “и оттуда поидоша к Салънице”, - тобто туг маємо справу зі специфікою часових форм дієслів у давньоруській мові (у даному випадку дієслово “поидоша” вжито у формі аориста, що однозначно вказує на нетривалість дії - на завершення початку руху до Сальниці). Підтверджує це і традиційне значення префікса “по-”. Тобто ці літописні слова слід розуміти: почали рухатися, вийшли, виступили до Сальниці.

Також не все з’ясовано і з місцем розташування Сальниці відносно Донця - вона була правою чи лівою притокою останнього і чи взагалі була вона притокою саме цієї річки? Про це в давньоруських джерелах не йдеться.

Це є принциповим, адже у випадку локалізації Сальниці на лівому березі Донця, доведеться погодитися, що в цей момент русичі вже його перетнули і опинилися у межиріччі Донця-Оскола. А останнє теж, в свою чергу, потребує додаткової аргументації, адже фраза того ж літопису “приида ко Осколу” теж однозначно не вказує на перехід через останню, а може означати і рух її берегами, по її притоках, території, що відноситься до її басейну, або, швидше за все, - про рух до місця впадіння Осколу у Донець.

Взагалі, визначення територій, земель, волостей по річках, що протікають по них, є характерною рисою давньоруського літописання. Так, десятки разів зустрічаємо майже формульні фрази типу: “воевати Волгу”, “ходи на Дунай”, “снесе Сулу”, “повоевати Сулу” і т.ін. Д.С.Ліхачов підкреслює, що таке ж визначення “страны” за річками зустрічається і у “Слові”, і наводить 12 прикладів⁴¹. Таким чином, вагомих підстав стверджувати, що русичі перетинали Сальницю, немає.

Стосовно ж згадки Сальниці у зв ’ язку з гіпотетичною наявністю в районі Ізюма переправи, що ніби надає їй особливого значення, чим і зумовлені згадки її, Сальниці, у писемних джерелах. Таку аргументацію взагалі слід відкинути, тому що середня течія Донця має десятки бродів, про що йшлося вище у відповідному розділі. Отже, наявність броду на Сіверському Донці саме в районі Ізюма не є чимось надзвичайним, аби привернути увагу літописців.

Між літописними згадками (Сальниця/Сольниця 1111 р. і Сальниця 1185 р.) лежить три чверті століття, і за цей час жодного разу цей гідронім не згадується у джерелах. Таким чином, вірогідно, праві ті дослідники, які вважають, що йдеться про дві різні річки.

Щодо Ізюмського кургану - гори Кременець, яку деякі дослідники, починаючи з П.ЕБуткова, ототожнюють із Шеломянєм “Слова о полку Ігоревім” - про це теж йшлося вище.

Отже, гіпотетичність локалізації Сальниці біля Ізюмського кургану пов’язана з гіпотетичною ж ідентифікацією останнього з Шеломянєм, і навпаки.

У літературі досить сталою, майже традиційною, є думка про умовний розподіл маршруту сіверських полків на два етапи: з Новгорода-Сіверського до Сальниці та від Сальниці до Каяли. Tyr є певна логіка, адже власне військові дії почалися після Сальниці. Але в такому розподілі є одна серйозна вада, що призводить до невизначеності у подальших розрахунках: Сальниця не може бути надійним репером, оскільки вона сама є шуканою - її власне місце розташування не встановлено остаточно.

Останній відносно надійний географічний (і хронологічний) орієнтир - це місце переходу через р.Донець (суч. р.Уди) в районі літописного м.Донець. Цей перехід відбувся одразу після сонячного затемнення, про що маємо пряму вказівку “Слова о полку Ігоревім”.

Тут ми знову зіштовхуємося ще з одним проблемним аспектом, пов’язаним з тим, що не всі дослідники погоджуються з ототожненням давньоруського Донця з сучасною р.Уци (права притока Сіверського Донця), а сучасного Сіверського Донця - з Доном давньоруських джерел і, виходячи з цього, ареал пошуків переносять на схід до сучасного Сіверського Донця⁴². Втім, ще у 1958 р. Б.О.Рибаков присвятив цій проблемі окрему працю, де, на наш погляд, переконливо обгрунтував саме таке розуміння давньоруської гідронімічної номенклатури даного регіону⁴³.

