“На реце на Каяле”

Існують зовсім протилежні погляди щодо річки Каяли, на берегах якої відбулася трагічна битва, і внаслідок були розгромлені наші полки, а всі князі потрапили в полон. Таким чином, локалізація цієї річки або, принаймні, спроба наблизитися до розв’язання цієї проблеми і досі є актуальною.

Назва “Каяла” згадується в “Слові о полку Ігоревім” шість разів: “Ту ся копіемъ приламати, ту ся саблямъ потручяти о шеломы половецкыя, на реце на Каяле, у Дону Великаго ”, “Съ тоя же Каялы Святоплъкъ повелея отца своего междю угорьскими иноходъци ко святей Софіи къ Кіеву”, “Ту ся братаразлучиста на брезе быстройКаялы ", “...каютъ князя Игоря, иже погрузи жиръ во дне Каялы, рекы половецькія, рускаго злата насыпаша”, “На реце на Каяле тьма светъ покрыла”, “Полечю, - рече, - зегзицею по Дунаева, омочю бебрянъ рукавъ въ Каяле реце”¹.

Один раз згадується Каяла і в Іпатіївському літописі: “Наведе на ня Господь гнев свой, в радости место наведе на ны плачь и во веселье место желю на реце Каялы”¹.

П’ять випадків уживання іменника безпосередньо пов’язані з подіями походу 1185 р.; один (“Съ тоя же Каялы...”) вживається у переносному значенні, як відсилка до подій 1078 р. (битва на Нежатиній ниві поблизу Чернігова) або 1096 р. (битва Святополка Ізяславича з половцями біля Переяслава), і походу Ігоря Святославича не стосується.

Проблема локалізації Каяли має кілька аспектів, хоча місця текстів, де згадується ця назва, досить прозорі і не викликають складностей при прочитанні. Власне дискусії точаться навколо питання місцезнаходження цього об’єкта. Історіографія проблеми нараховує десятки публікацій, починаючи від часу першого видання “Слова о полку Ігоревім” у 1800 р. У досить грунтовній статті О.Г.Боброва, вміщеній в “Энциклопедии “Слова о полку Игореве”³, здійснено аналіз існуючих версій і гіпотез із означеного питання.

Втім, не всі дослідники схильні взагалі розглядати Каялу як реально існуючу річку, а вбачають у цій назві метафору, символічне означення річки печалі, туги або навіть каяття.

Тут взагалі простежується певна, вже досить стала, тенденція - саме ті географічні об’єкти, які не вдається локалізувати, і відносяться багатьма дослідниками до символічних означень. Це, окрім власне Каяли, річка Сюурлій, Шеломянь і навіть Тмуторокань. Місце розташування останньої на півострові Тамань не викликає сумнівів, а от згадки про неї у “Слові” часто сприймаються як символ недосяжних мрій Ігоря Святославича.

Першим, хто висловив припущення, що під назвою Каяла слід розуміти не назву річки, а символ, був історик М.Ф.Грамматін: “Не оттого ли Каяла и название получила, что Русские каяли Игорево предприятие?”*. Пізніше до такої думки приєднався відомий знавець античної міфології П.П.Вяземський. Зокрема, вчений наголошував: “Интересны также названия: Сладей-река, Дарей-река и Шатрека, как объясняющие упоминание Каялы реки, в значении места покаяния /.../ Название это без всякого сомнения означает место наказания и покаяния”⁵. Від дієслова “каяти” виводив назву річки і П.Є.Ваденюк, причому ототожнюючи її з р.Сюурлій, що знаходилася десь поруч із р.Тор⁶.

Навіть такий вдумливий дослідник, як Є.В.Барсов, у 2-му томі свого відомого дослідження схильний був тлумачити цю назву, як і П.Є.Ваденюк⁷, а в 3-му томі після детального аналізу усіх згадок імені річки дійшов висновку, що під Каялою слід розуміти Дон з його притоками, “но этот Дон оказался рекой Каялою”*. Аналогічних точок зору дотримувалися В.М.Перетц, М.К.Гудзій таін.

Академік О.С.Орлов у 1938 р. навіть зазначав, що річок із назвою Каяла в Приазов’ї не збереглося і що це ім’я “вполне применимо к Кальмиусу”⁹.

У грунтовній статті з промовистою назвою “Глагол “каяти” и река Каяла в “Слове о полку Игореве” Л.О.Дмитрієв з лінгвістичного боку аналізує вказані лексеми, віддаючи перевагу метафоричному сприйнятгю: “название Каяла произошло от глагола “каяти” в значении - жалеть, оплакивать.

Відомий історик і археолог М.Ю.Брайчевський вважав, що Каяла - назва, похідна від дієслова “каяти”, а тому це - “річка ганьби” та водночас - “річка жалю”, і “що цією назвою київський літописець - в унісон до Ігоревої пісні - позначає ту ж таки річку Сюурлій”¹². Аргументація цього вченого досить переконлива - там, де у “Слові” названо Каялу, у літописі - Сюурлій, отже, у “Слові” останню назву “замінено емоційно насиченим евфемізмом, а в такому разі стає очевидним, що “Каяла ” не є гідронімом і шукати її на карті - справа безнадійна”'³.

Оригінальний варіант прочитання нещодавно запропонував Б.І.Яценко. Він створив методом “палеографічної трасології’ реконструкцію тексту “Слова”, яким він мав би бути у XVII ст., в результаті чого у багатьох місцях змінився словоподіл і виникли нові кон’єктури. Таким же дивним чином Б.БЯценко “прочитав” і фразу Іпатіївського літопису, де згадується Каяла: “і во веселье место желю на реце Каялы”. На думку дослідника, “желя ” і “каялы ” - синоніми, тому і читати слід “желю нареце каялы ”. Тобто, річки тут взагалі немає, а є дієслово “нарицати”. Б.І.Яценко вважає, що Автор використав це повідомлення літопису, створивши “поетичний трагічний образ ріки Каяли”¹⁴.

Не погоджуючись із самим підходом, висловимо кілька власних міркувань з цього приводу. По-перше, спочатку треба довести, що літопис є первинним щодо “Слова” (полеміка з цього приводу триває вже понад півтори сотні років!); по-друге, якщо й пристати на це, то дуже дивним було б, коли геніальний Автор, твір якого відрізняється надзвичайним художнім рівнем, надихався канцелярсько-протокольною мовою літопису.

Схиляється до сприйняття назви “Каяла” як символічного означення і автор одного з новітніх досліджень Л.О.Гурченко¹⁶. Також поетичним, образним ім’ям Каяла, на думку сучасного дослідникаЮ.ВЛідлипчука, названо у “Слові” ту річку, яка в літописі іменується Сюурлієм¹⁷.

Сучасний вчений ВЛ.Тимофєєв у талановитій монографії з характерною назвою “Другое Слово о полку Игореве”, що побачила світ нещодавно, вже після смерті автора, трактує Каялу як “реку покаяния и искупления”¹*.

Отже, відмова від пошуків реального географічного від повід ника писемній інформації, на наш погляд, є певною мірою визнанням неспроможності суто лінгвістичними методами вирішити дану проблему. Такий песимістичний підхід не можна вважати конструктивним. Категоричне твердження Л.О.Дмитріева щодо назви Каяли не має під собою надійного підгрунтгя, адже у творі десятки об’єктів названо своїми власними іменами, більшість з яких дожили до нашого часу майже без змін. Чому ж саме цю річку, що посідає у “Слові” головне місце, оскільки на її берегах і сталася велика трагедія, Автор мав ховати за метафорою? Інша справа - синонімічне і семантичне зближення різних за змістом лексем (каяти та р.Каяла) якраз повністю відповідає його художньому методу.

Цілком погоджуючись щодо розуміння дієслова “каяти” як жаліти, або навіть дорікати, ми не вважаємо назву р.Каяла похідним від дієслова, а сприймаємо власним ім’ям реальної річки.

Схожої думки, але з іншою аргументацією, дотримується і відомий лінгвіст Є.С.Отін, оскільки, вважає вчений, це був би поодинокий випадок вживання тюркізму з абстрактним значенням у “Слові” і чи не єдиний узагалі давньоруський топонім, що виник завдяки каламбуру¹⁹.

Дещо змінилася ситуація, коли до розв’язання проблеми підключилися лінгвісти-тюркологи, зокрема М.Фасмер, К.Г.Менгес, М.О.Баскаков, 1.Г.Добродомов, які почали пропонувати різноманітні варіанти розшифровки, виходячи з матеріалів тюркських мов.

У іншому монографічному дослідженні М.О.Баскаков зупиняється на проблемі Каяли більш детально, але конкретної відповіді щодо її локалізації не дає, пропонуючи свої і наводячи численні варіанти перекладів інших вчених: скеля, скеляста, кам’яна, швидкий потік, водоспад, жорстока, злочинна, сумна, така, де багато осоки, рослина з гострим листям, з вузьким берегом між скелями і т.ін.²¹

Отже, як бачимо, такий різнобій варіантів прочитання ніяк не сприяє вирішенню надзвичайно складного і важливого питання. Очевидно, все-таки праві ті вчені, які трактують лексему як тюркську за походженням, слушно аргументуючи це ареалом поширення у Приазов’ї потужного тюркського лексичного шару. Прикметно, що прибічники тюркської етимології вважають Каялу реальною річкою, натомість інші, прибічники руської етимології, - лише символом печалі і каяття. Правда, є й дослідники, які зближують обидва пояснення, мовляв тюркську назву в давньоруському мовному середовищі могли сприймати як питоме руське, рідномовне слово.

О.Шопов у статті “Заметка к “Слову о полку Игореве”, не погоджуючись, що Каяла - символічне ім’я, наводить переконливі приклади з західно­європейських та давньоруських творів XlI-XIII ст., в яких спостерігається схожа гра слів, як і у “Слові” (кають - Каяла), і стверджує, що Каяла - назва реальної річки²².

Таке переосмислення іншомовних слів - контамінація - взагалі поширене явище. Крім цього, треба враховувати специфіку “Слова” з його надзвичайно широким полісемантизмом. Узагальнюючи таку думку, досить виразно і, на наш погляд, влучно висловився відомий лінгвіст Б.Г.Гаспаров: "явное присутствие аллегории в названии реки Каялы отнюдъ не означает, что

данное название лишено какого-либо реального соответствия”¹³. Це підтверджується і прямою вказівкою “Слова”, де Каялу названо “река половецкая”.

Тепер перейдемо до гіпотез, що складають другий комплекс, в основі якого лежить погляд на Каялу як на реальний географічний об’єкт - річку.