Таким чином, якщо 2-й етап кампанії 1185 р. відраховувати від затемнення, то тоді з-поміж усіх історико-географічних орієнтирів будемо мати згадки лише про Сальницю, Сюурлій та Каялу, тобто про три об’єкти, які точно не локалізовані. Але і в цій ситуації, як нам видається, існують шляхи для подальших пошуків.

Дещо прояснює цю складну ситуацію повідомлення Іпатіївського літопису, в якому йдеться, що після поразки русичів і полонення князів, Ігоря утримували у половецькому таборі на березі р.Тор. Згодом він, перетнувши цю річку, попрямував до р.Донець. Тут ми натрапляємо на одну цікаву деталь географічного змісту, на яку мало звертають увагу дослідники, але яка, очевидно, пов’язана з попередньою інформацією Іпатіївського літопису. Лаврентіївський же літопис сповіщає, що коли Ігор перебував у полоні, то “поиде путем гостъ, они [половці - В.З.] казаша рекуше: “пойдите по свою братью али мы идем по свою братью к вам”**, тобто половці пропонували, аби гість-купець переказав русичам, щоб вони прийшли за своїми людьми.

Тут є важлива вказівка - “поиде путем гость”, тобто шляхом рухався купець-гість і прямував він, як витікає з того, що половці “рекуше” йому, - до Русі. Отже, шлях його був з півдня на північний захід або на захід. Ігор же перебував у полоні на р.Тор, що ві іадає у Донець неподалік від головної сухопутної магістралі регіону, пізніше відомої під назвою Муравський шлях. Отже, дорогою, якою рухався гість, дуже вірогідно, і був саме цей шлях, що проходив поруч з Тором та його притоками. Звідси випливає, що десь неподалік була і Сальниця.

Вірогідно, мають рацію ті дослідники, які поділяють і розвивають думку П.Г.Буткова, згідно з якою шукана річка є однією з приток Тору. Ми теж приєднуємося до таких поглядів і вважаємо, що це міг бути Кривий Торець. Його верхів’я і верхів’я Кальміуса знаходяться зовсім поруч, витікаючи в протилежні боки з однієї височини, що є вододілом басейнів Дніпра і Дону, по якому і пролягав Муравський шлях. Кальміус або одну з його приток, в такому разі, можливо, слід ототожнювати з Каялою.

Таким чином, можемо дійти висновку, що Сальниця КБЧ і літописів - різні річки.

Тут, думається, методично правильним буде змінити напрямок пошуків і рухатися не па схід, південний схід або південь, як просувалися наші полки і як переважно будують свої розрахунки дослідники (Сальниця - Сюурлій - Каяла), а у зворотньому напрямку - від Каяли.

^I Бобров А.Г. Сальница // Энциклопедия “Слова о полку !Ігореве”. - Т.4. - СПб., 1995.-С.263-267.

²ΠCPJI.-П.-Стб.638.

³KB4.-C.38.

⁴ Татищев В.Н. История Российская. - M., 1963. - Т.П. - С.259, прим.352.

⁵ Карамзин Н.М. История государства Российского. - СПб., 1852. - Т.П. - Прим.4.

⁶ Бутков П. Г. Нечто к Слову о полку Игореве // Вестник Европы. -1821.-Ч. 121.- №21.-С.52.

⁷ Грамматин Н.Ф. Слово о полку Игоревом, историческая поэма, писанная в начале XlIl века на славянском языке прозою и с оной переложенная стихами древнейшего русского размера, с присовокуплением другого буквального приложения с историческими и критическими примечаниями, критическими же рассуждениями и родословною. - M., 1823.-С.133.

⁸ Арцы башев М. С. Игорь, или война половецкая // Вестник Европы. -T 147.-1826. -№11-12.-С.193,241, прим.34.

⁹ Игорь князь Северский. Слово о полку Игореве. Поэма в двенадцати песнях. Перевел с древнерусского Николай Гербелъ. - Издание пятое. - СПб., 1876. - С.XXXV.

^wApucmoe Н.А. О земле половецкой (Историко-географический очерк). - К., 1877.-С.15.

^II Ваденюк П.Е. Где нужно искать ту реку, на берегах которой 5-го мая 1185 г. был разбит Игорь Святославич Новгородсеверский, и которая названа Каялой? // Труды III археологического съезда. - Т.2. - К., 1878. - С.56.

¹² Барсов Н.П. Очерки русской исторической географии. - Варшава, 1885. - С.303-304.