М.М.Карамзін був першим, хто спробував прив’язати деякі географічні об’єкти давньоруських писемних джерел до географічних реалій. Каялою видатний історик вважав притоку Дона р.Кагальник²⁴.

Один із перших дослідників, який спеціально займався дослідженням географії Ігоревого походу, історик П.Г.Бутков висунув припущення, що Каялу слід ототожнювати з Кальміусом²⁵.

Поділяє думку П.Г.Буткова і відомий дослідник Слобожанщини Д.І.Багалій: “Все говорит в пользу того, что Игорь был недалеко от Азовского моря, имел дело с Половцами Лукоморскими”²⁶.

В.О.Афанасьєв, наводячи приклади з новітньої історії, зокрема походу армії “под водительством тов. Ворошилова против немецких интервентов и белоказаков” від Луганська до Царицина, зазначає, що особлива небезпека була в районі лівої притоки Сіверського Донця - Бистрої, яку дослідник і ототожнює з Каялою²⁷.

Складність і нерозробленість історико-географічних питань походу Ольговичів 1185 р. яскраво відбилися у науковому доробку відомого фахівця з історичної географії К.В.Кудряшова, зокрема - і на зміни його поглядів. Так, у статті 1937 р. з пишномовною в дусі XIX ст. назвою “Историю географические сведения о половецкой земле по летописным известиям о походе Игоря Северского на половцев в 1185 г.” вчений, спираючись на дані КБЧ, ототожнює Каялу із Калкою (Калками) - сумновідомою за подіями 1223 p., яку, в свою черту, ідентифікує із сучасними Кальміусом і його притокою Кальчиком²⁸.

Через десять років у статті “Слово о полку Игореве” в историческом освещении”, присвяченій тим же питанням, КВ.Куцряшов прискіпливо аналізує праці деяких попередників (М.Я.Аристова, В.О.Афанасьєва), спростовує їхні версії і, переглянувши свою попередню позицію, обгрунтовує думку, що Каялу слід ототожнювати з притокою Голої Долини - Макатихою²⁹. При цьому автор у посиланні зазначив, що характеристику Макатихи повідомив йому археолог М.В.Сібільов³⁰.

У наступній великий праці 1948 р. “Половецкая степь. Очерки исторической географии” повторюються приблизно ті ж погляди, але з деякою невпевненістю: “Можна считать Каялойреку Макатиху”³¹. Незважаючи на захоплений відгук академіка Л.С.Берга у передмові до вказаної роботи стосовно того, що К.В.Кудряшов пропонує новий і “безусловно верный вариант пути Игоря”³¹, вчений у наступній книзі 1959 р. “Про Игоря Северского, про землю Русскую” відмовляється від обох своїх попередніх гіпотез і висуває нову. Тепер він пропонує вбачати у Каялі р.Кам’янку (точніше Мокру Кам’янку), що протікає в чотирьох верстах від Ізюмського кургану і впадає у Сіверський Донець між Ізюмом і Осколом. Аргументація дослідника полягає у тому, що “характеристика Макатихи означает, что это не “каменистая "река и, значит, ее нельзя считать Каялой”³³, а слід вважати Кам’янку в силу повної відповідності її назви з назвою Каяли у значенні “каменистая”³⁴.

Надзвичайно критично відгукнувся на праці К.В.Кудряшова російський історик-емігрант Сергій Лесной (Парамонов), який запропонував своє бачення проблеми. Він вважав, що Каяла - це права притока Донця, що нині змінила свою назву і зветься “Кагальник” або “Куяльник”, “или что-то в этом роде І...І одна из речек в стыке Донца с Доном”³⁵. На час виходу праці (СЛєсной працював над своєю роботою у 40-50-х роках XX ст.) “что-то в этом роде” дослідники шукали вже понад півтора століття.

Погоджуючись з П.Є.Ваденюком, що Каялу слід шукати в районі р.Тор, М.В.Сібільов ідентифікував Сюурлій з р.Гола Долина, а Каялу - з її притокою річечкою Макатиха³⁶. Зауважимо, що стаття, в якій викладені ці міркування, була посмертно опублікована у 1950 р., тобто вже після виходу праці К.В.Кудряшова з версією про Макатиху. Але у 1943 р. М.В.Сібільов виголосив усно її зміст в Уфі, де під час доповіді був присутнім і К.В.Кудряшов. Отже, пріоритет щодо “макатихинського” варіанту, без сумніву, належить М.В.Сібільову.

Військовий інженер генерал-лейтенант В.Г.Федоров у книзі “Кто был автором “Слова о полку Игореве” и где расположена река Каяла”, наводячи численні приклади з історії військового мистецтва, починаючи з часів Івана Грозного і закінчуючи Великою Вітчизняною війною, розраховує швидкість пересування кінноти і піхоти і у сукупності з відомими даними хронології походу Ольговичів визначає ареал пошуків Каяли. Згідно з його гіпотезою Сюурлій - це нинішня р.Орілька, а Каяла - р.Кривель, яка протікає поруч з місцем злиття Opiлі з Орількою³⁷.

Окремо звернімося до наукового доробку академіка Б.О.Рибакова. Тонкий знавець історіографії і джерел, археолог і історик в багатьох своїх працях велику увагу приділяв саме географії походу Ольговичів. Непересічний авторитет і широко відомі книги, що виходили значними тиражами, його погляди набули визнання у багатьох науковців і стали популярними у широкого загалу читачів. Втім, згодом погляди видатного вченого зазнавали корекції, тому вважаємо доцільним зупинитися на означеному питанні більш детально.

Так, у відомій монографії “Слово о полку Игореве” и его современники” (1971 р.) Б.О.Рибаков висловлює твердження, що Сальниця, яка згадується під час походів Мономаха Illlp., Ігоря 1185 р. і у КБЧ - одна і та ж річка на околиці м.Ізюм, яку він і бере за відправну точку подальших розрахунків. Далі, на відміну від більшості попередників, вчений наполягає, що Каялу слід шукати в басейні Дніпра, а не Дона, оскільки Ярославна, перебуваючи у Путивлі на Сеймі (басейн Дніпра), звертається:

О, Днепре Словутицю! /..J

Вьзлелей, господине, мою ладу ко мне,

А бых не слала к нему слез на море рано!

Вчений висловлює подив з приводу того, що ніхто раніше не звертав уваги на цю пряму вказівку, адже Ярославна могла “обращаться к Днепру с такой просьбой только в том случае, если река Каяла находилась в бассейне Днепра''. Далі дослідник доволі категорично зауважує: “Все варианты определения места битвы Игоря с Кончаком, основывающиеся на созвучиях названий рек в бассейне Северского Донца или Дона, должны быть признаны непригодными” [тут і у попередній цитаті виділено Б.О.Рибаковим - В.З.] і перераховує варіанти М.М.Карамзіна, П.Є.Ваденюка, В.О.Афанасьева, К.В.Кудряшова, М.В.Сібільова, В.І.Стеллецького,

B. М.Глухова³⁸.

Зрештою, Б.О.Рибаков погоджується з версією Є.В.Барсова, підтриманою і додатково аргументованою філологами В.М.Перетцем, М.К.Гудзієм, Л.А.Дмитрієвим, вважаючи за можливе відмовитися від пошуків Каяли на географічній карті, визнаючи правильною барсовську формулу - “Каяла-река - Жалъ-река”^ѵ‘.

У статті 1985 р. вчений вже дещо інакше підходить до цієї проблеми і все ж таки намагається прив’язати основні орієнтири - Сюурлій і Каялу - до місцевості. Виходячи з хронології подій, він відраховує від Ізюмської Сальниці відстань у діапазоні 40-80 км, де за 65 км від неї знаходяться кілька річок з однаковим коренем (-бик-). При цьому, згідно з деякими гіпотезами, одне із значень назви Сюурлій якраз і означає “багато биків”. Неподалік же, за 16 км, є кам’яниста яруга Скелеватий, що тюркською перекладається як Каяла⁴⁰.

В останній своїй великій праці Б.О.Рибаков, дотримуючись попередньої методики розрахунків відстаней від Ізюмської Сальниці, вважає, що р.Гнилуша, яка є єдиною річкою на плато, де усі інші мають “бичї” назви, і є Сюурлієм - лівою притокою Самари (басейн Дніпра), а неподалік - вже згадувана яруга Скелеватий, що, на думку вченого, повністю відповідає тюркському імені Каяли “qajaiy” і впадає у Бик поблизу сучасного с.Слов’янка⁴¹. Отже, спостерігається значна еволюція поглядів вченого, основана на нових спостереженнях і відкриттях - як власних, так й інших дослідників.

У кількох працях торкалася проблеми Каяли і відомий археолог

C. АЛлетньова. Не виходячи за межі традиційних уявлень про похід Ольговичів 1185 р., дослідниця повністю погоджується з Б.О.Рибаковим щодо місцезнаходження Каяли і додатково аргументує це результатами власних польових досліджень.

Ареали локалізацій Каяли;

1. Оскольський (Гойгел-Сокол М.Т., Пядишев Г.Є.);

2. Самарський (Лонгінов А.В., Рибаков КО, Федоров В.Г., Плєтньова CA- КоржПЯ., Коркін M.L);

3. Торський (Ваденюк П.Є., Сібільов М.В., Кудряшов К.В., Гетьманець М.Ф., Сумаруков Г.В.,

Махновець Л.Є.);

4. Південно-Донецький (Карамзін М.М., Беляев І.Д., Семенов-Тян-ПІанский В.П., Лесной C.,

Глухов В.М., Баскаков М.О., Афанасьев В.О., Стелецький В.І., Чернов А.Ю.);

5. Надазовський (Бутков П.Г., Броневський В.Б., Арістов М.Я., Баталій ДГ, Орлов О.С.,

Куцряшов К.В., Якобсон Р.Й., Сирнєв І.П.);

6. Північнокавказький (Kobciiihhkob П.Й.)

Так, пише дослідниця, під час археологічної розвідки 1970 р. було з’ясовано, що лівий берег Самари дуже заболочений, джерела часто є солоними, а населення і нині трапляється рідко. У кінці ж XII ст. цей район, вважає С.А.Плетньова, був зовсім незаселеним, і саме сюди “половцы и подманили Игоря”*². Аналогічні думки повторюються і в іншій роботі цього автора⁴³.

Підсумовуючи багатолітні дослідження, С.А.Плетньова у монографії “Половцы” знову докладно аналізує стосунки Ігоря Святославича з половцями і, зупиняючись на реаліях походу 1185 р., вже як твердження пише про Гнилушу (Каялу), яка вповні відповідає своїй назві, адже навколо неї - “пустота и солончаки. Это был гиблый, необитаемый участок степи - страшный мешок, в который коварно заманили удалых, но не очень дальновидных русских князей'. Дослідницю просто “диво берет, почему ни одному князю не пришло в голову поберечься”**.