” Багалей Д. История Северской земли до половины XIV столетия // Сборник сочинений студентов Университета св.Владимира. - К., 1882. - Вып.4. - С.250.

¹⁴ Ляскоронский В.Г. Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар в 1399 г. / Отдельный оттиск с Журнала Министерства Народного Просвещения. - СПб., 1907. - С.62.

¹⁵ Ляскоронский В.Г. Северские князья и половцы перед нашествием на Русь монголов // Сборник статей, посвященных Д.А.Корсакову. - Казань, 1912. - С. 11.

¹⁶ Сібільов М. В. Археологічні пам’ятки на Донці в зв’язку з походами Володимира Мономаха та Ігоря Сіверського // Археологія. - T.IV. - K., 1950. - С. 16.

¹⁷ Кудряшов К.В. Половецкая степь. - M., 1948. - С.64, 66,80; Он же. Про Игоря Северского, про землю Русскую. - M., 1959. - С.35-36.

¹⁸ Он же. “Слово о полку Игореве” в историко-географическом освещении // Слово о полку Игореве. Сборник статей. - M., 1947. - С.43-94.

¹⁹ Лесной С. Златое слово Руси. Крах антирусских наветов. - M., 2008. - С. 152-153, 158-159.

²⁰Там же.-С.158.

²¹ Афанасьев В. Вероятный путь князя Игоря Северского на половцев в 1185 году (критическое исследование похода по летописям и “Слову о полку Игореве”) // Исторический журнал. - 1939. - №6. - С.47.

²² Глухов В.М. К вопросу о пути князя Игоря в Половецкую степь // Труды отдела древнерусской литературы. - T11. - М.-Л., 1955. - С.28.

²³ Шрамко Б.А. Древности Северского Донца. - Харьков, 1962. - С.404.

²⁴ Рыбаков Б.А. “Слово о полку Игореве” и его современники. - М., 1971. - С.233-234. ²⁵Там же.-С.231.

²⁶Лонгинов А. В. Историческое исследование сказания о походе Северского князя Игоря Святославича на половцев в 1185 году. - Одесса, 1892.-С.213.

²⁷ Булахов М.Г. Лонгинов Аркадий Васильевич // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”.-Т.З.-СПб., 1995.-С. 179-180.

²⁸ Пядышев Г.Е. Поход Игоря в 1185 году. Место битвы // История СССР. - №4. - 1980.-С.54-55.

²⁹TaM же. - С.55.

³⁰ Там же.

³¹Там же. - С.60.

³² Федоров В. Г. Кто был автором “Слова о полку Игореве” и где расположена река Каяла.-M., 1956.-С.64-67.

³³ Гетманец М.Ф. По следам князя Игоря // Труды отдела древней русской литературы. - Т.31. - М.-Л., 1976. - С.305-326; Он же. Тайна реки Каялы. - Харьков, 2003. - С.51,166.

³⁴ О.С. [Стрижак] Сальниця, р. // Етимологічний словник літописних географічних назв ПівденноїРусі. - K., 1985. - C.129.

³⁵ Махновець Л. Є. Географічно-археологічно-етпографічний покажчик // Літопис руський.-K., 1989,-С.568.

³⁶ Корж П.Я. К вопросу об исторической основе “Слова о полку Игореве” // Вісник Харківського університету. -1988. -№327. - С.103.

³⁷ Плетнева С.А. Половцы. - M., 1990. - С. 162.

³⁸ Чернов А. Ю. Хроники изнаночного времени. “Слово о полку Игореве”: текст и его окрестности. - СПб., 2006. - С.275-276,284-285.

³⁹ Подов В. И. Поход князя Игоря на половцев в 1185 году. Историческое исследование. - Луганск, 2009. - С. 16,101-103.

⁴⁰ Кудряшов К.В. Про Игоря Северского, про землю Русскую. - С.36.

⁴¹ Лихачев Д.С. “Слово о полку'Игореве” и культура его времени. - Л., 1985. - С.225.

⁴² Teopozoe О.В. Дон // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.2. - СПб., 1995. - С.134; Он же. Донец// там же. - С.134-135.

⁴³ Рыбаков Б.А. Дон и Донец в “Слове о полку Игореве” // Научные доклады высшей школы: Исторические науки. -1958. - №1. - С.5-11.

⁴⁴ПСРЛ. -I. -Стб.399.