Питанням географії походу 1185 р. було присвячено кілька розвідок дніпропетровського дослідника М.Т.Гойгел-Сокола, засадничі положення яких були викладені в авторефераті кандидатської дисертації. Остання так і не була захищена, хоча окремі спостереження заслуговують на увагу. Щодо Каяли автор пише, що швидше за все це р.Мала Балаклійка - права притока Середньої Балаклійки⁴⁵.

У великій статті “Поход Игоря в 1185 году. Место битвы”, опублікованій у головному науковому історичному журналі CPCP, військовий інженер Г.Є.Пядишев здійснює своєрідну ревізію існуючих версій щодо історико- географічних питань. Так, дослідник зазначає, що немає підстав ототожнювати Ізюмський курган - гору Кременець - із Шеломянєм “Слова” і сюди ж прив’язувати Сальницю. В результаті досить зваженої аргументації він переносить усі головні події на північ і ідентифікує Сюурлій з Гнилицею, а Каялу - з Крайньою Балаклійкою⁴⁶. Водночас Г.Є.Пядишев залишає поза увагою, до речі, як і багато інших дослідників, прямі вказівки джерел на те, що події розгорталися значно південніше. Тут слід зауважити, що О.Г.Бобров вважає варіант Г.Є.Пядишева переконливим обгрунтуванням верхньодонецької версії місця битви⁴⁷.

У кількох працях харківський дослідник М.Ф.Гетьманець, наводячи нові аргументи щодо ототожнення Сальниці “Слова” і КБЧ, традиційно бере за точку відліку Ізюмський вузол. Вчений аналізує три варіанти К.В.Кудряшова, на яких ми вже зупинялися, та М.В.Сібільова і схиляється до точки зору останнього. Вчений переконаний, що Каяла в перекладі з тюркської означає “скеляста”. Він спростовує версію К.В.Кудряшова про те, що Макатиха не несе в собі ознак річки “кам’янистої”, а навпаки, на підставі гідрологічних та геологічних досліджень доводить, що “каменные глыбы в виде скал покрывали склоны балки, в которой течет ручей Мака тиха”**. При цьому, як здається, М.Ф.Гетьманець дещо вступає у протиріччя з цією версією. На наступній сторінці своєї книги вчений наводить цифри про кількість назв з “кам’янистим” коренем: у басейні Сіверського Донця - 24, Дніпра - 9, Miyca - 6, кілька назв належать до басейнів Кальміуса і Молочної⁴⁹. Отже, очевидно, що наявність лише ознак “кам’янистості” в назвах річок не може бути вирішальним аргументом.

Розглянувши варіанти місця трагічної битви, запропоновані В.О.Афанасьєвим, М.В.Сібільовим, К.В.Кудряшовим та В.М.Глуховим, відомий дослідник “Слова” В.І.Стеллецький в цілому погоджується з варіантом В.О.Афанасьева, лише дещо корегує - Сюурлій ототожнює з Каялою і під назвою останньої вбачає ліву притоку Донця - сучасну р.Калитва. При цьому вчений висуває дещо несподіваний аргумент, мовляв, таке припущення залишається у науці єдиним неспростованим⁵⁰.

Дещо окремо від більшості поширених версій виглядає точка зору на Каялу П.Я.Коржа. Автор прокладає шлях сіверських полків з півночі на південь Муравським шляхом. Позитивним, на наш погляд, є те, що П.Я.Корж не подовжує маршрут до Ізюмського вузла. Обгрунтовуючи свою гіпотезу, що Сюурлій - це р.Оріль, а Каяла - ліва притока останньої - р.Орілька, автор за точку відліку бере Сальницю, що є цілком логічним, яку вважає за р.Мжа⁵¹. При цьому залишається дуже сумнівним ототожнення останньої з Сальницею. Ця гіпотеза на нинішньому етапі видається вкрай сумнівною, проте вона, за умови суттєвої корекції й уточнення, заслуговує на подальшу розробку.

Історик і географ І.П.Сирнєв, спираючись на гідроніми з відповідним коренем, вважає, що Каяла є назвою реальної річки, яку слід шукати поблизу Азовського моря⁵².

М.І.Коркін теж схиляється до реалістичного тлумачення назви, припускаючи, що Каяла і Сюурлій - або одна і та сама річка, або одна впадала у іншу і що, можливо, це нинішня Самара⁵³.

У 2006 р. вийшла друком робота А.Ю.Чернова з дещо незвичною назвою “Хроники изнаночного времени”. Питанню локалізації Каяли в ній присвячено окремий розлогий, на 40 сторінок (с. 255-294), розділ знову з оригінальною назвою “Второе имя реки Каялы”, де автор, інколи надмірно захоплюючись публіцистикою, розглядає деякі вже існуючі версії і пропонує власне бачення перебігу подій саме походу і битви. Оскільки книга належить перу відомого петербурзького вченого і перекладача “Слова о полку Ігоревім”, який тепер удався й до історико-географічно-археологічних студій походу Ольговичів, є потреба дещо детальніше зупинитися на піднятому у книзі питанні про Каялу.

Схиляючись до версії В.О.Афанасьева, А.Ю.Чернов уточнює, що Каяла - ліва притока пониззя Сіверського Донця. З посиланням на історіографічну статтю О.Г.Боброва, автор наводить “есе известные версии локализации Каялы” і нараховує їх 24⁵⁴. Але в якісній, з елементами аналітики статті О.Г.Боброва картина складається зовсім інша. Там подано 5 варіантів, у кожному з яких згруповано (за географічним принципом) існуючі на той час (до 10.01.1994 р., коли цей том “Энциклопедии” було підписано до друку) версії, висунуті тридцятьма трьома вченими. Крім цього, А.Ю.Чернов подекуди взагалі виявляє неуважність. Так, відомий дослідник географії “Слова” М.Ф.Гетьманець, який у багатьох працях обстоює середньодонецький варіант (Каяла - Макатиха), потрапив у А.Ю.Чернова до прибічників надазовського варіанту, а фактично перший розробник середньодонецького варіанту М.В.Сібільов перетворився на “Сибиллова”⁵⁵.

Позитивним є сприйняття А.Ю.Черговим імені Каяли як гідроніма, але, за переконанням автора, слід шукати не відповідність імені, а відповідність характеристиці, що її дав Автор, - “быстрая”.

З метою підтвердження своєї концепції у 2004 р. А.Ю.Чернов навіть організував історико-археологічну експедицію, мета якої полягала в пошуках поля, де наші війська зазнали поразки, тобто місцевість на “брезе быстрой КаяльГ. Провівши певні польові дослідження, було з’ясовано, що течія Бистрої у чотири рази швидше Донця і у півтора - Калитви, звідси, мовляв, і назва⁵⁶. Також “легче всего было найти озеро”³¹ і петлі, що їх робить Бистрая, і “поле безводное”, і шари піску, що за вісім століть змінили рельєф місцевості.

Також у перший день роботи на капустяному полі було піднято наконечник залізної стріли (саме так - не залізний наконечник, а залізна стріла, хоча на фото зображено залізний наконечник⁵⁸). Але, як слушно зауважує керівник експедиції, “одна стрела ничего не доказывает. Она могла бытъ выпущена в полет ивХ, и вXVвеке”³⁹. Далі була ще “цінна” знахідка - невеличке коване кільце. Тоді ж було оглянуто експозицію музею м.Біла Калитва, де зберігаються топори, кілька наконечників списів і фрагменти кольчуги.

Дивно, але виявляється, що і АЮ.Чернов, і його колеги не звернули увагу на тисячі різних за розмірами ставків і озер, тисячі заворотів річок у басейнах Дніпра і Дона, тисячі артефактів не просто, як зазначає автор, “древних”, а науково датованих, що походять з інших гіпотетичних територій пошуків Каяли. Зрештою, сам А.Ю.Чернов визнає, що слід чекати, доки до цих матеріалів дійдуть руки професійних археологів⁶⁰.

Результат такої роботи абсолютно передбачуваний, і, якби не високий авторитет А.Ю.Чернова як вдумливого і досвідченого вченого, не було б сенсу аналізувати її. Виразно проглядається бажання, всупереч фактам і виробленим століттями методикам, перемістити географію ключових подій на схід, ближче до Дону.

У новій книзі луганського історика і краєзнавця В.І.Подова “Поход князя Игоря на половцев в 1185 году” сумнозвісна за подіями 1223 р. Калка ототожнюється із шуканою Каялою⁶¹.

Отже, слід констатувати - вироблені за два століття гіпотези і версії в цілому зводяться до наступного. Каяла це:

- метафора, символ жалю і туги;

- метафоричне означення реальної р.Сюурлій;

- кілька гіпотетичних річок зі схожими або іншими назвами, розташованих на досить великих відстанях.

Як бачимо, питання дуже далеке від однозначного вирішення, і може скластися враження, що проблема Каяли відноситься до категорії вічних. Така ситуація зумовлена використанням одних і тих самих джерел. Тож треба спробувати вийти за це обмежене інформаційне коло.

Як приклад оптимізаціїщодо рішення проблеми наведемо два комплекси інформації, що в силу різних причин залишилися поза увагою дослідників.

По-перше, на наше глибоке переконання, ніяк не можна ігнорувати ареал поширення “каяльських” гідронімів (Каялга, Каяли Кулак, Каялишан, Каяли Джуюшан) у Надазов’ї. На це “каяльське” гніздо вже звертали увагу лінгвісти⁶².

Утім, маємо ще одне важливе свідчення німецького історика Тунманна, який у 1777 р. створив, а у 1784 р. видав друком німецькою мовою книгу “Кримське ханство”. Цей історико-географічнийта політико-економічний нарис російською мовою вперше було видано у 1936 р. у Сімферополі. Тунманн пише; “Эта обширная страна лежит на северной стороне Черного и Азовского морей и окружена со всех остальных сторон русскими владениями, от которых ее отделяют Каяли-Берт (каменистый Берт), иначе Большая Берда, Шилки-Су или Конские Воды”^ьі. Географічно ця Каялі-Берт цілком вкладається у вищеназваний ареал.

Згадка Тунманном про Каялу надзвичайно важлива, тому що вона є найдавнішою, звичайно, крім джерел XII ст., з відомих на сьогодні.

Ця робота німецького вченого зовсім випала з поля зору дослідників (в жодній роботі з історичної географії вона не згадувалася до останнього часу), оскільки її упорядник, редактор і перекладач (до речі, відомий кримський археолог і музеєзнавець) М.Л.Ернет був репресований, а книга, що й так була видана малим тиражем, вилучена з обігу. Друге її, репринтне і теж малотиражне видання побачило світ лише у 1991 р., про що ми вже повідомляли⁶⁴.

І ще один комплекс змістовної та дещо несподіваної інформації став відомим лише нещодавно. Томські вчені-географи Г.ГПелих і О.М.Малолєтко, проаналізувавши цілу низку гідронімів (р.Самара, її притока - р.Каяла (нині Пижина), її притоки - р.Яли, Сухі Яли та Мокрі Яли, р.Вовча Вода (нині р.Вовча), р.Кельчик, р.Тор), топонімів (с.Каялова, с.Самарово) й етнонім (самари) басейну середньої р.Об, досить переконливо доводять, що ці назви були занесені до Центрального Сибіру переселенцями з північного Приазов’я⁶⁵. Дослідники наводять низку суттєвих аргументів, які свідчать, що частина переселенців носила прізвище Каялови.

Згідно з місцевими переказами вони колись давно жили “возле теплого моря”, далеко на заході, в басейні причорноморської Самари, що текла “посолонь”, тобто в західному напрямку, але потім почалися “страшенные войны”, і вони з кількома сусідніми родинами перебралися до Сибіру. Г.Шелих на численних прикладах з етнографії та археології, спираючись на власні спостереження і публікації інших авторів, доводить, що переселення з Приазов’я і, можливо, інших територій Древньої Русі відбулося у XIII-XlV ст. і що в ті часи існував “південний шлях” до р.Об⁶⁶.

Отже, з цього “сибірського” матеріалу, на наш погляд, досить переконливого, випливає, що певна частина населення дійсно була змушена переселитися на Середню Об, перенісши із собою низку імен своїх рідних річок. Коли саме це відбулося - чи у XIII-XIV ст., як вважають сибірські вчені, чи дещо пізніше, - в даному випадку не є принципово. Важливий самий факт переселення. Інакше пояснити такий дивовижний збіг, коли в межах одного досить локального регіону Сибіру наявне ціле гніздо назв, які майже точно повторюють назви з теж локальної території Північного Приазов’я, за нашим переконанням, не можна.

Отже, слід зауважити - цей надазовсько-каяльський ареал є дуже інформативним і додає оптимізму у справі розв’язання одного з найскладніших питань вітчизняної історії.

¹ Тут і далі “Слово о полку Ігоревім” цитується за виданням: Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т. 1. - СПб., 1995. - С.8-16, без зазначення сторінок.

² ПСРЛ. - Т.П. - Стб.642-643.

³ Бобров А.Г. Каяла // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.З. - СПб., 1995. -С.31-36.

⁴ Грамматик Н. Ф. Слово о полку Игоревом, историческая поэма, писанная в начале XIII века на славянском языке прозою и с оной переложенная стихами древнейшего русского размера, с присовокуплением другого буквального приложения с историческими и критическими примечаниями, критическими же рассуждениями и родословною. - M., 1823. - С. 158, прим.89.

⁵ Вяземский П.П. Замечания на “Слово о полку Игореве”. - СПб., 1875. - С.343.

⁶ ВаденюкП.Е. Где нужно искать ту реку, на берегах которой 5-го мая 1185 г. был разбит Игорь Святославич Новгородсеверский, и которая названа Каялой? // Труды III Археологического съезда. - Т.2. - K., 1878. - С.57-58.

⁷ Барсов Е.В. “Слово о полку Игореве” как художественный памятник Киевской дружинной Руси. - Т.2. - M., 1887. - С.188-189.

⁸ Он же. “Слово о полку Игореве” как художественный памятник Киевской дружинной Руси. - Т.З. - M., 1889. - С.356.

⁹ Орлов А. С. Слово о полку Игореве. - М.-Л., 1936. - С. 104.

¹⁰ Дмитриев Л.А. Глагол “каяти” и река Каяла в “Слове о полку Игореве” // Труды Отдела древнерусской литературы. - Т.ІХ. - Л., 1953. - С.36.

"Тамже.-С.31,35.

¹² Брайчевсъкий М.Ю. Автор “Слова о полку Ігоревім” та культура Київської Русі. -К., 2005.-С. 105.

” Там само. -С. 174.

™Яценко Борис. Історія першого видання “Слова о полку Ігоревім”. - К., 2006. - С.301.

¹⁵ Там само.

¹⁶ Гурченко Леонид. Русские древности “Слова о полку Игореве”. - M., 2004. - С.29.

¹⁷ ПодлипчукЮ.В. “Слово о полку Игореве”: Научный перевод и комментарий. - M., 2004.-С. 105,109.

¹⁸ Тимофеев В.П. Другое Слово о полку Игореве. - M., 2007. - С.328.

¹⁹ Отін Є.С. Гідроніми Східної України. - К.-Донецьк, 1977. - C.37.

²⁰ Баскаков Н.А. Река Каяла в “Слове” и река Сюурлий в русских летописях // “Слово о полку Игореве” и его время. - M., 1985. - С.244,246-247.

²¹ Он же. Тюркская лексика в “Слове о полку Игореве”. - M., 1985. - С. 110-115.

²²Попов А.И. Заметка о “Слове о полку Игореве” // Русская литература. -1969. - №4.-С.181.

²³ Гаспаров Б.М. Поэтика “Слова о полку Игореве”. - M., 2000. - С. 131 -132.

²⁴ Карамзин Н.М. История государства Российского. - Т.З. - M., 1988. - С.63-64.

²⁵ Бутков П.Г. Нечто к Слову о полку Игореве // Вестник Европы. -1821. - Ч. 121. - №21.-С.53.

²⁶ БагалейД. История Северской земли до половины XIV столетия // Сборник сочинений студентов Университета св.Владимира. - К., 1882. -Вып.4. - С.251.

²⁷ Афанасьев В. Вероятный путь князя Игоря Северского на половцев в 1185 году (критическое исследование похода по летописям и “Слову о полку Игореве”) // Исторический журнал. -1939. - №6. - С.51-52.

²⁸ Кудряшов КВ. Историко-географические сведения о половецкой земле по летописным известиям о походе Игоря Северского на половцев в 1185 г. // Известия Государственного Географического Общества. - JL-M., 1937. - Т.69. - Вып.1. - С.56,59-63.

²⁹ Он же. “Слово о полку Игореве” в историко-географическом освещении // Слово о полку Игореве. Сборник статей. - M., 1947. - С.75,84.

³⁰ Там же.-С.23,93.

³¹ Он же. Половецкая степь. Очерки исторической географии - M., 1948. - С. 144.

³²Там же.-С.З.

³³ Кудряшов К.В. Про Игоря Северского, про землю Русскую. Историко­географический очерк о походе Игоря Северского на половцев в 1185 г. - M., 1959. - С.45.

³⁴ Там же.-С.46.

³⁵ Лесной С. Златое слово Руси. Крах антирусских наветов. - M., 2008. - С. 167,169- 170.

³⁶ Сібілъов М. В. Археологічні пам ’ятки на Донці в зв’язку з походами Володимира Мономаха та Ігоря Сіверського И Археологія. - Т.ІѴ. - K., 1950. - С. 108,110-112.

³⁷ Федоров В.Г. Кто был автором “Слова о полку Игореве” и где расположена река Каяла.-М., 1956. -С.73.

³⁸ Рыбаков Б.А. “Слово о полку Игореве” и его современники. - M., 1971. - С.222.

³⁹TaM же.-С.223-224.

⁴⁰ Он же. Историческая канва “Слова о полку Игореве” //Наука и жизнь. - 1985. - №8.-С.42.

⁴¹ Он же. Петр Бориславич: Поиск автора “Слова о полку Игореве”. - M., 1991.- С.74.

⁴² Плетнева С.А. Донские половцы // “Слово о полку Игореве” и его время. - M., 1985.-С.274.

⁴³ Она же. Половцы // Исчезнувшие народы. - M., 1988. - С.З 1.

Она же. Половцы.-M., 1990.-С. 163.

⁴⁵ Гойгел-Сокол М. Т. Историко-географические аспекты “Слова о полку Игореве”: Автореф. дис.... канд. истор. наук. - Днепропетровск, 1978. - С. 15,20-21.

⁴⁶ ZZaObiweeПоход Игоря в 1185 году. Место битвы//История СССР. -1980. - №4.-С.60,64-65.

⁴⁷ Бобров А.Г. Пядышев Г.Е. // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”. - Т.З. - СПб., 1995.-С.198.

⁴⁸ Гетманец М. Ф. Тайна реки Каялы. - Харьков, 2003. - С.49,123.

⁴⁹ Там же.-С.125.

⁵⁰ Слово о полку Игореве: Древнерусский текст и переводы / Coct., вступ, статья, подготовка древнерусского текста и коммент. В.И.Стеллецкого. - M., 1981. - С.249.

⁵¹ Корж П.Я. К вопросу об исторической основе “Слова о полку Игореве” // Вісник Харківського університету. -1988. -№327. - С.102-103.

⁵² Сырнев И.П. Уточнение толкования географических названий по походу князя Игоря на половцев // Известия РАН. Серия географическая. -1998. - №4. - С. 127.

⁵³ Слово о полку Игореве / Перевод и коммент. Н.И.Коркина. - Рязань, 2000. - С.73- 74.

⁵⁴ Чернов А.Ю. Хроники изнаночного времени. “Слово о полку Игореве”: текст и его окрестности. - СПб., 2006. - С.270-271.

⁵⁵Там же.-С.270.

⁵⁶TaM же.-С.289.

⁵⁷Там же.-С.290.

⁵⁸ Там же.-С.292.

⁵⁹ Там же.-С.290.

⁶⁰TaM же.-С.293.

⁶¹ Подов В.И. Поход князя Игоря на половцев в 1185 году. Историческое исследование. - Луганск, 2009. - С.72,122-123.

⁶² Отін Є.С. Вказ. праця. - С.32-33,37.

⁶³ Тунманн. Крымское ханство. - Симферополь, 1991. - С.42.

⁶⁴ Звагельсъкий В.Б. Щодо локалізації р.Каяла // Сумська старовина. Збірка наук, праць. - Суми, 1996. - С.8-9.

⁶⁵ Пелих ГИ Обские Каяловы о реке Каяле// Вопросы географии Сибири. - 1995. -Вып.21. -С.127-136; Малолетко А.М. Как появилась река Каяла в Сибири?//Вопросы истории. -2004. - №5. - С. 173-175.

⁶⁶ПелихГИ. Указ.соч.-С.131.